Рішення № 83734240, 09.08.2019, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/1349/19

Провадження № 2/206/608/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2019 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Стахів О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

І. Стислий виклад позиції позивача.

10.04.2007 між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» та Акціонерне товариство «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого позичальник отримала кредит у розмірі 39000,00 доларів США. Того ж дня з метою забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за яким остання передала банку в іпотеку домоволодіння та земельну ділянку, що належить іпотекодавцю на праві власності. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2010 по справі № 2-715/10 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму боргу за кредитним договором № ML-301/232/2007 від 10 квітня 2007 року у розмірі 378282,46 грн., судовий збір 1820,00 грн., всього на суму 380102,46 грн. Отже, заборгованість за кредитним договором складає 380102,46 грн. 12.11.2010 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно умов якого банк відступив, а позивач прийняв право вимоги за кредитним договором № ML-301/232/2007 від 10 квітня 2007 року. Також 12.11.2010 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права та обов`язки за договором іпотеки № PCL-301/089/2007 від 10 квітня 2007 року. Таким чином, до позивача перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до ОСОБА_1 . Представник позивача зазначив, що позивач має право задовольнити свої вимоги за кредитним договором у повному обсязі шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі покупцеві. В зв`язку із чим, представник позивача просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № ML-301/232/2007 від 10 квітня 2007 року, укладеного з Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», у розмірі 380102,46 грн. на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № PCL-301/089/2007 від 10 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чижиком О.С., реєстровий № 1-3-16 - домоволодіння та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною процедурою, яка передбачена Законом України «Про виконавче провадження», на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеної на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також представник позивача просив передати в управління іпотекодержателю - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» предмет іпотеки - домоволодіння та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання права ТОВ «ОТП Факторинг Україна» примусового входу до предмета іпотеки, обладнання предмета іпотеки охоронними пристроями, зміни замків, а також укладення договорів про надання охоронних послуг щодо предмета іпотеки зі спеціалізованими підприємствами, установами, організаціями та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

05.03.2019 представником позивача подано дану позовну заяву

27.03.2019 у даній справі відкрито провадження.

24.04.2019, 08.05.2019, 11.05.2019, 04.07.2019 та 22.07.2019 до канцелярії суду надійшли заяви представника позивача щодо розгляду справи без його участі.

У судові засідання призначені 26.04.2019, 21.05.2019, 08.07.2019, 23.07.2019, та 09.08.2019 відповідач не з`явилась, в зв`язку із чим, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи. Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

09.08.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що між ЗАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір відповідно до якого позичальник отримала кредит у розмірі 39000,00 доларів США на купівлю нерухомого майна, а саме: домоволодіння що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією кредитного договору № ML-301/232/2007 від 10 квітня 2007 року (а.с. 5-9).

Відповідач набула права власності на домоволодіння та земельну ділянку на підставі договорів купівлі-продажу від 10.04.2007, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 33-34, 35-36).

Також, між ЗАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за яким остання передала банку в іпотеку домоволодіння та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності, що підтверджується копією іпотечного договору № PCL-301/089/2007 від 10 квітня 2007 року (а.с. 10-14).

Згідно п. 4.4. вищезазначеного іпотечного договору, вартість предмету іпотеки визначається за згодою між іпотекодержателем та іпотекодавцем та становить 237047,00 грн., що за курсом НБУ на дату укладання договору становить 46940,00 доларів США, в тому числі вартість житлового будинку 142228,00 грн., що за курсом НБУ на дату укладання договору становить 28163,96 доларів США та вартість земельної ділянки 94819,00 грн., що за курсом НБУ на дату укладання договору становить 18776,04 доларів США.

Згідно статуту Акціонерного товариства «ОТП БАНК» у новій редакції від 05.04.2018, Банк змінив своє найменування із Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ОТП БАНК» (а.с. 42-44).

12.11.2010 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно умов якого банк відступив, а позивач прийняв право вимоги за кредитним договором № ML-301/232/2007 від 10 квітня 2007 року, що підтверджується копією договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12.11.2010, витягом з додатку до вищезазначеного договору та актом приймання-передачі кредитного портфелю від 12.11.2010 (а.с. 15-27, 28, 29).

Того ж дня, між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права та обов`язки за договором іпотеки № PCL-301/089/2007 від 10 квітня 2007 року, що підтверджується копією договору про відступлення права вимоги від 12.11.2010 (а.с. 30-31).

Згідно рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2010 по справі № 2-715/10 з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було стягнуто суму боргу за кредитним договором № ML-301/232/2007 від 10 квітня 2007 року у розмірі 378282,46 грн., судовий збір 1820,00 грн., всього на суму 380102,46 грн. (а.с. 32).

Заборгованість відповідача за вищезазначеним кредитним договором складає 380102,46 грн., що підтверджується копією довідки складної начальником відділу операційного супроводження ТОВ «ОТП Факторинг Україна» Протасенко Л.І. (а.с. 37).

Cтаном на дату розгляду даної цивільної справи докази виконання відповідачем вимоги позивача відсутні.

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання, відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

. Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2.1.1 вищезазначеного іпотечного договору, предметом іпотеки є домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачу на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу домоволодіння, який посвідчений приватним нотаріусом Чижиком О.С. 10 квітня 2007 року за реєстровим № 706 і зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 10 квітня 2007 року, реєстраційний № 2018026. Разом із іпотекою нерухомого майна, в іпотеку надано земельну ділянку, на якій знаходяться визначені будівлі та споруди.

Відповідно до п. 6.2 вищезазначеного іпотечного договору іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої із таких обставин: несплати іпотекодавцем іпотекодержателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі; порушення іпотекодавцем будь-якого із його зобов`язань за ст. 5 цього договору; інших обставин, передбачених чинним законодавством України, кредитним договором та цим договором.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Частиною 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином позивач має право задовольнити свої вимоги за кредитним договором у повному обсязі шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Частинами 1, 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, за умови подання будь-якою із сторін клопотання про необхідність визначення такої ціни (крім реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах). У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Окрім цього у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 р. у справі № 235/3619/15-ц зазначено, що лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про недоцільність зазначення ціни предмета іпотеки у рішенні суду, а саме зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про іпотеку», після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

Так, з огляду на те, що договір стосовно передачі предмету іпотеки в управління іпотекодержателю між іпотекодавцем та іпотекодержателем не укладався, рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не ухвалювалось, відтак, суд приходить до висновку про недоведеність, необґрунтованість та передчасність звернення позивача з вимогою щодо передачі предмету іпотеки в управління іпотекодержателю.

Суд також звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 439 ЦПК Україна питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Отже інші вимоги позивача, які полягають у наданні ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права примусового входу до предмета іпотеки, обладнання предмета іпотеки охоронними пристроями, заміни замків, а також укладення договорів про надання охоронних послуг щодо предмета іпотеки зі спеціалізованими підприємствами, установами, організаціями, суд приходить до висновку, що вони також є передчасними, жодним чином не обґрунтовані представником позивача та не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 61 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на вказане майно та, у передбачених законодавством випадках, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

Відповідно до п. 63 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, крім правовстановлюючого документа на житловий будинок, садибу та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає документи, передбачені наказом Міністерства юстиції України «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках» від 20 вересня 2002 року № 84/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 вересня 2002 року №773/7061 (із змінами і доповненнями, унесеними наказом Міністерства юстиції У країни від 23 жовтня 2002 року № 92/5).

Відповідно до п. 5.1.2. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на, нерухоме майно, право на отримання витягу та інформації з Реєстру прав мають тільки власник (власники), його спадкоємці та правонаступники юридичних осіб, уповноважені особи, або відповідні органи державної влади, та зокрема суд.

Отже, для задоволення вимог позивача, як законного іпотекодержателя, шляхом продажу нерухомого майна, необхідне отримання зазначених документів.

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2016 р. у справі № 6-658цс15 висловив наступну правову позицію: «Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до висновку, що відповідно до взятих на себе відповідачем зобов`язань за кредитним договором, вбачаються порушення останнім умов договору, що призвело до виникнення заборгованості, у зв`язку з чим, позивач має право задовольнити свої вимоги за кредитним договором у повному обсязі шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві, відтак позов в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

В решті позовних вимог, які полягають у передачі в управління іпотекодержателю - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» предмет іпотеки - домоволодіння та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання права ТОВ «ОТП Факторинг Україна» примусового входу до предмета іпотеки, обладнання предмета іпотеки охоронними пристроями, зміни замків, а також укладення договорів про надання охоронних послуг щодо предмета іпотеки зі спеціалізованими підприємствами, установами, організаціями, має бути відмовлено.

Крім цього, відповідно до вимог ч. 2 ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, отже суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрати, понесені ним, щодо сплати судового збору.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 33, 34, 35, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 15, 16, 509, 525, 526, 549, 550, 575, 610, 615, 626, 627, 628, 629ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 141, 258, 264-265, 280-284 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28Д, ЄДРПОУ 36789421) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № ML-301/232/2007 від 10 квітня 2007 року, укладеного з Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», у розмірі 380102,46 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № PCL-301/089/2007 від 10 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чижиком О.С., реєстровий № 1-3-16, а саме: домоволодіння та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною процедурою, яка передбачена Законом України «Про виконавче провадження», на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеної на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складання до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення складено 19.08.2019.

Головуючий суддя: К.С. Маштак