Рішення № 83728878, 09.08.2019, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/1423/15-ц

2/214/256/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 серпня 2019 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Гриня Н.Г.,

при секретарях судового засідання - Печарник З.І., Фартушній Є.К.,

за участю:

представника позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним - Момот Ю.В.,

представника відповідача за первісним позовом - позивача за зустрічним - Іванова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за первісною позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з первісним позовом 25.07.2015 року, в якому просить суд: стягнути зі ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (дійсна назва - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») заборгованість за кредитним договором №KRHGGK00150643 від 08.02.2007 року станом на 27.01.2015 року в загальному розмірі 41 522 доларів США 38 центів, що за курсом НБУ (15,89 грн.=1 долар США станом на 27.01.2015 року) складає 659 790 грн. 62 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 28 051 доларів США 66 центів, заборгованості по процентам за користування кредитом - 2416 доларів США 55 центів, заборгованості по комісії за користування кредитом - 388 доларів 03 центи, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 10 666 доларів США 14 центів; стягнути з відповідача судові витрати.

Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що 08.02.2007 року між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №KRHGGK00150643, за умовами якого банк надав позичальникові кредит в сумі 20 000 доларів США терміном до 05.02.2027 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки та порядку, погодженому сторонами шляхом внесення щомісячних (ануїтетних) платежів. Свої зобов`язання за договором АТ КБ «ПРИВАТБАНК» перед ОСОБА_1 виконало, натомість позичальник покладені на нього умовами договору обов`язки належним чином не виконував, в результаті чого станом на 27.01.2015 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 41 522 доларів США 38 центів, з урахуванням нарахованої неустойки за допущення порушення позичальником виконання умов договору, яку представник позивача просить суд стягнути в примусовому порядку.

Ухвалою суду від 25.03.2015 року (головуючий суддя Мхітарян С.С.) провадження по справі відкрито (т.1 а.с.20).

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами, 20.07.2016 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в порядку Закону України «Про захист прав споживачів» (т.1 а.с.78-86), в якому просить суд: визнати недійсним кредитний договір №KRHGGK00150643 від 08.02.2007 року, укладений між ним та АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Вимоги зустрічного позову відповідач обґрунтовує тим, що 08.02.2007 року між ним та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дійсно було укладено кредитний договір №KRHGGK00150643, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 20 000 доларів США зі сплатою процентів за користування ним та на умовах повернення не пізніше 05.02.2027 року. Зазначений договір укладено між сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів фізичних-осіб. На час укладення договору він як позичальник надав банку достовірну інформацію щодо свого фінансово-майнового стану. Умовами договору визначено надання кредиту позичальникові в іноземній валюті - доларах США шляхом видачі через касу банку або шляхом перерахування на рахунок. На думку ОСОБА_1 , надання банком кредиту в іноземній валюті суперечило ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, ст.35 Закону України «Про Національний Банк України», адже імперативними приписами вказаних норм визначено, що грошовою одиницею в Україні є гривня, яка є єдиним законним засобом платежу. Оскільки надання банком позичальникові кредиту у вигляді кредитної лінії та проведення останнім дій відносно виконання своїх зобов`язань в іноземній валюті за своєю природою є валютною операцією, то вона повинна проводитись в Україні на підставі відповідної ліцензії НБУ. Керуючись положеннями Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», відповідач за первісним позовом вважає, що банк не мав права використовувати іноземну валюту для розрахунків за кредитним договором з ним. Крім того, на момент укладення кредитного договору курс долару США по відношенню до національної валюти - гривні України становив 5,05 грн. за 1 долар США, в той час як на момент пред`явлення позову він зріс до 25,94 грн. за 1 долар США, що є свідченням істотної зміни становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором, а саме з підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу значно зросла, що призвело до погіршення фінансового становища позичальника. Разом з тим, ОСОБА_1 вважає, що банком включено до кредитного договору несправедливі умови щодо надання кредиту саме в доларах США, як і погашення кредиту, процентів за користування ним в цій же валюті, що він розцінює як спосіб зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України банк покладає виключно на позичальника, що є грубим порушенням ч.3 ст.13 ЦК України. Вказані умови є такими, що суперечать принципу добросовісності та є наслідком створення істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Такі обставини в їх сукупності ОСОБА_1 розцінює за достатні підстави для визнання кредитного договору недійсним. Окремо акцентував увагу, що кредитор ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінився на ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», про що його як позичальника не було проінформовано. До того ж відповідно до ч.2 ст.517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Ухвалою суду від 20.07.2017 року (головуючий суддя Щеняєва І.Б.) зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та об`єднано в одне провадження для їх спільного розгляду (т.1 а.с.90).

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами зустрічного позову, представником АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подано заперечення (т.1 а.с.98-107). Свою позицію представник мотивує тим, що 08.02.2007 року ОСОБА_1 особисто звернувся до банку з приводу отримання кредиту саме в іноземній валюті на придбання нерухомості, діючи свідомо, добровільно та на власний розсуд. Під час вирішення питання про надання йому кредиту, банком обов`язково бралися до уваги документи, підтверджуючі його фінансово-матеріальне становище. Під час укладення кредитного договору позичальник був ознайомлений з його умовами, не заперечував проти них та підписав договір на запропонованих банком умовах. Під час укладення договору сторони погодили всі істотні умови. Підписуючи договір, ОСОБА_1 достовірно знав, що отримує кредит в іноземній валюті, та зобов`язаний виплачувати тіло кредиту та проценти саме в доларах США, був ознайомлений з порядком погашення заборгованості, що визначено в п.7.1 договору. Таким чином, йому були відомі та зрозумілі усі умови кредитного договору та не існувало жодних обставин, які примусили б його прийняти їх на вкрай невигідних для нього умовах. Крім того, тривалий час ОСОБА_1 належним чином виконував взяті на себе зобов`язання, погашаючи кредит та проценти за користування ним саме в доларах США. Представник також зазначила, що з огляду на наявність у ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ліцензії НБУ на здійснення операцій в іноземній валюті від 04.12.2001 року та відповідного дозволу від 29.07.2013 року, укладення кредитного договору зі ОСОБА_1 саме в іноземній валюті було правомірним. Законодавством України не визначено межі термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті, як і не заборонено визначення та виконання зобов`язань в іноземній валюті. Посилання позивача за зустрічним позовом на включення до кредитного договору несправедливих умов щодо видачі кредиту та його повернення в доларах США з огляду на різке коливання курсу долару США та його істотне зростання представник відповідача за зустрічним позовом вважає безпідставними та не доведеними належними доказами. В сукупності всі доводи та загалом пред`явлення позову ОСОБА_1 представник відповідача за зустрічним позовом розцінює як намір позичальника уникнути відповідальності за його кредитними зобов`язаннями та визнати договір недійсним виключно на підставі здійснення ним маніпулювання матеріально-правовими нормами за відсутності для цього об`єктивних, дійсних та доведених підстав. Окремо представник акцентує увагу на тому, що в рамках кредитно-договірних відносин зі ОСОБА_1 не відбувалася зміна кредитора, а лише організаційно-правова форма банку. Рахунок для погашення заборгованості, реквізити, умови договору ніяким чином не змінювались після цього. Крім того, представник відповідача за зустрічним позовом заявила про застосування строку позовної давності до заявлених ОСОБА_1 вимог, який пропущений останнім, адже сплив терміну позовної давності для нього почав відлік з дати укладення оспорюваного договору - 08.02.2007 року, в той як із зустрічним позовом до суду він звернувся в 2016 році (т.1 а.с.107).

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 23.01.2019 року за результатами повторного автоматизованого розподілу матеріали справи прийнято до провадження суддею Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Гринем Н.Г. з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В ході розгляду справи заявлялись наступні клопотання та вчинялись судом такі процесуальні дії: заява про забезпечення позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 05.03.2019 року, в задоволенні якої відмовлено ухвалою суду від 07.03.2019 року (т.2 а.с.10, 14-15).

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 пред`явлені вимоги за первісним позовом підтримала в повному обсязі, наполягала на їх задоволенні, проти задоволення зустрічного позову заперечувала. Зазначила, що укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитний договір містить підпис позичальника, з умовами надання кредиту він був ознайомлений належним чином, деякий час свої зобов`язання виконував належним чином. Станом на момент розгляду судом справи відповідач за первісним позовом заборгованість не погашає, мінімальні обов`язкові платежі не сплачує.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 заперечуваа проти задоволення пред`явленого первісного позову в повному обсязі, зустрічний позов підтримали. Зауважив, що не погоджується із наданим банком розрахунком заборгованості та вважають невірним включення до тіла кредиту заборгованості після укладення додаткової угоди.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази по справі, які вважає належними, допустимими та достатніми в їх сукупності, виходячи з принципів змагальності, об`єктивності та диспозитивності цивільного судочинства, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 08.02.2007 року між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №KRHGGK00150643, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк з 08.02.2007 року по 05.02.2027 року включно у вигляді не поновлюваної лінії в розмірі 20 000 доларів США на придбання нерухомості житлового призначення, а також в розмірі 4017 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених умовами договору (п.7 договору) (т.1 а.с.9-11).

Сторони погодили, що за користування кредитом позичальник сплачує банку проценти в розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Періодом сплати визначено з 08 по 12 число кожного місяця. При цьому погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 235 доларів США 93 центи для погашення заборгованості за кредитним договором, що включає: заборгованість по кредиту, відсоткам за користування кредитом, винагороду. Таким чином, сторонами погоджено, що погашення кредиту здійснюється саме у валюті кредиту - доларах США.

Відповідно до п.7.4 договору (т.1 а.с.11), при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, він сплачує банку проценти за користування кредитом в розмірі 2,16% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

З 21.05.2018 року найменування ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», яке є правонаступником ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», змінено на АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що не є перетворенням юридичної особи (т.1 а.с.16).

02.07.2012 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № KRHGGK00150643 від 08.02.2007 року (т.1 а.с.222-223), за умовами якої проведено реструктуризацію заборгованості позичальника, а саме зменшено суму заборгованості на 10 217 грн. 19 коп., яку віднесено до пені. Крім того, на позичальника покладено додаткову відповідальність за порушення виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених в Графіку погашення кредиту (додатку №1 до додаткової угоди) понад 31 день шляхом сплати позичальником банку штрафу в розмірі 10 217 грн. 19 коп.

Умовами додаткової угоди передбачено викладення п.7.1 кредитного договору в новій редакції, зміну періоду погашення кредиту - з 20 по 25 число кожного місяця, Графіку погашення кредиту. Як слідує з Графіку погашення кредиту, станом на 25.07.2012 року залишок заборгованості ОСОБА_1 по кредиту складає 29 145 доларів США 48 центів, з яких щомісячний (ануїтетний) платіж визначено на рівні 437 доларів США 13 центів, а останній платіж 05.02.2027 року - в сумі 665 доларів США 51 цент (т.1 а.с.224-227).

Факт виконання банком перед ОСОБА_1 своїх зобов`язань підтверджується наявними в матеріалах справи копіями заяви позичальника про видачу готівки від 08.02.2007 року, ордеру - розпорядження №1 від 08.02.2007 року на видачу готівки в сумі 20 000 доларів США, що в еквіваленті складало 101 000 грн., а також видатковим ордером. В заяві міститься підпис позичальника ОСОБА_1 про отримання кредитних коштів, що ним не спростовано в ході судового розгляду (т.2 а.с.14, 15).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов`язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає передбачене ч.1 ст.509 ЦК України право кредитора вимагати їх повернення.

ОСОБА_1 свої зобов`язання по поверненню кредиту спочатку виконував, сумлінно сплачуючи ануїтетні платежі, у тому числі з переплатою по окремим платежам, що слідує з виписки по його кредитному рахунку (т.2 а.с.21-28). В подальшому позичальник почав допускати прострочення погашення заборгованості, а після внесення останнього платежу в сумі 250 доларів 62 центи 03.09.2014 року (т.2 а.с.26) погашення заборгованості припинив.

При цьому, зазначені у виписці з рахунку позичальника та розрахунку заборгованості (т.1 а.с.6-7) операції з самостійного списання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором після 03.09.2014 року суд оцінює критично, оскільки таке погашення кредиту не є активною дією відповідача за первісним позовом, що свідчила б про визнання ним свого боргу, і не може бути підставою для врахування як дійсного погашення заборгованості, оскільки вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього або без його схвалення.

Відповідно до розрахунку заборгованості (т.1 а.с.4-7), станом на 27.01.2015 року сума заборгованості за кредитним договором № KRHGGK00150643 від 08.02.2007 року визначена на рівні 41 522 доларів США 38 центів та включає: 28 051 доларів США 66 центів - заборгованість за тілом кредиту, 2416 доларів США 55 центів - заборгованість по процентам за користування кредитом (у т.ч. простроченим в сумі 2344 доларів США 55 центів), 388 доларів США 03 центи - заборгованість з комісії (прострочена), 10 666 доларів США 14 центів - пеня.

Як передбачено ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У зв`язку з порушенням боржником умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за його користування у встановлені договором строки, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України та умов кредитного договору, використало право достроково вимагати стягнення заборгованості за кредитним договором, пред`явивши позов до суду.

Заперечуючи проти первісного позову, відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 посилались на недійсність укладеного кредитного договору як такого, що суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», укладеного шляхом введення банком позичальника в оману зі здійсненням нечесної підприємницької діяльності на шкоду інтересам споживача. Звертаючись до суду із зустрічним позовом, вони посилалися на те, що банк не вправі був надавати кредит в іноземній валюті, визначати порядок його повернення також в іноземній валюті, а також включив до договору умови, що суперечать принципу добросовісності та є наслідком створення істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Надаючи оцінку обґрунтованості доводів позивача за зустрічним позовом та заявлених ним вимог щодо визнання кредитного договору недійсним, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст.215-235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно зі ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст.10 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Як слідує з п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ст.ст.215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України, ст.ст.18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

За змістом ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, істотними умовами кредитного договору, які регламентовано ст.ст.1048-1052, 1054 ЦК України, виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання/ неналежне виконання умов договору.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що в ньому визначено істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначені суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, порядок повернення. Позичальник погодився на укладення договору саме такого змісту та на запропонованих банком і обопільно погоджених умовах, про що свідчить підписання ним договору без будь-яких зауважень чи заперечень.

Враховуючи, що вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов`язків за угодою, є виконанням угоди, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про дійсність укладення між сторонами кредитного договору із погодженням всіх його істотних умов з дотриманням вимог законодавства України.

Згідно зі ст.192, ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Норма ч.2 ст.32 Закону України «Про Національний Банк України» містить заборону щодо випуску та обігу інших грошових одиниць на території України як нерозривної сукупності дій по їх випуску та подальшому обігу, а не як двох різних операцій - випуску або обігу. Адже стаття 44 цього ж закону закріплює за НБУ повноваження у сфері валютного регулювання, тим самим містить презумпцію правомірності використання валютних цінностей на території України у порядку, встановленому законодавством України.

Таким чином, закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання, у тому числі фінансовими установами. Положення ст.192, ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України також не містять посилання на те, що грошова одиниця України є єдиним платіжним засобом на території України.

Так, неспроможними є доводи позивача та його представника за зустрічним позовом щодо неможливості надання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредиту в іноземній валюті, оскільки правомірність надання ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредиту ОСОБА_1 в іноземній валюті підтверджується наявною у банку як на момент укладення договору, так і на момент його виконання генеральною ліцензією НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями №22 від 04.12.2001 року, дозволом №22-2 від 29.07.2003 року (т.1 а.с.130, 131-133), що узгоджується з вимогами п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року, Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 та правовою позицією Верховного Суду України у справах № 6-190цс15 та № 6-1680цс15. При цьому мораторій на видачу кредитів в іноземній валюті, введений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» №3795-VI від 22.09.2011 року на момент укладення оспорюваного договору не діяв.

Враховуючи правомірність надання банком кредиту ОСОБА_1 в іноземній валюті, погодження сторонами виконання зобов`язань в іноземній валюті з відкриттям окремого рахунку, що не суперечить положенням законодавства України, на переконання суду не існує правових підстав ставити під сумнів право ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» здійснювати діяльність в рамках кредитно-договірних зобов`язань зі ОСОБА_1 в іноземній валюті, у тому числі ставити за умову виконання зобов`язань в валюті надання кредиту.

Щодо доводів позивача та його представника за зустрічним позовом про включення до умов кредитного договору положень, що є несправедливими, створюють істотний дисбаланс прав та інтересів на шкоду ОСОБА_1 як споживачеві, суд вважає їх помилковими, недостатньо аргументованими та недоведеними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, яка кореспондується з абз.2 п.3.2 Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року у справі №7-рп/13, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості як складових елементах конституційного принципу верховенства права.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У кредитних правовідносинах кредитор, який надав кошти у значному розмірі та на тривалий час, діяв добросовісно і виконав своє зобов`язання, тоді як позичальник повинен виконувати свої зобов`язання протягом цього тривалого часу, що збільшує відповідні ризики для кредитора та передбачає необхідність їх мінімізації. Відповідні обмеження та умови є обґрунтованими та зрозумілими, оскільки банк управі вимагати від позичальника таких поведінки і дій, які б забезпечували виконання тим умов договору, повернення коштів та сплату відсотків. Кредитор управі пропонувати умови, які не суперечать закону та без виконання яких не вважає за можливе надання кредиту, позичальник, який ініціював укладання договору, добровільно на такі умови і виправдані у спірних правовідносинах певні обмеження, пов`язані із користуванням своїм майном, погодився і виконував їх тривалий час.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно ознак порушення умовами договору принципу добросовісності, створення ними істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та заподіяння цими умовами шкоди споживачеві. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-40цс13 від 11.09.2013 року, № 6-1341цс15 від 02.12.2015 року та №6-330цс16 від 08.06.2016 року.

Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач.

Враховуючи те, що при укладенні кредитного договору як правочину, що базується на волевиявленні обох учасників правочину, ОСОБА_1 на свій розсуд та за вільним волевиявленням вирішив оформити кредит саме в іноземній валюті - доларах США, що не суперечить положенням ст.ст.6, 627, 638 ЦК України, будучи належним чином обізнаним та повідомленим про наявність ризиків отримання кредиту в іноземній валюті, які він як позичальник несе сам, тому суд приходить до висновку про відсутність дій з боку відповідача за зустрічним позовом, які б свідчили про включення до договору завідомо несправедливих умов. Самі по собі аргументи ОСОБА_1 стосовно зміни курсу гривні по відношенню до долару США, його різке збільшення в порівнянні з діючим на момент укладення договору, не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими, на чому також акцентує увагу Верховний Суд в постанові від 01.03.2018 року у справі №642/1408/17.

Окрім того, позивачем та його представником за зустрічним позовом також не надано жодних належних та допустимих доказів, які б давали підстави вважати, що кредитний договір містить положення, які були б несправедливими для позичальника чи створювали істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду як позичальника.

Позаяк, протягом строку дії кредитного договору ОСОБА_1 уклав з банком додаткову угоду від 02.07.2012 року, погоджуючи зміни до кредитного договору, проте не звертався за роз`ясненням положень, які були йому незрозумілими, а так само не наводив своїх заперечень в додатковій угоді, тим самим погоджуючись зі всіма умовами договору та беручи на себе зобов`язання виконувати умови кредитного договору й надалі.

З огляду на встановлені судом обставини та проаналізовані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на їх недоведеність, безпідставність.

Підстав для застосування строку позовної давності за заявою представника відповідача суд не вбачає у зв`язку з відмовою у задоволенні позову по суті пред`явлених вимог, адже як визначено в п.11 Постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення в цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року, положення ЦК України про позовну давність застосовується у випадку обґрунтованості позовних вимог (ст.267 ЦК України) та може бути підставою для відмови в задоволенні позову лише в разі його доведеності, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, що зроблено до ухвалення ним рішення; недоведеність вимог є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вимог за первісним позовом про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості, з огляду на доведеність наявності між сторонами кредитно-договірних зобов`язань, суд виходить з наступного.

В силу ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від їх виконання не допускається.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Встановивши в ході судового розгляду, що позичальник ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов`язання за спірним кредитним договором, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 28 051 доларів США 66 центів, по процентам за користування кредитом - 2416 доларів США 55 центів, так як вони є доведеними. Позичальник не спростував наявність заборгованості перед банком та її розмір за цими складовими частинами, як і обґрунтованість їх розміру, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч.3 ст. 12, ч.ч.1, 5, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому, як видно з умов укладеного кредитного договору, сторонами досягнута домовленість про виконання кредитних зобов`язань у валюті доларів США по сплаті тіла та процентів за користування кредитом, тому суд вважає за необхідне стягнути їх саме в доларах США, що відповідатиме п.14 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення в цивільній справі». Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 14-134цс18 та від 16.01.2019 року в справі № 14-446цс18.

Щодо заявленого банком розміру комісії за спірним кредитним договором в сумі 388 доларів США 03 центи, суд виходить з такого.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладання кредитного договору) визначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки позбавлені права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Вирішуючи спір у частині стягнення комісії, суд виходить з того, що позивачем за первісним позовом не деталізовано, не аргументовано, за які саме послуги була нарахована комісія за кредитним договором, адже кредитору забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, які банк здійснює на власну користь чи споживач здійснює на користь банку. Відтак підстави для стягнення з позичальника комісії, на переконання суду, відсутні.

Суд також не погоджується із нарахуванням та заявленням позивачем за первісним позовом вимоги про стягнення з відповідача пені в доларах США, враховуючи те, що пеня по своїй суті не є складовою частиною основного зобов`язання, а мірою цивільно-правової відповідальності позичальника, що виключає можливість стягнення її в іноземній валюті надання кредиту, тому підлягає стягненню виключно в національній валюті за офіційним курсом НБУ до долару США, діючого на момент її нарахування банком, що також узгоджується з вимогами ч.2 ст.533 ЦК України, правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 16.09.2015 року у справі № 6-190цс15, від 10.02.2016 року у справі № 6-1680цс15.

Так, умовами кредитного договору №KRHGGK00150643 від 08.02.2007 року та додаткової угоди до нього від 02.07.2012 року на позичальника покладено обов`язок по сплаті пені у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочки, яка сплачується у гривні. У разі, якщо кредит видавався у іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати (п.4.1 договору, т.1 а.с.10-зворот).

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Таким чином, оскільки фінансові санкції за несвоєчасне повернення кредиту у вигляді пені та штрафів, виходячи з положень ч.2 ст.192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», можуть бути застосовані у випадках прострочення грошового зобов`язання лише у гривні, тому пеня за несвоєчасне виконання ОСОБА_1 зобов`язання по кредитному договору підлягає стягненню у національній валюті на день розрахунку у розмірі 169 484 грн. 96 коп., виходячи з обсягу заявлених позовних вимог (10 666 доларів США 14 центів *15,89 грн.). Крім того, саме умовами договору визначено нарахування пені у гривневому еквіваленті.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог за первісним позовом із стягненням зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором №KRHGGK00150643 від 08.02.2007 року станом на 27.01.2015 року в розмірі 30 468 доларів США 21 центів, яка включає: заборгованість за тілом кредиту - 28 051 доларів США 66 центів, заборгованість по процентам за користування кредитом - 2416 доларів США 55 центів, а також стягненням пені в сумі 169 484 грн. 96 коп.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно зі ст.141 ЦПК України, суд враховує відмову в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його звільнення від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», часткове задоволення первісного позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК», у зв`язку з чим вважає за необхідне стягнути зі ОСОБА_1 на користь банку судовий збір в сумі 3619 грн. 85 коп. пропорційно частині задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.509, 525-527, 530, 546, 548, 549, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 354, 355 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги за первісною позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК»:

-заборгованість за кредитним договором №KRHGGK00150643 від 08.02.2007 року станом на 27.01.2015 року в загальному розмірі 30 468 доларів США 21 центів, яка включає: заборгованість за тілом кредиту - 28 051 доларів США 66 центів, заборгованість по процентам за користування кредитом - 2416 доларів США 55 центів;

-пеню в розмірі 169 484 грн. 96 коп.;

-судовий збір в сумі 3619 грн. 85 коп.;

У задоволенні іншої частини вимог за первісним позовом - відмовити.

Позовні вимоги за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського 1-д.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 20 серпня 2019 року.

Суддя Н.Г. Гринь