Рішення № 83699925, 30.07.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 липня 2019 року о/об 11 год. 47 хв.Справа № 280/1253/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Управління з питань праці Запорізької міської ради (69044, м. Запоріжжя, майдан Профспілок, буд. 5, ЄДРПОУ 41904647)

про визнання протиправним та скасування рішення, -

за участі представників:

від позивача - ОСОБА_7.

(діє на підставі довіреності № 980 від 01.03.2019 року)

від відповідача - Чепор О.М.

(діє на підставі довіреності № 01-15/815 від 03.07.2019 року)

від відповідача - Трещук Ю.Ф.

(діє на підставі довіреності № 01-15/1335 від 05.12.2018 року)

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління з питань праці Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 15 лютого 2019 року №ОМС-ЗП419/1055/НД/АВ/П/ТД-ФС.

Ухвалою суду від 01 квітня 2019 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а перше судове засідання призначено на 24 квітня 2019 року.

Ухвалою суду від 24 квітня 2019 року розгляд справи відкладено до 22 травня 2019 року.

22 травня 2019 року ухвалою суду провадження у справі зупинено до 02 липня 2019 року.

02 липня 2019 року провадження у справі поновлено, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Разом з тим, 02 липня 2019 року ухвалою суду провадження у справі зупинено до 30 липня 2019 року.

30 липня 2019 року провадження у справі поновлено, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Відповідно до статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 30 липня 2019 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Позовна заява обґрунтована тим, що об`єктом відвідування може бути виключно юридична чи фізична особа, яка використовує найману працю. Такої юридичної особи як «квест-кімната «Аритимия» не існує, також позивач не здійснює своєї підприємницької діяльності під такою торговою маркою. Отже, що саме було об`єктом перевірки з наданих відповідачем документів встановити не можливо. Вказує, що жодних законних підстав для проведення інспекційного відвідування не було. Фактично ОСОБА_1 уклала строкову трудову угоду на короткий термін - два місяці з метою встановлення фаховості нового працівника. Жодного навчання новій спеціальності при цьому не відбувалось. Вказує, що відповідачем застосовано санкцію за «порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;». Однак вказує на те, що таке порушення законодавства з боку позивача - не зафіксовано.

В судовому засіданні представник позивача просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Управління з питань праці Запорізької міської ради в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№16235 від 23 квітня 2019 року), відповідно до якого зазначено, що твердження позивача про ознайомлення його під час інспекційного відвідування лише з копією направлення від 29 січня 2019 року № 28н є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки із направленням на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 була ознайомлена під особистий підпис, відображений на зворотній стороні оригіналу направлення. Жодних зауважень щодо початку інспекційного відвідування ФОП не надала, інспектори праці були допущені нею до проведення інспекційного відвідування. Відтак, підстави для здійснення інспекційного відвідування такими, що повністю відповідають чинному законодавству, а доводи Позивача спростовуються наявними письмовими доказами та направленням на проведення інспекційного відвідування. Вказує, що ОСОБА_2 була допущена до стажування, а фактично до роботи, без укладання трудового договору, що є порушенням частин 1, 3 статті 24 та статті 26 КЗпП України. Стосовно зауваження позивача у позові, що ОСОБА_2 не є фахівцем у галузі права та їй не відомо юридичного значення слова «стажування», вказує, що відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Разом з тим зазначає, що направлення на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 отримала особисто, та була з цим документом ознайомлена про що свідчить її підпис. Жодних зауважень щодо початку інспекційного відвідування позивач не надавала. Позивачем інспектори праці допущені до проведення інспекційного відвідування. Разом з тим, зауважує, що підставою для розгляду справи та складення Постанови про накладення штрафу від 15 лютого 2019 року №ОМС-ЗП419/1055/НД/АВ/П/ТД-ФС є Акт інспекційного відвідування від 01 лютого 2019 року №ОМС-ЗП419/1055/НД/АВ, підписаний позивачем. Крім того, звертає увагу на те, що позивачем безпідставно зроблено посилання на те, що відповідач невірно встановив норму, що передбачає вид відповідальності. Так, позивач стверджує, що саме абзацом 2 частини 2 статті 265 встановлює відповідальність за «порушення встановлених строків виплати заробітної плати». Але це є помилковим твердженням, оскільки відповідно саме до абзац 2 частини 2 статті 265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Представник відповідача просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

Так, за результатами письмового звернення про використання праці неоформлених працівників, на підставі підпункту 3 пункту 5 Порядку № 295, Управлінням видано наказ від 29 січня 2019 року № 37 р про організацію інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 та Направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) від 29 січня 2019 року №28н.

Посадовими особами Управління, головними спеціалістами відділу державного контролю за додержанням законодавства про працю, інспекторами праці ОСОБА_3 , службове посвідчення № 1055 та ОСОБА_4 , службове посвідчення № 1057, у період з 31 січня 2019 ркоу по 01 лютого 2019 року проведене інспекційне відвідування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань виявлення неоформлених трудових відносин за місцем проведення нею господарської діяльності: квест-кімнат «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

За наслідком інспекційного відвідування складено акт від 01 лютого 2019 року №ОМС-ЗП419/Ю55/НД/АВ.

В акті у розділі «детальний опис виявленого порушення» вказано:

«… згідно вимог статті 26 КЗпП Украйні стажування можливе лише за укладанням трудового договору. Отже вищезазначені працівники були допущені до стажування ФОП ОСОБА_1 без укладання трудового договору, що є порушенням частин 1,3 статті 24 КЗпП. в період випробування (стажування) на працівників поширюється законодавство про працю…».

Так на підставі акту від 01 лютого 2019 року №ОМС-ЗП419/Ю55/НД/АВ контролюючим органом винесено постанову від 15 лютого 2019 року №ОМС-ЗП419/Ю55/НД/АВ/П/ТД-ФС, якою до позивача застосовано штраф у сумі 125 190 грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу від 15 лютого 2019 року №ОМС-ЗП419/1055/НД/АВ/П/ТД-ФС, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, які виникли між сторонами, перевіряючи рішення та дії суб`єкта владних повноважень на відповідність вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд виходив з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

При цьому КЗпП не визначає особливостей здійснення органами державного нагляду (контролю) заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 № 877-V (далі - Закон №877-V).

Відповідно до статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до абз. 4, 5 статті 2 Закону №877-V, заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Відповідно до часини 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до частини статті 34 Закону № 280 до відання виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об`єднаних територіальних громад, зокрема, належать:

- здійснення на відповідних територіях контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у норм порядку, встановленому законодавством;

- накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у порядку, встановленому законодавством.

Відповідач є виконавчим органом Запорізької міської ради, що утворений на підставі частини 3 статті 34 Закону № 280 та рішення Запорізької міської ради від 20 грудня 2017 року № 65 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27 квітня 2016 року № 36 «Про структуру виконавчих органів Запорізької міської ради, загальну чисельність апарату Запорізької міської ради та її виконавчих органів» з метою здійснення на території міста Запоріжжя контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у порядку, встановленому законом.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова про накладення штрафу від 15 лютого 2019 року №ОМС-ЗП419/Ю55/НД/АВ/П/ТД-ФС, винесена на підставі акту №ОМС-ЗП419/Ю55/НД/АВ від 01 лютого 2019 року, складеного за результатами здійснення відповідачем інспекційного відвідування, проведеного у відповідності до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок №295), який визначає процедуру проведення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю.

Відповідно до пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) (пункт 3 Порядку №295).

У відповідності до пунктів 19, 20, 27 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Пунктом 29 Порядку №295 передбачено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року "Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі", яка ратифікована Законом України №1985-IV від 08 вересня 2004 року (далі - Конвенція №81), Інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою. У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов`язків.

Стаття 16 Конвенції №81 визначає, що Інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Згідно статті 265 Кодексу законів про працю України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі Порядок №509).

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі: акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Аналізуючи наведені вище норми законодавства, суд враховує, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). При цьому, такий вид порушення повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті перевірки та доведений належними доказами.

Водночас, при накладенні штрафу слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення та встановлення в діях підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді штрафу.

Необхідно враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до матеріалів справи, судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 (як замовником) та ОСОБА_2 (як виконавцем) укладено трудову угоду від 09 січня 2019 року, відповідно до якої замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по виконанню роботи: адміністрування квест кімнати.

Відповідно до пункту 1.2 угоди замовник зобов`язаний оплатити роботу згідно з актом виконаних робіт, в якому зазначається результат виконаних робіт.

Підрядник виконує ці роботи у вільний час і під час їх виконання не претендує на оплату днів непрацездатності, а також компенсацію за втрату працездатністю в результаті нещасного випадку при виконані цих робіт (пункт 1.3 угоди).

Відповідно до угоди оплата здійснюється на підставі акту приймання передані виконаних робіт.

Так, за визначенням, наведеним у частині 1 статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною 1 статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з частиною 3 статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Використання примусової праці забороняється. Особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право на працю в Україні реалізується переважно шляхом укладання трудового договору між працівником та роботодавцем.

Одночасно, в окремих випадках робота може виконуватися не за трудовим договором, а на іншій юридичній підставі. Зокрема, можливе виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.

Сторони цивільно - правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямовані на одержання результатів праці, і в разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними, а їх дія припиняється.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно - правовими договорами процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Особа, яка працює згідно з цивільно - правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально - визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно - правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу роботи.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №127/21595/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань види діяльності позивача є: 77.33 Надання в оренду офісних машин і устатковання, у тому числі комп`ютери, 79.11 Діяльність туристичних агентств, 82.11 Надання комбінованих офісних адміністративних послуг, 93.12 Діяльність спортивних клубів, 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 74.30 Надання послуг перекладу

Таким чином, за укладеною трудову угодою від 09 січня 2019 року безпосередньо використовувалась власна праця ОСОБА_2 в процесі видів відпочинку та розваг, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Твердження позивача що трудову угодою від 09 січня 2019 року укладена з ОСОБА_2 не носить трутового характеру, а є цивільно-правовою угодою, не підтверджується, оскільки позивачем використовувалась праця ОСОБА_2 у виробництві, зокрема Організування інших видів відпочинку та розваг, а також винагорода здійснювалась регулярно за дання послуг адміністратора.

Суд погоджується з відповідачам про те, що твердження позивача про ознайомлення його під час інспекційного відвідування лише з копією направлення від 29 січня 2019 року № 28н є безпідставними, оскільки із направленням на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 ознайомлена, про це нею зроблено підпис на зворотному боці направлення, копія якого міститься в матеріалах справи.

Розглядаючи справу судом не знайдено підстав протиправності наказу на проведення перевірки як те зазначає позивач.

Суд погоджується з тим, що ОСОБА_2 допущена до роботи, без укладання трудового договору, що є порушенням частини 1, 3 статті 24 та статті 26 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при винесенні оскаржуваного рішення діяв згідно приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятого рішення та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління з питань праці Запорізької міської ради (69044, м. Запоріжжя, майдан Профспілок, буд. 5, ЄДРПОУ 41904647) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 15 лютого 2019 року №ОМС-ЗП419/1055/НД/АВ/П/ТД-ФС - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 02 серпня 2019 року.

Суддя Д.В. Татаринов