Рішення № 83678136, 31.07.2019, Вишгородський районний суд Київської області

31.07.2019 Справа № 363/1067/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,

встановив:

представник позивача в березні 2017 року звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на заподіяння відповідачем, який працював водієм-експедитором, шкоди підприємству під час виконання трудових обов`язків у зв`язку з допущенням нестачі при перевезенні м`ясопродукції, що мало місце в період з лютого 2016 року по листопад 2016 року, а тому на відшкодування заподіяної підприємству шкоди, та, уточнивши свої позовні вимоги, порушує питання про стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 74 908 грн. 49 коп. та судових витрат.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

Відповідач до суду не з`явився, надав до суду відзив на позовну заяву, зазначивши, що позивачем не надано доказів про завдання ним позивачу прямої дійсної шкоди підприємству. Крім того позивачем необґрунтовано, в чому полягало порушення ним обов`язків за трудовим договором і наявність причинного зв`язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка заподіяна. За весь жодних нарікань на його роботу з боку позивача не було. Він сумлінно виконував покладенні на нього обов`язки. Зазначив, що на підприємстві багато випадків де водіїв-експедиторів звинувачують у недовозі м'ясопрдукції, однак позивач жодного разу не виявив бажання в цьому розібратися, а лише звертається до суду з позовами про відшкодування збитків. Просив відмовити в задоволенні даного позову, який вважає необґрунтованим та безпідставним.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що згідно наказу ТОВ «Комплекс Агромарс» №381 КА/к-п від 12 квітня 2013 року ОСОБА_1 прийнято на роботу водієм автофургону ISUZU NQR 71Р д.н.з. НОМЕР_1 автоколони № 3 транспортного департаменту зі строком випробування місяць, з оплатою праці відповідно до штатного розпису.

Згідно цього ж наказу позивача на ОСОБА_1 покладено додаткові обов`язки в порядку суміщення посади експедитора в межах встановленої тривалості робочого дня із доплатою 0,25 посадового окладу експедитора.

Наказом наказу ТОВ «Комплекс Агромарс» №736 КА/к-п-д від 18 грудня 2013 року ОСОБА_1 переведено на посаду водія автофургону ISUZU NQR 71Р д.н.з. НОМЕР_2 цієї ж автоколони.

15 квітня 2013 року з відповідачем укладено договір № 424-Е про повну індивідуальну матеріальну відповідальність згідно умов якого, працівник, що займає посаду експедитора автоколони № 3 працівник, що займає посаду експедитора автоколони №3 і виконує роботу безпосередньо пов`язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов`язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.

Підприємство в свою чергу, зобов`язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей, знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей.

Згідно п. 3 договору передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства.

Пунктом 4 передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.

Як вбачається з наказу ТОВ «Комплекс Агромарс» №447КА/к-п-д від 05 травня 2016 року ОСОБА_1 водія автофургону ISUZU NQR 71Р д.н.з. НОМЕР_3 автоколони № 3 транспортного департаментузвільнено за власним бажанням.

При виконанні своїх трудових обов`язків відповідачем в період з лютого 2016 року день звільнення здійснено приймання, доставку та передачу контрагентам різноманітної м`ясопродукції.

Також в справі йдеться про те, що відповідач здійснював доставку м`ясопродукції і після свого звільнення з травня 2016 року по листопад того ж року.

Проте суду не представлено доказів перебування відповідача в трудових відносинах з позивачем у вказаний період.

На якій правовій підставі останній здійснював доставку м`ясопродукції після свого звільнення з підприємства, позивачем в суді не обґрунтовано.

Разом з тим у вказаний період складалися відповідні видаткові накладні про поставку м`ясопродукції та акти приймання-передачі продукції, якими при відвантаженні товару контрагентам встановилася нестача м`ясопродукції в тому чи іншому розмірі.

Внаслідок цього позивач вважає, що цивільну відповідальність по відшкодуванню заподіяної підприємству шкоди, слід покласти на відповідача, який здійснював її перевезення як водій-експедитор і несе повну матеріальну відповідальність.

Позивач зазначає, що відповідачем допущено недостачу понад норму природної втрати матеріальних цінностей (м`ясопродукції) у розмірі 74 908 грн. 49 коп..

В цьому зв`язку з лютого 2016 року по листопад 2016 рокупідприємством прийнято ряд наказів про утримання із заробітної плати водія ОСОБА_1 на відшкодування завданої шкоди, однак фактично з його заробітної плати кошти не утримано.

Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.

Таким чином, обов`язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності, зокрема, і повної матеріальної відповідальності згідно зі ст. 134 КЗпП України, є встановлення вини особи, у взаємозв`язку із іншими умовами такої відповідальності, що передбачені ст. 130 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року №477/24, експедитори при перевезенні вантажів належать до посад або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз`яснено, що виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Згідно ст. 130 КЗпП України неодержані підприємством, установою, організацією прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, позивач зазначав, що дії відповідача спричинили нестачу ввірених йому матеріальних цінностей, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі продукції за період з лютого 2016 року по листопад 2016 року.

Разом з тим, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов`язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, в суді позивачем не доведено.

Не доведено в суді також і того, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися достатні заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, пояснення у відповідача з приводу складених на протязі року актів по факту нестачі продукції не відбиралися, службове розслідування безлічі фактів нестачі продукції не проводилося, обставини систематичної нестачі не з`ясовувалися.

Не доведено в суді й того, що товариство створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено п. 2 договору про повну матеріальну відповідальність.

Доказів наявності протиправної поведінки відповідача, або його винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі м`ясопродукції, а також причинного зв`язку між його винними діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна, позивачем не наведено.

Таким чином з наявних у справі доказів, не можна дійти висновку, що винними протиправними діями відповідача підприємству заподіяно матеріальної шкоди і відповідач має нести цивільну відповідальність.

Також, суд звертає увагу на те, що поставлена за провину відповідачу нестача під час тієї чи іншої поставки продукції, щоразу знаходилася в пропорційній залежності від загальної кількості продукції, що перевозилася в тому чи іншому випадку.

Тобто сума виявленої нестачі збільшувалася або зменшувалася у випадку збільшення або зменшення зазначеної ваги продукції, яка перевозилася.

Зазначене висновується з системного аналізу наданих суду актів прийому - передачі продукції й зокрема, як приклад - при перевезенні тушки курчат-броллерів вагою 96,283 кг виявлено нестачу 5,963 кг., акт прийому передачі № КА - 000469663/А від 21.09.2016 року, тоді як згідно акту прийому - передачі продукції № КА - 00045188/А від 08.09.2016 року при перевезенні тушки курчат-броллерів вагою 3 814,344 кг, виявлено вже нестачу на 27,144 кг.

Зазначене на думку суду є сумнівним й цьому належної оцінки та перевірки роботодавцем не здійснено, а відтак ці сумніви згідно ст. 62 Конституції України та принципу верховенства права, мають бути витлумачені на користь відповідача.

Жодного доказу наявності протиправної поведінки відповідача, або його винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі м`ясопродукції, а також причинного зв`язку між його винними діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна, позивачем не наведено.

Відтак, належні, достатні і допустимі докази про обставини заподіяння шкоди, необхідні для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну працівником при виконанні трудових обов`язків суду не подано.

Таким чином суд вважає, що підстави для задоволення позову в судовому засіданні не доведено, а тому в цьому слід відмовити за недоведеністю.

На підставі викладеного і керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Повне судове рішення складено 15 серпня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Позивач: ТОВ «Комплекс Агромарс» (місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, с. Гаврилівка, код ЄДРПОУ 30160757).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_4 виданий Іванківським РВ УМВС України в Київській області 19 листопада 2002 року, РНОКПП НОМЕР_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).

Суддя