Рішення № 83752328, 21.08.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2019 року

Луцьк

Справа № 140/1774/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Служби автомобільних доріг у Волинській області до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Служба автомобільних доріг у Волинській області (позивач) звернулася з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (контролюючий орган, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 квітня 2019 року № 0090565512, № 0090595512, № 0090495512, № 0090525512, № 0090535512, № 0090575512, № 0090475512, № 0090455512, № 0090435512, № 0090415512, № 0090345512, № 0090405512, № 0090615512, № 0090505512, № 0090485512, № 0090425512 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 11560,00 грн. за неподання податкових декларацій з плати за землю (а.с.38-42).

В обґрунтування позову позивач вказав, що зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 15 березня 2019 року №4705/03-20-55-12 камеральної перевірки звітності з плати за землю (річна) за 2017-2019 роки. Актом перевірки встановлено порушення пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України (надалі – ПК України): Службою автомобільних доріг у Волинській області не подано податкові декларації з плати за землю за 2017-2018 роки. Відповідальність за таке порушення передбачена пунктом 120.1 статті 120 ПК України.

Однак позивач не погоджується із таким висновком та зазначив, що 17 лютого 2017 року, 12 лютого 2018 року та 12 лютого 2019 року, в межах строків, визначених пунктом 286.2 статті 286 ПК України (не пізніше 20 лютого), засобами електронного зв’язку він подав декларацію з плати за землю (річна) за 2017, 2018 та 2019 роки відповідно. При цьому контролюючий орган відповідно до пункту 49.11 статті 49 ПК України письмове повідомлення про відмову у прийнятті податкових декларацій як таких, що заповнені з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, із зазначенням причин такої відмови протягом п’яти робочих днів з дня їх отримання йому не надіслав. У свою чергу, наявність письмового повідомлення контролюючого органу про відмову у прийнятті податкової декларації дає платнику податків право подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання; оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу. У даному ж разі позивач вважає, що наявність у нього квитанцій №2 свідчить про прийняття поданої звітності.

Також позивач звертає увагу, що згідно з підпунктом 283.1.4 пункту 283.1 статті 283 ПК України не підлягають оподаткуванню земельним податком землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування - землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг. Тому позивач вважає, що він не є платником земельного податку, а тому у нього відсутній обов’язок, визначений підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим законодавством, відповідні декларації з плати за землю. Також позивач зазначив, що розпорядженням голови Волинської облдержадміністрації від 27 грудня 2017 року дороги місцевого значення були передані на баланс Волинської обласної держадміністрації, тому він не є користувачем автомобільних доріг та земельних ділянок та на підставі норм Земельного кодексу України звернувся до їх власників про припинення права користування земельними ділянками у зв’язку з набуттям іншою особою права власності на автомобільні дороги. Як визначено пунктом 287.1 статті 287 ПК України, у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою земельний податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Тобто, податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня поточного року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

Позивач вказав також на невідповідність розмірів штрафних санкцій (від 510 до 1870 грн.) у спірних податкових повідомленнях-рішеннях від 05 квітня 2019 року розміру штрафу, встановленого статтею 120 ПК України (170 грн. за кожне неподання або несвоєчасне подання платником податків податкових декларацій (розрахунків) та 1020,00 грн. за такі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення).

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою від 24 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Ухвалою від 12 липня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав (а.с.84-86). В обґрунтування своєї позиції вказав, що оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті Головним управлінням ДФС у Волинській області на підставі акта камеральної перевірки від 15 березня 2019 року №4705/03-20-55-12. Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 286.2 статті 286 ПК України - неподання податкових декларацій з плати за землю. Відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України платником до контролюючого органу заперечення на акт перевірки не подавалось.

За нормами статті 49 ПК України податкова декларація подається контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків, за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, у встановлені цим Кодексом строки, а згідно з підпунктом 47.1.1 пункту 47.1 статті 47 ПК України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть особи, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків.

За правилами пункту 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченою статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Згідно з відомостями інформаційної системи “Податковий блок” Службою автомобільних доріг у Волинській області подано податкові декларації з плати за землю за 2017, 2018, 2019 роки на земельні ділянки загальною площею 1064,3746 га. До декларації додано довідку (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельних ділянок за місцем розташування у Луцькому районі в розрізі населених пунктів, яка підтверджує приналежність земельних ділянок платнику податків.

Проте в порушення вимог пункту 286.2 статті 286 ПК України Службою автомобільних доріг у Волинській області не подано податкові декларації плати за землю за 2017-2019 роки за місцем розташування земельних ділянок (згідно з Державним класифікатором об'єктів адміністративно-територіального устрою України - КОАТУУ).

Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10, підпункту 265.1.3 пункту 265.1 статті 265 ПК України плата за землю у складі податку на майно належить до місцевих податків. Сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів (пункт 12.3 статті 12 ПК України). У разі об’єднання в поточному році сільських рад в об’єднану територіальну громаду плата за землю (земельний податок або орендна плата за землі державної і комунальної власності) сплачується на відкриті Державною казначейською службою України рахунки по сільських радах, а з нового бюджетного року - на відкриті рахунки для зарахування надходжень з плати за землю до бюджету об’єднаної територіальної громади. Як пояснює відповідач, такі правила обумовлюють подання окремих декларацій з плати за землю щодо кожної сільської, селищної чи міської ради за місцем знаходження земельної ділянки.

Форма податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2015 року №560 (далі - наказ №560), використовувалася платниками до 01 січня 2018 року, а надалі запроваджена форма декларації, затверджена наказом №560 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2017 року №9). Декларація передбачає заповнення коду органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної(их) ділянки(ок) за КОАТУУ. Станом на 01 січня 2017 року у Луцькому районі обліковувалось 29 сільських рад, станом на 01 січня 2018 - 23 сільських ради, станом на 01 січня 2019 року - 16 сільських рад, на території яких за даними Управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області в Служби автомобільних доріг у Волинській області наявні земельні ділянки.

Відтак, у зв’язку із встановленим податковим порушенням податковими повідомленнями-рішеннями застосовані штрафні санкції у розмірі 170,00 грн. за фактом неподання у 2017, 2018, 2019 роках податкової декларації за місцем розташування земельних ділянок у межах територій місцевих рад (Баківської, Баївської, Боратинської, Промінської, Воютинської, Городищенської, Несвічівської, Гіркополонівської, Лаврівської, Ратнівської, Заборольської, Боголюбської, Одерадівської, Шепельської, Коршівської, Липинської, Підгайцівської, Лищенської, Піддубцівської, Романівської, Радомишльської, Чаруківської, Білостоцької, Буянівської, Веселівської, Садівської сільських рад, Торчинської селищної ради; після створення об’єднаних територіальних громад - Боратинської, Городищенської, Гіркополонківської, Заборольської, Княгининівської, Підгайцівської, Смолигівської, Торчинської об’єднаних територіальних громад).

Відповідач вважає, що при прийнятті податкових повідомлень-рішень, які оскаржує позивач, діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З наведених вище підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив (а.с.109-112) позивач підтримав свою позицію, викладену у позові. Наголосив, що Служба автомобільних доріг у Волинській області є постійним землекористувачем земельних ділянок, за які не сплачується земельний податок, а тому вважає, що в розумінні пункту 15.1 статті 15 ПК України вона не є платником податків, а відтак у неї відсутній обов’язок подання податкових декларацій зі сплати за землю відповідно до пункту 49.2 статті 49 ПК України. Позивач також вважає, що під час камеральної перевірки Головним управлінням ДФС у Волинській області всупереч положенням підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України неправомірно використано інформацію третіх осіб – Управління Держгеокадастру у Луцькому районі, що адресований Службі автомобільних доріг та стосується нормативної грошової оцінки земель позивача і не містить інформації щодо кількості земель, їх розмірів, які перебували у його користуванні. При цьому не враховано факт передачі автомобільних доріг місцевого значення на баланс Волинської обласної державної адміністрації на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2013 року №759-з.

Також відповідач порушив встановлений пунктом 76.3 статті 76 ПК України строк проведення камеральної перевірки податкових декларацій за 2017 та 2018 роки (минув 20 березня 2017 року та 20 березня 2018 року відповідно).

Посилаючись на принцип презумпції правомірності рішень платника податку, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідач у запереченні на відповідь на відзив (а.с.115-116) зазначив, що Служба автомобільних доріг у Волинській області самостійно подала податкові декларації з плати за землю за 2017, 2018 та 2019 роки на земельні ділянки загальною площею 1064,3746 га (на всі земельні ділянки, які є у власності платника податків в Луцькому районі Волинської області), але не подала їх за місцем розташування земельних ділянок (згідно з кодом КОАТУУ). Зауважує, що з 01 січня 2018 року податкові декларації з плати за землю, у тому числі для уточнення зобов’язань минулих податкових періодів, повинні подаватися за новою формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2015 року №560. При цьому юридична особа, яка має у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки на території різних населених пунктів (сіл, селищ, міст), за їх межами або в різних районах одного населеного пункту (міста), в тому числі у рік об’єднання населених пунктів територіальних громад в об’єднані територіальні громади (коди згідно з КОАТУУ різні), які відносяться до одного контролюючого органу, подає до такого контролюючого органу окремі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) щодо кожного коду органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі об’єднання в поточному році населених пунктів територіальних громад в об’єднані територіальні громади з початку нового бюджетного року до контролюючого органу юридичною особою подаються окремі податкові декларації з плати за землю щодо кожного коду об’єднаної територіальні громади за місцезнаходженням земельної(их) ділянки(ок) за КОАТУУ. Внаслідок подання декларації з неправильно вказаним КОАТУУ за вказаним кодом виникає об’єкт оподаткування з нарахованими податковими зобов’язаннями, а по коду КОАТУУ, де фактично знаходиться земельна ділянка, виникає факт неподання або несвоєчасного подання декларації. В такому разі за неподання або несвоєчасного подання декларації до такого платника податку застосовуються штрафні санкції відповідно до статті 120 ПК України.

На доводи позивача про порушення строків проведення камеральної перевірки відповідач вказав, що предметом перевірки, за наслідками якої складено акт від 15 березня 2019 року №4705/03-20-55-12, є своєчасність подання Службою автомобільних доріг у Волинській області податкових декларацій з плати за землю та наявності в діях позивача порушень, передбачених статтею 120 ПК України. Відтак, камеральна перевірка з цього питання проводиться з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 ПК України, а не протягом 30 календарних днів, обумовлених пунктом 76.3 статті 76 ПК України, як помилково вважає позивач. Тому в задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

17 лютого 2017 року Служба автомобільних доріг у Волинській області самостійно засобами електронного зв’язку подала податкову декларацію з плати за землю (земельного податку) за 2017 рік (№9022444417), 12 лютого 2018 року - за 2018 рік (№9017827803), а 12 лютого 2019 року - за 2019 рік (№9018267786). Як визначив позивач, земельні ділянки, земельний податок щодо яких розраховано у цих податкових деклараціях, належні йому на праві постійного користування та розташовані у Луцькому районі Волинської області. Усі земельні ділянки належать до земель транспорту та їх загальна площа становить 1064,3746 га. У всіх названих деклараціях показники незмінні із року в рік. Ці декларації є прийнятими контролюючим органом, що не заперечується сторонами (а.с.59-75).

Головним управлінням ДФС у Волинській області проведено камеральну перевірку податкової звітності з плати за землю за 2017-2019 року та встановлено, що в порушення пункту 286.2 статті 286 ПК України платником (Службою автомобільних доріг у Волинській області) не подано 29 податкових декларацій з плати за землю (річна) за 2017 рік (граничний строк подання до 20 лютого 2017 року), 23 – за 2018 рік (граничний строк подання до 20 лютого 2018 року) та 16 – за 2019 рік (граничний строк подання до 20 лютого 2019 року). Результати перевірки задокументовані зі складанням акта від 15 березня 2019 року №4705/03-20-55-12 (а.с.76-78).

На підставі вказаного акта перевірки 05 квітня 2019 року Головним управлінням ДФС у Волинській області прийняті податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) на підставі статті 120.1 ПК України: №0090565512 на суму 510,00 грн. (а.с.43); №0090595512 на суму 510,00 грн. (а.с.44), №0090495512 на суму 510,00 грн. (а.с.45), № 0090525512 на суму 510,00 грн. (а.с.46), №0090535512 на суму 510,00 грн. (а.с.47), №0090575512 на суму 510,00 грн. (а.с.48), №0090475512 на суму 510,00 грн. (а.с.49), №0090455512 на суму 1020,00 грн. (а.с.50), №0090435512 на суму 680,00 грн. (а.с.51), №0090415512 на суму 510,00 грн. (а.с.52), №0090345512 на суму 510,00 грн. (а.с.53), №0090405512 на суму 850,00 грн. (а.с.54), №0090615512 на суму 1870,00 грн. (а.с.55), №0090505512 на суму 850,00 грн. (а.с.56), №0090485512 на суму 510,00 грн. (а.с.57), №0090425512 на суму 1190,00 грн. (а.с.58), а всього на загальну суму 11560,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 05 квітня 2019 року позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Обов’язок платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів визначено підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України.

За змістом пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) – документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов’язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

При цьому відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

У свою чергу, у розумінні пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі (останні відповідно до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди).

Отже, звідси випливає, що юридичні особи - землекористувачі та власники земельних ділянок, які мають об'єкт оподаткування, визначений статтею 270 ПК України, - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності, є платниками податків, а відтак у них є обов’язок подавати податкову декларацію з плати за землю.

За приписами пункту 46.5 статті 46 ПК України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов'язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Відповідно до пункту 48.1 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

За визначенням, наведеним у пункті 48.2 ПК України обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків

Перелік обов`язкових реквізитів, які повинна містити податкова декларація, визначений у пункті 48.3 статті 48 ПК України, якими є: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід’ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Пунктом 48.4 статті 48 ПК України передбачено, що у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента.

Відповідно до пунктів 49.1 - 49.2 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов’язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Згідно з пунктами 286.2 - 286.4 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. У разі зміни протягом року об'єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

Таким чином, з наведеного слідує, що контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки подається податкова декларація щороку (за вибором платника податку – річна до 20 лютого поточного року або щомісяця звітна) у разі виникнення об’єктів оподаткування або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню.

Згідно з пунктом 47.1 статті 47 ПК України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Загальний порядок подання податкової декларації визначений пунктом 49.3 статті 49 ПК України, згідно з яким податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису.

Позивач вважає виконаним свій обов’язок подати податкову декларацію з плати за землю, посилаючись при цьому на прийняття поданих засобами електронного зв’язку в електронній формі податкових декларацій з плати за землю за 2017 рік (№ 9022444417 від 17 лютого 2017 року), за 2018 рік (№9017827803 від 12 лютого 2018 року), за 2019 рік (№9018267786 від 12 лютого 2019 року), які подані у встановлений строк, тобто, до 20 лютого поточного року, та прийняті контролюючим органом (квитанція про відмову у їх прийнятті у встановленому порядку Головним управлінням ДФС у Волинській області не надсилалася). Водночас, стверджує про відсутність у нього обов’язку подавати податкові декларації з плати за землю щодо земельних ділянок, належних йому як землекористувачу на території Луцького району, оскільки вони не підлягають оподаткуванню земельним податком на підставі підпункту 283.1.4 пункту 283.1 статті 283 ПК України.

За цією нормою не сплачується податок за землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування - землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди, захисні насадження, шумові екрани, очисні споруди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, склади, гаражі, резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів, комплекси для зважування великогабаритного транспорту, виробничі бази, штучні та інші споруди, що перебувають у державній власності, власності державних підприємств або власності господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі.

Проте суд вважає, що відповідно до положень абзацу першого пункту 49.2 статті 44 ПК України платник податків повинен подавати податкову декларацію незалежно від наявності у нього пільг щодо сплати податку та у зв’язку із наявністю показників, які підлягають декларуванню.

Незважаючи на те, що податкові декларації позивач все-таки подав, однак він при цьому заперечує ту обставину, що він є користувачем земельних ділянок та мотивує свої доводи тим, що земельні ділянки (автомобільні дороги місцевого значення) відповідно до розпорядження Волинської обласної державної адміністрації передані на баланс останній. Разом з тим, доказів цього факту позивач не надав, як і не вказав реквізитів документа, на який посилається. Відтак, суд не бере до уваги ці доводи позивача, оскільки він не виконав свого обов’язку, встановленого частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в частині доведення обставин, на які посилається в обґрунтування своїх доводів, належними і достовірними доказами, які відповідно до частини другої статті 79 КАС України позивач зобов’язаний подати разом із поданням позовної заяви.

У свою чергу, судом взято до уваги, що податкові декларації з плати за землю за 2017 рік (№ 9022444417 від 17 лютого 2017 року), за 2018 рік (№9017827803 від 12 лютого 2018 року), за 2019 рік (№9018267786 від 12 лютого 2019 року) прийняті контролюючим органом.

Обов’язку платника податків подати податкову декларацію (підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України) кореспондується обов’язок контролюючого органу прийняти податкову декларацію (пункт 49.8 статті 48 ПК України). Водночас, пунктом 49.8 статті 48 ПК України обумовлено, що під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

З наведеного випливає, що прийняття податкової декларації передбачає мінімальний рівень податкового контролю, який обмежується перевіркою лише наявності та достовірності заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України. Процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби. Таким чином, прийняття податкової декларації органом доходів і зборів є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник контролюючого органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками.

Пунктом 48.7 статті 48 ПК України прямо обумовлено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу. І навпаки, за умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, вважається прийнятою. Свідченням цього є наявність на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою; відсутність повідомлення контролюючого органу про відмову у прийнятті податкової декларації (пункт 49.9 статті 49 ПК України). Так відповідно до пункту 49.15 ПК України податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

Згідно з положеннями пункту 49.11 статті 49 ПК України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Відмова контролюючого органу у прийнятті податкової декларації дає право платнику податків подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання; оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу (пункт 49.12 статті 49 ПК України).

Приймаючи податкові декларації з плати за землю за 2017 рік (№ 9022444417 від 17 лютого 2017 року), за 2018 рік (№9017827803 від 12 лютого 2018 року), за 2019 рік (№9018267786 від 12 лютого 2019 року), контролюючий орган не встановив відсутність чи недостовірність їх реквізитів, у тому числі визначення коду органу місцевого самоврядування за КОАТУУ (а.с.59-75, 93-101). Відтак, підстави не вважати таку звітність податковою декларацією відсутні, а з огляду на наявність квитанцій №2 письмова відмова у прийнятті податкових декларацій позивачу не надсилалася. Отже, слід дійти висновку, що відповідач не знайшов таких дефектів її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку та не дають підстав для визнання податкової декларації податковою звітністю.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно із вимогами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

За змістом пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що камеральні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених ПК України. Камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, при цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Камеральна перевірка проводиться на систематичній основі, тобто перевіряються всі без винятку податкові декларації та уточнюючі розрахунки, подані платником, якого перевіряють.

За своєю правовою сутністю така перевірка є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. Фактично камеральною перевіркою охоплюються лише показники податкової звітності (аналіз достовірності сформованих платником показників податкової звітності під час камеральної перевірки не здійснюється). Предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування). Тобто, перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється. Відтак, перевірка будь-яких інших відомостей перебуває поза межами даної перевірки. Метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування арифметичних та/або методологічних помилок або інших відомостей, які призвели до заниження/завищення податкових зобов'язань або свідчать про допущені платником податків порушення термінів, порядку реєстрації податкових накладних, акцизних накладних або про неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності, відповідальність за що передбачена статтями 120, 120-1, 120-2 ПК України.

На користь такого висновку свідчить також змістовне уточнення законодавцем правового регулювання цього питання шляхом доповнення з 01 січня 2017 року підпункту 75.1.1 абзацом другим, яким визначено, що предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 ПК України (пункт 76.2 ПК України).

Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30-ти календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, – за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статті 102 ПК України (пункт 76.3 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, застосування норми щодо проведення камеральної перевірки протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, передбачено лише у випадку фактичного подання податкової декларації. В інших випадках, визначених ПК України, відповідно до статті 102 ПК України застосовується норма щодо проведення камеральної перевірки - не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

Тому суд погоджується із відповідачем, що камеральна перевірка з питань своєчасності подання податкових декларацій може бути проведена не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

На підставі наведених вище норм податкового законодавства суд також дійшов висновку, що зобов'язання перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів контролюючий орган має під час прийняття податкової звітності, а також встановити повноту заповнення усіх необхідних реквізитів під час камеральної перевірки.

Суду не надано доказів проведення камеральної перевірки поданих податкових декларацій у встановлені строки – протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання. Водночас, без перевірки податкових декларацій за землю за 2017 рік (№ 9022444417 від 17 лютого 2017 року), за 2018 рік (№9017827803 від 12 лютого 2018 року), за 2019 рік (№9018267786 від 12 лютого 2019 року) відповідач не може встановити їх дефекти (методологічні, арифметичні), які вказують на порушення порядку їх заповнення, неправильність (недостовірність) реквізитів. Самі ж декларації подані за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 2015 року № 560 у 2017 році, а у 2018, 2019 роках – за формою у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2017 року № 9.

Разом з тим, неналежний та несвоєчасний поточний контроль контролюючим органом цих декларацій, які є прийнятими, не може бути виправданням наступних процедур, пов’язаних із притягненням платника податків до відповідальності.

Зміст податкового правопорушення визначено пунктом 109.1 статті 109 ПК України: податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України (пункт 109.2 статті 109 ПК України).

Як встановлено пунктом 113.1 статті 113 ПК України, строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. Так зокрема, згідно з пунктом 114.1 статті 114 ПК України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 120.1 статті 120 ПК України, яка була застосована відповідачем при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень від 05 квітня 2019 року, неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов’язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

За змістом статей 54, 58 ПК України підставою для винесення податкового повідомлення-рішення є акти перевірок податкового органу, у яких зафіксовані порушення податкового законодавства.

Перевіряючи обґрунтованість висновків камеральної перевірки, оформленої актом від 15 березня 2019 року №4705/03-20-55-12, суд встановив, що у ньому констатовано факт неподання Служби автомобільних доріг у Волинській області 29 податкових декларацій з плати за землю за 2017 рік, 23 – у 2018 році та 16 – у 2019 році, а загальний розмір штрафу, визначений спірними податковими повідомленнями-рішеннями становить 11560,00 грн. ((29 +23 + 16) х 170,00 грн.).

Суд також погоджується із доводами відповідача, що складання податкової декларації з плати за землю має здійснюватися із зазначенням у рядку 7 декларації код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ, на території якого знаходиться земельна ділянка, щодо якої подається декларація. Юридична особа, яка має у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки на території різних населених пунктів (сіл, селищ, міст), за їх межами або в різних районах одного населеного пункту (міста), в тому числі у рік об’єднання населених пунктів територіальних громад в об’єднані територіальні громади (коди згідно з КОАТУУ різні), які відносяться до одного контролюючого органу, подає до такого контролюючого органу окремі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) щодо кожного коду органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі об’єднання в поточному році населених пунктів територіальних громад в об’єднані територіальні громади з початку нового бюджетного року до контролюючого органу юридичною особою подаються окремі податкові декларації з плати за землю щодо кожного коду об’єднаної територіальні громади за місцезнаходженням земельної(их) ділянки(ок) за КОАТУУ. Такий порядок дозволяє здійснювати належне адміністрування плати за землю, яка відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 та підпункту 265.1.3 пункту 265.1 статті 265 ПК України належить до місцевих податків, рішення про встановлення яких відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України в межах своїх повноважень приймають сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад (пункт 12.3 статті 12 ПК України). Необхідність подання податкових декларацій з плати за землю щодо кожного коду органу місцевого самоврядування за КОАТУУ обумовлена тією обставиною, що зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (пункт 10.5 статті 10 ПК України) - на відкриті в органах Казначейства рахунки за надходженнями до місцевих бюджетів.

Водночас, в акті перевірки відсутні відомості щодо місцязнаходження земельних ділянок, які позивач має у постійному користуванні на території тієї чи іншої сільської (селищної) ради чи об’єднаної територіальні громади Луцького району Волинської області.

Відповідно до статті 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно їх обтяжень”. У свою чергу, відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України від 01 липня 2014 року №1952-ІV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв’язку, залізничні колії.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Також відповідно до пункту 286.2 статті 286 ПК України при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відтак, для того, щоб встановити факт місцезнаходження земельної ділянки необхідно володіти достовірною інформацією - даними державного земельного кадастру, витягами про державну реєстрацію речових прав та їх обтяження (не стосуються об’єктів, визначених у частині четвертій статті 5 Закону №1952-ІV), довідкою (витягом) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Зі змісту відзиву на позов та заперечення відповідача, суд встановив, що приймаючи податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов висновку про невиконання позивачем обов’язку подати у строк, встановлений пунктом 286.2 статті 286 ПК України (до 20 лютого поточного року), податкові декларації з плати за землю щодо земельних ділянок, які знаходяться на території різних сільських рад та об’єднаних територіальних громад згідно з КОАТУУ. При цьому до висновку щодо наявності у позивача такого обов’язку він дійшов виключно на підставі листа Управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області від 14 лютого 2017 року №28-304-0.3-225/2-17 щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок на території Луцького району станом на 01 січня 2017 року, які перебувають у користуванні в позивача (а.с.102-103). Як зазначив відповідач у відзиві, такий лист наданий йому позивачем до декларації (а.с.84), а в доповненні до відзиву вказано, що цей лист був наданий під час перевірки (а.с.92). Тут же мова йде, що згідно з отриманими даними Управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області в Служби автомобільних доріг у Волинській області наявні земельні ділянки за місцезнаходженням: Баківська сільська рада (код КОАТУУ 0722880500); Боратинська об’єднана територіальна громада (код КОАТУУ 0722880700); Воютинська сільська рада (код КОАТУУ 0722881500); Гіркополонівська об’єднана територіальна громада (код КОАТУУ 0722881600); Городищенська об’єднана територіальна громада (код КОАТУУ 0722881700); Заборольська об’єднана територіальна громада (код КОАТУУ 0722881800); Коршівська сільська рада (код КОАТУУ 0722882900); Липинська об’єднана територіальна громада (код КОАТУУ 0722883400); Княгининівська об’єднана територіальна громада (код КОАТУУ 0722883700); Підгайцівська об’єднана територіальна громада (код КОАТУУ 0722884800); Піддубцівська сільська рада (код КОАТУУ 0722885000); Радомишльська сільська рада (код КОАТУУ 0722885200); Романівська сільська рада (код КОАТУУ 0722885600); Смолигівська об’єднана територіальна громада (код КОАТУУ 0722886200); Чаруківська сільська рада (код КОАТУУ 0722886800); Торчинська об’єднана територіальна громада (код КОАТУУ 0722855400).

У ситуації, що склалася, суд вважає, що якби відповідачем було здійснено належний поточний контроль під час подання податкової декларації з плати за землю за 2017 рік (№ 9022444417 від 17 лютого 2017 року), а наступні податкові декларації (за 2018 рік №9017827803 від 12 лютого 2018 року та за 2019 рік №9018267786 від 12 лютого 2019 року) ідентичні, то ця помилка була б усунута у встановленому порядку – шляхом реалізації права платника податків подати належну податкову декларацію та у разі порушення строку її подання сплатити штраф, чи оскаржити відмову контролюючого органу у прийнятті податкової декларації, якщо платник податків не був згідний з таким рішенням. Проте за фактом подання цих податкових декларацій відповідач ніяких дій не вчинив та оцінку їм не надав.

При цьому суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки” (PincovdandPine v. The Czech Republic), “Ґаші проти Хорватії” (Gashiv. Croatia), “Трго проти Хорватії” (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу “належного урядування”, згідно з яким державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

За таких обставин інформація третіх осіб може бути предметом дослідження поряд з іншими правовстановлюючими документами під час документальної перевірки, а не камеральної перевірки. Суд вважає, що лист Управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області від 14 лютого 2017 року №28-304-0.3-225/2-17 не є достатнім доказом місцезнаходження земельних ділянок з урахуванням вимог пункту 286.1 статті 286 ПК України. На думку суду, довідка про нормативну грошову оцінку землі не є частиною декларації, вона має виключно інформаційний характер. Відтак, висновки акта камеральної перевірки від 15 березня 2019 року №4705/03-20-55-12 не може бути покладено в основу податкових повідомлень-рішень від 05 квітня 2019 року № 0090565512, № 0090595512, № 0090495512, № 0090525512, № 0090535512, № 0090575512, № 0090475512, № 0090455512, № 0090435512, № 0090415512, № 0090345512, № 0090405512, № 0090615512, № 0090505512, № 0090485512, № 0090425512, оскільки камеральна перевірка поданих податкових декларацій з плати за землю не проведена своєчасно, неналежний поточний контроль з боку контролюючого органу не повинен мати негативні наслідки для платника податків, бо позбавляє його можливості скористатися правом у встановлений спосіб виправити недоліки при поданні податкових декларацій. Також використання під час камеральної перевірки 15 березня 2019 року інформації із зовнішніх джерел суперечить змісту підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного вище аналізу нормативно-правових норм та обставин у справі, перевірених письмовими доказами, суд дійшов переконання, що відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень. Отже, позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, у сумі 1921,00 грн., що підтверджуються платіжним дорученням від 14 червня 2019 року №379, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.37, 127).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Служби автомобільних доріг у Волинській області (43020, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Рівненська, 52б, ідентифікаційний код юридичної особи 25908960) до Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39400859) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 05 квітня 2019 року № 0090565512, № 0090595512, № 0090495512, № 0090525512, № 0090535512, № 0090575512, № 0090475512, № 0090455512, № 0090435512, № 0090415512, № 0090345512, № 0090405512, № 0090615512, № 0090505512, № 0090485512, № 0090425512.

Стягнути на користь Служби автомобільних доріг у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області судові витрати у сумі 1921,00 грн. (одна тисяча дев’ятсот двадцять одна грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк