Ухвала суду № 83751562, 21.08.2019, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"21" серпня 2019 р. м. Ужгород Справа № 907/496/19

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Севлюш» про забезпечення позову до пред'явлення позову до приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго», с. Оноківці Ужгородського району про визнання недійсним одностороннього правочину ПрАТ «Закарпаттяобленерго», оформленого повідомленням вих. №11625/4634 від 25.07.2019 про розірвання Договору про надання послуг із сумісної підвіски телекомунікаційних мереж від 31.12.2016 №9

В С Т А Н О В И В:

До господарського суду 19.08.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Севлюш» надійшла заява про забезпечення позову, якою заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони Приватному акціонерному товариству «Закарпаттяобленерго» (ЄДРПОУ 00131529, юридична адреса: с. Оноківці, вул. Головна, 57, Ужгородський район, Закарпатська область), а також його структурним підрозділам, вчиняти дії, спрямовані на демонтаж сумісної підвіски телекомунікаційних мереж Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Севлюш», які розміщені на опорах ліній електропередач на території населених пунктів Виноградівського району, а також вчиняти інші дії, що можуть призвести до припинення зв'язку кабельного телебачення.

Заява мотивована необхідністю зберегти телекомунікаційні мережі від знищення та обґрунтована наступним. Між «Телерадіокомпанія «Севлюш» та ПрАТ «Закарпаттяобленерго» 31.12.2016 р. укладено договір №9 про надання послуг із сумісної підвіски телекомунікаційних мереж, який з огляду на передбачену сторонами пролонгацію, заявник вважає дійсним до 31.12.2019 року. Однак, як стверджує заявник, 16 серпня 2019 року працівники ПAT «Закарпаттяобленерго» вдались до демонтажу телекомунікаційних мереж шляхом обрізання кабелів, знищення придатності кабелів і обладнання, та викидання таких на вулицю, без забезпечення відповідального зберігання знятої мережі, внаслідок чого, як стверджує заявник, було знищено близько 300 метрів кабелю та обладнання, яке забезпечувало передачу сигналу кабельного телебачення. З даного приводу до органів поліції заявником подано заяву про кримінальне правопорушення. Заявник зазначив, що 17.08.2019 р. отримав лист від ПрАТ «Закарпаттяобленерго» про те, що договір №9 від 31.12.2016 р. розірвано з 10.08.2019 р. у зв’язку з порушенням строків оплати та відмовою від переукладення договору. Заявник вважає, що ПрАТ «Закарпаттяобленерго» умисно створила ситуацію, за якої виникли перешкоди в оплаті за надані послуги, а тому одностороннє розірвання договору вважає неправомірним і стверджує, що має намір оскаржити в суді.

Розглянувши подані матеріали заяви про забезпечення позову до його подання суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Як зазначає заявник, необхідність вжиття заходів забезпечення позову, викликана тим, що його майно, яке перебуває на опорах відповідача, у зв'язку з демонтажем знищується, може зникнути, погіршитись, відійти до інших осіб, що унеможливить його повернення в стан, придатний для використання. Однак, жодних належних та допустимих доказів в підтвердження таких дій відповідачем, заявником не надано.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Тобто, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Поряд з цим, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову, тобто умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

На підтвердження своїх доводів заявником подано лише копію заяви про кримінальне правопорушення та талон, який свідчить, що така заява прийнята органами поліції. При цьому, жодних інших доказів, які б свідчили про вжиття ПрАТ «Закарпаттяобленерго» чи іншими особами заходів для демонтування чи пошкодження кабелів, обладнання чи іншого майна, належного заявникові, матеріали заяви не містять.

Таким чином, cуд зазначає, що заявником у заяві про забезпечення позову не доведено належними, допустимими та достатніми доказами, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення заборони вчиняти дії, спрямовані на демонтаж сумісної підвіски телекомунікаційних мереж заявника, чи заборони вчиненні інших дій, що можуть призвести до припинення зв’язку кабельного телебачення, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки не доведено сам факт демонтування чи пошкодження вказаного майна.

Саме ж лише посилання в заяві на потенційну можливість зникнення/знищення певних доказів або імовірність порушення прав особи без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення поданої на розгляд заяви. Подана товариством на підтвердження вчинених порушень заява, хоча і прийнята поліцією, не може свідчити про наявність/існування зазначених у ній обставин, без долучення інших доказів, які б їх підтверджували.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні поданої заяви.

Керуючись статтями ст.ст.136, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Закарпатської області,

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Севлюш» м. Ужгород №23-11 від 23.11.2018 про забезпечення позову до його пред'явлення - відмовити.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається – http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, встановленому розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Л.В. Андрейчук