Ухвала суду № 83675233, 15.08.2019, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/4553/19

Провадження № 2/206/1177/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2019 м. Дніпро

Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Маштака К.С., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ

14.08.2019 до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Разом з матеріалами вказаної позовної заяви, також, було подано заяву про забезпечення позову.

Додана заява була мотивована тим, що на думку позивача, відповідач перестав виконувати умови кредитного договору в повній мірі, а саме, перестав сплачувати заборгованість по кредиту та процентах, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка становить 154995, 41 грн. На думку позивача, предмет позову по даній справі та заявлений позивачем захід забезпечення позову у виді накладення арешту на майно та передачу його на зберігання, є взаємопов`язаний з предметом спору, а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача. За наслідками розгляду заяви про забезпечення позову заявник просив накласти арешт на нерухоме майно – будівля КПП літ. Ц-1,ц’, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Ознайомившись із змістом заяви про забезпечення позову та доданих матеріалів, суд приходить до такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову, в тому числі, накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також заборонити вчиняти певні дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, зміст і форма відповідної заяви про забезпечення позову має відповідати вимогам, викладеним у ст. 151 ЦПК України.

Дослідивши зміст поданої заяви, слід дійти висновку, що представником позивача не у повній мірі виконано вимоги щодо змісту поданої заяви, зокрема в порушення п. 1 ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову містить невірне найменування суду першої інстанції, до якого подається заява (правильна назва Самарський районний суд м. Дніпропетровська).

В порушення п. 2 ч. 1 ст. 151 ЦПК заява про забезпечення позову не містить номери засобів зв`язку позивача.

Також, заява про забезпечення позову не містить пропозиції щодо зустрічного забезпечення, яке є гарантією захисту прав та інтересів відповідача та має забезпечити відшкодування збитків відповідача, що можуть бути спричинені забезпеченням позову, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, оскільки підстави для застосування зустрічного забезпечення має вирішуватись судом, тоді як заявник має виконувати вимоги, передбачені п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, щодо зазначення необхідної інформації.

У принципі 7 доповіді Асоціації міжнародного права «Про забезпечувальні і запобіжні заходи в міжнародному цивільному процесі», ILA,1996) зазначається, що суд повинен мати повноваження вимагати від позивача гарантії відшкодування збитків відповідачу чи третій стороні, які можуть виникнути в результаті застосування забезпечувальних заходів.

Отже, на відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, то зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично це є збереженням існуючого стану «status-quo» між сторонами до ухвалення кінцевого рішення суду.

В той же час, згідно зі ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

З аналізу вищенаведених норм ЦПК України вбачається, що метою застосування заходів зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Питання вжиття заходів зустрічного забезпечення вирішуються судом, який остаточно і визначає захід зустрічного забезпечення, який має бути вжитий в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Позивач не наділений правом на вирішення доцільності застосування зустрічного забезпечення, тобто вказані заходи застосовуються не за ініціативою позивача. Позивач зобов`язаний лише зазначити в заяві про забезпечення позову пропозицію щодо зустрічного забезпечення, зокрема, щодо розміру грошової суми, яку він може внести на депозитний рахунок суду. Дана пропозиція враховується судом при визначенні остаточного розміру зустрічного забезпечення. У разі якщо позивач не має можливості внести відповідну суму, він має повідомити суду поважні причини відсутності такої можливості.

Крім того, заява про забезпечення позову не містить обґрунтування застосування забезпечення позову, як того вимагає положення п. 3 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, оскільки посилання на статті ЦПК України та посилання на те, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача не можна вважати обґрунтуванням застосування забезпечення позову, як того вимагає п. 3 ч. 1 ст. 151 ЦПК України.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Висновок суду про необхідність вжиття заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях позивача.

До того ж, заява взагалі, згідно до п. 4 ч. 1 ст. 151 ЦПК України не містить обґрунтування необхідності застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно та передачу його на зберігання та взагалі не містить відомостей кому саме необхідно передати майно у разі накладення арешту.

Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Судом було встановлено, що до заяви представник позивача надав відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому наявна інформація про вартість майна на 2011 рік, що позбавляє суд можливості визначити співмірність заявлених вимог обраному заявником способу забезпечення позову на теперішній час.

Окрім цього, документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності – суб`єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна (ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»), висновок про вартість майна є його невід`ємною частиною.

Суд не може погодитися з посиланням представника позивача, що предмет позову по даній справі та заявлений позивачем захід забезпечення позову у виді накладення арешту на майно та передачу його на зберігання, взаємопов`язаний з предметом спору, оскільки кредитний договір укладався між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_2 для придбання автомобіля для первинного ринку, а накласти арешт представник позивача просить на будівлю КПП літ. Ц-1,ц’, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка була придбана відповідачем до укладення кредитного договору.

Крім цього, суду не надано жодних відомостей, які містять повну інформації щодо наявності або відсутності нерухомого майна, рухомого майна та грошей, що знаходяться у володінні відповідача, за рахунок яких може бути забезпечено позов, щоб суд мав змогу встановити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам, оскільки витяг з ДРРП містить інформацію про нерухоме майно за конкретною адресою.

Також, слід звернути увагу, що ч. 3 ст. 58 ЦПК України передбачено, що юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 62 ЦПК України встановлено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, в тому числі, довіреністю фізичної або юридичної особи.

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами, що відповідає приписам ч. 3 ст. 62 ЦПК України. Як вбачається із копії довіреності, наданої представником позивача, який підписав заяву про забезпечення позову, довіреність підписана тимчасово виконуючим обов`язки Голови Правління ОСОБА_4 , якою було уповноважено ОСОБА_1 представляти інтереси АТ «ТАСКОМБАНК»

Проте, жодного документу на підтвердження наявності таких повноважень у ОСОБА_4 суду не надано.

Суд, також, звертає увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ч. 9 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, тому суд приходить до висновку, що необхідно повернути заявнику заяву про забезпечення позову, як таку, що не відповідає ст. 151 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 149-153, 157, 260-261, 263, 353 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ

Заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - повернути позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У відповідності до п. 15.5 ч.1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціювання Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя К.С. Маштак