Рішення № 83702311, 19.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 серпня 2019 року №640/10302/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., за участі секретаря судового засідання Огнивого Д.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, в якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо повернення безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 9 845,86 грн.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 9 845,86 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 30.10.2018 №0.0.1172743237.1.

Позовні вимоги мотивовано тим, що звернувшись до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості, листом від 05.03.2019 №45435/05 відповідач фактично відмовив у вчинені відповідних дій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі №640/10302/19 та запропоновано відповідачу в п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання позивачем нерухомості вперше свідчить про відсутність протиправних дій з боку Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві.

Позивачем надано суду відповідь на відзив, в якому зазначено, що відсутність можливості пенсійного органу встановити обставини придбання квартири конкретною фізичною особою вперше, не може ставитися в провину такій особі. Зокрема, відсутність механізму встановлення органами Пенсійного фонду України обставин придбання житла конкретними особами вперше, не є підставою для позбавлення встановлених законодавством України пільг по сплаті збору на обов`язкове державне пенсійне страхування та звуження існуючих прав особи.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між ОСОБА_1 (Покупець) та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири від 30.10.2018 зареєстрований в реєстрі за №1705, посвідчений нотаріусом Шабінською А. В., відповідно до якого, Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю трикімнатну квартиру номер 88, загальною площею - 107,00 кв.м., у тому числі житловою - 54,5 кв.м ., розташованою за адресою : АДРЕСА_6 , реєстраційний номер неруховомого майна: 353599532109, а Покупець зобов`язується прийняти і сплатити за неї обговорену грошову суму.

При укладенні договору, згідно з вимогами пункту 15-3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 "Про затвердження порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій", позивачем було сплачено 9 845,86 грн. пенсійного збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, про що свідчить квитанція від 30.10.2018 №0.0.1172743237.1 про сплату позивачем на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Солом`янському районі міста Києва 1% з купівлі-продажу нерухомого майна.

Проте, згідно зі статтею 4 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", збір сплачується фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1% від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

За посиланням позивача, житло, згідно з договором купівлі-продажу квартири від 30.10.2018, придбавалося позивачем вперше, тому вона не являється суб`єктом сплати збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Тобто, за твердженням позивача, збір сплачений позивачем помилково.

Позивач звернулася до відповідача із заявою від 06.02.2019, в якій просила повернути сплачений збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 9 845,86 грн..

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 05.03.2019 №45435/05 позивачеві було відмовлено у задоволенні заяви про повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування та повідомлено позивача про те, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.09.2013 за №1650/24182.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та

заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є: 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Таким чином, із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Станом на час придбання позивачем нерухомості - 30.10.2018, як і станом на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін`юсту від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об`єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088).

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.07.2018 по справі №819/33/17 та від 01.11.2018 по справі №819/1353/17.

Як зазначено позивачем, відповідно до договору купівлі-продажу від 30.10.2018, ОСОБА_1 придбано майно вперше, до укладення зазанченого договору купівлі-продажу, інша нерухомість нею не придбавалась.

У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів придбання нею нерухомого майна (жилого приміщення) до укладення договору купівлі-продажу від 30.10.2018.

За таких обставин відповідач зобов`язаний довести, що позивач придбала житло, згідно

з договором від 30.10.2018, не вперше.

Отже, за відсутності відповідних доказів щодо придбавання позивачем житла не вперше, останній має право на повернення суми помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу.

Необхідно зазначити, що відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації щодо сплати позивачем збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% не звільняє відповідача від обов`язку повернення безпідставно сплачених коштів, зважаючи на те що Пенсійний фонд України згідно з пунктом 5 частиною шостою Постанови Кабінету Міністрів "Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України" Пенсійний фонд України організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення надходжень від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства

Одночасно суд зазначає, що згідно чинного законодавства збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов`язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов`язкових платежів).

Згідно з пунктом 5 названого Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а такими органами є органи Пенсійного фонду України, то саме на відповідача в даному випадку покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Аналогічні позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 по справі №813/1126/17.

Відтак, враховуючи встановлену законодавством процедуру повернення помилково сплачених коштів, суд зазначає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві у поверненні збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу у розмірі 9 845,86 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 30.10.2018 №0.0.1172743237.1 - не підлягають задоволенню.

Разом з тим, з метою дотримання прав позивача та належного захисту порушеного права, керуючись приписами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, що полягає у неформуванні та неподанні до органів Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у сумі 9 845,86 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 30.10.2018 №0.0.1172743237.1.

В частині вимог щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 9 845,86 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 30.10.2018 №0.0.1172743237.1, останні з урахуванням наведених вище обставин, підлягають задоволенню.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, що полягає у неформуванні та неподанні до органів Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у сумі 9 845,86 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 30.10.2018 №0.0.1172743237.1.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 9 845,86 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 30.10.2018 №0.0.1172743237.14. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 384, 20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.