Ухвала суду № 83695447, 12.08.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/31314/19

Провадження № 2-з/761/497/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову

12 серпня 2019 року суддя Шевченківський районний суд міста Києва Осаулов А.А., розглянувши заяву адвоката Деяки Ярослава Михайловича в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю «Держзакупівлі.Онлайн», третя особа: ОСОБА_3 , Товаритво з обмеженою відповідальністю «Лекс Навігатор», ОСОБА_4 про забезпечення позову до подання позовної заяви, -

в с т а н о в и в:

08.08.2019 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову до подання позовної заяви, яка після проведення автоматичного розподілу була передана в провадженні судді Осаулова А.А.

У заяві про забезпечення позову заявники просять суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відчуження квартири за адресою АДРЕСА_1 (надалі спірний об`єкт нерухомості), а також заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вказаної квартири. Заява обґрунтована тим, що заявники є позичальниками за укладеними ними із АКБ «КБ «Надра» кредитними та договорами поруки. При цьому, за іпотечним договором від 14.08.2008 року спірна квартира була передана в іпотеку банку, яким в подальшому було переуступлено третім особами право вимоги про стягнення боргу до заявників як за кредитним, так і за договором іпотеки. Заявники зазначають, що відступлення права вимоги на користь фізичної особи на користь фізичних осіб суперечить вимогами законодавства, а у цій справі ОСОБА_4 має намір задовольнити вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а тому невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим та утруднить виконання рішення суду у цивільній справі про про визнання недійсними правочинів, на підставі яких відповідачі та треті особи набули права вимоги до заявників. Забезпечення заяви до подання позову забезпечить належний та ефективний захист прав позивачки, а відтак, на її думку, наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову з наведених у ній підстав, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У відповідності з ч.1 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Згідно вимог ч.2 ст.151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно із ч.3 цієї статті забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Розглядаючи вказані вимоги в межах поданої заяви про забезпечення позову у відповідності до вимог ст.ст..11, 152, 153 ЦПК України суддя вважає за необхідне зазначити, забезпечення позову у визначений позивачем спосіб неможливе без надання жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення поданого в подальшому ним позову, а невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення або єфективний захист.

Між тим, заявниками до суду не було надано жодних доказів існування правовідносин між нею та банком чи належне виконання нею зобов`язань за укладеними договорами.

Відсутні докази звернення із відповідним позовом до суду чи обґрунтування такого звернення в майбутньому із зазначенням відповідних учасників справи та предмету позовних вимог, який би обумовлював подання вказаної заяви про забезпечення позову до суду.

Більше того, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч.10 ст.150 ЦПК України), що має місце в даному випадку, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вищезазначеної заяви про вжиття заходів забезпечення до подання цивільного позову в повному обсязі.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 151 - 153, 209, 210, 293, 294 ЦПК України, , суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви адвоката Деяки Ярослава Михайловича в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 08.08.2019 року про забезпечення позову до подання позовної заяви, - відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Шевченківський раонний суд м. Києва протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: А.А.Осаулов