Рішення № 83733577, 12.08.2019, Токмацький районний суд Запорізької області

328/2513/18

12.08.2019

2/328/261/19

РІШЕННЯ

Іменем України

12 серпня 2019 року м.Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Коваленка П.Л., за участю секретаря судового засідання Баздирь О.Л., представника позивача Шеєнка Ю.О. , представника відповідача ОСОБА_2., відповідача нотаріуса Савран О.І., розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Геолан-агро» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Приватного нотаріуса Токмацького районного нотаріального округу Савран Олександри Іванівни про визнання недійсним договору міни земельних ділянок та визнання незаконними і скасування реєстраційних дій,

в с т а н о в и в:

До Токмацького районногосуду Запорізької області надійшла позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Геолан-агро» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та приватного нотаріуса Токмацького районного нотаріального округу Савран Олександри Іванівни про визнання недійсним договору міни земельних ділянок та визнання незаконними і скасування реєстраційних дій.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23 липня 2009 року між ТОВ «Геолан-агро» (надалі - «Позивач» або «Орендар») та ОСОБА_3 (надалі - «Відповідач 1» або «Орендодавець») був укладений договір оренди земельної ділянки за №575 (надалі - «Договір оренди»). Зазначений договір оренди був зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.12.2010 за № 041028000524

Відповідно до умов вказаного договору, ОСОБА_3 передала в оренду позивачу земельну ділянку площею 5,89 га ріллі, що належить їй на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 , на строк 10 років, до 2020 року. Пунктом 9.2 зазначеного Договору оренди встановлено, що Орендодавець, зокрема, зобов`язаний: письмово повідомити Орендаря про передачу права власності на ділянку третім особам з зазначенням усіх реквізитів таких третіх осіб протягом трьох днів з дати такої передачі; повідомити в письмовій формі про намір продати земельну ділянку третій особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких вона продається. Однак, як стало відомо позивачу, Відповідачем 1, в порушення умов Договору оренди землі та діючого мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, земельна ділянка, що перебуває на законних підставах у користуванні позивача, була відчужена шляхом обміну.

Договір міни земельних ділянок був укладений 18.12.2017 між Відповідачем 1 та ОСОБА_4 (надалі - «Відповідач 2») і посвідчений приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Савран Олександрою Іванівною (надалі - «Відповідач 3» або «нотаріус») за р.№ 808. Крім того, нотаріусом, як Державним реєстратором інформація щодо посвідчення вищевказаного договору міни була внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом № 108342571 від 20.12.2017, номер запису про право власності 24047504. Згідно із Договором міни, та відповідним Витягом, право власності на відповідну земельну ділянку.

Позивач вважає, що сторонами Договору (Відповідачами 1 та 2), а також Відповідачем - 3 (нотаріусом) при підписанні та посвідчені договору міни, були допущені порушення вимог діючого законодавства України, які мають наслідком визнання відповідного правочину недійсним, а також визнання незаконними дій нотаріуса з посвідчення такого правочину, тобто вищезазначена земельна ділянка була незаконно зареєстрована за Відповідачем 2. На думку позивача, договір міни земельних ділянок від 18.12.2017 укладений в порушення п.15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України, ст.14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Позивач зазначає про те, що обміняними можуть буди тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай», та лише у випадку передбаченому статтею 14 Закону №899-IV від 05.06.2003, що підтверджується Постановою Верховного суду України від 12.10.2016 по справі № 6-464цс16.

Таким чином, за умовами оскаржуваного договору міни власники земельних ділянок, передали у власність один одному належні їм земельні ділянки, а саме належна ОСОБА_3 земельна ділянка площею 5,892 га була обміняна на належну ОСОБА_4 значно меншу ділянку площею 0,05 га. Крім того, в порушення вимог Закону № 899-IV від 05.06.2003, обмін земельними ділянками мав місце не в межах одного масиву або на межі іншого, а також обмін було здійснено з доплатою у розмірі 49 800,00 грн. (п.2.2 Договору міни), що не передбачено положеннями Земельного кодексу України та Закону № 899-IV від 05.06.2003.

Вважає, що в даному випадку договір міни повинен розглядатись саме як різновид купівлі-продажу, про що зазначено у п.3.1. спірного Договору міни, а саме відповідно до чинного законодавства України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю - продаж і кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Крім того, умовами Договору міни (пункт 2.2.) передбачено доплата у розмірі 49800 грн., яку Відповідач 2 мав сплатити Відповідачу 1 під час укладання Договору. Така оплатність, притаманна саме договору купівлі - продажу.

На думку позивача, Відповідач - 1 приховав той факт, що на момент нотаріального посвідчення договору міни існував договір оренди земельної ділянки. Так, в п.3.4 Договору міни зазначено: «Сторони разом та кожна окремо стверджують, що земельні ділянки, які є предметом цього договору, на момент його укладання нікому іншому не продані, не подаровані, в найом (оренду) не здані, не відчужені іншим способом, не заставлені, у спорі, податковій заставі чи під забороною (арештом) не перебувають, інших прав щодо них у третіх осіб (у тому числі за шлюбним контрактом), договорами найму тощо) як у межах, так і за межами України немає.».

Крім того, посилаючись на ст.9 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, а також підпункт 7 пункту 9.3 договором оренди, відповідно до якого орендар земельної ділянки має переважне право придбання земельної ділянки у разі її продажу.

На підставі викладеного просить визнати недійсним договір міни земельних ділянок, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений 18.12.2017 приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Савран О.І. за реєстровим № 808; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38847272 від 20.12.2017, прийняте приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Запорізької області Савран О.І. (запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер 24047504); визнати протиправними дії приватного нотаріуса Токмацького районного нотаріального округу Запорізької області Савран О.І. з посвідчення Договору міни земельних ділянок, від 18 грудня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 808 укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою судді Токмацького районного суду Запорізької області від 03.10.2018 на підставі вказаної позовної заяви відкрито провадження по справі, розгляд якої призначено в порядку загального позовного провадження.

Відповідачем ОСОБА_4 надано відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволені позовних вимог з тих підстав, що відповідно до вимог законодавства, укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації та набирає чинності після такої реєстрації. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.11.2018, будь які відомості про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, укладеного між ТОВ «Геолан-агро» та ОСОБА_3 23 липня 2009 року за № 575, а також відомості щодо обтяжень земельної ділянки, що є предметом зазначеного договору оренди, відсутні, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність порушення прав позивача укладенням зазначеного договору міни земельних ділянок.

Згідно з п.6.3 договору оренди землі від 23 липня 2009 року за № 575, укладеного між ТОВ «Геолан-агро» та ОСОБА_3 , за Орендодавцем зберігаються всі права по розпорядженню земельною ділянкою (продаж, дарування, міна, застава). У разі, якщо Орендодавець вирішить поступитися належною йому ділянкою на користь будь якої особи, така поступка відбувається разом з правами і зобов`язаннями Орендодавця у відповідності з цим Договором. Орендодавець скористався своїм правом щодо міни земельної ділянки. Орендар не має права його в цьому обмежувати.

До укладення договору міни про наміри укласти договір міни земельними ділянками його сторони повідомляли Орендаря. Позивач про укладенням договору міни земельних ділянок між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 18.12.2017 був повідомлений шляхом надання копії цього договору керівництву ТОВ «Геолан - Агро». Директор ТОВ «Геолан-агро» А.В. Тищенко з цією копією договору звернувся до суду. Зазначає, що для Орендаря договір оренди не втрачає свою силу та є обов`язковим і для нового власника земельної ділянки, та підтверджує свої зобов`язання за вищезазначеним договором оренди, як Орендодавця.

Вважає, що оспорюваний договір не може бути визнаний недійсним, оскільки він не порушує права позивача за договором оренди.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що договір оренди земельної ділянки, укладений між ТОВ «Геолан-агро» та ОСОБА_3 23.07.2009 за № 575, зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.12.2010 року за №041028000524, відповідно до вимог законодавства, що діяли на час його реєстрації.

Також з підстав, наведених у позові, вважає позовні вимоги повністю обґрунтованими і законними та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідно до ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 20.11.2018 задоволено заяву представника позивача Шеєнка Ю.О. , витребувано у ОСОБА_4 оригінал договору міни земельних ділянок від 18.12.2017, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; витребувано у приватного нотаріуса Токмацького районного нотаріального округу Савран О.І. оригінал договору міни земельних ділянок від 18.12.2017, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оригінали та копії документів, долучених до договору міни земельних ділянок від 18.12.2017, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , витяг з Реєстру для реєстрації нотаріальних дій відносно посвідчуваного договору міни земельних ділянок від 18.12.2017, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 25.01.2019 у зазначеній цивільній справі закрито підготовче провадження справу призначено до розгляду по суті.

Відповідно до ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 16.04.2019 в задоволенні клопотання нотаріуса Токмацького районного нотаріального округу Савран О.І. про закриття провадження у справі відмовлено.

Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 12 серпня 2019 року клопотання позивача ОСОБА_3 про закриття провадження у справі повернуто без розгляду.

Відповідачем приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Запорізької області Савран О.І. суду надані письмові пояснення, в яких зазначено наступне. Згідно з договором міни, що є предметом спору у даній справі, відбувся обмін земельних ділянок, які зареєстровані відповідно до законодавства за власниками, міна земельних ділянок є законним правом сторін власників земельних ділянок та на підставі їх вільного волевиявлення може бути використана ними за взаємною згодою. ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку площею 5,9300 га шляхом успадкування земельної ділянки, виділеної на частку (пай) в реорганізованому сільськогосподарському підприємстві. Успадковану земельну ділянку згодом було поділено на частини (0,05 га), які на підставі договорів міни ним були обміняні на земельні ділянки, набуті в розмірі земельних часток (паїв). Оскільки сторони за Договором обмінювались земельними ділянками, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, обмін земельними ділянками, який передбачений п.п.«б» пункту 15 Перехідних положень ЗК України, здійснено ними відповідно до закону, що містить норми загального правового регулювання договорів обміну (міни), яким є Цивільний кодекс України. Договір міни земельних ділянок був посвідчений нею з дотриманням вимог чинного законодавства на підставі та з урахуванням ст.ст.34, 43, 41, 44, 45, 46, 46-1, 47, 48, 52, 54, 55, Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Нею, як нотаріусом, перед посвідченням зазначеного договору міни, були проведені всі необхідні перевірки і з`ясовано те, що в інформаційних довідках з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 107954628, 107954373 від 18.12.2017, а також у Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, яка є предметом вищевказаного договору міни № НВ-2303768982017 від 29.11.2017, будь-яка інформація щодо зареєстрованого в установленому законом порядку права оренди відносно земельної ділянки, належної ОСОБА_5 , відсутня. Перед посвідченням договору міни сторонами було надано договір оренди земельної ділянки №575 від 23.07.2009, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Геолан-Агро», у п.12.6 якого зазначено: «Перехід права власності на орендовану земельні ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору». Отже, права орендаря не порушуються жодним чином та перешкод у посвідченні договору міни земельних ділянок не має. Сторони прочитали текст договору та своїми підписами підтвердили дійсність намірів, обізнаність зі змістом нотаріально посвідчуваного договору міни. Таким чином, посвідчений нею договір міни земельних ділянок 18.12.2017 по реєстру за № 808 є таким, що відповідає нормам законодавства, яке діяло на момент їх вчинення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позові. Пояснив, що позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 порушені норми законодавства, якими встановлений мораторій на продаж землі. Крім того, зазначив, що орендар, відповідно до закону та договору оренди, має переважне право на придбання орендованої земельної ділянки. Відповідач ОСОБА_3 не повідомила позивача про намір продати свою земельну ділянку, чим порушила його переважне право на придбання зазначеної земельної ділянки. Вважає, що у зв`язку з тим, що є орендар спірної земельної ділянки, має переважне право на придбання зазначеної земельної ділянки, в тому числі, й шляхом договору міни з власником земельної ділянки. Зазначив, що позивач має у власності земельні ділянки, тобто мав можливість обміняти орендовану у ОСОБА_3 земельну ділянку, але сам до неї з пропозицією міни земельних ділянок не звертався. Також зазначив, що нотаріус перед посвідченням договору міни не впевнилася, що обидві земельні ділянки знаходяться в одному масиві, не пересвідчилась у відсутності прав на спірну ділянку у інших осіб, зокрема, позивача.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, в задоволені позову просив відмовити в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві та відповідно до поданих доказів. Також зазначив, що Велика Палата Верховного Суду України у своїй постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 відступила від правових висновків Верховного Суду України щодо застосування пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. Відповідно до зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду України, договір міни земельних ділянок з доплатою під дію мораторію на продаж землі не підпадає.

Відповідач ОСОБА_7 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила з підстав, наданих у письмовому поясненні, в задоволені позову просила відмовити.

Відповідаючи на запитання представника позивача зазначила, що відповідно до ст.14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву, тобто не обов`язково в межах одного масиву. Відповідно до довідки ПП «Інфотера», земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_2 , згідно з картографічними матеріалами, знаходиться в центрі земельного масиву Новомиколаївської сільської ради, а земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_3 , знаходиться на межі земель сільгосппризначення Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області. Тобто, нею було встановлено, що обмін вищезазначених земельних ділянок здійснювався в межах одного масиву, з центру на межу, що не суперечить ст.14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

На запитання представника позивача, чи має ТОВ «Геолан-агро» переважне право на придбання спірної земельної ділянки, згідно з діючим на момент договору міни договором оренди, з урахуванням того, що договір міни є договором купівлі-продажу, відповіла, що такого права позивач не має.

Також, відповідаючи на запитання представника позивача щодо наявності оригіналу Державного акту серії НОМЕР_1 від 26.12.2002 на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 пояснила, що оригіналу зазначеного документу надано не було, належність спірної земельної ділянки ОСОБА_3 була встановлена з витягів з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, з тих же витягів була встановлена відсутність заборон на відчуження зазначеного майна.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явились, про дату, час і місце його проведення повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила, клопотання про розгляд справи за її відсутності та відзив на позов не надала.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

З урахуванням зазначеного, керуючись п.2 ч.3 ст.223 ЦПК України, суд вирішив розглядати справу за відсутності відповідача ОСОБА_3 .

Заслухавши представників позивача та відповідача ОСОБА_4 , відповідача ОСОБА_7 , дослідивши матеріали, на які сторони посилаються як на підставу позову та відзиву, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належність, допустимість, достовірність та достатність доказів, обов`язок їх доказування та подання визначені ст.ст.13, 76-82 ЦПК України, згідно з приписами яких доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом; сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 25.12.2002, ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Токмацької РДА №251 від 24.09.2002 належала земельна ділянка площею 5,89 га, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до змісту оголошення в газеті «Таврія» від 27.10.2016, втрачений Державний акт серії НОМЕР_4 , виданий розпорядженням голови Токмацької РДА від 24 вересня 2002 року №251 на ім`я ОСОБА_3 , вважати недійсним.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №75288387 від 09.11.2016, право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_5 розміром 5,892 га, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1107307623252 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Запорізька обл., Токмацький район, с/ АДРЕСА_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер НОМЕР_1 , виданого 25.12.2002, видавник: Токмацька райдержадміністрація, на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_3 , розмір частки 1/1. Запис внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32749340 від 06.12.2016, державним реєстратором Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області Губій В.Д.

Відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Токмацької районної державної нотаріальної контори Запорізької області 09.11.2016, реєстровий номер 1063, ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав у власність земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6 , розміром 5,9300 га.

Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №72649001 від 09.11.2016, право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_6 розміром 5,93 га, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1080151623252, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Запорізька АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер 1063, виданого 09.11.2016 Токмацькою районною державною нотаріальною конторою Запорізької області, на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_4 , розмір частки 1/1.

Як вбачається з технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, встановлення межі поділу земельної ділянки в натурі (на місцевості), виконаної на замовлення ОСОБА_4 за договором на виконання робіт від 18.07.2017 за №18-07-17/3, земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_6 , розміром 5,9300 га, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, була поділена.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2303768792017 від 29.11.2017, відділом у Токмацькому районі Міжрайонного управління у Токмацькому районі та м.Токмак Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області 31.10.2017, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3 , площею 0,0500 га, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розмір частки 1/1.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності за №103119574 від 09.11.2017, право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3 , площею 0,05 га, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1402265123252, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Запорізька АДРЕСА_2 район АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер 1063, виданого 09.11.2016 Токмацькою районною державною нотаріальною конторою Запорізької області; технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, встановлення межі поділу земельної ділянки в натурі (на місцевості), б/н, виданої 18.07.2017 ФОП ОСОБА_9 , на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_4 , розмір частки 1/1.

Таким чином, земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_3 , площею 0,0500 га., є частиною земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_6 розміром 5,9300 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, сформована із вищезазначеної земельної ділянки, що визнано сторонами по справі та не оспорюється.

23 липня 2009 року між ТОВ «Геолан-агро» та ОСОБА_3 укладений договір оренди земельної ділянки за №575, який був зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.12.2010 за № 041028000524.

Відповідно до умов вказаного договору, ОСОБА_3 передала в оренду позивачу земельну ділянку площею 5,89 га ріллі, (кадастровий номер НОМЕР_5 ) яка знаходиться на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, що належить їй на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 . Договір укладено на термін 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з урахуванням ротації культур. Після закінчення договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк (п.3.1 Договору).

18 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір міни земельних ділянок, який посвідчений приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Запорізької області Савран О.І., реєстраційний номер 808.

За договором міни земельних ділянок від 18.12.2017, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вчинили обмін належних їм на праві власності земельних ділянок. Відповідно до зазначеного договору міни земельних ділянок, земельна ділянка, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, площею 5,892 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_3 перейшла у власність ОСОБА_4 , а земельна ділянка, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, площею 0,05 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_4 , перейшла у власність ОСОБА_3 проводилась з грошовою доплатою в розмірі 49 800,00 грн. Обмеження на зазначені земельні ділянки були відсутні, що було перевірено нотаріусом на підставі відповідних витягів.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності за №108359930 від 20.12.2017, приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Запорізької області Савран О.І., у відповідності до договору міни серія та номер 808 від 18.12.2017, за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3 , площею 0,05 га, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1402265123252 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , розмір частки 1/1.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності за №108342571 від 20.12.2017, приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Запорізької області Савран О.І., у відповідності до договору міни серія та номер 808 від 18.12.2017, за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_5 , площею 5,892 га, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 11073076232352 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 область, АДРЕСА_2 , с/рада АДРЕСА_1 , розмір частки 1/1.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство базується на принципі не втручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до підпункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України» від 7 грудня 2017 року № 2236-VIII заборона відчуження у такому ж формулюванні продовжена до 1 січня 2019 року.

Отже, заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачає винятки, а саме :

а) можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб;

б) можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

в) можливість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Земельна ділянка, - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод (частина перша статті 131 ЗК України). Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України (частина друга вказаної статті).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України).

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 обміняла свою більшу за розміром земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на меншу за розміром земельну ділянку такого ж призначення, належну ОСОБА_4 , за що отримала грошову доплату у сумі 49 800,00 гривень.

Частина перша статті 14 Закону України № 899-IV від 05.06.2003 «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (надалі Закон № 899-IV) встановлює один з випадків, коли можливий обмін земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. А саме, у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

При цьому, відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що договір міни відповідає приписам статей 203 і 715 ЦК України та не суперечить підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни.

Підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Частина перша статті 14 Закону № 899-IV не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Вказані висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 15 травня 2019 року у цивільній справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), відступивши при цьому від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України (постанови: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16) щодо застосування пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

З цих же підстав суд не враховує правові позиції Верховного суду України, викладені у постанові від 12.10.2016 по справі № 6-464цс16, на які посилається позивач.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України, передбачено, що при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд відхиляє доводи позивача про укладення оспорюваного договору міни в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та його недійсність.

Що стосується доводів позивача про допущення приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Савран О.І. порушення вимог законодавства з підстав реєстрації вищезазначеного договору міни земельних ділянок за відсутності у ОСОБА_3 правовстановлюючого документу, - оригіналу державного акту серії НОМЕР_1 від 26.12.2002 на право власності на спірну земельну ділянку, суд вважає за необхідне зазначити, що як слідує з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, вищевказаний оригінал Державного акту був втрачений.

З 01.01.2013 на виконання законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», правовстановлюючим документом, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно є не державний акт на право власності на земельну ділянку, а свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Державні акти на право власності на земельну ділянку з 01.01.2013 не видаються, а право власності посвідчується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, що підлягає обов`язковій державній реєстрації.

Право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_5 , площею 5,892 га, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 11073076232352, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Запорізька область, АДРЕСА_2 район, с АДРЕСА_4 рада АДРЕСА_1 , розмір частки 1/1, на час укладення договору міни, недійсність якого є предметом судового розгляду, було зареєстровано відповідно до вимог діючого законодавства державним реєстратором Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області Губій В.Д., та перевірено приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Савран О.І. при реєстрації договору міни земельних ділянок від 18.12.2017 відповідно до вимог діючого законодавства, порушень в її діях не вбачається.

Щодо посилань позивача на його переважне право придбання спірної земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст.715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Згідно з вимогами ст.716 ЦК України, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до вимог ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з вимогами ч.1 ст.656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

При цьому, відповідно до вимог ст.659 ЦК України, продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Міна є різновидом договору купівлі-продажу та на відносини міни поширюються загальні правила про купівлю-продаж про суб`єктний склад і форму даного договору. Кваліфікуючими ознаками, на підставі яких здійснено розмежування видів купівлі-продажу, є особливості товару, правовий статус сторін, мета купівлі товару, спосіб виконання договору та еквівалент розрахунку за товар, який відчужується. При цьому, необхідно враховувати еквівалентний характер звичайного товарообміну при договорі міни. Також, кожна із сторін цього договору одночасно виступає і продавцем (щодо товару, який вона зобов`язується передати іншій стороні), і покупцем (щодо товару, який вона зобов`язується прийняти в обмін). Наведене визначення договору міни містить вказівку на його суттєву ознаку, що є характерною з усіх видів купівлі-продажу лише для даного договору - вартість товару не може сплачуватись у грошовому еквіваленті.

Відповідно до вищезазначених норм Земельного кодексу, як виняток, дозволено, обмін земельної ділянки сільськогосподарського призначення на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

У даній справі судом встановлено, що відповідачі набули право власності на свої земельні ділянки відповідно до вимог закону, укладення договору про їх обмін не порушило права позивача, оскільки права та обов`язки за договором оренди спірної земельної ділянки перейшли до ОСОБА_4 , а позивач у силу п.15 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України не набув права на придбання спірної земельної ділянки, зважаючи на наявність мораторію на її відчуження.

Також судом не враховуються доводи представника позивача про порушення його прав по договору оренди в зв`язку з зміною власника землі. Договір оренди від 23 липня 2009 року за №575 на час розгляду справи в суді є дійсним, при переході права власності орендованої земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва до іншої особи договір оренди не припиняється, жодна із сторін не заявила вимогу про його розірвання. Крім того, представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні також підтвердив дійсність зазначеного договору оренди на умовах його укладення.

Відповідно до вимог ст.15 ЦК України в судовому порядку захищається порушене, оспорене або невизнане право.

Позивачем не представлено жодного доказу порушення його прав чи інтересів відповідачами, що також слугує самостійною підставою для відмови в задоволені позовних вимог.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням наведеного вище, суд приходить до переконання, що в задоволені позову слід відмовити.

Оскільки інші позовні вимоги щодо скасування державної реєстрацій договору міни, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченого 18.12.2017 приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Савран О.І. за реєстровим № 808; визнання протиправними дій приватного нотаріуса щодо реєстрації вищезазначеного договору міни, є похідними від основної вимоги - визнання договору міни земельної ділянки недійсними, а тому вони є такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.2, 10, 12, 13, 15, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

В задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Геолан-агро» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Приватного нотаріуса Токмацького районного нотаріального округу Савран Олександри Іванівни про визнання недійсним договору міни земельних ділянок та визнання незаконними і скасування реєстраційних дій - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Токмацький районний суд Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суд повідомляє учасникам справи веб-адресу сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою вони можуть отримати інформацію по даній справі: http://court.gov.ua/fair.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Геолан-агро», код ЄДРПОУ 36496721, місце знаходження: 71770, Запорізька область, Токмацький район, село Запоріжжя, вулиця Центральна, будинок 15.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .

Відповідач: Приватний нотаріус Токмацького районного нотаріального округу Савран Олександра Іванівна, місце знаходження: 71701, Запорізька область, місто Токмак, вулиця Центральна, 51, офіс 32.

Дата складання повного рішення суду 20.08.2019.

Суддя: