Рішення № 83731476, 19.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 серпня 2019 року № 826/17212/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомАдвокатського об`єднання "Головань і Партнери"до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпровизнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації встановив:

Адвокатське об`єднання "Головань і Партнери" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 11.10.2018 №4392/ІПК/26-15-14-09-15, яка надана Адвокатському об`єднанню "Головань і Партнери".

Заявлені вимоги мотивовані тим, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація, яка була надана позивачу, не відповідала вимогам Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у спрощеному провадженні без виклику сторін.

Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві надало відзив на позов, в якому заперечувало проти задоволення позовних вимог, зокрема, зазначило, що індивідуальна податкова консультація відповідає вимогам податкового законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, 13.08.2018 відповідно до підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 та пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України Адвокатське об`єднання "Головань і Партнери" звернулось до відповідача із запитом №18-267 на отримання індивідуальної податкової консультації щодо застосування реєстратора розрахункових операцій, а саме просило надати індивідуальну податкову консультацію з наступного питання: "Чи зобов`язано Об`єднання використовувати реєстратор розрахункових операцій у разі здійснення клієнтами розрахунків з Об`єднанням з використанням платіжного сервісу LiqPay, якщо за місцезнаходженням Об`єднання розрахунки у готівковій формі не здійснюються?"

У відповіді на вказаний запит у своїй індивідуальній податковій консультації від 11.10.2018 №7392/ІПК/26-15-14-0915, після наведення відповідних приписів законодавства відповідачем було зазначено зокрема наступне.

У разі здійснення Адвокатським об`єднанням "Головань і Партнери" розрахунків при продажу товару (наданні послуг) виключно у безготівковій формі (з розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок), то в такому випадку дані розрахунки будуть вважатися безготівковими та проводяться без застосування реєстратора розрахункових операцій.

Водночас, при здійсненні розрахунків за товари (послуги) суб`єкти господарювання зобов`язані відповідно Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" застосовувати РРО, у тому числі у разі здійсненні безготівкових розрахунків із використанням мережі Інтернет. При цьому розрахункові документи при продажу товарів (послуг) через мережу Інтернет видаються у випадку їх безпосереднього надання споживачу.

Попри це, на думку позивача вказана податкова консультація суперечила вимогам Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" у зв`язку із чим, керуючись підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 та пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України, мало місце звернення до суду з даним адміністративним позовом з метою її скасування.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем також було вказано, що в оскаржуваній податковій консультації відповідач не прийняв такі обставини: в запиті на отримання індивідуальної податкової консультації позивач зазначив, що розрахунки у готівковій формі з клієнтами не здійснюються та у позивача відсутній платіжний термінал для оплати послуг банківськими платіжними картками, тобто позивач не здійснює розрахункові операції, а тому не зобов`язаний застосовувати реєстратор розрахункових операцій.

Утім, при наданні позивачу індивідуальної податкової консультації відповідач невмотивовано та протиправно не застосував пункт 12 статті 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", згідно якого реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються, чим власне і порушив передбачене підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 та пунктом 52.1 статті 52 Податкового кодексу України право позивача на отримання індивідуальної податкової консультації, яка відповідає вимогам Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Заперечуючи проти заявлених вимог позивача, у поданому відзиві на адміністративний позов відповідач, цитуючи положення пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України, вказав на те, що індивідуальна податкова консультація не породжує обов`язків позивача щодо певного застосування норм чинного законодавства, оскільки останнього не може було притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової, якщо той діяв відповідно до наданої йому індивідуальної податкової консультації, навіть якщо у подальшому вона була змінена чи скасована.

Однак, суд не погоджується з доводами відповідача, що надана контролюючим органом податкова консультація не створює і не припиняє прав чи обов`язків позивача, оскільки, серед іншого, отримання позивачем індивідуальної податкової консультації, зміст якої відповідає нормам діючого законодавства, є юридичним фактом, що є підставою для звільнення від відповідальності платника податку, який діяв у відповідності до наданих такою консультацією роз`яснень з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства.

Враховуючи, що Податковим кодексом України чітко врегульовано правовий статус податкової консультації як акта індивідуальної дії, який, з огляду на пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України може бути предметом судового оскарження в порядку адміністративного судочинства, дослідженню в справах про визнання протиправною та скасування податкової консультації підлягають обставини щодо: поставлених у зверненні платника податків про надання податкової консультації питань; викладених у податковій консультації відповідей; відповідності зазначених у податковій консультації висновків нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією колегії суддів Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.02.2018 по справі №813/2617/15 (адміністративне провадження №К/9901/8571/18).

Також, у відзиві відповідач посилався на статтю 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", згідно якої перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов`язковим, встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної економічної, фінансової політики. Розрахункові книжки не застосовуються у випадках здійснення підприємницької діяльності, визначених статтею 9 цього Закону.

Оскільки у Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 №1336, діяльність із надання правової (професійної правничої) допомоги (юридичні послуги) юридичним та фізичним особам, якою займається позивач, відсутня, то таким чином суб`єкти господарювання при продажу товарів (послуг) у мережі Інтернет, у тому числі фізичні особи-підприємці платники єдиного податку 2 та 3 груп, повинні застосовувати РРО та видавати покупцю розрахунковий документ встановленої форми. Тобто, підприємства сфери послуг при проведенні розрахунків мають застосовувати РРО на загальних підставах.

Надалі, відповідач зазначає, що у разі, якщо споживач, використовуючи мережу Інтернет, замовив товар (послугу) і розрахунок за нього було здійснено із застосуванням платіжних систем Portmone, Liqpay та інших (Інтернет-еквайринг), суб`єкт господарювання зобов`язаний забезпечити покупцю видачу розрахункового документа встановленої форми (чек з РРО).

При цьому, у випадку якщо відсутнє місце проведення розрахунків та оплата здійснюється на підставі рахунків у безготівковій формі, а саме при переказі коштів за допомогою платіжних карт Visa і MasterCard (Інтернет-банкінг) при наданні інформаційно-консультаційних послуг, отриманні комп`ютерних та інших програм за допомогою мережі Інтернет, РРО не використовується.

Крім посилань на відповідні положення Податкового кодексу України, Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", відповідачем були зазначені в тому числі і окремі приписи Закону України "Про електронну комерцію", зокрема стосовно реалізації товару дистанційним способом.

Але, позивач у відповіді на відзив відмітив, що таке посилання відповідача на Закон України "Про електронну комерцію" є безпідставним, оскільки позивач не здійснює надання послуг дистанційним способом шляхом вчинення електронних правочинів із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Також, позивач зауважив, що відповідач так і не обґрунтував на яких правових підставах при наданні спірної податкової консультації ним не було застосовано пункт 12 статті 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

На думку позивача відповідач не обґрунтував, чому він вважає, що позивач здійснює розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при наданні послуг, адже ним було повідомлено, що розрахунки у готівковій формі з клієнтами не здійснюються та у позивача відсутній платіжний термінал для приймання оплати послуг банківськими платіжними картками, тобто розрахункові операції не здійснюються.

Разом з тим, за висновками позивача у відзиві на адміністративний позов твердження відповідача суперечать викладеному в оскаржуваній індивідуальній податковій консультації, а саме що в останній мова йде про необхідність застосування реєстратора розрахункових операцій у разі здійснення безготівкових розрахунків із використанням мережі Інтернет, але у відзиві зазначено, що реєстратор розрахункових операцій не застосовується при переказі коштів за допомогою платіжних карт Visa і MasterCard (Інтернет-банкінг), тобто також у разі здійснення безготівкових розрахунків із використанням мережі Інтернет.

Натомість, зі вказаної індивідуальної податкової консультації, що надавалась позивачу, убачаються такі висновки відповідача: в разі здійснення розрахунків за надані послуги виключно у безготівковій формі - шляхом безготівкового переказу з розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок - РРО не застосовується; в разі здійснення розрахунків у безготівковій формі за надані послуги із використанням мережі Інтернет - РРО використовується.

Відповідно, необхідність застосування РРО у другому випадку пов`язується не з фактом проведення розрахунків за допомогою мережі Інтернет, а саме у разі здійснення розрахунків за послуги, що були надані із використанням мережі Інтернет.

Такий підхід до розуміння викладеного відповідачем у наданій позивачу індивідуальній податковій консультації випливає також із послідуючих пояснень, наведених у відзиві на адміністративний позов.

Так, відповідач зазначив, що у разі, якщо споживач, використовуючи мережу Інтернет, замовив товар (послугу) і розрахунок за нього було здійснено із застосуванням платіжних систем Portmone, Liqpay та інших (Інтернет-еквайринг), суб`єкт господарювання зобов`язаний забезпечити покупцю видачу розрахункового документа встановленої форми (чек з РРО).

При цьому, у випадку якщо відсутнє місце проведення розрахунків та оплата здійснюється на підставі рахунків у безготівковій формі, а саме при переказі коштів за допомогою платіжних карт Visa і MasterCard (Інтернет-банкінг) при наданні інформаційно-консультаційних послуг, отриманні комп`ютерних та інших програм за допомогою мережі Інтернет, РРО не використовується.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідачем помилково визначено LiqPay як платіжну систему, за допомогою якої можливе проведення розрахунку за замовлену послугу із використанням мережі Інтернет.

Так, згідно пункту 1.29 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов`язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Відповідно до пункту 9.3 статті 9 вищевказаного Закону, Національний банк України веде Реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури (далі - Реєстр). Платіжні організації платіжних систем, учасники платіжних систем та оператори послуг платіжної інфраструктури мають право здійснювати діяльність в Україні виключно після їх реєстрації шляхом внесення відомостей про них до Реєстру.

За приписами пункту 3 розділу I Положення про порядок реєстрації платіжних систем, учасників платіжних систем та операторів послуг платіжної інфраструктури, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.2014 №43 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.03.2014 за №348/25125, Національний банк здійснює реєстрацію платіжної системи, учасника платіжної системи та оператора послуг платіжної інфраструктури шляхом унесення відомостей про них до Реєстру платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури.

Національний банк здійснює реєстрацію платіжної організації платіжної системи шляхом унесення відомостей щодо відповідної платіжної системи до Реєстру.

Платіжні організації платіжних систем, учасники платіжних систем та оператори послуг платіжної інфраструктури мають право здійснювати діяльність в Україні виключно після їх реєстрації Національним банком.

Згідно відомостей Реєстрів Національного банку України, доступного за посиланням https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=8436153, LiqPay відсутня у переліку зареєстрованих платіжних систем.

Зокрема, у загальних положеннях Умов та Правил надання послуг в системі LiqPay (https://docs.google.com/document/d/1pcjFV22NNCMRrq7m7mzl6RIs8Wq0hMstBcx60kAv7-w) - договору-оферти, що приймається відповідною стороною під час реєстрації, вказано, що система LiqPay - це платіжний сервіс ПриватБанка, призначений для спрощення проведення розрахунків між фізичними особами, юридичними особами та / або фізичними особами - підприємцями в мережі Інтернет за допомогою персональних комп`ютерів та / або інших мобільних пристроїв.

Власне, у відповідному розділі на веб-сайті сервісу LiqPay визначено як web-інтерфейс ПриватБанку, за допомогою якого клієнти - власники карток Mastercard / VISA можуть оплачувати товари/послуги на сайті магазину користувача цього сервісу, для чого в останній вбудовується прикладний програмний інтерфейс сервісу.

Щодо посилань відповідача на статтю 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та, відповідно, Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій (Перелік), суд зазначає, що вказаною статтею законодавець передбачив встановлення Кабінетом Міністрів України, за поданням центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної економічної, фінансової політики, переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг) при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов`язковим.

Таким чином, згаданим Переліком визначаються окремі форми та умови проведення діяльності у відповідній сфері, що не потребує використання реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій.

Водночас, у цій же статті законодавець зазначив, що розрахункові книжки не застосовуються у випадках здійснення підприємницької діяльності, визначених статтею 9 Закону.

Статтею 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" наведені випадки, коли не застосовуються реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки.

Отже, у разі якщо суб`єкт господарювання здійснює певну діяльність, що не міститься у Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, то в такому разі слід керуватися відповідними положеннями Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Так, згідно підпунктів 14.1.172, 14.1.172-2 пункту 14.1 статі 14, пункту 52.3 статті 52, пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

На думку суду індивідуальна податкова консультація відповідача від 11.10.2018 №4392/ІПК/26-15-14-09-15 у відповідь на запит позивача від 13.08.2018 №18-267, була надана без урахування всіх обставин, зазначених у зверненні позивача та без належного обґрунтування стосовно застосування відповідних норм законодавства.

Зокрема, відповідачем не було взято до уваги посилання позивача на пункт 12 статті 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а наведені висновки з питань практичного використання норм податкового законодавства не містили чіткої відповіді на поставлене позивачем питання.

Як наслідок, підсумовуючи викладене у сукупності, з`ясовані під час розгляду справи обставини свідчать про протиправність оскаржуваної індивідуальної податкової консультації, а отже заявлені вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов Адвокатського об`єднання "Головань і Партнери" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 11.10.2018 №4392/ІПК/26-15-14-09-15, яка надана Адвокатському об`єднанню "Головань і Партнери".

3. Стягнути на користь Адвокатського об`єднання "Головань і Партнери" (код за ЄДРПОУ: 24639623, адреса: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 33Б, оф. 12/2) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код за ЄДРПОУ: 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) судові витрати у розмірі 1762,00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко