Рішення № 83730839, 15.08.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2184/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ніценко А.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської митниці ДФС України про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

20 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської митниці ДФС України про визнання протиправним та скасування рішення Полтавської митниці ДФС України про коригування митної вартості товарів №UA 806020/2019/000101/2 від 08.02.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність оскаржуваного рішення з огляду на те, що ним було надано всі необхідні документи на підтвердження митної вартості автомобіля. Вказані в оскарженому рішенні про коригування митної вартості недоліки в документах не спростовують правильності обчислення митної вартості товару декларантом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд адміністративної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

11 липня 2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Коригування митної вартості здійснено у зв`язку з тим, що виявлено розбіжності у документах, що підтверджують митну вартість. В результаті чого встановлено, що документи, які підтверджують заявлену митну вартість містять розбіжності, а саме: у рахунку-фактурі № 03-2019 від 28.01.2019 зазначено, що дата поставки автомобіля 29.01.2019 та в договорі купівлі-продажу зазначено, що при укладанні договору сплачено 500 Євро, натомість до митного оформлення подана квитанція про сплату 100% вартості автомобіля 28.01.2019, також в договорі купівлі-продажу міститься виправлення в вінкоді та сліди сканування. Таким чином, наявна у митного органу інформація щодо вартості оцінюваного транспортного засобу відповідно до електронного каталогу SchwackeNet призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості (а.с.109-119).

19 липня 2019 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що при митному оформленні автомобіля у відповідача був наявний доказ, який підтверджує достовірність заявленої вартості автомобіля, зазначеної у договорі купівлі-продажу та у рахунку від 28.01.2019 у розмірі 8403,36 Євро (а.с.138-146).

Ухвалою суду від 01 серпня 2019 року закритого підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки у судове засідання не повідомив.

Пунктом 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином розгляд справи здійснено за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення позивача та його представника та дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

07 лютого 2019 до митного контролю та оформлення до відділу митного оформлення №1 Полтавської митниці ДФС подана електронна митна декларація №UA806020/2019/202906 щодо транспортного засобу марки BMW, модель 320ed, бувшого у використанні, 2014 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , також рахунок-фактура (інвойс) від 28.01.2019, акт проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу № UA209020/2019/04972 від 31.01.2019, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 03.11.2014, платіжний документ від 28.01.2019, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу від 28.01.2019, паспортний документ, що дає право на перетин державного кордону, паспортний документ фізичної особи.

На виконання вимог ч.3 статті 53 Митного кодексу України у зв`язку з тим, що документи, які підтверджують заявлену митну вартість, містять розбіжності, а саме: в у рахунку-фактурі № 03-2019 від 28.01.2019 зазначено, що дата поставки автомобіля 29.01.2019 та в договорі купівлі-продажу зазначено, що при укладанні договору сплачено 500 Євро, натомість до митного оформлення подана квитанція про сплату 100% вартості автомобіля 28.01.2019, також в договорі купівлі-продажу міститься виправлення в вінкоді та сліди сканування, позивачу запропоновано подати додаткові документи.

На підставі статті 55 Митного кодексу України (далі - МК) митним органом здійснено коригування митної вартості у зв`язку з тим, що виявлено розбіжності у документах, що підтверджують митну вартість.

Також у зв`язку зі спрацюванням автоматизованої системи аналізу та управління ризиками за напрямом перевірки правильності визначення митної вартості товарів у зв`язку з можливим заниженням митної вартості, митним органом було здійснено контроль за правильністю визначення митної вартості та здійснено перевірку відомостей, що містяться в документах, що підтверджують заявлену митну вартість. В результаті такого контролю встановлено, що документи, які підтверджують заявлену митну вартість містять розбіжності, а саме: у рахунку-фактурі № 03-2019 від 28.01.2019 зазначено, що дата поставки автомобіля 29.01.2019 та в договорі купівлі-продажу зазначено, що при укладанні договору сплачено 500 Євро, натомість до митного оформлення подана квитанція про сплату 100% вартості автомобіля 28.01.2019, також в договорі купівлі-продажу міститься виправлення в вінкоді та сліди сканування. Також, рівень заявленої декларантом митної вартості товару становить 8403,36 EUR., а рівень митної вартості товару зі схожими характеристиками відповідно до інформації з АСАУР та вартість задекларованого транспортного засобу, з урахуванням його комплектації та пробігу згідно електронного каталогу SchwackeNet, становить 13250 EUR.

У зв`язку із викладеними обставинами Полтавською митницею ДФС надано ОСОБА_1 картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 806020/2019/00189 та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA 806020/2019/000101/2 від 08.02.2019.

Позивач не погодився із зазначеним рішенням про коригування митної вартості товарів Полтавської митниці ДФС та оскаржив його до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 1 Митного кодексу України (далі - МК) визначено, що законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів. Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

За приписами статті 51 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу..

Згідно статті 52 МК заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. При цьому декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Частиною 3 цієї статті, зокрема, передбачено право декларанта або уповноваженої ним особи проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти та оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення органу доходів і зборів щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність органу доходів і зборів щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів;

Згідно статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Приписами частини 3 статті 53 МК передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи згідно визначеного переліку.

Статтею 54 МК органи доходів і зборів уповноважено здійснювати контроль правильності визначення митної вартості товарів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 54 МК визначені чіткі підстави для відмови у митному оформленні товарів, а саме: орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Підстави прийняття Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту визначено статтею 55 МК, згідно якої, рішення приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Статтею 57 МК описані методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, а саме:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Статтею 64 МК визначено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Як встановлено судом, декларантом та митним органом у спірних правовідносинах застосовано резервний метод визначення митної вартості.

Згідно рахунку-фактури від 28.01.2019, договору купівлі-продажу від 28.01.2019, квитанції від 28.01.2019 вартість придбаного автомобіля BMW, модель 320ed, бувшого у використанні, 2014 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 складає 8403,36 Євро.

Стосовно застосування митним органом інформації щодо вартості оцінюваного транспортного засобу відповідно до електронного каталогу SchwackeNet, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості позивачем, суд зазначає наступне.

При здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості посадові особи, що провадять такий контроль, застосовують положення Методичних рекомендацій, затверджених наказом ДФС 11.09.2015 №689 з метою аналізу, виявлення та оцінки ризиків щодо заявлення декларантом або уповноваженою ним особою неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товарів, у тому числі неправильного визначення митної вартості товарів.

Інформація щодо вартості оцінюваного транспортного засобу, використана митним органом відповідно до електронного каталогу SchwackeNet з посиланням на Методичні рекомендації, затверджені наказом ДФС 11.09.2015 №689, не може бути належним доказом підтвердження митної вартості, оскільки, по - перше, зазначений наказ не зареєстрований в установленому законом порядку, а, по - друге, відповідачем не надано доказів, яка саме митна декларація взята ним до уваги при коригуванні митної вартості, які характеристики транспортного засобу заявлені у декларації для порівняння (рік випуску, пробіг, якість, фізичні характеристики, країна виробництва тощо), що викликає сумніви у правильності обрання митним органом транспортного засобу для порівняння. При цьому, відповідачем не надано витягу з електронного довідника Schwacke, на підставі якого прийняте оскаржене рішення.

Перевіряючи оскаржене рішення на предмет його відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, суд не може оминути увагою той факт, що згідно пояснень представника відповідача підставою для висновку про неможливість підтвердження складових митної вартості слугувала відсутність платіжних документів, окрім рахунку.

Митним органом не відхилено аргументів, доводів та доказів Позивача щодо правомірності заявленого основного методу визначення митної вартості товару, заявленого Позивачем - за ціною договору та не надано доказів наявності числових розбіжностей щодо вартості автомобіля.

Твердження відповідача, що "документи, які підтверджують заявлену митну вартість, містять розбіжності, а саме підтверджують заявлену митну вартість, містять розбіжності, а саме: 1) у рахунку-фактурі №03-2019 від 28.01.2019 зазначено, що дата поставки автомобіля 29.01.2019 та в договорі купівлі-продажу зазначено, що при заключенні договору сплачено 500євро, натомість до митного оформлення подана квитанція про сплату 100% вартості автомобіля 28.01.2019» (викладено в оспорюваному рішенні) та те, що сплачені 500 євро при укладенні договору ввійшли чи не ввійшли до ціни автомобіля, на думку Відповідача (додатково зазначено у відзиві на позовну заяву) є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне:

28.01.2019 року був укладений договір купівлі-продажу автомобіля в якому вказана його вартість в розмірі 8403,36 Євро та 28.01.2019 року наданий рахунок на оплату вартості автомобіля в розмірі 8403,36 Євро, та 28.01.2019 року Позивачем була проведена повна сплата його вартості в готівковій формі, про що надана відповідна квитанція від 28.01.2019 року. 29.01.2019 року автомобіль був фактично переданий Позивачу шляхом оформлення документів на експорт автомобіля в сервісному центрі в Німеччині, переоформленням права власності та постановлення автомобіля за новим власником на 15-денний тимчасовий облік.

Отже, дані документи в сукупності підтверджують вартість автомобіля в розмірі 8403,36 ЄВРО та проведену повну його сплату в розмірі 8403,36 ЄВРО.

Стосовно 500 євро, які як зазначає відповідач не підтверджені позивачем, суд зазначає, що вказані кошти були сплачені при укладенні автомобіля Позивачем увійшли до вартості автомобіля, про що вказано в самому договорі - сума сплачена при укладенні договору - 500євро, вартість автомобіля зазначена в самому договорі - покупна ціна готівковими коштами - 8403,36 ЄВРО. За умовами договору, визначеними Продавцем - юридичною особою, Позивач (Покупець) сплатив 500 євро при укладенні договору від суми вартості автомобіля. Такі умови визначив Продавець.

Тобто, будь-яких недостовірних та/чи неповних даних щодо вартості автомобіля в договорі від 28.01.2019 року, чи в рахунку від 28.01.2019 року, чи в квитанції від 28.01.2019 року немає.

Отже, жодних підстав вважати, що позивачем були заявлені недостовірні чи неточні дані немає, натомість, відповідач не вказав, яким чином зазначення в договорі купівлі-продажу автомобіля від 28.01.2019 року дати передачі автомобіля 29.01.2019 року та проведення повної оплати вартості автомобіля в день підписання договору (28.01.2019 року), наявність документів про повну оплату вартості автомобіля впливає на правильність визначення Позивачем митної вартості та/або унеможливлює її визначення за першим методом визначення митної вартості, які числові значення не може перевірити митний орган.

Щодо аргументів Відповідача про витяги з інтернет ресурсів mobile.de:

07.02.2019 року Позивачем до митного органу були подані такі додаткові документи:1) експортна декларація № MRN 19DE335299482536E9 від 29.01.2019 року; 2) витяги з каталогу аналогічних моделей б/н від 07.02.2019 року з каталогу mobile.de (копії наявні в матеріалах справи).

Судом встановлено, що вартість у всіх витягах автомобілів аналогічних з автомобілем Позивача є наступною:1) 8403,00 Євро (сума без ПДВ); 2) 9118,00 Євро (сума без ПДВ),3) 8403,00 Євро (сума без ПДВ), 4) 8066,00 євро (сума без ПДВ), 5) 8118,00 Євро (сума без ПДВ), 6) 8950,00 Євро (сума без ПДВ), 7) 8479,00 Євро (сума без ПДВ).

Однак, в оспорюваному рішенні митний орган вказує, що "у витягах з інтернет ресурсу mobile.de пробіги взятих автомобілів значно більші ніж у задекларованого та і вартість подібних автомобілів на mobile.de коливається від 9500 € до 28900 €".

Останній витяг з каталогу - це витяг придбаного ОСОБА_1 автомобіля, де ціна без ПДВ вказана в сумі 8479,00Євро, при укладенні договору сторони погодили суму продажу 8403,36 Євро.

Про які пробіги автомобілів та суми в розмірі 9500 Євро і до 28900 Євро зазначає митний орган в оспорюваному рішенні та відносно яких автомобілів, яких характеристик автомобілів відповідачем не зазначено.

У зв`язку з викладеним, суд констатує факт порушення відповідачем вимог частини другої статті 77 КАС України, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, відповідач, не спростувавши аргументів позивача щодо визначення вартості спірного автомобіля, не довів суду і правильності самостійного визначення митної вартості цього товару.

З огляду на викладене, відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності прийнятого ним рішення про коригування митної вартості, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

За приписами частини 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В силу вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Надаючи оцінку мотивам та обґрунтуванням сторін у справі суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що: "п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень."

Також згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів Комітету Міністрів ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання позову до суду позивач поніс витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією від 19.05.2019 (а.с.3).

Таким чином, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн.

Крім того, під час розгляду справи позивачем заявлене клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9500,00 грн.

Згідно пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд при цьому звертає увагу на положення частини шостої та сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а згідно з п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 12, та ст. 17 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на момент подання клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомоги.

Суд зазначає, що системний аналіз наведених вище норм Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Крім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).

При цьому, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Положеннями частини третьої статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно частиною першою статті 26 Закону №5076-VI документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених схвалених Національною асоціацією адвокатів України 09.06.2017 (далі - Правила адвокатської етики), формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно частиною другою статті 30 Закону № 5076-VI порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 статті 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

При цьому, за визначенням п. 6 статті 1 Закону № 5076 інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ст. 1 Закону № 5076).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, суд зазначає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду: 1) ордер на надання правової допомоги ПТ № 039080 від 14.06.2019; 2) копію договору про надання правничої допомоги від 08.04.2019, укладений між АБ "Юлії Дубинки " та ОСОБА_1 , за умовами якого розмір послуг виконавця за даним договором здійснюється в фіксованому розмірі - 9500,00 грн /пункт 2.2 договору/; 3) копію рахунку на оплату правничої допомоги №46 від 14.06.2019 на суму 9500,00 грн; 4) детальний опис робіт від 14.06.2019 по договору від 08.04.2019 про надання правничої допомоги; 5) копію акта №1 прийому-передачі виконаних робіт від 14.06.2019 по договору від 14.08.2019 про надання правничої допомоги; 6) копію квитанції про оплату на суму 9500,00 грн; 6) копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.90-98).

При цьому, суд зазначає, що такий розмір витрат на правову допомогу є співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статтею 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. ОСОБА_7 угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

З огляду на викладене, враховуючи положення КАС України та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці ДФС України на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9500,0 грн понесених позивачем при розгляді позову.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Полтавської митниці ДФС України (вул. Пролетарська, 28, м. Полтава, Полтавська область, 36022, код ЄДРПОУ 39421072) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Полтавської митниці ДФС України про коригування митної вартості товарів №UA 806020/2019/000101/2 від 08.02.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці ДФС України (код ЄДРПОУ 39421072) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 9500 (дев`ять тисяч п`ятсот) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20 серпня 2019 року.

Головуючий суддя Г.В. Костенко