Рішення № 83751962, 12.08.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2019

Справа № 910/3242/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс Воздвиженка»

про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов’язання передати майно

Представники учасників справи:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: Кривоспицька А.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.03.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро» з вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс Воздвиженка» про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов’язання передати майно.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що йому 04.10.2018 стало відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Житловий комплекс Воздвиженка” на підставі договору управління нерухомим майном, укладеного з Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від злочинів, зареєстрованого в реєстрі за № 442, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яковенко В.І. зі змінами, внесеними додатковим договором про внесення змін до договору управління майном (активами), зареєстрований за № 454, засвідчений 11.09.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яковенко В.І. набуло право управління нерухомим майном, що знаходиться за адресою: місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 20. Позивач зазначає, що з 04.10.2018 намагався вивезти належне йому на праві власності майно, проте відповідач протиправно не допускає Позивача до приміщень. У зв'язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 відкрито провадження у справі №910/3242/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 17.04.2019; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

08.04.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вимоги позову не визнав, пославшись у відзиві на необґрунтованість вимог позивача, вказуючи, що позивачем не надано доказів на підтвердження існування у нього права володіння та користування майном, фактичне існування в натурі цього майна, як предметів матеріального світу, на момент звернення до суду з позовом, факту вибуття майна з володіння позивача та факту наявності цього майна у незаконному володіння відповідача.

08.04.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про залишення без руху позовної заяви (після відкриття провадження у справі).

10.04.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, відповідно до якого позивач просив суд витребувати у відповідача документи, що підтверджують ідентифікацію рухомого майна, що залишилося на об’єкті нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 20.

У підготовчому засіданні 17.04.2019 судом було постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 підготовче засідання відкладено на 22.05.2019.

26.04.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про забезпечення доказів, в якій позивач просив зобов’язати ТОВ "Житловий комплекс Воздвиженка" провести повну інвентаризацію рухомого майна, що залишилась на об’єкті нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, б. 20 з обов’язковим залученням представників ТОВ «АІС Автоцентр Дніпро».

06.05.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду.

10.05.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просив суд зобов’язати ТОВ "Житловий комплекс Воздвиженка" вчинити дії, а саме провести повну інвентаризацію рухомого майна, що залишилось на об’єкті нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, б. 20 з обов’язковим залученням представників ТОВ «АІС Автоцентр Дніпро».

13.05.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро» про забезпечення доказів повернуто заявнику.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

У підготовчому засіданні 22.05.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 03.06.2019.

У підготовчому засіданні 03.06.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 08.07.2019.

У підготовчому засіданні 08.07.2019 судом було розглянуто клопотання позивача про витребування доказів, подане 10.04.2019, та відмовлено в його задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 08.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 закрито підготовче провадження у справі №910/3242/19, справу призначено до судового розгляду по суті на 24.07.2019.

У судовому засіданні 24.07.2019 судом було оголошено перерву до 12.08.2019.

Представник позивача у судове засідання 12.08.2019 не з’явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 24.07.2019 та розпискою про оголошення перерви від 24.07.2019.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.08.2019 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 12.08.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.03.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «НД-Україна» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро» (орендар) укладено Договір оренди №НД/А005-94, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у платне користування майно, що оформлюється актами приймання-передачі, які є невід’ємною частиною договору. В актах вказується найменування майна, кількість і вартість на день передачі в оренду.

Відповідно до п. 1.2 Договору оренди №НД/А005-94 від 30.03.2009 майно переходить у користування орендаря з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі.

Відповідно до п. 6.1 Договору оренди №НД/А005-94 від 30.03.2009 договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2009.

Згідно з п. 6.2 Договору оренди №НД/А005-94 від 30.03.2009 у випадку використання майна орендарем після закінчення строку договору при відсутності заперечень зі сторони орендодавця, договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна зі сторін в праві в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це іншу сторону за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Судом встановлено, що згідно з відповідними актами приймання-передачі (копії долучені позивачем до позовної заяви), Товариством з обмеженою відповідальністю «НД-Україна» було передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро» на умовах Договору оренди №НД/А005-94 від 30.03.2009 наступне майно: АВД з підігрівом води 21632, всасоюча балка, ванна для мийки та перевірки колес, верстак 891 (31)+компл.верстачн15Ч, верстак 891 (31)+компл.верст15Ч, верстак 891 (31)+компл.верст15Ч, верстак 891 (31)+компл.верст15Ч, верстак 891 (31)+компл.верст15Ч, верстак 891 (31)+компл.верст15Ч, верстак 891 (31)+компл.верст15Ч, верстак 891 (31)+компл.верст15Ч, верстак 891 (31)+компл.верст15Ч, верстак 891 (31)+компл.верст15Ч, система відеонагляду, система відеонагляду, жесткий диск, вивіска Ssang Yong «Сервісний центр», витяжка вихлопних газів барабанного типу настінна, система витяжна, система витяжна, лайтбокс Geely «увага до деталей», літери СЕРВІС, подіум, підйомник 2-х ст, підйомник 2-х ст, підйомник 2-х ст, підйомник 2-х ст, підйомник 2-х ст, підйомник 2-х ст, підйомник автомобільний 4т, підйомник автомобільний 4т, підйомник автомобільний 4т, підіймач 2-х стійковий, підіймач 4-х стійковий, підіймач 4-х стійковий, підйомник автомобільний 3,6т, підйомник автомобільний 3,6 т, пюпітр MG, пюпітр MG, пюпітр MG, пюпітр MG, сейф, система очистки води, стіна з емблемою марки Chevrolet, стенд балансувальний, підставка для кольорів, стенд шиномонтажний, стенд, напис інтерєрний Peogeot, стійка адміністратора салона, барна стійка, стійка під поліграфію Geely, стіка-ресепшн Geely, стійка трансмісійна, стійка трансмісійна, стіл В168-9 стіл В168-9, набір інструментів, тележка з компл інструментами, тележка з компл інструментами, тележка з компл інструментами, компл інструмента в тележці, компл інструмента в тележці, фонарик тестовий, тиски слюсарні сталеві, тиски слюсарні сталеві, траверса осьова, траверс, траверс, флагшток, флагшток, флагшток, флагшток, флагшток, флагшток, фріз Geely, вивіска Peogeot + знак Lion центральний + 6 кутових світильників, фріз, фріз, подставка для зразків кольорів, шеврон 1200*1200 з монтажем, тумба під оргтехніку, шафа аксесуарна, настінне кріплення, настінне кріплення, шафа аксесуарна, шафа аксесуарна, шафа аксесуарна, шафа аксесуарна, шафа аксесуарна, шафа інструментальна, шафа інструментальна, шафа для одягу+опора+двері, шафа для одягу (ліва), шафа для одягу (ліва), шафа для одягу (ліва), шафа для одягу (ліва), шафа для одягу (ліва), шафа для одягу (ліва), шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу + опора, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, шафа для одягу ШОМ-300/2, стіл конференц, шафа інструментальна, шафа гардеробна, шафа гардеробна, шафа Ш19, шафа Ш19, шафа Ш19 , тумба Т2, тумба Т2, тумба Т2, тумба Т2, тумба Т2, тумба Т2, тумба Т2, тумба Т2, тумба підвісна, тумба підвісна, тумба підвісна, стіл С4, стіл С4, стіл С3, стіл С3, шафа гардеробна вишня, шафа гардеробна вишня, шафа гардеробна вишня, приставний елемент вишня, стіл приставний, стіл робочий, стіл робочий, тумба мобільна вишня, тумба мобільна вишня.

Судом встановлено, що 01.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нові Авто» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро» (суборендар) укладено Договір суборенди нерухомого майна №САН/НА-39, відповідно до умов якого орендар передає, а суборендар приймає в термінове користування наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення загальною площею 3193,50 кв.м., яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 20, з метою його використання суборендарем у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 1.2 Договору суборенди нерухомого майна №САН/НА-39 від 01.04.2017 цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.06.2018. Строк суборенди починається з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об’єкту і закінчується 30.06.2018.

Згідно з п. 1.4 Договору суборенди нерухомого майна №САН/НА-39 від 01.04.2017 цей договір укладено орендарем на підставі Договору оренди нерухомого майна №А/АД-001 від 01.04.2017, укладеного між ПІІ «АТ Автоінвестстрой-Дніпропетровськ» та ТОВ «Нові Авто».

Додатковою угодою від 11.06.2018 сторони продовжили строк дії Договору суборенди нерухомого майна №САН/НА-39 від 01.04.2017 до 31.12.2019.

Як зазначив позивач у позовній заяві, вказані приміщення (загальною площею 3193,50 кв.м., які знаходяться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 20) були обладнані ним під автосалон та в них було розміщено те рухоме майно, яке орендувалось на підставі Договору оренди №НД/А005-94 від 30.03.2009 та перелік якого наведений вище.

Судом встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20.04.2018 у справі №752/19045/17: - задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУ у м. Шевчук Ксенії Олександрівни, погоджене прокурором відділу Прокуратури м. Києва Кондратовим О.Г., про арешт майна в межах кримінального провадження №12013110000001043, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.10.2013 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України; - накладено арешт на об`єкти нерухомого майна, заборонивши їх відчуження, розпорядження та користування, що належать на праві власності ПІІ «АВТОМОБІЛЬНЕ ТОВАРИСТВО АВТОІНВЕСТСТРОЙ-ДНІПРОПЕТРОВСЬК» (код ЄДРПОУ 30619514, м. Дніпро, вул. Шолохова, буд. 7), а саме: будівлю автосалону літ. А-2, загальною площею 3193,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 348575612101, розташовану за адресою: м . Дніпро ( Дніпропетровськ), вул. Набережна Перемоги, буд. 20.

Передано арештоване майно Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження та збереження їхньої економічної вартості.

Судом встановлено, що 06.09.2018 між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (Національне агентство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс Воздвиженка» (управитель) укладено Договір управління майном (активами), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яковенком В.І., зареєстрований в реєстрі за №442, в порядку та на умовах якого установник управління передає управителю на строк, визначений у п. 1.3 розділу 1 цього договору, нерухоме майно (активи) в управління, а управитель приймає в управління об’єкти нерухомого майна та зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цими активами, зокрема будівля автосалону літ. А-2, загальною площею 3193,5 кв.м., розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 20 (в редакції Додаткового договору від 11.09.2018).

Відповідно до п. 1.2 Договору, строк управління активами: з дня укладення цього договору до дня надходження у письмовій формі повідомлення установника управління про припинення цього договору у разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, спеціальної конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави; або до іншого строку у разі настання випадків, визначених у розділі 6 цього договору; або до 06.09.2019.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з листом від 21.11.2018, листом від 05.12.2018 та листом від 15.01.2019, в якому повідомив про необхідність вивезти рухомого майна з приміщення загальною площею 3193,50 кв.м., яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 20, так як в управління відповідачу було передано виключно нерухоме майно, а не рухоме (тобто, обладнання, що є предметом оренди за Договором оренди №НД/А005-94 від 30.03.2009).

Однак, як зазначив позивач у позовній заяві, представники відповідача весь час чинили позивачу перешкоди у вчиненні дій щодо вивезення рухомого майна

Так, позивачем долучено до позовної заяви копії Актів про не допуск до офісного приміщення, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 20, які складені представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро», та в яких зазначено, що директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс Воздвиженка» (відповідача) було заборонено своїй охороні допускати представників позивача до рухомого майна; ніхто з представників Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро» до автосалону допущено не був (акти від 23.11.2018, від 07.12.2018 та від 17.01.2019).

При цьому, судом встановлено, що 10.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «НД-Україна» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу №НД/П003-25, відповідно до умов якого продавець зобов’язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору купівлі-продажу №НД/П003-25 від 10.12.2018 асортимент, кількість та ціна товару визначається у специфікаціях (додатках), що є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 1.3 Договору купівлі-продажу №НД/П003-25 від 10.12.2018 товар, що продається за цим договором, не є новим. Продавець не несе перед покупцем гарантійних зобов’язань щодо технічного стану товару. Покупець здійснив огляд товару та підтверджує свою згоду придбати товар у поточному стані.

Відповідно до п. 2.2 Договору купівлі-продажу №НД/П003-25 від 10.12.2018 місце передачі товару – склад покупця за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 20.

Товар фактично передано покупцю до моменту укладення цього договору, а факт приймання-передачі товару підтверджується підписанням сторонами цього договору. Акт приймання-передачі товару сторонами не складається (п. 2.3 Договору купівлі-продажу №НД/П003-25 від 10.12.2018).

Відповідно до п. 3.1 Договору купівлі-продажу №НД/П003-25 від 10.12.2018 оплата товару здійснюється покупцем на підставі виставленого продавцем рахунку шляхом перерахування грошових кошті у розмірі 100% вартості товару на поточний рахунок продавця в строк до 28.02.2019.

У Додатку №1 та Додатку №2 до Договору купівлі-продажу №НД/П003-25 від 10.12.2018 сторонами затверджено специфікації, в якій визначено перелік товару, його кількість та ціну.

Судом встановлено, що відповідно до видаткової накладної №15 від 22.01.2019 на суму 238 095, 00 грн та видаткової накладної №31 від 18.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «НД-Україна» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро» вказаний у Специфікаціях до Договору купівлі-продажу №НД/П003-25 від 10.12.2018 товар на загальну суму 298 795, 00 грн.

Судом встановлено, що 28.02.2019 позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро») сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НД-Україна» грошові кошти у загальному розмірі 298 795, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №17526 від 28.02.2019 (призначення платежі – згідно з Договором купівлі-продажу №НД/П003-25 від 10.12.2018).

За таких обставин, як зазначає позивач, набувши права власності на рухоме майно (на підставі Договору купівлі-продажу №НД/П003-25 від 10.12.2018), яке перебувало в оренді позивача відповідно до Договору оренди №НД/А005-94 від 30.03.2009 та яке знаходилось у приміщенні загальною площею 3193,50 кв.м. за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 20, на яке (на приміщення) було накладено арешт та передано в управління Товариству з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс Воздвиженка» (відповідно до Договору управління майном (активами) від 06.09.2018, беручи до уваги, що відповідач не повертає позивачу вказане рухоме майно (обладнання), фактично протиправно без достатніх правових підстав утримує майно, власником якого є позивач, та чинить перешкоди у доступі до нього, звертаючись з даним позовом до суду позивач просить суд витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс Воздвиженка» вказане рухоме майно на загальну суму 298 795, 00 грн. та зобов’язати відповідача передати позивачу вказане рухоме майно.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. При цьому суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб’єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 1 Протоколу №11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

За приписами ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, а також ст.20 Господарського кодексу України.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України, яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст.387 Цивільного кодексу України), на витребування майна від добросовісного набувача (ст.388 Цивільного кодексу України), витребування грошей та цінних паперів (ст.389 Цивільного кодексу України), захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння (ст.391 Цивільного кодексу України), визнання права власності (ст.392 Цивільного кодексу України) тощо.

У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Відповідно до закріпленого у статті 387 Цивільного кодексу України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Вказану правову позицію визначено Верховним Судом у постанові від 23.01.2019р. по справі №910/2868/16.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем - має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.06.2019р. по справі №911/604/18.

В ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно, позивач повинен надати суду відповідні докази. Наведеної правової позиції стосовно предмету доказування у спорах про витребування майна дотримується Верховний Суд у постанові від 23.04.2019р. по справі №Б-19/207-09.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння повинно бути доведено суду належними, допустимими та достатніми доказами право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов’язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі – у розумінні «справедливого балансу» між сторонами – вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Проте, позивачем обставини перебування майна, щодо якого заявлено позовні вимоги, саме у приміщеннях загальною площею 3193,50 кв.м., які знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 20 та перебувають в управлінні Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Воздвиженка» надано не було.

Судом також надано оцінку наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі обладнання (спірного рухомого майна), складених позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «НД-Україна» відповідно до Договору оренди №НД/А005-94 від 30.03.2009 та умовам самого вказаного правочину.

Як акти приймання-передачі, так і сам Договір оренди №НД/А005-94 від 30.03.2009 не містить умов стосовно місця (приміщення та його адреси), в якому орендарем (позивачем) розташовується орендоване рухоме майно.

Одночасно суд зазначає, що наявність у Договорі купівлі-продажу №НД/П003-25 від 10.12.2018 умов стосовно того, що місцем поставки товару є склад покупця за адресою: м . Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 20 (п. 2.2 договору), а товар фактично передано покупцю до моменту укладання цього договору, а приймання товару підтверджується підписанням сторонами цього договору (п. 2.3 договору), не є достеменним свідченням перебування спірного майна у вказаному приміщенні.

Крім того, у суду відсутні підстави достеменно вважати, що рухоме майно, яке було отримано позивачем на підставі Договору оренди №НД/А005-94 від 30.03.2009, та товар, придбаний відповідно до умов Договору купівлі-продажу №НД/П003-25 від 10.12.2018, є тотожним.

При цьому, в актах приймання-передачі до Договору оренди №НД/А005-94 від 30.03.2009 визначено шифр, найменування, інвентарний номер, кількість та балансову вартість кожного об’єкта рухомого майна, тоді як у видаткових накладних до договору купівлі-продажу відомості щодо шифру та інвентарного номеру товару відсутні, що фактично унеможливлює ототожнення речей, які були предметом оренди та товару за договором купівлі-продажу.

За таких обставин, за висновками суду, позивачем так і не було доведено обставин перебування спірного рухомого майна у відповідача, як однієї з обов’язкових складових предмету доказування у спорах про витребування майна, що фактично унеможливлює задоволення позовних вимог. Аналогічного правового висновку стосовно відмови в задоволенні віндикаційного позову у зв’язку з недоведенням перебування майна саме у відповідача наведено у постанові від 07.11.2018р. Верховного Суду по справі №760/21787/16-ц.

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Вказану правову позицію висловлено у постанові від 05.06.2019р. Верховного Суду по справі №926/1288/18.

Згідно ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Таким чином, майном у розумінні Цивільного кодексу є речі та майнові права і обов`язки.

Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

За приписами ст. 184 Цивільного кодексу України речі можуть бути з родовими ознаками та з індивідуальними. Зазначеною нормою визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Як вказувалось вище об`єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову.

Суд вважає, що майно перелічене в позові, яке є предметом спору, не визначено певними індивідуальними ознаками, майно не має кольору, дату виготовлення, матеріал, власні параметри (висота, ширина, довжина), пакувальні, цифрові, номерні та інші характерні позначки тощо, а тому, у розумінні ст. 184 Цивільного кодексу України, є замінним майном аналогічного виду.

Правова позиція стосовно відсутності підстав для витребування у порядку ст. 387 Цивільного кодексу України майна, яке не має індивідуально визначених ознак, за якими можливо було б його ідентифікувати та встановити його власника, наведено у постанові Верховного Суду від 13.02.2018р. по справі №922/3002/16.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості та відсутності підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс Воздвиженка» про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов’язання передати майно.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати на правову допомогу адвоката покладається на позивача у зв’язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро» відмовити.

2. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 21.08.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова