Рішення № 83713526, 07.08.2019, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/3127/19

Провадження № 2/428/1410/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Посохова І.С.,

за участю секретаря судового засідання Колядінцевої П.В.,

представника позивача ОСОБА_5.,

представника відповідача Шарнікової І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської ради в особі Виконавчого комітету про визнання права власності за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецької міської ради в особі Виконавчого комітету про визнання права власності за набувальною давністю.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він отримав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ордеру від 15.12.1992 року, це підтверджується обліковою карткою на цю квартиру.

Вказану квартиру, відповідно до рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 17.11.1992 року № 656, було віднесено до числа службових військової частини № 21813, яка була розташована на виїзді з м. Сєвєродонецька в бік смт. Новоайдар Новоайдарського району Луганської області. У вказаній квартирі позивач зареєстрований та проживає по теперішній час разом із сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Надалі військову частину № 21813 було ліквідовано.

У 2018 році позивач вирішив приватизувати зазначену квартиру. Однак перебування квартири у статусі службової перешкоджає реалізації права позивача на житло шляхом приватизації вказаної квартири.

Виключення квартири з числа службових проводиться, в тому числі, якщо відпала потреба у такому його використанні. Вказане рішення приймається рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Оскільки військову частину № 21813 було ліквідовано, позивачем було подано до Сєвєродонецької міської ради заяву про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових. Але листом від 05.12.2018 року № 5225/3-7968 позивачу повідомлено, що відповідно до п.п. 5 та 6 Положення про порядок надання службових приміщень у користування ними в УРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37, питання про виключення квартири можливе при наявності клопотання військової частини № 21813.

З огляду на п. 6 Постанови ради міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37 жиле приміщення виключається з числа службових, за двох підстав а саме:

- якщо відпала потреба в такому його використанні;

- у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Позивач вважає, що перша підстава і передбачає такий випадок, як ліквідація підприємства, установи, організації, коли відпала потреба у використанні квартири в якості службової і об`єктивно немає можливості отримати від ліквідованої юридичної особи клопотання про виключення житла із числа службового.

Оскільки військову частину № 21813 було ліквідовано, то вимога про надання клопотання від цієї частини про виключення житла із числа службових взагалі унеможливлюється та ставить додаткові перешкоди щодо виведення її з числа службових.

Іншого житла у позивача немає та у зв`язку з цим він не може реалізувати своє право на приватизацію цієї квартири, передбачене спеціальним законом.

За таких умов позивач вважає, що не прийняття рішення Виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , порушує його право на житло та приватизацію цієї квартири.

Крім того, згідно з рішенням Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 17.11.1992 року № 656 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , не передано в оперативне управління військової частини № 21813 та вона (квартира) не перебувала у повному господарському віданні цієї юридичної особи, а тому знаходиться у власності територіальної громади м. Сєвєродонецька Луганської області, правами та обов`язками щодо якої наділена Сєвєродонецька міська рада в особі Виконавчого комітету.

В досудовому порядку позивач звертався до Сєвєродонецької міської ради із заявою про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових, але йому фактично було відмовлено в цьому. Тому позивач звернувся з даним позовом до суду та просив зобов`язати Виконавчий комітет Сєвєродонецької міської ради прийняти рішення про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових.

22.07.2019 позивачем до суду подано заяву про зміну предмету позову, в якій він просив визнати за ним - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позову.

Вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

У судовому засіданні встановлено, що згідно з копією поквартирної картки № 3 п від 15.12.1992 року ОСОБА_1 отримав у користування службову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією облікової картки на квартиру АДРЕСА_2 , двокімнатна АДРЕСА_3 площею 27,02 кв.м. є службовою (військова частина 21813) на підставі рішення виконкому № 656 від 17.11.1992 року.

Згідно з копією рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради народних депутатів № 656 від 17.11.1992 року «Про облік та розподіл житлової площі», у параграфі 4 зазначено, що визнано службовим приміщенням в/ч 21813 квартиру по АДРЕСА_1 .

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 від 02.11.2018, останній звертався до Сєвєродонецької міської ради з проханням змінити статус квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зі службового на звичайний.

Згідно з відповіддю заступника міського голови Сєвєродонецької міської ради Прядка В.А. № 5225/3-7968 від 05.12.2018 на заяву ОСОБА_1 , виключення квартири АДРЕСА_2 , з числа службових жилих приміщень можливо бути розглянуто за клопотанням підприємства, установи, організації, у веденні кого знаходиться зазначене службове приміщення.

Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 15.02.2018 № 19519 за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з відповіддю директора КП Сєвєродонецьке БТІ № 01/23 від 09.01.2018, станом на 29.12.2012, на підставі відомостей, що зберігаються на паперових носіях, будь-яка інформація на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня.

Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права власності на житло, яке перебуває у статусі службового та реалізації його права на приватизацію житла. Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об`єкт третіми особами за набувальною давністю.

Ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Як встановлено у судовому засіданні позивач у 1993 році отримав у користування квартиру, яка віднесена до числа службових військової частини № 21813. Однак надалі військову частину № 21813 було ліквідовано. Вказана обставина не заперечувалась в судовому засіданні сторонами, а тому не підлягає доказуванню.

Після ліквідації військової частини № 21813 спірну квартиру зі статусу службових житлових приміщень виключено не було, водночас і на балансі Сєвєродонецької міської ради спірна квартира на обліку не перебуває і право власності на неї за будь-якою особою не зареєстроване.

В судовому засіданні судом встановлено, що позивач добросовісно заволодів чужим майном і відкрито, безперервно володіє ним більше десяти років. На думку суду, позивач довів факт добросовісного заволодіння чужим майном і відкритого, безперервного володіння вказаною квартирою протягом 26 років, а з урахуванням пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, строк давнісного володіння почався з 1 січня 2001 року, тобто протягом 17 років, на які поширюється дія ст. 344 ЦК України. Відповідач не заявляє вимог щодо повернення вказаного нерухомого майна, а отже визнання права власності за набувальною давністю за позивачем не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що факти, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування своїх позовних вимог є достовірними, підтверджені письмовими доказами, сумніву у суду не викликають і вважаються судом доведеними, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської ради в особі Виконавчого комітету підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської ради в особі Виконавчого комітету про визнання права власності за набувальною давністю задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності за набувальною давністю на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

- позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ;

- представник позивача: ОСОБА_5 , місце роботи: АДРЕСА_5 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 660 видане Радою адвокатів Чернігівської області 31.08.2012;

- відповідач: Сєвєродонецька міська рада, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, бул. Дружби Народів, будинок 32, код ЄДРПОУ 26204220;

- представник відповідача: Шарнікова Ірина Іванівна, місце роботи: АДРЕСА_8 .

Повне рішення складено 09.08.2019 року.

Суддя І. С. Посохов