Рішення № 83731440, 16.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 серпня 2019 року № 640/9275/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) подала на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ГУ ДФС у м. Києві або Контролюючий орган), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 18.03.2019 № 14604-1310-2650/Р.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що Контролюючим органом прийнято протиправне рішення з порушенням чинного законодавства, що підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України) передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні); повідомлено відповідача, що ним можуть бути подані заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач помилково вирішив, що спірне рішення було складене з приводу автомобіля LAND ROVER моделі RANGE ROVER SPORT, про який йде мова у позовній заяві. Наголошує, що нарахування транспортного податку з фізичних осіб було здійснене відносно легкового автомобіля MERSEDES-BENZ SL500 легковий, кабріолет-В 2013 року випуску з об`ємом двигуна 4663 см3, номерний знак НОМЕР_1 . На його думку, зазначений транспортний засіб є об`єктом оподаткування транспортним податком, позивач - платником вказаного податку, у зв`язку із чим при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв в межах передбачених функцій та на підставі чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2019 клопотання представника відповідача про розгляд справи у відкритому судовому засіданні залишено без задоволення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.03.2019 № 14604-1310-2650/Р, яким позивачу визначено податкове зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25 000,00 грн.

Незгода з приміченим рішенням суб`єкта владних повноважень обумовила звернення позивача до суду із відповідним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Як визначено приписами пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (нижче - ПК України), останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтями 10 та 265 ПК України, транспортний податок віднесено до місцевих податків у складі податку на майно.

Платники транспортного податку визначені статтею 267 ПК України, згідно із підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 якої до них належать фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Зокрема, об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

База оподаткування, у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 ПК України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому, згідно із пунктом 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Податковий період передбачений пунктом 267.5 статті 267 ПК України, відповідно до змісту якого базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 22.12.2016 № 791/1795, регламентовано порядок сплати транспортного податку на 2016 рік відповідно до нових вимог ПК України в залежності від середньоринкової вартості автомобіля.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата була установлена на рівні 1378,00 грн.

Отже, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1033500,00 грн.

Таким чином, об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році були легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500,00 грн. та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у справі № 804/112/17 (постанова від 03.04.2018).

На виконання пункту 13 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, Мінекономрозвитку України надав Державній фіскальній службі України інформацію щодо автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» станом на 01.01.2016 (вих. № 3252-08/4797-03 від 22.02.2016).

Відповідно до інформації щодо автомобілів, середньоринкова вартість яких розрахована на основі даних ДП «Держзовнішінформ», вартість транспортного засобу марки MERSEDES-BENZ SL500 легковий, кабріолет-В 2013 року випуску з об`ємом двигуна 4663 см3 становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2016 рік» станом на 01.01.2016.

Відтак, суд дійшов висновку, що транспортний засіб позивача у 2016 році був об`єктом оподаткування транспортним податком.

Відповідно до підпункту 267.6.5 пункту 267.5 статті 265 ПК України, у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом звітного року податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об`єкт.

За об`єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу (підпункт 267.6.6 пункту 267.5 статті 265 ПК України).

Як встановлено судом, вказаний транспортний засіб був зареєстрований на праві власності за позивачем 13.12.2016. Відповідна інформація підтверджена витягом із «НАІС ДДАІІ» МВС України та не заперечується позивачем у письмових поясненнях б/н від 26.07.2019.

Отже, у 2016 році позивач фактично володів транспортним засобом в грудні місяці, а тому транспортний податок має розраховуватись лише за грудень 2016 року за формулою 25000 грн. (ставка транспортного податку за весь рік)/12 місяців * 1 місяць (термін фактичного володіння транспортним засобом позивачем у 2016 році) = 2083,33 грн.

При цьому, суд критично ставиться до посилань позивача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2018 у справі № 86/11349/16, оскільки предметом спору у вказаній справі є правомірність визначення контролюючого органом податкового зобов`язання з транспортного податку за 2016 рік як власнику автомобіля LAND ROVER моделі RANGE ROVER SPORT 2014 року випуску з об`ємом двигуна 2993 см3.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 18.03.2019 № 14604-1310-2650/Р підлягає скасуванню в частині нарахування позивачу транспортного податку за період з січня по листопад 2016 року, що становить 22916,67 грн. (25000 грн. - 2083,33 грн.).

Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган (підпункт 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України).

Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішень контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов`язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат у справі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 704,37 грн. пропорційно розміру задоволених вимог.

В частині вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд керується наступними мотивами.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій і другій cтатті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач надав суду договір від 20.05.2019 № 20052019, укладений із адвокатом Куяном Михайлом Володимировичем, акт наданих послуг від 21.05.2019 № 1 до вказаного договору, а також ордер від 21.05.2019 серії КС № 195100 на представництво інтересів позивача в Окружному адміністративному суді міста Києва.

Водночас, суд звертає увагу, що докази проведення розрахунків за договором від 20.05.2019 № 20052019 у справі відсутні, що унеможливлює відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.03.2019 № 14604-1310-2650/Р в частині нарахування ОСОБА_1 транспортного податку за період з січня по листопад 2016 року, що становить 22 916,67 грн.

3. У позові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.03.2019 № 14604-1310-2650/Р в частині нарахування ОСОБА_1 транспортного податку за грудень 2016 року, що становить 2 083,33 грн. - відмовити.

4. Cтягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,37 грн. (сімсот чотири гривні 37 копійок).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко