Рішення № 83753049, 21.08.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 серпня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2994/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області про визнання рішення неправомірним та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10.07.2019 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області (далі – відповідач, ГУПФУ в Луганській області), в якому позивач просить суд: визнати неправомірним рішення відповідача про відмову позивачу у виплаті недоодержаної пенсії за померлу ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2; зобов’язати відповідача виплатити позивачу недоодержану пенсію померлої доньки ОСОБА_2.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що законних підстав для невиплати заборгованості по пенсії померлої доньки ОСОБА_2 не було, а дії відповідача не відповідають вимогам закону та нормам міжнародного права, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 25.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08.08.2019 від відповідача надійшов відзив на позов (арк. спр. 32-33), в обґрунтування якого останній послався на таке. ОСОБА_2 перебувала на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262 суми пенсій, що підлягали виплаті пенсіонерові за цим законом і залишилося недоодержаним у зв’язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім’ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім’ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Відповідно до довідки від 09.12.2014 № 4679 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, адреса фактичного проживання ОСОБА_2 - АДРЕСА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 померла (актовий запис 75 від 05.03.2019).

Згідно з довідкою від 28.04.2015 № 979 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, адреса фактичного проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_3.

Позивач із своєю донькою ОСОБА_2 на день її смерті разом не проживали.

До заяви позивача про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера від 08.05.2019 паспорта на ім'я ОСОБА_2 додано не було.

ОСОБА_2 знята з обліку у зв’язку зі смертю, пенсія виплачена по 31.12.2017. Сума недоодержаної пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 складає 54334,80 грн.

На підставі вищевикладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 08.05.2019 № 00022791471 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до державної реєстрації шлюбу мала прізвище, ім’я, по батькові ОСОБА_3 (арк. спр. 10).

Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України від 19.04.2019 № 00022667296 ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. спр. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 05.03.2019 серії НОМЕР_3 (арк. спр. 9).

Як зазначено відповідачем у відзиві, ОСОБА_2 перебувала на обліку в ГУПФУ в Луганській області та отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». ОСОБА_2 знята з обліку у зв’язку зі смертю, пенсія виплачена по 31.12.2017. Сума недоодержаної пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 складає 54334,80 грн.

08.05.2019 ОСОБА_1 звернулася до ГУПФУ в Луганській області з заявою про виплату їй недоодержаної пенсії за померлу ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2

Рішенням ГУПФУ в Луганській області від 10.05.2019 № 1203007427 МВС (ОСОБА_2) відмовлено ОСОБА_1 у виплаті недоодержаної пенсії ОСОБА_2 (арк. спр. 13). Причиною відмови зазначено те, що реєстрація фактичного місця проживання/перебування ОСОБА_1, згідно довідки ВПО, не співпадає з адресою фактичного місця проживання померлої ОСОБА_2, тому відсутній факт проживання разом із пенсіонером на день його смерті.

Не погодившись із даним рішенням, позивач звернулась до суду для захисту своїх порушених прав.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначаються Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” № 2262-XII від 09.04.1992 (далі Закон № 2262).

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганської області та отримувала пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Таким чином, спірні правовідносини регулюються саме вищевказаним Законом № 2262.

Статтею 61 Закону № 2262 визначено, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім’ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім’ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

За приписами частини 3 цієї статті зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

З аналізу статті 61 Закону № 2262 суд робить висновок, що законодавець чітко розмежує осіб, які мають право на отримання суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю. До вказаних осіб законодавцем віднесено, по-перше, членів сім’ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника (стаття 30 Закону № 2262), по-друге, члени сім’ї, які не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника: 1) батьки і дружина (чоловік); 2) члени сім’ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.

На думку суду, законодавець не вимагає щодо батьків і дружини (чоловіка) такої умови, як проживання разом із пенсіонером на день його смерті для набуття права на отримання суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі – Порядок № 3-1).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 3-1 заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім'ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Отже, згідно з наведеними приписами чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім’ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, а батьки і дружина (чоловік) мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Таке саме право мають також члени сім’ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.

Крім того, суд зазначає, що позивач та її померла донька мали одне зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом позивача ОСОБА_1 та довідкою ВПО її померлої доньки ОСОБА_2 (арк. спр. 7, 34).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги наведене та враховуючи, що позивач ОСОБА_1 є матір’ю померлої ОСОБА_2, та в силу положень статті 61 Закону № 2262 має право на одержання суми пенсії, що підлягали виплаті її доньці – ОСОБА_2, і залишилися недоодержаними у зв’язку з її смертю, незалежно від того, чи проживала вона разом із ОСОБА_2 на день її смерті, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, відмовляючи позивачу у виплаті недоодержаної пенсії, діяло не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано у рішенні від 7 липня 1989 року у справі “Сорінг проти Сполученого Королівства”. Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) “спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов’язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини”. У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі “Ріс проти Сполученого Королівства” Суд зазначив, що, з’ясовуючи, чи існує позитивне зобов’язання стосовно людини, “належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини”.

У рішенні від 26 червня 2016 по справі “Суханов та Ільченко проти України” (CASE OF SUKHANOV AND ILCHENKO v. UKRAINE) заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі “ОСОБА_5 Греції та інші проти Греції” (Former King of Greece and Others v. Greece) заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).

Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, суд вважає, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на одержання належних їй сум.

Таким чином, рішення ГУПФУ в Луганській області від 10.05.2019 № 1203007427 МВС (ОСОБА_2) про відмову у виплаті недоодержаної пенсії не відповідає принципам обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, є протиправним та належить до скасування.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, які слід задовольнити.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Пунктом другим частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та визнати протиправним і скасувати рішення ГУПФУ в Луганській області від 10.05.2019 № 1203007427 МВС (ОСОБА_2) про відмову у виплаті недоодержаної пенсії, а також зобов’язати відповідача виплатити позивачу недоодержану пенсію померлої доньки ОСОБА_2 за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 в сумі 54334,80 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з матеріалами справи позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 768,40 грн судового збору (арк. спр. 24).

У зв’язку з задоволенням позовних вимог в повному обсязі, суд дійшов висновку, що всі судові витрати в сумі 768,40 грн, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_2, місце реєстрації: АДРЕСА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) про визнання рішення неправомірним та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про відмову у виплаті недоодержаної пенсії від 10 травня 2019 року № 1203007427 МВС (ОСОБА_2).

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію померлої доньки ОСОБА_2 за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року в сумі 54334,80 грн (п’ятдесят чотири тисячі триста тридцять чотири грн 80 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун