Рішення № 83752605, 21.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2019 року Справа № 160/5922/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій,рішення та бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

25 червня 2019 року ОСОБА_2 звернулвся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачу та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії викладене в листах відповідача від 13.02.2019, 07.03.2019, 08.05.2019 року;

- зобов'язати відповідача поновити виплати пенсії ОСОБА_2 з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_2 до грудня 1993 року проживав у м. Дніпрі та отримував пенсію за вислугу років, надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку із чим виплату пенсії було припинено. Представником позивача за довіреністю ОСОБА_3 було подано заяву до відповідача про перерахунок та поновлення виплати пенсії за вислугу років з 07.10.2009 року, із проведенням індексацій і компенсацією втрати частини доході, передбачених пенсійним законодавством України. Проте, листами №534/02-06/21 від 13.02.2019 року, №345/03.8-15 від 07.03.2019 року, №10034/02-01/26 від 08.05.2019 року відповідачем у поновленні виплати пенсії було відмовлено. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсій за віком, а тому він звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 26 червня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

15 липня 2019 року представником відповідача подано письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що позивачем не надано документів передбачені п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України від 09.07.2016 року № 1058-VI "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, зокрема, щодо підтвердження місця проживання (реєстрації) ОСОБА_2, обов'язок щодо надання документів чинним законодавством покладено на заявника. У відповідності до пункту 16, 29 Порядку - документ, що посвідчує місце проживання особи, приймаються паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Щодо вимоги позивача відновити виплату раніше призначеної пенсії за віком, то представник відповідача зазначив, що в порушення приписів Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» уповноваженим представником позивача при зверненні до відповідача з питанням поновлення пенсії за віком позивачу, як громадянину України, який оформив виїзд на постійне місце проживання до держави Ізраїль, не було подано жодного документа, який би засвідчив факт проживання ОСОБА_2 на території України. Також представник відповідача зазначив, що Угода про соціальне забезпечення між урядами Ізраїля та України не укладена, а тому обставин, призначати та виплачувати пенсію позивачу на інших умовах ніж ті, які передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», немає законних підстав.

Ухвалою суду від 24.07.2019 року закрито підготовче провадження та призначео справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.

Представник відповідач про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника управління.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що до грудня 1993 року ОСОБА_2, проживав за адресую: АДРЕСА_1 та отримував пенсію за вислугу років, потім виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку із чим виплату пенсії було припинено.

03.01.2019 року представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за вислугу років з 30.06.1994 року, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, передбачених пенсійним законодавством України.

Листами №534/02-06 від 13.02.2019 року, №345/03.8-15 від 07.03.2019 року, №10034/02-01/26 від 08.05.2019 року відповідачем у поновленні виплати пенсії було відмовлено. В обґрунтування відмови управлінням зазначено, що відповідно до п.1.1 Порядку №22-1, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто, відповідно до п.2.9 зазначеного Порядку, особа, яка звертається за пенсією повинна пред'явити паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації). Враховуючи, що відсутні документи, що засвідчують факт проживання ОСОБА_2 на території України та відсутня інформація щодо призначення будь-якого виду пенсії на території України, тому для поновлення виплати пенсії за вислугу років немає законних підстав.

Позивач вважає протиправну бездіяльність Головного управління ГІФУ в Дніпропетровській області щодо не поновлення пенсії за віком.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо не поновлення ОСОБА_2 виплати пенсії за вислугу років, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що по досягненню пенсійного віку ОСОБА_2 було призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З 30.12.1993 року виплата цієї пенсії була припинена у зв'язку із виїздом позивача на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-IV було передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного Фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

В силу ст.51 цього Закону, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законівУкраїни та у передбачених цієюКонституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнано не конституційними положення п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV та другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058- ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципівзобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника.Цепризвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні тасплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права напенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні по справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-1V «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону №1058-ІУ, виникли підстави щодо поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (справа №523/5348/17).

Щодо посилання відповідачем про недотримання представником позивача при зверненні порядку поновлення виплати раніше призначеної пенсії, суд зазначає наступне.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій» відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 156611846 (далі - Порядок №22-1) регулюються порядок поновлення раніше призначеної пенсії.

Так, згідно із п.1.5. Порядку №22-1, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

При цьому, п.2.9 Порядку №22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 1 Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-Х1І «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» передбачено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території Україні якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка і проїзний документ дитини. Ці документи виготовляються і оформляються відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України на підставі рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації.

Судом встановлено, що не заперечується відповідачем, що при зверненні до відповідача, представником за довіреністю було надано копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_5, який було видано 27.05.2009 року, строком дії до 27.05.2019 року, також довіреність нотаріально засвідчена копія, ІПН нотаріально засвідчена копія, трудова книжка засвідчена належним чином копія, апостильована особиста заява про поновлення пенсії.

Отже, судом встановлено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 на день подання до відповідача, та на даний час є дійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає визнати протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати ОСОБА_2 пенсії за вислугу років.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача перерахувати розмір та поновити позивачу виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 07.10.2009 року, з проведенням індексацій і компенсацію втрати частини доходів, починаючи з 07.10.2009 року, суд виходить з наступного.

Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. Відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (абзац 1 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення).

Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає.

Тобто, в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.

При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.

Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

З огляду на наведене, позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.

Щодо вимог стосовно компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Зважаючи на ту обставину, що пенсія позивачу нарахована та виплачена не була, суд приходить до висновку, що підстави для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відсутні.

Разом з тим, суд вважає безпідставними вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу саме з моменту набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25рп/2009, тобто з 7 жовтня 2009 року, з наступних причин.

Як встановлено судом з 1993 року позивач не отримувала призначену пенсію з підстав виїзду та проживання за кордоном.

Щодо поновлення пенсії, позивач зобов'язаний був подати заяву до відповідного управління Пенсійного фонду України, що є підставою для відповідача для вирішення питання відповідно до поданої заяви.

При цьому слід зауважити, що поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №723/2676/14-а.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 через свого представника за довіреністю, подав відповідну заяву про поновлення пенсії саме 03.01.2019 року, тому поновлення призначеної пенсії позивачу підлягає не з дати ухвалення вищенаведеного рішення Конституційного Суду України, а з дати звернення до відповідача із заявою про поновлення раніше призначеної пенсії, тобто з 03.01.2019 року.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити даний позов ОСОБА_2 частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією №21381, від 24.06.2019 року.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 384,20 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (код РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_2) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення пенсії позивачу та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії викладене в листах Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.02.2019, 07.03.2019, 08.05.2019 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії ОСОБА_2 з 03.01.2019 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_2 (код ІПН НОМЕР_2) плачений судовий збір у розмірі 384,20 гривні.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Рішення не набрало законної сили станом на 21.08.2019 року

Помічник судді Лісна А.М.

Згідно з оригіналом

Помічник судді Лісна А.М.