Рішення № 83747409, 24.04.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 266/3589/18

Провадження № 2/761/2378/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Мальцева Д.О.,

за участю секретаря Фецяк Р.А.,

представника позивача Шовкун Ю.М.

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва, в залі судових засідань, цивільну справу за позовом Київський національний лінгвістичний університет до ОСОБА_2 про стягнення отриманої стипендії за період навчання в аспірантурі,

В С Т А Н О В И В :

Представник Київського національного лінгвістичного університету (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) відповідно до якого просив стягнути на свою користь з відповідача з подальшим перерахуванням в дохід державного бюджету в установленому порядку, розмір отриманої стипендії за період навчання в аспірантурі КНЛУ з 08.10.2009 по 25.09.2017 на загальну суму 34 849, 09 грн. та судовий збір в розмірі 1762, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 08.10.2009 ОСОБА_2 була зарахована до аспірантури КНЛУ за держконтрактом, з відривом від виробництва, терміном на три роки. Також, між сторонами було укладено Угоду про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення № 64, за умовами якої Університет зобов`язався виплачувати відповідачу на період навчання в аспірантурі державну стипендію за умови фінансування за рахунок коштів державного бюджету України. За період навчання відповідач отримувала державну стипендію до 11.08.2011, розмір якої становить 34 849,09 грн. Так, позивач повністю виконав свої зобов`язання за Угодою до дати відрахування відповідача. При цьому, відповідно до п. 3.7. Угоди, відповідач зобов`язалася відпрацювати після закінчення навчання в аспірантурі не менше трьох років в Університеті за контрактом на запропонованій адміністрацією посаді, враховуючи отриману кваліфікацію, а в разі відрахування - відшкодувати Університету витрати, пов`язані з навчанням. В подальшому, відповідача відраховано з аспірантури. Так, за період навчання відповідач отримувала стипендію, розмір якої в період з 08.10.2009 по 25.07.2017 становить 34 849, 09 грн.

Так, позивач виконав свої зобов`язання згідно Угоди та програми навчання. Разом з тим, оскільки відповідача було відраховано з навчання у зв`язку з порушенням індивідуального плану роботи, остання на думку позивача, зобов`язана відшкодувати витрати по навчанню, зокрема, витрати на виплату відповідачу стипендії. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відповідач у своєму відзиві вказала, що термін дії Угоди, укладеної між сторонами, закінчився 08.10.2012, відтак звернення позивача з вказаним позовом майже через п`ять років після закінчення терміну її дії є безпідставним. При цьому, продовження строку позовної давності сторонами не узгоджувалось. Крім того, нормами чинного законодавства України не передбачено повернення виплаченої стипендії до державного бюджету.

13.08.2018 ухвалою судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області Федотової В.М. по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

29.08.2018 ухвалою судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області Федотової В.М. задоволено клопотання відповідача, справу передано на розгляд за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

25.09.2018 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

19.02.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

27.02.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував в повному обсязі.

В судовому засіданні встановлено, що згідно з Указом Президента України «Питання надання вищим навчальним закладам статусу національного» від 07.08.2001 № 591/2001, Київський національний лінгвістичний університет є національним закладом України та діє на підставі Статуту Університету, самостійно приймає рішення і проводить діяльність у межах прав, передбачених законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», іншими законодавчими актами, керуючись Положенням про національний заклад (установу) України, з урахуванням додаткових прав, наданих йому за результатами акредитації. Основним напрямом діяльності Університету є підготовка згідно з державним замовленням та договірними зобов`язаннями висококваліфікованих фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів для закладів освіти, науки, культури, державних підприємств, установ та організацій різних форм власності.

Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, є студенти (слухачі), курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти (ад`юнкти) та докторанти (ч. 1 ст. 53 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002, № 2984-III в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 7.11. Статуту КНЛУ, Університет є неприбутковою організацією, фінансується з державного бюджету.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до Наказу в.о. ректора Київського національного лінгвістичного університету № 92-а від 06.10.2009 «Про зарахування до аспірантури» ОСОБА_2 зараховано до аспірантури Університету за держконтрактом, з відривом від виробництва, терміном на три роки з 08.10.2009 за спеціальністю 10.02.05 - романські мови (французька).

Діяльність у галузі підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів і є обов`язковим для всіх вищих навчальних закладів та наукових установ України незалежно від їх підпорядкованості та форми власності на момент виникнення спірних правовідносин регламентувало Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затверджене Постановою КМ України від 01.03.1999 № 309 (далі по тексту - Положення).

Відповідно до п. 17 Положення (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), взаємозобов`язання аспіранта, підготовка якого здійснюється за державним замовленням, та вищого навчального закладу визначаються в типовій угоді.

08.10.2009 між позивачем та відповідачем укладено Угоду про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення № 64 (далі по тексту - Угода), відповідно до умов якої Університет зобов`язався надати аспіранту можливість навчання в аспірантурі з відривом від виробництва по спеціальності 10.02.05 романські мови (французька мова).

Згідно п. 2.1. Угоди, Університет зобов`язався здійснити якісну підготовку аспіранта згідно з програмами, затвердженими Міністерством освіти і науки України, вченою радою Університету та індивідуальним планом роботи.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 54 Закону України «Провищу освіту» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.

Згідно пп. 4 п. 15 Положення, аспіранти і докторанти мають право, зокрема, на отримання державної стипендії встановленого розміру у разі зарахування на навчання з відривом від виробництва за державним замовленням.

Відповідно до п. 7.15. Статуту КНЛУ, особи, які успішно навчаються в Університеті за денною (заочною) формою навчання за кошти державного бюджету, забезпечуються стипендіями у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Положеннями п 2.5. Угоди передбачено, що Університет зобов`язався виплачувати аспіранту на період навчання в аспірантурі державну стипендію за умови фінансування за рахунок коштів державного бюджету України.

При цьому, за положеннями норм Закону України «Про оплату праці» та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», стипендія відноситься до грошових доходів громадян.

З матеріалів справи вбачається і це не заперечується сторонами, що віповідач, ОСОБА_2 , отримувала державну стипендію, що підтверджується копіями наказів Університету про встановлення стипендії аспіранту ОСОБА_2 № 110-а від 16.10.2009, № 79-а від 06.09.2010, № 80-а від 06.09.2010, № 81-а від 06.09.2010, № 123-а від 27.10.2010, № 146-а від 09.12.2010, № 30-а від 14.04.2011, № 55-а від 07.06.2011 та Довідкою бухгалтерії Університету про доходи ОСОБА_2 № 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80 від 20.04.2018.

При цьому, розмір нарахованої стипендії за період з 08.10.2009 по 25.09.2017 становить 34 849,09 грн. (3 905,56 грн. за період з жовтня 2009 р. по грудень 2009 р. + 18 256, 80 грн. за період з січня 2010 р. по грудень 2010 р. + 12 686, 73 грн. за період з січня 2011 р. по серпень 2011 р.

В судовому засіданні також встановлено, що з 11.08.2011 по 14.12.2011 відповідачу згідно Наказу В.о. ректора КНЛУ від 15.09.2011 № 99-а надано допологову та післяпологову відпустку без збереження стипендії, згідно Наказу ректора КНЛУ від 30.11.2011 № 152-а, відповідачу надано відпустку по догляду за дитиною віком до трьох років з 15.12.2011 по 19.10.2014 без збереження стипендії.

З 14.07.2014 по 16.11.2014 відповідачу згідно Наказу ректора КНЛУ від 30.09.2014 № 83а надано відпустку у зв`язку із вагітністю без збереження стипендії.

З 16.11.2014 по 23.09.2017 відповідачу згідно з Наказом ректора КНЛУ від 04.12.2014 № 138а надано відпустку по догляду за дитиною без збереження стипендії.

За таких обставин, в судовому засіданні встановлено, що до моменту відрахування з аспірантури відповідач перебувала в академічних (декретних) відпустках та стипендію за вказаний період не отримувала.

Так, позивач, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, вказує, що повністю виконав свої зобов`язання за Угодою. В свою чергу, відповідач, не виконавши індивідуальний план роботи аспіранта, порушила умови Угоди та взяті на себе зобов`язання за нею.

Так, відповідно до ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов`язані: додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу; виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.

Крім того, згідно п. 16 Положення, аспіранти і докторанти зобов`язані: 1) дотримуватися вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки; 2) глибоко оволодівати знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищувати загальний культурний рівень; 3) опанувати методологію проведення наукових досліджень; 4) виконувати індивідуальний план роботи над дисертацією. Індивідуальний план роботи аспіранта передбачає складання кандидатських іспитів із спеціальності, іноземної мови та філософії, а у разі необхідності - додаткового іспиту, визначеного рішенням спеціалізованої вченої ради закладу, установи, де передбачається захист дисертації, і заліків з дисциплін, визначених рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи з урахуванням профілю підготовки, а також педагогічна практика; 5) звітувати про хід виконання дисертації на засіданні кафедри, відділу, лабораторії, вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи; 6) у встановлений термін захистити дисертацію або подати її спеціалізованій вченій раді; 7) дотримуватися статуту і правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи.

Аспірант або докторант може бути відрахованим з аспірантури або докторантури за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи, за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, передбачених пунктом 19 цього Положення.

Рішення про відрахування аспіранта або докторанта приймає вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. На підставі рішення вченої ради аспірант або докторант відраховується з аспірантури або докторантури наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи.

Аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України. (п. 22 Положення).

При цьому, як порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, так і невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин є самостійними підставами для відраховання з аспірантури.

Судом встановлено, що відповідно до п. 3.7. Угоди, Аспірант зобов`язується відпрацювати після закінчення аспірантури не менше трьох років в університеті за контрактом на запропонованій адміністрацією посаді, враховуючи отриману кваліфікацію.

За умовами, визначеними п. 2.6. Угоди, Університет має право розірвати угоду та відрахувати аспіранта з університету, якщо він (вона) не виконує індивідуальний план навчання, грубо порушує правила внутрішнього трудового розпорядку, а також за здійснення протиправних дій. Відрахований через зазначені причини аспірант відшкодовує вартість навчання згідно з законодавством України (стипендія та витрати на навчання згідно з кошторисом).

Згідно п. 3.8. Аспірант зобов`язується в разі відмови від закінчення аспірантури приступити до запропонованої роботи за фахом без поважних причин, а також відрахування з аспірантури на підставі п. 2.6. Угоди та за власним бажанням, відшкодувати університету витрати, пов`язані з навчанням в установленому законом порядку.

Так, в матеріалах справи наявна службова записка завідувача аспірантури ОСОБА_3 на ім`я Ректора КНУЛУ професова ОСОБА_4 від 26.09.2017, із змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 повідомила про те, що не буде продовжувати навчання в апсірантурі, ае відмовилась писати заяву на відрахування за власним бажанням. При цьому, завідучас аспіратнтури просить дозволу ректора на відрахування відповідача з апірантури з 25.09.2017 у зв`язку з порушенням правил внутрішнього трудового розпорядку згідно з п. 2.6. Угоди № 64 від 08.10.2017.

28.09.2017 вченою радою Університету прийнято ухвалу про відрахування з аспірантури 25.09.2017 ОСОБА_2 у зв`язку з порушенням правил внутрішнього трудового розпорядку згідно з п. 2.6. Угоди № 64 від 08.10.2017 з умовою відкшодування витрат, пов`язаних із навчанням, яка введена в дію Наказом ректора КНЛУ від 29.09.2017 № 97-а.

Відповідно до Наказу ректора Університету від 03.10.2017 № 104-а відповідача відраховано з аспірантури Університету з 25.09.2017 р. у зв`язку з порушенням останньою правил внутрішнього розпорядку Університету згідно з пунктом 2.6 угоди № 64 « Про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення» з умовою відшкодування витрат, пов`язаних з навчанням в установленому законом порядку.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Основним юридичним фактом, на підставі якого виникають зобов`язальні правовідносини, є цивільно-правовий договір. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, встановлених ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - згідно зі звичаями ділового обороту чи іншими вимогами, які звичайно ставляться. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). ^

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Так, в судому засіданні встановлено, що відповідача було відраховано за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку.

Відтак, твердження позивача позивача про те, що відповідач не виконала індивідуальний план роботи аспіранта, чим порушила умови Угоди та взяті на себе зобов`язання за нею, суперечить матеріалам справи. При цьому, також не вбачається з наданих до матеріалів справи доказів, в чому саме таке порушення проявилось та якими саме діями відповідач порушила правила внутрішнього трудового розпорядку.

При цьому, позивачем не надано до матеріалів справи доказів, які б підтверджували ту обставину, що виплачена стипендія відноситься до витрат, пов`язаних з навчанням.

Крім того, стипендія, виплачена відповідачу, не може бути віднесена до витрат, пов`язаних з навчанням, оскільки в розумінні полоежнь чинного законодаства, а також законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, за своєю суттю є одним з видів грошових доходів громадян.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, суд відмовляє в їх задоволенні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 16, 509, 610, 611 ЦК України, ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 133, 137, 141, 258-259, 263-268, 273, 274, 279, 280-289, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову Київського національного лінгвістичного університету (КНЛУ) до ОСОБА_2 про стягнення отриманої стипендії за період навчання в аспірантур КНЛУ з 08 жовтня 2009року по 25 вересня 2017року у сумі 34849,09грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного тексту рішення 11.05.2019.

Суддя: