Рішення № 83687227, 12.08.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2019 справа № 914/711/19

За позовом: акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», м. Київ,

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Сад»,

с. Братковичі Городоцького району Львівської області,

про: стягнення 730854,32 грн - винагороди за договором фінансового лізингу.

Суддя Березяк Н.Є.

Секретар судового засідання Кравець О.І.

За участю представників сторін:

від позивача: Деркач О.Р. - адвокат,

від відповідача: Кулак І.О. - адвокат.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Сад» про стягнення 730854,32 грн - винагороди за договором фінансового лізингу.

Ухвалою суду 17.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.05.2019. Ухвалою суду від 20.05.2019 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 01.07.2019. В судовому засіданні 01.07.2019 судом оголошено перерву до 15.07.2019. Ухвалою суду від 15.07.2019 закрито підготовче провадження у справі №914/711/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.08.2019.

В судове засідання 12.08.2019 представник позивача з`явився, надав пояснення по суті спору. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач належним чином не виконав свого обов`язку щодо сплати винагороди за користування майном, передбаченої умовами Договору фінансового лізингу.

В судове засідання 12.08.2019 представник відповідача з`явився, проти позову заперечив з підстав і мотивів, викладених у відзиві на позов. Обґрунтовуючи свої заперечення посилається на те, що винагорода за користування майном є окремим видом винагороди лізингоодержувача, яка є складовою лізингових платежів, оскільки передбачена пунктом 2.4 договору, а не пунктом 2.3 договору, який містить перелік складових частин лізингових платежів. Щодо стягнення такої винагороди, відмінної від лізингових платежів позивачем пропущено строк позовної давності. Відтак, просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Позивачем, через відділ документообігу, подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з твердженням відповідача щодо того, що винагорода за користування майном не є складовою лізингових платежів та зазначає, що усі складові лізингових платежів визначені у розділі 2 Договору фінансового лізингу №DNH2LNI04418. Відтак, умовами договору визначено, що загальний розмір винагороди банку складається з двох окремих винагород, які розраховуються за відмінними формулами (п.2.3.2. та 2.4. Договору). Разом з тим, зазначає, що в п. 8.12 Договору сторони узгодили, що строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється тривалістю 5 років, відтак, позов пред`явлено у межах узгодженого сторонами строку позовної давності.

В судовому засіданні 12.08.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Між приватним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», та товариством з обмеженою відповідальністю «ТБ Сад» (Лізингоодержувач) 07.11.2013 було укладено договір фінансового лізингу № DNH2LNI04418 (надалі - Договір) відповідно до п. 1.1. якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу.

Цей договір підписано сторонами із використанням електронного цифрового підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» (п. 12.3. Договору).

У пункті 1.2. Договору сторони узгодили, що вартість майна разом з ПДВ становить: 925 176,44 грн.

За змістом п. 3.1. Договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна - зазначеним у Додатку №3.

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», на виконання зобов`язання за Договором, передало майно, а саме: Трактор CASE IH STX 480, б/в, лізингоодержувачу, що підтверджується актом приймання- передачі майна від 15.11.2013 (Додаток №4 до Договору) (а.с. 30).

Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2 (п. 2.1. Договору) (а.с.27).

За змістом п. 2.3.2. Договору лізингоодержувач сплачує банку винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, в дату сплати процентів, якою є 25-е число кожного поточного місяця.

Крім цього, відповідно до п. 2.4. Договору лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п. 1.5. цього Договору, згідно Графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в Додатку №2, також винагороду за користування майном у розмірі, згідно відповідної формулі.

Цим же пунктом передбачено, що винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену п. 11.1. цього Договору для остаточного погашення заборгованості за даним договором у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором або у день повного фактичного виконання зобов`язань за цим Договором.

Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений п. 11.1. цього Договору, або у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термі винагорода вважається простроченою.

У пункті 11.1. Договору сторони узгодили, що строк лізингу становить з дати підписання договору і до 25.10.2015, шляхом перерахування відповідної суми на рахунок НОМЕР_1 (п.1.5. Договору).

Як вбачається з виписки по вказаному рахунку, сума винагороди, розрахована за відповідною формулою не надходила на зазначений рахунок лізингодавця (а.с. 41-43).

Враховуючи ту обставину, що відповідач належним чином не виконав свого обов`язку щодо сплати винагороди за користування майном, передбаченої умовами Договору, позивач звернувся до суду із матеріально-правовою вимогою про стягнення заборгованості в розмірі 730 854,32 грн.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст.626, 638 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зазначені норми кореспондуються з приписами ст.180 Господарського кодексу України.

Господарський договір, відповідно до ст.173 Господарського кодексу України є однією з підстав виникнення господарських зобов`язань і є обов`язковим для виконання сторонами. Аналогічно врегульовано підстави виникнення господарського зобов`язання у ст. ст. 11, 629 ЦК України.

Зобов`язанням, згідно ст. 509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.11.2013 між сторонами виникли відносини фінансового лізингу, оскільки за своїми ознаками такі підпадають під дефініцію статті 806 ЦК України, коли за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічно врегульовано поняття лізингу у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (надалі в тексті Закон), де зазначено, що фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника), відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Лізингоодержувач зобов`язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.(ч.2 ст.11 Закону).

Сплата лізингових платежів, згідно ст.16 Закону, здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Лізингодавець передав відповідне майно Лізингоодержувачу, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 15.11.2013 року (Додаток №4 до Договору).

Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2 (п. 2.1. Договору). За змістом п. 2.3.2. Договору Лізингоодержувач сплачує банку винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, в дату сплати процентів, якою є 25-е число кожного поточного місяця.

Крім цього, відповідно до п. 2.4. Договору Лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п. 1.5. цього Договору, згідно Графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в Додатку №2, також винагороду за користування майном у розмірі, згідно відповідної формули.

Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений п. 11.1. цього Договору, або у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.

У пункті 11.1. Договору сторони узгодили, що строк лізингу становить з дати підписання договору і до 25.10.2015.

Відтак, Лізингоодержувач зобов`язався сплатити винагороду, у термін до 25.10.2015, шляхом перерахунку відповідної суми на рахунок НОМЕР_1 (п.1.5. Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Однак, як вбачається з виписки по вказаному рахунку, сума винагороди за користування майном, розрахована за відповідною формулою, від лізингоодержувача на зазначений рахунок лізингодавця і в передбачений сторонами в Договорі фінансового лізингу №DNH2LNI04418 строк - не надходила.

Оскільки, факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати суми винагороди за користуванням майном за договором фінансового лізингу підтверджений матеріалами справи та не спростований останнім належними та допустимими доказами, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволення.

Як вбачається з поданого до суду відзиву на позовну заяву, відповідач заперечує позовні вимоги з підстав, що винагорода за користування майном передбачена п. 2.4. Договору фінансового лізингу, а отже, не є складовою лізингових платежів, вичерпний перелік яких, на думку відповідача, наведений в п. 2.3. Договору. Відтак, на думку відповідача, на стягнення винагороди за користуванням майном не поширюється положення п. 8.15 Договору, який встановлює строк позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів тривалістю 5 років, натомість поширюється загальний строк позовної давності, який закінчився 25.10.2018 р. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Суд не погоджується з доводами відповідача, з огляду на наступне.

Як вбачається з умов договору фінансового лізингу №DNH2LNI04418, усі складові лізингових платежів визначені у розділі 2 вказаного Договору. Зокрема, п. 2.1. Договору передбачені такі складові лізингових платежів як авансовий платіж та лізингові платежі в рахунок вартості переданого у лізинг майна. Пунктом 2.3.2. Договору передбачена винагорода за отримане в лізинг майно, а п. 2.4. Договору - винагорода за користування майном.

Відтак, загальний розмір винагороди банку складається з двох окремих винагород, які розраховуються за відмінними одна від одної формулами. Винагорода, яка передбачена п. 2.4. Договору покликана компенсувати можливі інфляційні втрати лізингодавця.

Частиною 1 статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.(ст.627 ЦК України). Зміст договору згідно ч.1 ст.628 ЦК України становлять (пункти), визначенні на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сплата лізингових платежів, згідно ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 16 Закону не визначено чіткої структури лізингових платежів, оскільки передбачено можливість включення «інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу». Не можна також дійти висновку, що ця норма містить явно виражену заборону на встановлення за згодою сторін умов договору, що відрізняються від передбачених у цій нормі положень, а також у ній відсутній критерій імперативності. (Аналогічна позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі №914/2004/16).

За змістом положень статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що передбачено також статтями 626, 627 ЦК України.

Виходячи із зазначеного, на кожну з сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань укладення договору до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони.

Виходячи із системного аналізу положень статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», статей 179, 189 ГК України та статей 524, 533 ЦК України, сторони договору лізингу мають право включити до складу лізингового платежу плату за користування предметом лізингу, яка буде складатися з двох окремих частин, обрахованих різними способами, оскільки вимоги щодо складу лізингових платежів не є імперативними, а дозволяють їх узгодження сторонами. Сторони зобов`язання можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Оскільки винагорода за користування предметом лізингу є складовою частиною лізингових платежів, сплата яких є обов`язком лізингоодержувача.

Щодо застосування строку позовної давності, то за змістом статтей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, згідно ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Так, в п. 8.15. Договору сторони узгодили, що строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється тривалістю 5 років.

Як вбачається з програмно-апаратного забезпечення «Діловодство суду», позивач звернувся до суду 15.04.2019.

Зважаючи на ту обставину, що винагорода за користування предметом лізингу є складовою частиною лізингових платежів, а п. 11.1. Договору сторони узгодили, що строк лізингу становить з дати підписання договору і до 25.10.2015, відповідно, строк позовної давності, встановлений договором фінансового лізингу №DNH2LNI0441 за вимогами до відповідача - не сплив.

А відтак, підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, у суду, відсутні.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми винагороди за користування майном за договором фінансового лізингу.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 10 955,75 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Сад» (ідентифікаційний код 37122702; 81524,Львівська область, Городоцький район, село Братковичі, вулиця Шкільна, будинок 4), на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ідентифікаційний код 14360570; 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1-Д) заборгованість з винагороди за договором фінансового лізингу у розмірі 730 854,32 грн та судові витрати у розмірі 10 955,75 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 15.08.2019

Суддя Березяк Н.Є.