Рішення № 83679531, 16.08.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 серпня 2019 р. Справа № 120/1909/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач 1), Територіального управління державної судової адміністрації України у Вінницькій області (далі - ТУ ДСАУ у Вінницькій області, відповідач 2), у якому просить:

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області у застосуванні для визначення судді Гайсинського районного суду Вінницької області Бондар Оксані Вікторівні в грудні 2018 року і в 2019 року посадового окладу зі встановленої п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ від 06.12.2016 розрахункової величини - прожитковий мінімум;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області в незастосуванні для визначення судді Гайсинського районного суду Вінницької області Бондар Оксані Вікторівні з 04.12.2018 по 01.06.2019 посадового окладу у встановленому п.23 Закону № 1402-VІІІ від 02.06.2016, ч.3 ст.129 Закону № 2453-VV від 07.07.2010, ч.3 ст.133 Закону № 192-VІІІ від 12.02.2015 в редакції Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 розмірі 15 мінімальних заробітних плат;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України надати Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Вінницькій області в повному обсязі кошти для визначення судді Гайсинського районного суду Вінницької області Бондар Оксані Вікторівні з 04.12.2018 і надалі до дня припинення такого права посадового окладу у встановленому п.23 Закону № 1402-VІІІ від 02.06.2016, ч.3 ст.129 Закону № 2453-VV від 07.07.2010, ч.3 ст.133 Закону № 192-VІІІ від 12.02.2015 в редакції Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 розмірі 15 мінімальних заробітних плат, встановлених на 2018, 2019 і 2020 роки Законом України «Про державний бюджет України»;

- зобов`язати ТУ ДСА у Вінницькій області донарахувати і виплатити судді Гайсинського районного суду Вінницької області Бондар Оксані Вікторівні з 04.12.2018 по 01.06.2019, нарахувати і виплачувати їй надалі до дня припинення такого права суддівську винагороду, виходячи з розміру посадового окладу 15 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона працює на посаді судді Гайсинського районного суду Вінницької області, кваліфікаційне оцінювання, передбачене нормами Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» пройшла до стадії інтерв`ю з психологом включно, водночас співбесіду з ВККС не було проведено з незалежних від неї причин. Позивач вказала, що відповідно до частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлюється з січня 2015 року в розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3 723 грн. На думку позивача, її посадовий оклад, як судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, має бути з розрахунку 15 мінімальних заробітних плат, однак Управлінням не проведено перерахунок і виплату суддівської винагороди з огляду на вказані розміри посадового окладу.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній адміністративній справі, задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

05.07.2019, на виконання вимог ухвали суду від 18.06.2019 та відповідно до положень КАС України, стороною відповідача подано до суду відзив щодо заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. З даного відзиву слідує, що відповідачі заперечують проти задоволення адміністративного позову, з огляду на наступне.

Так, представник відповідачів зазначив про те, що рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 було визнано таким, що не відповідає Конституції України положення ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ та встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, представник відповідачів наголосив на тому, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат після набрання чинності цим Законом.

Також, представник відповідачів зазначив, що вказаний нормативно-правовий акт є чинним та не був визнаний неконституційним, а тому розрахунковою величиною, яка має бути застосована під час визначення розміру суддівської винагороди, є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом.

У зв`язку з цим відповідачі вважають, що розмір суддівської винагороди, який був нарахований та виплачений позивачу у вказаний період, відповідає вимогам закону, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Дослідивши матеріли справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно з указом Президента України від 23.04.2008 № 392/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Гайсинського районного суду Вінницької області строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України від 16.05.2013 № 246-VIІ «Про обрання суддів» Бондар О.В. обрано на посаду судді Гайсинського районного суду Вінницької області безстроково.

На підставі наказу Гайсинського районного суду Вінницької області від 05.09.2016 за №54 ос ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років судді Гайсинського районного суду Вінницької області в розмірі 40 відсотків посадового окладу.

Також, згідно відомостей зазначених у розрахунковому листі за 2018 рік, грошове забезпечення судді Гайсинського районного суду Вінницької області відповідачем-2 визначено із застосуванням розрахункової величини для встановлення посадових окладів, - прожитковий мінімум, - відповідно до п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 за № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон № 1774-VІІІ).

Не погоджуючись з таким розміром суддівської винагороди, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 2453-VІ, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Так, відповідно до положень Європейської хартії про Закон «Про статус суддів» від 1998 року рівень винагороди за виконання суддями професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість. Також у Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12 та від 17 листопада 2010 року №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Тому суддівську винагороду необхідно розглядати і як «запобіжник» вчинення корупційних правопорушень суддями.

Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Також Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року установлює, що строк перебування суддів на посадах, їхня незалежність, соціальні гарантії, адекватна оплата і умови праці гарантуються законом і не можуть скорочуватися.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Згідно ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон № 1402, в редакції станом на 04.12.2018) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 ст. 135 Закону № 1402 передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до п. 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст.529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами).

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі Закон № 2453, у первинній редакції від 07.07.2010) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Закону № 2453 (у редакції Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Отже, Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014, було виключено положення щодо виплати суддям місцевого суду посадового окладу з 1 січня 2014 року у розмірі 12 мінімальних заробітних плат.

Верховною Радою України 12.02.2015 прийнято Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VIII, яким Закон України № 2453 викладено у новій редакції.

Так, ч. 3 ст. 133 Закону №2453 (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, який набрав чинності з 28.03.2015) передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Судом встановлено та визнається сторонами, що позивач станом на день виникнення спірних правовідносин (04.12.2018) ще не пройшла кваліфікаційного оцінювання суддів відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 за №1402-VIII.

Конституційним Судом України 04.12.2018 прийнято рішення №11-р/2018 (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII.

Зазначено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає приписам Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.

Тому суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу, яка згідно ч. 2 ст. 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що у свою чергу є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Отже, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, розмір посадового окладу судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання має визначатись відповідно до положень Закону № 2453 у первинній редакції та становити 15 мінімальних заробітних плат.

Відповідачі, заперечуючи проти задоволення позову, зазначили про те, що відповідно до п. 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідачі вважають, що вказаний нормативно-правовий акт є чинним та не був визнаний неконституційним, а тому на думку відповідача розрахунковою величиною, яка має бути застосована під час визначення розміру суддівської винагороди, є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом про Державний бюджет, а не мінімальна заробітна плата, з приводу чого суд зазначає таке.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України передбачено, що законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць установлений у розмірі з 1 січня 2017 року 1 544,00 грн.

Відповідно до ст. 8 цього ж Закону установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 3 200,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 визначено, що з 1 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1 762,00 грн.

У 2018 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становить 3723,00 грн. (ст.8 вказаного Закону).

Відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 (далі Закон № 1774), встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.

З аналізу положень Закону № 1774 слідує, що вказаний нормативно-правовий акт передбачав внесення змін до великої кількості законодавчих актів України (зокрема, Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про державну службу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про прокуратуру», «Про судову експертизу», «Про оплату праці» тощо), а отже, не може вважатися спеціальним законом з питань судоустрою та статусу суддів, а є загальним законодавчим актом.

Окрім цього, п. 53 Закону № 1774 не передбачено внесення змін до Закону № 2453 щодо необхідності застосування розрахункової величини у розмірі 1 762,00 грн. для визначення посадового окладу судді. Тобто, цим законом не внесено відповідних змін до Закону № 2453.

Суд вважає, що положення Закону № 2453, що передбачають механізм визначення посадового окладу судді в залежності від розміру мінімальної зарплати, необхідно розглядати як спеціальний нормативно-правовий акт.

Отже, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 2453, а положення Закону № 1774 вважати загальними нормами.

Також про пріоритетність спеціальних норм права над загальними зазначено і в судовій практиці Європейського суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Фадєєва проти Росії» від 9 червня 2005 року, зазначено, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку необхідності втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції.

Наведена правова позиція відповідає принципу правової визначеності, що спрямований на реалізацію принципу верховенства права, проголошеного у ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, та надає право державі встановлювати на національному рівні спеціальні механізми правового регулювання певного кола суспільних відносин (відмінні від загальних), і зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані у таких випадках.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (ч. 7 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що починаючи з 1 січня 2017 року розрахункова величина у розмірі 1 600,00 грн., що визначена у Законі № 1774, який не є спеціальним нормативно-правовим актом у питаннях регулювання правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад при визначенні суддівської винагороди обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої.

Такий висновок відповідає правовій позиції Конституційного Суду України у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, за яким положення частин 3 і 10 статті 133 Закону № 2453 було визнано неконституційними.

У зв`язку з цим суд вважає, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача принаймні з 04.12.2018 у якості розрахункової величини мала застосовуватись мінімальна заробітна плата, розмір якої був встановлений на 01 січня 2018 року та на 01 січня 2019 року.

Натомість, під час визначення розміру посадового окладу позивача в якості розрахункової величини було застосовано мінімальний прожитковий мінімум для працездатних осіб, який був встановлений на 01 січня 2018 року та на 01 січня 2019 року відповідними законами про Державний бюджет України.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що ТУ ДСА України у Вінницькій області протиправно не здійснило нарахування та виплату ОСОБА_1 з 04.12.2018 посадового окладу та відповідних надбавок, які загалом складають суддівську винагороду, обчислену на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати.

У зв`язку з цим суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА України у Вінницькій області щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про державний бюджет" на 2018, 2019 роки, з 04.12.2018.

Також, надаючи оцінку позовним вимогам позивача в частині:

- зобов`язання ДСА України надати ТУ ДСА України в Вінницькій області в повному обсязі кошти для визначення судді Гайсинського районного суду Вінницької області Бондар Оксані Вікторівні з 04.12.2018 і надалі до дня припинення такого права посадового окладу у встановленому п.23 Закону № 1402-VІІІ від 02.06.2016, ч.3 ст.129 Закону № 2453-VV від 07.07.2010, ч.3 ст.133 Закону № 192-VІІІ від 12.02.2015 в редакції Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 розмірі 15 мінімальних заробітних плат, встановлених на 2018, 2019 і 2020 роки Законом України «Про державний бюджет України»;

- зобов`язання ТУ ДСА України у Вінницькій області донарахувати і виплатити судді Гайсинського районного суду Вінницької області Бондар Оксані Вікторівні з 04.12.2018 по 01.06.2019, нарахувати і виплачувати їй надалі до дня припинення такого права суддівську винагороду, виходячи з розміру посадового окладу 15 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2020 рік», суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно ч. 4 ст.148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до п.п. 16 п. 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 № 12, ДСА України відповідно до покладених на неї завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.

Суд зазначає, що ДСА України є розпорядником вищого рівня і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той же час як розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, є саме ТУ ДСА України у Вінницькій області.

Так, відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 10 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.

Згідно абз. 7 п. 1.2 глави 1 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 № 1407 (далі Порядок № 1407) мережа розпорядника коштів державного бюджету згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня, що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.

За змістом Порядку №1407 розпорядники нижчого рівня поділяються на бюджетні установи, що мають власну мережу, та на бюджетні установи, що не мають мережі.

Отже, місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що не має власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь ДСА здійснює безпосередньо ДСА України.

Така побудова мережі розпорядників державних коштів відповідає вимогам Бюджетного кодексу України та дозволяє забезпечити високу якість та оперативність судочинства у місцевих судах. Маючи повноваження розпорядників бюджетних коштів, ці суди мають змогу оперативно і невідкладно вирішувати питання щодо матеріально-технічного, кадрового забезпечення потреб суду, що напряму впливає на якість та оперативність вирішення спорів.

У зв`язку з цим суд вважає, що саме на ТУ ДСА України у Вінницькій області покладено обов`язок щодо нарахування та виплати суддівської винагороди суддям Гайсинського районного суду Вінницької області. В той же час, вимоги прохальної частини позовної заяви звернуті до ДСА України на переконання суду є передчасними, а відтак не підлягають задоволенню.

За наведених обставин для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача суд вважає за необхідне зобов`язати ТУ ДСА України у Вінницькій області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 04.12.2018 по 01.06.2019, обчислену на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, розрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» та Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік».

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, надані стороною позивача та відповідача докази, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА України у Вінницькій області щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про державний бюджет" на 2018, 2019 роки, з 04.12.2018.

Зобов`язати ТУ ДСА України у Вінницькій області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 04.12.2018 по 01.06.2019, обчислену на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, розрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» та Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795)

Територіальне управління державної судової адміністрації України у Вінницькій області (вул. Р.Скалецькаго, 17, м. Вінниця, 21018, ЄДРПОУ 26286152)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна