Рішення № 83681221, 29.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 травня 2019 року №640/20982/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі також - суд) звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач, ГУ НП в Київській області), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Київській області, виражену в непідготовці та неподанні до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області документів, що необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

- зобов`язати уповноважених на те осіб відповідача невідкладно підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області всі документи, що необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, при цьому враховувати вислугу, здобуту ним за період навчання у Київському військовому ліцеї як під час військової служби, а також пільгову вислугу, здобуту останнім до 01.10.2011 - дати набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668.

Ухвалою суду від 13.12.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що для цілей призначення пенсії за вислугу років, ним здобуто достатню кількість вислуги, втім відповідач протиправно ухиляється від підготовки та подання до органів пенсійного фонду необхідних для її призначення документів.

Відповідач проти позовних вимог заперечував в повному обсязі та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що станом на день звільнення зі служби в органах поліції (29.09.2017), календарна вислуга років позивача складала 22 роки 11 місяців 20 днів (при необхідних 23 календарних років і більше), тому він не має права на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим підстав для оформлення та направлення до органів Пенсійного фонду України матеріалів для призначення пенсії за вислугу років не вбачається.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2017 позивача звільнено з посади заступника начальника відділу ГУНП в Київській області підполковника поліції і служби за пунктом 7 (за власним бажанням) відповідно до частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", згідно наказу ГУ НП в Київській області №643 о/с від 29.09.2017.

04.09.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення відповідного виду пенсії, в якій просив підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області документи, необхідні для призначення йому пенсії за вислугу років.

Листом відповідача за підписом заступника начальника ГУ НП в Київській області Панфьорова П.І. №К-1237 від 28.09.2018 повідомлено позивача, що навчання у Київському військовому ліцеї в період із 1994 по 1997 роки не можна вважати навчанням у військовому навчальному закладі, а отже, і проходженням військової служби, та зараховувати в загальний строк військової служби. Разом з цим, у листі зазначається, що на день звільнення позивач не мав достатньої календарної вислуги років, а тому підстав для призначення пенсії за вислугу років згідно пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ не вбачається.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років є різновидом держаної (трудової) пенсії.

За змістом статті 51 такого Закону, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 4 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Положеннями статті 1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах вказаного Закону мають, зокрема, звільнені зі служби особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України та поліцейські.

Згідно пункту "а" ч. 1 ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:

по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Зміст наведених норм дає підстави вважати, що приписи ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначають загальні умови призначення пенсії на пільгових умовах - наявність певної вислуги календарних років, яка повинна обраховуватися з урахуванням спеціального законодавства, а також з урахуванням можливості додаткового зарахування окремих періодів навчання згідно правил ч. 2 ст. 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Суд звертає увагу на те, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.

Подібний висновок щодо обчислення пільгового стажу для призначення пенсії за вислугою років прокурорам і слідчим викладений Верховним Судом України у постанові від 27.05.2008 р. у справі №21-2438во17.

З матеріалів справи вбачається, що позивач розпочав службу 24.08.1994 р.- з дня зарахування до Київського військового ліцеї.

Навчання в такому ліцеї вважається військовою службою в силу положень абзацу 4 пункту 1 статті 24 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" від 12.03.1992 та пункту 4 розділу 1 Тимчасового положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами, затвердженого указом Президента України №174/43 від 13.05.1993 (що були чинними на період навчання).

У відповідності до вказаних норм, початком проходження та перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військового навчального закладу (військового ліцею), що вказаний у приписі, виданому військкоматом.

31.07.1997 позивач продовжив свою службу в Збройних силах України та органах внутрішніх справ (Національної поліції України).

Як вбачається зі змісту постанови Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2018 року (справа №753/21163/17), судом досліджувались докази з приводу позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій ГУ НП у Київській області щодо не зарахування позивачу до стажу безперервної служби в поліції навчання в Київському військовому ліцеї. Так, судом встановлено, що відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року та Тимчасового положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами, затвердженого Указом Президента України №174/43 від 13 травня 1993 року, чинними на момент проходження позивачем навчання у Київському військовому ліцеї, роком початком перебування на військовій службі, серед іншого, вважається також і день прибуття на навчання до військового-навчального закладу, в тому числі і до військового ліцею.

Вказаною постановою суду від 09 січня 2018 року адміністративний позов задоволено, зобов`язано ГУ НП у Київський області провести перерахунок та здійснити виплату недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби ОСОБА_1 з урахуванням стажу безперервної служби в поліції навчання в Київському військовому ліцеї з 24 серпня 1994 року.

Крім того, додатковою постановою Дарницького районного суду міста Києва від 24.09.2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 р., заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено, визнано протиправними дії ГУ НП у Київській області по не зарахуванню ОСОБА_1 до стажу безперервної служби в поліції навчання в Київському військовому ліцеї з 24 серпня 1994 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

10.05.2019 року наказом ГУ НП в Київський області №215 о/с внесено часткову зміну до пункту наказу Головного управління від 29.09.2017 №643 о/с та від 04.05.2018 №247 о/с у частині звільнення зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) підполковника поліції ОСОБА_1 (0055547), заступника начальника відділу кримінальної розвідки Головного управління, з 29 вересня 2017 року, а саме текст: "Станом на день звільнення: стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років складає 20 років 01 місяць 28 днів; час навчання - немає; вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції - 20 років 01 місяць 28 днів; вислуга років на пільгових умовах - 04 роки 08 місяців 10 днів; усього вислуги років - 24 роки 10 місяців 08 днів. Кількість невикористаних днів щорічної відпустки у році звільнення - З", викладено у редакції: "Станом на день звільнення: стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років складає 23 роки 01 місяць 06 днів; час навчання - немає; вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції - 23 роки 01 місяць 06 днів; вислуга років на пільгових умовах - 04 роки 09 місяців 20 днів; усього вислуги років - 27 років 10 місяців 26 днів. Кількість невикористаних днів щорічної відпустки у році звільнення - 3".

Поряд з цим, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 та від 20.03.2002 року №5-рп/2002)

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Окремо суд вважає за необхідне підкреслити, що Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення "Кечко проти України" від 08.11.2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що пільгова вислуга ОСОБА_1 має враховуватися при призначенні пенсії згідно п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та №37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy №33202/96).

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин суд погоджується із доводами позивача щодо наявності правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача, вираженої в не підготовці та неподанні до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області документів, що необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, та необхідності зобов`язання ГУ НП в Київській області невідкладно підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області всі документи, що необхідні для призначення позивачу пенсії за вислугу років з моменту звільнення з національної поліції, враховуючи при цьому наявність у ОСОБА_1 27 років 10 місяців 26 днів вислуги років.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов, викласти зміст резолютивної частини постанови, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1409,60 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Київській області (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15; код ЄДРПОУ 40108616) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області, виражену в не підготовці та неподанні до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області документів, що необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області всі документи, що необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з моменту звільнення з національної поліції, враховуючи при цьому наявність у ОСОБА_1 27 років 10 місяця 26 днів вислуги років.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев`ять гривень шістдесят копійок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко