Рішення № 83752100, 12.08.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2019 справа № 914/685/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Югсталь», м.Запоріжжя

до відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Стрий Львівської області

про стягнення 2 960 238,71 грн заборгованості за поставку товару

за участю представників:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Югсталь» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 2991274,75 грн заборгованості за поставку товару.

Ухвалою суду від 17.04.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.05.2019 р. Ухвалою суду від 08.05.2019 р. підготовче засідання відкладено на 10.06.2019 р. Ухвалою суду від 10.06.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 10.06.2019 р., суд прийняв до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог, продовжив строк підготовчого провадження, відклав підготовче засідання на 15.07.2019 р.

Ухвалою суду від 15.07.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 15.07.2019 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 12.08.2019 р.

В судове засідання 12.08.2019 р. сторони явку повноважних представників не забезпечили.

Через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.№32998/19 від 09.08.2019 р.), в якому представник зазначив, що 12.08.2019р. не має можливості з’явитися в судове засідання у зв’язку з залученням до участі в слідчих діях за кримінальним провадженням. В клопотанні представник позивача не заперечив проти розгляду справи по суті без його участі на підставі наявних в матеріалах справи документів та заявив, що станом на 07.08.2019 р. відповідач з приводу врегулювання спору не звертався, заборгованості не погасив.

Крім того, представником позивача була подана заява про компенсацію судових витрат (вх.№29278/19 від 16.07.2019 р.), в якій представник повідомив, що розрахунок витрат на правничу допомогу, які позивач сплатить у зв’язку з розглядом справи, та відповідні докази понесених ним витрат будуть надані протягом п’яти днів після ухвалення рішення.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 15.07.2019 р.

Проаналізувавши зібрані у справі докази, врахувавши, що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені про судове засідання та у зв’язку із відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

В судовому засіданні 12.08.2019 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договори поставки, на виконання умов яких позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 2770622,44 грн, проте відповідач в порушення умов договору оплату за отриманий товар не здійснив. У зв’язку з цим, позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 2770622,44 грн основного боргу, 145386,44 грн пені, 24230,54 грн 3% річних та 51035,33 грн інфляційних втрат.

В поданому відзиві на позовну заяву відповідач звернув увагу суду на те, що позивач невірно здійснив розрахунок штрафних санкцій, помилково розпочавши їх нарахування швидше, ніж встановлено умовами договору.

Крім того, відповідач просив суду у зв’язку з незначним строком прострочення оплати товару та недоведеністю у позивача наявності реальних збитків від прострочення зменшити розмір штрафних санкцій на 50%. Також відповідач зазначив, що вважає, що попередній розрахунок витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн є неспівмірним, зважаючи на ціну позову, характер спірних правовідносин, категорію складності та обсяг доказів, а тому просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 5000 грн.

Позивачем було здійснено перерахунок з врахуванням заперечень відповідача та вірних дат початку прострочень, внаслідок чого в заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача 2770622,44 грн основного боргу, 114548,84 грн пені, 24032,10 грн 3% річних та 51035,33 грн інфляційних втрат.

У відповіді на відзив позивач заперечив проти клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій у зв’язку з його безпідставністю, а також заперечив проти клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу через його передчасність та необґрунтованість.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об’єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (покупець, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Югсталь» (постачальник, позивач у справі) було укладено договір поставки №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р., договір поставки №СВРЗ-03-22-18-39/ю від 25.07.2018 р., договір поставки №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р. та договір поставки №СВРЗ-03-22-18-175/ю від 20.11.2018 р.

За умовами п.1.1. договорів постачальник зобов’язався протягом 2018 року поставити покупцю товари, зазначені в специфікації №1 (додаток №1) до даного договору, що є невід’ємною частиною договору, а покупець – прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору.

Крім того, до договору поставки №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р. та договору поставки №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р. сторонами було укладено додаткові угоди №1 – від 27.11.2018 р. та 27.09.2018 р. відповідно, якими пункт 1.1. цих договорів було викладено в наступній редакції: «Постачальник зобов’язався протягом 2018 року поставити покупцю товари, зазначені в специфікації №1 (друга редакція) (додаток №1) та специфікації№2 (додаток №2) до даного договору, що є невід’ємною частиною договору, а покупець – прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору».

Відповідно до п.1.2. договорів (в редакції додаткових угод до договору поставки №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р. та договору поставки №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р.) найменування (номенклатура, асортимент) товару – код ДК 021:2015-44110000-4 – конструкційні матеріали: профіль коритний 50х70х60х35х4 мм ст.09Г2С, профіль коритний 80х60х54х4 мм ст.09Г2С (за договором №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р.); код ДК 021:2015-14620000-3 – сплави: сталь листова 14х1500х6000 мм ст.09Г2С, 16х1500х6000мм ст.09Г2С, 20х2000х6000 мм ст.09Г2С (за договором №СВРЗ-03-22-18-39/ю від 25.07.2018 р.); код ДК 021:2015-14620000-3 – сплави: сталь листова 25х2000х6000 мм ст.09Г2С (за договором №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р.); код ДК 021:2015-44110000-4 – конструкційні матеріали: профіль гнутий 76х60х60х4 ст.09Г2С (за договором №СВРЗ-03-22-18-175/ю від 20.11.2018 р.).

Згідно з п.1.3. договорів (в редакції додаткових угод до договору поставки №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р. та договору поставки №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р.) кількість товару складає: 99,290 т (за договором №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р.); 85 т (за договором №СВРЗ-03-22-18-39/ю від 25.07.2018 р.); 113,049 т (за договором №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р.); 62 т (за договором №СВРЗ-03-22-18-175/ю від 20.11.2018 р.) і визначається у специфікації №1 (друга редакція) (додаток №1) та специфікації №2 (додаток №2), які є невід’ємною частиною договору (за договорами №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р. та №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р.), специфікації №1 (додаток №1), яка є невід’ємною частиною договору (за договорами №СВРЗ-03-22-18-39/ю від 25.07.2018 р. та №СВРЗ-03-22-18-175/ю від 20.11.2018 р.).

До кожного з договорів сторонами підписано відповідні додатки (специфікації):

– до договору №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р. – специфікацію №1 (друга редакція) на суму 525804,81 грн та специфікацію №2 на суму 1956451,39 грн;

– до договору №СВРЗ-03-22-18-39/ю від 25.07.2018 р. – специфікацію №1 на суму 2084843,82 грн;

– до договору №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р. – специфікацію №1 (друга редакція) на суму 1526931,86 грн та специфікацію №2 на суму 1315608,29 грн;

– до договору №СВРЗ-03-22-18-175/ю від 20.11.2018 р. – специфікацію №1 на суму 1548933,60 грн.

Відповідно до п. 3.1. договорів (в редакції додаткових угод до договору поставки №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р. та договору поставки №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р.) ціна цих договорів становить:

– 2482256,20 грн, в тому числі ПДВ 20% – 413709,37 грн (за договором №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р.);

– 2084843,82 грн, в тому числі ПДВ 20% – 347473,97 грн (за договором №СВРЗ-03-22-18-39/ю від 25.07.2018 р.);

– 2842540,15 грн, в тому числі ПДВ 20% – 473756,69 грн (за договором №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р.);

– 1548933,60 грн, в тому числі ПДВ 20% – 258155,60 грн (за договором №СВРЗ-03-22-18-175/ю від 20.11.2018 р.).

Як передбачено п.5.5. договорів, представник покупця при прийнятті товару зобов’язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в рахунку-фактурі і/або накладній, розписатися за отримання товару та видати представнику постачальника доручення на отримання даної партії товару.

Постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 2770622,44 грн відповідно до наступних видаткових накладних:

– №РН-2711/2 від 27.11.2018 р. на суму 556707,64 грн, №РН-3011/8 від 30.11.2018 р. на суму 556581,06 грн, №РН-0412/8 від 04.12.2018 р. на суму 129240,23 грн, №РН-0412/7 від 04.12.2018 р. на суму 427467,42 грн, №РН-0512/6 від 05.12.2018 р. на суму 286328,50 грн (за договором №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р.);

– №РН-2811/1 від 28.11.2018 р. на суму 56592,07 грн, №РН-0312/2 від 03.12.2018 р. на суму 305226,43 грн (за договором №СВРЗ-03-22-18-39/ю від 25.07.2018 р.);

– №РН-0312/1 від 03.12.2018 р. на суму 185412,96 грн (за договором №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р.);

– №РН-0512/1 від 05.12.2018 р. на суму 267066,13 грн (за договором №СВРЗ-03-22-18-175/ю від 20.11.2018 р.).

Вказані накладні було підписано без зауважень представниками сторін, зокрема, від покупця Іваником Р.Б. за довіреністю №680 від 26.11.2018 р.

Крім того, в матеріалах справи наявні копії відповідних товарно-транспортних та податкових накладних, складених щодо здійснених поставок товару.

Згідно з п. 4.1. договорів, розрахунки за кожну поставлену партію здійснюються у безготівковій формі.

За умовами п. 4.2. договорів, покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання товару на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Датою отримання товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

За підпунктом 7.1.1. договорів постачальник зобов’язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, а за підпунктом 7.1.2. договорів – приймати поставлені товари, згідно з актом приймання-передачі та/або видаткової накладної на приймання товару, підписаних уповноваженими представниками сторін.

На виконання умов договору постачальник виставив відповідачу рахунки на оплату:

– №4154 від 27.11.2018 р. на суму 556707,64 грн, №4206 від 30.11.2018 р. на суму 556581,06 грн, №4253 від 04.12.2018 р. на суму 129240,23 грн, №4252 від 04.12.2018 р. на суму 427467,42 грн, №4271 від 05.12.2018 р. на суму 286328,50 грн (за договором №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р.);

– №4166 від 28.11.2018 р. на суму 56592,07 грн, №4192 від 03.12.2018 р. на суму 305226,43 грн (за договором №СВРЗ-03-22-18-39/ю від 25.07.2018 р.);

– №4191 від 29.11.2018 р. на суму 185412,96 грн (за договором №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р.);

– №4272 від 05.12.2018 р. на суму 267066,13 грн (за договором №СВРЗ-03-22-18-175/ю від 20.11.2018 р.).

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, поставлений товар оплачено не було.

Позивачем до позовної заяви додано підписані сторонами акти звіряння розрахунків за договорами, якими додатково підтверджується заборгованість покупця на суму 1956324,85 грн за договором №СВРЗ-03-22-18-37/ю від 25.07.2018 р., на суму 361818,50 грн за договором №СВРЗ-03-22-18-39/ю від 25.07.2018 р., на суму 185412,96 грн за договором №СВРЗ-03-22-18-40/ю від 25.07.2018 р. та на суму 267066,13 грн за договором №СВРЗ-03-22-18-175/ю від 20.11.2018 р.

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 2770622,44грн заборгованості за поставлений та неоплачений товар.

Згідно з п.8.2. договорів, у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до вказаного пункту договорів позивач (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) просив суд стягнути з відповідача 114548,84 грн пені за період з 12.12.2018 р. по 01.04.2019 р.

Також позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачеві 24032,10 грн 3% річних за період з 12.12.2018 р. по 01.04.2019 р. (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) та 51035,33 грн втрат від інфляції за період з грудня 2018 р. по лютий 2019 р.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.2. договорів сторони встановили, що покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання товару на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Датою отримання товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що поставлений згідно з видатковими накладними товар відповідач не оплатив.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1– 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з п.8.2. договорів, у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 114548,84 грн пені за період з 12.12.2018 р. по 01.04.2019 р.

Судом здійснено розрахунок заявленої до стягнення пені та встановлено, що її сума відповідає сумі, визначеній позивачем при розрахунку, і становить 114548,84 грн.

Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч.3 ст.551 ЦК України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов’язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов’язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов’язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов’язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов’язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладена в постанові від 19.03.2019 р. у справі №910/3652/18).

Заявлене клопотання відповідач обґрунтовує тим, що строк прострочення оплати товару незначний, а доказів наявності збитків від такого прострочення позивачем не надано.

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки з моменту виникнення зобов’язання з оплати товару, поставленого за першими з видаткових накладних, до моменту ухвалення цього рішення пройшло 8 місяців, що, на переконання суд, не може вважатися «незначним строком прострочення». Також суд звертає увагу відповідача на те, що оплата товару станом на момент ухвалення цього рішення не здійснена в повному обсязі, відповідачем не вчинено будь-яких дій, спрямованих на добровільне усунення порушення умов договору щодо оплати товару, а в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які б унеможливлювали чи ускладнювали для відповідача виконання його обов’язку за договором.

При цьому в суду відсутні докази неспівмірності розміру штрафних санкцій в порівнянні із спричиненими позивачу невиконанням договору збитками.

Крім цього, сума пені, заявлена до стягнення (114548,84 грн), не є надмірною в порівнянні з сумою основного боргу (2770622,44 грн), оскільки становить лише 4% від неї.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Застосований позивачем за неналежне виконання відповідачем умов договору розмір штрафних санкцій, а саме пеня у розмірі облікової ставки НБУ, погоджений сторонами при укладенні договору. Вказаний договір на момент розгляду справи не визнаний судом недійсним, зокрема в частині відповідальності сторін за неналежне виконання його умов, а також відсутні докази внесення змін до нього сторонами.

Оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, враховуючи зазначене вище, а також те, що відповідачем жодним чином не підтверджено наявність підстав для зменшення розміру неустойки, даний випадок не є винятковим, а тому, зважаючи на інтереси обох сторін, а також те, що норми чинного законодавства про зменшення розміру штрафних санкцій не є імперативними та застосовуються за визначених вище умов на розсуд суду, підстави для зменшення розміру штрафних санкцій відсутні.

Враховуючи наведене, заявлені позовні вимоги (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) про стягнення з відповідача на користь позивача 114548,84 грн пені підлягають задоволенню повністю.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснив розрахунок заявлених до стягнення 3% річних за період з 12.12.2018 р. по 01.04.2019 р та втрат від інфляції за період з грудня 2018 р. по лютий 2019 р., внаслідок чого дійшов висновку, що стягненню підлягає 24032,10 грн 3% річних та 51035,33 грн втрат від інфляції.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають до задоволення повністю, а з відповідача слід стягнути 2770622,44 грн основного боргу, 114548,84 грн пені, 24032,10 грн 3% річних та 51035,33 грн інфляційних втрат.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір, розрахований виходячи зі зменшеного позивачем розміру позовних вимог, підлягає стягненню з відповідача.

Позивачем у позовній заяві було зазначено про орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу – 15000 грн.

Крім того, представником позивача була подана заява про компенсацію судових витрат, в якій він повідомив, що остаточна вартість правничої допомоги може бути визначена лише за наслідком виконання договору та підписання акту приймання-передачі виконаних послуг, а розрахунок витрат на правничу допомогу, які позивач сплатить у зв’язку з розглядом справи, та відповідні докази понесених ним витрат будуть надані протягом п’яти днів після ухвалення рішення.

Водночас відповідачем у відзиві на позов заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн.

Згідно з ч.2 ст.126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З огляду на викладене, беручи до уваги заяву представника позивача, суд вважає за можливе після надходження доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу вирішити питання про розподіл таких витрат шляхом прийняття додаткового рішення у справі.

Керуючись ст.ст.6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 626, 627, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 230, 231, 232, 233 Господарського кодексу України, ст.ст.4, 13, 73 ,74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ, вул.Тверська, 5 (ідентифікаційний код 40075815) в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця», Львівська область, м.Стрий, вул.Зубенка, 2 (ідентифікаційний код ВП 40123439) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Югсталь», м.Запоріжжя, вул.Гребельна, 5 (ідентифікаційний код 37941143) 2770622,44 грн основного боргу, 114548,84 грн пені, 24032,10 грн 3% річних, 51035,33 грн інфляційних втрат та 44403,58 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 12.08.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 19.08.2019 р.

Суддя Гоменюк З.П.