Рішення № 83731156, 20.08.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2019 року м. Житомир справа № 240/8436/19

категорія 112030100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

05.06.2019 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 23.04.2018 внаслідок поранення, контузії та захворювання, що пов`язані із виконанням обов`язків військової служби, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.03.2019 №37;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду II групи внаслідок травми, що пов`язана із виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом 01.01.2018 та факту подання позивачем усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, однак, рішенням комісії Міністерства оборони України було відмовлено позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, з посиланням на те, що позивачу інвалідність встановлена у понад трьохмісячний термін після звільнення зі служби та не надано документа про причини та обставини отримання поранення (контузії, травми або каліцтва).

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

20.06.2019 на адресу суду від третьої особи надійшли пояснення щодо позову (а.с. 25-26). У яких третя особа зазначає, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки з дня його звільнення з військової строкової служби пройшло більше трьох місяців.

04.07.2019 до відділу документального забезпечення суду у строк та у порядку, визначеному статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) від відповідача надійшов відзив на позов (а.с. 31-36). У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує, в обґрунтування заперечень зазначив, що позивач звільнений з військової строкової служби у 1987 році та інвалідність встановлена у понад трьохмісячний термін після звільнення, тож позивач не має права на призначення одноразової грошової допомоги. Крім того, у матеріалах справи відсутні документи, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми та каліцтва) позивача.

Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на території Республіки Афганістан у період з 08.02.1985 по 04.02.1987 (а.с. 17).

Під час проходження вказаної військової служби останній отримав поранення (контузію) та захворювання, які відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 27.06.2013 за №1589, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 21).

05.08.2013 під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 з 23.07.2013 встановлено III групу інвалідності внаслідок поранення (контузії) та захворювання, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби в країнах, де велись бойові дії (довідка до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №654960 від 05.08.2013 (а.с. 20).

02.05.2018 під час повторного медичного огляду МСЕК позивачу 23.04.2018 встановлено II групу інвалідності з тих же причин (довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №100735 від 02.05.2018 (а.с. 4).

У зв`язку з вказаним фактом ОСОБА_1 через Житомирський обласний військовий комісаріат звернувся із заявою до Міністерства оборони України щодо виплати одноразової грошової допомоги.

22.03.2019 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, що оформлене протоколом №37, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що згідно з ст.16 Закону України «Про правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України №2011-ХІІІ), як у редакції 2013 року, так і у редакції 2018 року, а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що затверджені постановою КМ України від 28.05.2008 за №499 (далі - Порядок №499) та Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової військової служби, якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Заявнику інвалідність встановлено понад 3 - місячний термін.

При цьому, також відповідач у своєму рішенні посилається на правовий висновок Верховного Суду, що викладений у постанові від 26.06.2018 у справі №750/5074/17.

Крім того, Міністерство оборони України зазначає про те, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено п.11 Порядку №975, оскільки висновок спеціаліста з питань судово-медичної експертизи від 19.06.2013 №1612 (а.с. 19), який складено зі слів заявника та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 27.06.2013 №1589 (а.с. 21), які подано разом з іншими документами, не є документом, що свідчать про обставини поранення (травми, каліцтва). Окрім цього, висновок про причинний зв`язок травми, поранення, контузії складається на підставі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, які не було подано на розгляд комісії (а.с. 22).

Позивач вважає, що вказане рішення Міністерства оборони України є незаконним, суперечить вимогам діючого законодавства України та грубо порушує його конституційні права, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам у даній справі, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 19 Основного Закону проголошено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІІ (далі - Закон України №2232-ХІІІ).

Відповідно до статті 41 Закону України №2232-ХІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів під час виконання ними обов`язків служби здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України №2011-XII) Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Відповідно до ч.9 ст.16-3 Закону України №2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №975).

Пунктом 2 Порядку №975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до п.3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності, є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, законодавством визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу групи інвалідності, причини якої пов`язані із виконанням обов`язків військової служби, а саме Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції станом на 05.08.2013 та 02.05.2018 - встановлення відповідно третьої і другої групи інвалідності.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з ним Законом мають право на її отримання.

Отже, одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою лише тим особам, які за цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України №2011-XII (у редакції після 01 січня 2017 року - на момент встановлення позивачу II групи інвалідності), передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Аналогічний зміст був і у редакції ч.6 ст.16 Закону України №2011-XII до 01.01.2014, на момент встановлення позивачу III групи інвалідності.

Отже, цією нормою встановлено особливий порядок правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов`язаним або резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, тобто є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги таким особам, зокрема:

- особливі суб`єкти отримання допомоги - військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов`язаним або резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві;

- визначений час настання інвалідності - при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві.

Висновок щодо такого трактування правової норми ч.2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ висловлений Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, у постанові від 26.06.2018 у справі №750/5074/17 (адміністративне провадження №К/9901/44751/18) і відповідно до вимог ч.4 ст.242 КАС України підлягає врахуванню судом у спірних відносинах в даній адміністративній справі.

Таким чином, ч.6 ст.16 Закону України №2011-ХІІ (у редакції чинній до 01.01.2014 - на момент встановлення позивачу III групи інвалідності) та п.6 ч.2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ (у редакції чинній з 1 січня 2017 року - на момент встановлення позивачу II групи інвалідності) передбачено, що для військовослужбовців строкової військової у разі встановлення інвалідності в період дії зазначених редакцій Закону після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги не виникає.

Оскільки позивач звільнений із строкової служби у 1987 році та інвалідність встановлена понад тримісячний термін після звільнення, він не має права на призначення одноразової грошової допомоги.

Щодо розміру одноразової грошової допомоги, то представник позивача вимагає призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, посилаючись на норми Порядку №975.

Водночас, відповідно до абзацу третього підпункту 3 пункту 6 Порядку №975 для військовослужбовців строкової служби одноразова грошова допомога призначається у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи (абзац третій підпункту 3 пункту 6 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №335 від 18.05.2017 - застосовується з 1 січня 2017 року).

Отже з 01.01.2017 звужене коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги та встановлено окремі порядок і умови виплати такої допомоги військовослужбовцям строкової військової служби.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.11.2018 №9-р/2018 зазначив, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України.

Складові конституційного права громадян на соціальний захист, зазначені у частині першій статті 46 Конституції України, не можуть бути скасовані законом.

Не може бути скасоване законом також право на пенсійне забезпечення, яке є складовою конституційного права на соціальний захист.

Водночас інші складові права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, тому вона може змінити, скасувати або поновити їх при формуванні соціальної політики держави за умови дотримання конституційних норм та принципів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №816/1458/18 (провадження №К/9901/64921/18) та від 31.01.2019 у справі №820/4521/18 (провадження №К/9901/66344/18), у справі №820/4526/18 (провадження №К/9901/66343/18).

Щодо подання усіх документів для призначення одноразової грошової допомоги суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Представник позивача наполягає, що позивачем подано усі документи для призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку №975.

Однак, п.11 Порядку №975 передбачено, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога в разі настання інвалідності, мають подати до уповноваженого органу (відповідного військового комісаріату), визначені цим пунктом документи, серед яких має бути зокрема документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Таким чином, подання цього документа до уповноваженого органу є обов`язковою умовою.

Обов`язковість подання такого документа підтверджується правовим висновком, висловленим Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.04.2019 у справі №822/220/18 (провадження №К/9901/58778/18).

Проте, у матеріалах справи відсутні документи, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) позивача.

Тому у ОСОБА_1 право на отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до Закону України №2011-ХІІ та Порядку №975 (у редакції станом на момент встановлення ІІ групи інвалідності), у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб відсутнє.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №37 від 15.03.2019 винесене із дотриманням частини 2 статті 19 Конституції України та відповідає вимогам частини 2 статті 2 КАС України.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання частини другої статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено, а позивачем не спростовано правомірність рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №37 від 15.03.2019, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст.382 КАС України суд зазначає, що у зв`язку із відмовою у задоволенні позову судом не розглядається питання встановлення судового контролю.

Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі та на відмову у задоволенні позову, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 159, 242-246, 250, 255, 261-263, 295, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ-168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирський обласний військовий комісаріат (вул. Сергія Параджанова, 4, м. Житомир, 10001, код ЄДРПОУ 07873079) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено: 20 серпня 2019 року.

Суддя О.В. Єфіменко