Рішення № 83679630, 14.08.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 серпня 2019 р. Справа № 120/1109/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Поліщук І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука М.В.

представника відповідача: Чубар О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Барської міської ради

про: визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Барської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення матеріальної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 04.12.2015 відповідачем прийнято рішення про надання позивачу дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність орієнтовною площею 0,0024 га по АДРЕСА_1 для індивідуального гаражного будівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови. В подальшому, після виготовлення проекту землеустрою він звернувся до відповідача із заявою від 08.08.2018 про його затвердження. Разом із тим, рішенням Барської міської ради від 09.10.2018 позивачу було відмовлено в затвердженні проекту землеустрою, враховуючи інформаційну довідку щодо обмежень і сервітутів на земельну ділянку №01-1942 від 19.02.2018, видану ЖКГМА Барської райдержадміністрації.

Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 03.04.2019 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні відповідно до ст. 262 КАС України). Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що основним чинником при прийняті оскаржуваного рішення слугувала інформаційна довідка, видана відділом житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Барської районної державної адміністрації, в якій зазначено, що бажана позивачем земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста Бар не передбачена для гаражного будівництва.

26.04.2019 позивачем також подано відповідь на відзив, у якій останній підтримує заявлені позовні вимоги. Зокрема зазначає, що довідка відділу житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Барської районної державної адміністрації не відповідає дійсності, так як не містить категоричного висновку архітектора району про відмову в затвердженні проекту землеустрою, а навпаки встановлює рекомендації відповідачу внести необхідні зміни до Генерального плану м. Бар. Позивач також зазначає, що наведені обставини є доказом бездіяльності відповідача щодо невнесення відповідних змін до Генерального плану, внаслідок чого позивачу нанесена матеріальна шкода в розмірі 6000,00 грн. Крім того, вказав, що із змісту оскаржуваного рішення слідує, що його заява про затвердження проекту землеустрою розглянута міською радою, а не сесією міської ради, що є істотною різницею. Також звернув увагу на те, що у оскаржуваному рішення чітко не зазначено який саме пункт довідки відділу житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Барської районної державної адміністрації взято до уваги відповідачем. Вказав також, що відповідачем безпідставно здійснено посилання на ст. 123 ЗК України, адже дана норма регулює порядок надання земельних ділянок у користування, тоді як позивач звертався із заявою про передачу земельної ділянки у приватну власність. Позивач також зазначив, що долучений відповідачем протокол сесії Барської міської ради від 09.10.2018 є сфабрикованим. Крім того, вказав, що відповідачем порушено строки розгляду поданої ним заяви про затвердження проекту землеустрою. Також звернув увагу на те, що оскаржуване рішення про відмову в затвердженні проекту землеустрою, суперечить рішенню про надання позивачу дозволу на його виготовлення. Крім того, зазначив, що з моменту внесення кадастровим реєстратором відомостей про земельну ділянку НОМЕР_1 до Державного земельного кадастру, вона стала невід`ємною частиною містобудівної документації.

Ухвалою від 03.06.2019 вирішено розгляд даної справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, замінивши засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, яке призначено на 02.07.2019.

Даною ухвалою також витребувано у відповідача заяву та усі матеріали, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного у даній справі рішення від 09.10.2018 року.

Ухвалою від 02.07.2019 повторно витребувано у Барської міської ради заяву та усі матеріали, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного у даній справі рішення від 09.10.2018. Крім того, даною ухвалою також визнано обов`язкою явку представника Барської міської ради у наступне судове засідання, призначене на 25.07.2019.

Ухвалою від 25.07.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.08.2019.

Позивач у судове засідання 14.08.2019 не прибув, натомість подав клопотання про розгляд справи без його участі. Позиція позивача з приводу заявлених позовних вимог викладена у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засідання заперечувала щодо задоволення даного адміністративного позову, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву. Крім того, представник відповідача також заперечувала що стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, зазначивши, що сам договір про надання правової допомоги укладений 01.04.2019, тоді як позовна заява підписана позивачем 25.03.2019.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 3 статті 194 КАС України, на думку суду, наявні підстави для розгляду справи у відсутність позивача.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, врахувавши позицію позивача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.

Рішенням Барської міської ради від 04.12.2015 позивачу надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність орієнтовною площею 0,0024 га по АДРЕСА_1 для індивідуального гаражного будівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови.

08.08.2018 позивач звернувся до відповідача із завою, в якій проси в затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на місцевості для будівництва індивідуальних гаражів, площею 0,024 га , яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішенням Барської міської ради від 09.10.2018 року позивачу було відмовлено в затвердженні проекту землеустрою відповідно до статей 12, 39, 123, 186 ЗК України, враховуючи інформаційну довідку щодо обмежень і сервітутів на земельну ділянку №01-1942 від 19.02.2018 року, видану ЖКГМА Барської райдержадміністрації.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Так, відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Як уже було встановлено судом вище, рішенням Барської міської ради від 04.12.2015 позивачу надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність орієнтовною площею 0,0024 га по АДРЕСА_1 для індивідуального гаражного будівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови.

З метою реалізації даного рішення, 31.01.2018 позивачем укладено договір із ФОП ОСОБА_2 №01-01-ПВ про виготовлення відповідного проекту землеустрою.

В подальшому, після виготовлення проекту землеустрою, 08.08.2018 позивач звернувся із заявою, в якій просив затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на місцевості для будівництва індивідуальних гаражів, площею 0,024 га , яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Враховуючи, що за наслідками розгляду заяви позивача про затвердження технічної документації рішенням від 09.10.2018 відповідачем відмовлено у затверджені проекту землеустрою, які по своїй суті є різними документаціями, ухвалами від 03.06.2019 та від 02.07.2019 судом двічі витребовувались у Барської міської ради заява та усі матеріали, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного у даній справі рішення від 09.10.2018 року.

В той же час, у судовому засіданні представник відповідача пояснила, що оскільки позивачу надавався дозвіл саме на виготовлення проекту землеустрою, а не на виготовлення технічної документації, а також враховуючи, що до заяви від 08.08.2018 позивачем було долучено саме проект землеустрою, Барська міська рада дійшла висновку, що прохання позивача у заяві від 08.08.2018, яке полягає у затверджені технічної документації є технічною помилкою.

З огляду на викладене, заява позивача від 08.08.2018 була розглянута відповідачем саме як заява про затвердження проекту землеустрою.

Разом із тим, рішенням Барської міської ради від 09.10.2018 року позивачу було відмовлено в затвердженні проекту землеустрою відповідно до статей 12, 39, 123, 186 ЗК України, враховуючи інформаційну довідку щодо обмежень і сервітутів на земельну ділянку №01-1942 від 19.02.2018 року, видану ЖКГМА Барської райдержадміністрації.

При цьому, як пояснила у судовому засіданні представник відповідача, а також зазначено у відзиві на позовну заяву, основним чинником при прийняті оскаржуваного у даній справі рішення стала інформаційна довідка, видана ЖКГМА Барської райдержадміністрації, в якій зазначено, що бажана позивачем земельні ділянка відповідно до Генерального плану міста Бар, виготовленого ДПВО «Дніпромісто» у 1992 році не передбачена для гаражного будівництва.

У своїх поясненнях представник відповідача також зазначила, що згідно Генерального плану міста Бар вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови.

Проте, суд такі пояснення представника відповідача оцінює критично, адже, як слідує із Класифікації видів цільового призначення земель, затверджених Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 №548, розділ 02 Класифікатора «Землі житлової забудови» включають у себе підрозділ 02.05 - «Землі для будівництва індивідуальних гаражів».

Крім того, як слідує із витягу Державного земельного кадастру (а.с. 9), земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1 дійсно відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, однак, із цільовим призначенням - 02.05 Для будівництва індивідуальних гаражів.

Попри це, а також керуючись положеннями ч. 13 ст. 123 ЗК України позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою.

Надаючи оцінку даним твердженням представника відповідача, суд зазначає наступне.

Так, дійсно ч. 13 ст. 123 ЗК України визначено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою.

В той же час, суд звертає увагу на те, що положеннями ст. 123 врегульовано порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Таким чином, положення ч. 13 ст. 123 ЗК України могли б бути застосовані у випадку, якщо позивач звернувся до Барської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування.

Разом із тим, як уже зазначалось судом вище, рішенням Барської міської ради від 04.12.2015 позивачу надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність, а не користування.

При цьому, суд наголошує на тому, що порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, визначений положеннями статі 118 ЗК України.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно із положеннями ч. 9 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Разом із тим, вирішуючи питання щодо затвердження поданого позивачем проекту землеустрою, відповідачем не враховано положення ч. 8 та 9 ст. 118 ЗК України та рішенням від 09.10.2018 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні відповідного проекту землеустрою з підстав, що визначені ч. 13 ст. 123 ЗК України, однак, які не стосуються питань затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність.

Крім того, посилання позивача на те, що інформаційна довідка щодо обмежень і сервітутів на земельну ділянку №01-1942 від 19.02.2018 року, видану ЖКГМА Барської райдержадміністрації не може бути підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою, на думку суду, є цілком обґрунтованими, адже, як слідує із положень ст. 118 ЗК України, зазначені у довідці обставини можуть бути лише підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою або відмови у його погодженні.

В той же час, суд критично оцінює посилання позивача на допущену відповідачем бездіяльність щодо не виконання вимог довідки №01-1942 від 19.02.2018 року та не внесення змін до Генерального плану міста Бар, адже вказана довідка носить суто рекомендаційний характер та вказана бездіяльність не підлягає перевірці в межах розгляду даної справи, адже не входить до предмету оскарження.

Попри це, враховуючи усі вище викладені обставини, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у затвердженні поданого позивачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність, з підстав, визначених ч. 13 ст. 123 ЗК України, є протиправною, а тому рішення від 09.10.2018 підлягає скасуванню.

Що ж до вимог позивача про стягнення на його користь матеріальної шкоди в сумі 6000 грн., то суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, вимоги про відшкодування шкоди можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Під шкодою в розумінні даної норми слід вважати ті майнові втрати, які особа понесла у зв`язку з неправомірними діями чи рішеннями суб`єкта владних повноважень, які зобов`язували особу вчинити певні дії, чи неправомірною бездіяльністю внаслідок якої мало місце неприйняття необхідних мір, передбачених законами або іншими правовими актами, що могло призвести до завдання шкоди.

В даному випадку під матеріальною шкодою в сумі 6000 грн. позивач зазначає витрати, які він поніс на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність орієнтовною площею 0,0024 га по АДРЕСА_1 .

Разом із тим, слід враховувати, що виготовлений позивачем проект землеустрою не втрачає своєї актуальності, а ОСОБА_1 не позбавлений права повторно подати до Барської міської ради виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність орієнтовною площею 0,0024 га по АДРЕСА_1 , з метою його затвердження в порядку визначеному ст. 118 ЗК України.

Крім того, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність виготовлений позивачем з власної ініціативи та за відсутності жодного зобов`язання на вчинення таких дій з боку відповідача.

Таким чином понесені позивачем витрати не можуть вважатися шкодою, заподіяною з вини відповідача, а відтак підстав для їх відшкодування за рахунок відповідача не має.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.

Водночас, у пункті 23 цього рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В даному ж випадку, окрім понесених позивачем витрат зі сплати судового збору, ОСОБА_1 просить стягнути на його користь витрати на правову допомогу адвоката в сумі 6000 грн.

В силу частин 2 та 3 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано договір про надання правової допомоги від 01.04.2019, розрахунок витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 від 11.04.2019, квитанцію до прибуткового касового ордера №45 від 01.04.2019.

В той же час, суд звертає увагу на те, що наданий позивачем договір про надання правової допомоги укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Невольчуком С.П. 01.04.2019, тоді як позовна заява підписана позивачем 25.03.2019 та надійшла до Вінницького окружного адміністративного суду 29.03.2019.

При цьому, в розрахунок витрат на правову допомогу, згідно договору від 01.04.2019, включено наступні витрати: консультація - 200 грн., вивчення предмету спору та судової практики - 2000 грн., підготовка та вивчення документів для пред`явлення позовної заяви - 1800 грн., написання позовної заяви 2000 грн.

Із наведеного вище слідує, що договір про надання правової допомоги від 01.04.2019, відповідно до якого адвокатом надано послуги, які стосуються підготовки та написання позовної заяви, укладений уже фактично після подання позовної заяви, яка була підписана позивачем 25.03.2019.

Таким чином, договір про надання правової допомоги від 01.04.2019 та складений на його виконання розрахунок витрат на правову допомогу, на переконання суду, не можуть бути належним доказом понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката пов`язану саме із підготовкою та поданням позовної заяви від 25.03.2019.

Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку, що судові витрати на правову допомогу не підлягають стягненню з відповідача.

Що ж до понесених позивачем витрат зі сплати судового збору, то слід враховувати, що позивачем сплачено судовий збір в сумі 1536,80 грн., тобто як за дві вимоги немайнового характеру, однак фактично заявлено лише одну таку вимогу.

З огляду на викладене, належна до сплати сума судового збору становила 768,40 грн.

Відтак, враховуючи, що позов задоволено судові витрати понесені позивачем у даній справі підлягають відшкодуванню в сумі 768,40 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Барської міської ради.

Водночас, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що згідно положень ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сума надміру сплаченого судового збору повертається виключно за клопотанням особи, яка його сплатила.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 31 сесії 8 скликання Барської міської ради Вінницької області від 09.10.2018 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1" .

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Барської міської ради.

В решті позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 );

Барська міська рада (вул. Героїв Майдану, 6, м. Бар, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04051017).

Повний текст рішення складено 16.08.2019.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна