Ухвала суду № 83668955, 12.08.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

12.08.2019 р. Справа № 914/496/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши в судовому засіданні

заяву Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування

про відстрочення виконання рішення суду

у справі №914/496/19

за позовом Фізичної особи-підприємця Парашар Валентини Анатоліївни

до відповідача Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування

про стягнення 573542,13 грн.

за участю представників:

від заявника (від відповідача) не з`явився

від стягувача (від позивача) не з`явився

ВСТАНОВИВ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування про відстрочення виконання рішення суду у справі №914/496/19, в якій заявник просить відстрочити виконання рішення суду від 11.06.2019р. у даній справі на один рік.

Ухвалою суду від 05.08.2019р. розгляд заяви призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.08.2019р.

Представники заявника та стягувача в судове засідання 12.08.2019р. не з`явилися.

Стягувачем подано клопотання (вх.№33206/19 від 12.8.2019р.) про надання можливості ознайомитися з матеріалами заяви, оскільки за його твердженням, заява про відстрочення виконання рішення суду на адресу Фізичної особи-підприємця Парашар Валентини Анатоліївни не надходила.

З приводу поданого клопотання суд зазначає таке.

Заявником до заяви про відстрочку виконання рішення суду долучено докази її відправлення разом із додатками до неї на адресу Фізичної особи-підприємця Парашар Валентини Анатоліївни, а саме: АДРЕСА_1. Із долученого до заяви опису вкладення у цінний лист вбачається, що заява разом з додатками була надіслана на адресу стягувача 01.08.2019р.

Крім того, суд звертає увагу стягувача на те, що відповідно до вимог статті 331 Господарського процесуального кодексу України, заява про відстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження.

Таким чином, враховуючи те, що заява про відстрочення виконання рішення суду була надіслана на адресу стягувача, беручи до уваги те, що господарський суд обмежений процесуальними строками для розгляду такої заяви, суд вважає за необхідне розглянути заяву про відстрочення виконання рішення суду по суті 12.08.2019р.

Розглянувши заяву про відстрочення виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у справі №914/496/19 позов задоволено повністю, вирішено стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування на користь Фізичної особи-підприємця Парашар Валентини Анатоліївни 519027,15 грн. - основного боргу, 12988,48 грн. - 3% річних, 41526,50 грн. - інфляційних втрат та 8603,13 грн. - судового збору.

Вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 12.07.2019р.

22.07.2019р. на примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у даній справі було видано наказ про стягнення з відповідача на користь позивача вищезазначених сум.

Заявник зазначає, що для Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування існують обставини, внаслідок яких відповідач не може в даний час виконати рішення суду з огляду на таке.

Львівське казенне експериментальне підприємство засобів пересування і протезування засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства соціальної політики України (далі - уповноважений орган) та створене з метою задоволення потреб населення у технічних та інших засобах реабілітації.

Забезпечення особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, іншої особи технічними та іншими засобами реабілітації (далі - ТЗР) здійснюється відповідно до вимог Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані ТЗР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2012р. №321.

Для виплати компенсації за виготовлені ТЗР Мінсоцполітики спрямовує бюджетні кошти територіальним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів з урахуванням поданих пропозицій зазначеного Фонду з метою перерахування їх органам соціального захисту населення.

Як зазначає заявник, через несвоєчасне проведення у 2018 році платежів, видатки за продукцію, що була виготовлена підприємством у 2017 році, були неоплачені, що спричинило виникнення заборгованості на початок 2018 року із виплати заробітної плати та масові звільнення працівників, звернення їх до суду із вимогами про стягнення усіх обов`язкових платежів при звільненні. Керівник підприємства звільнився за власним бажанням на початку 2018 року, а виконуючому обов`язки директора підприємства не вдалося налагодити ефективну роботу, у зв`язку з чим було призначено нового директора підприємства.

При цьому заявник просить взяти до уваги той факт, що заборгованість із виплати заробітної плати та сплати ЄСВ підприємством станом на 01.01.2019 року була погашена повністю.

У поданій заяві заявник зазначає, що утворилися також велика кредиторська заборгованість з обов`язкових платежів, а також перед постачальниками комунальних послуг, які зверталися до суду із вимогами про стягнення заборгованості з відповідними штрафними санкціями.

Крім того заявник зазначає, що заборгованість виникла також перед постачальниками матеріалів, сировини та послуг, комплектувальних виробів для протезно-ортопедичних виробів, у тому числі за Договором №401 від 31.12.2015 року укладеного з ФОП Парашар В.А .

Також заявник звертає увагу на те, що у нього існує заборгованість за кредитним договором в розмірі 606961,11 грн., що унеможливлює одноразове погашення заборгованості за договором №401 від 31.12.2015 року.

Крім того, необхідність для відстрочення виконання рішення суду, заявник обгрунтовує тим, що він є казенним підприємством.

За твердженням заявника, збиток підприємства за 2018 рік становив 2842 тис. грн., а за 1 квартал 2019 року становить 899 тис. грн.

Додатково заявник звертає увагу на те, що Львівське казенне експериментальне підприємство є єдиним підприємством в Україні, до складу якого входить стаціонар первинного та складного протезування (п.2.4 Статуту підприємства), а станом на 01.07.2019р. на стаціонарному лікуванні перебувало 24 особи.

Таким чином заявник стверджує, що стягнення з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування основної суми заборгованості разовим платежем на даний час є неможливим, а накладення арешту на рахунки підприємства може призвести до зупинення роботи підприємства, а тому заявник просить відстрочити виконання рішення суду на 1 рік.

Відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Частиною 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно з частиною 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Частиною 7 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо (пункт 7.1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).

В пункті 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, ГПК не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки (розстрочки) виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про відстрочку (розстрочку) виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.

Так, в силу приписів до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст. ст. 76-79 ГПК України).

Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013р. вказано, що підставою для застосування відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень. Розстрочка або відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

За змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446).

Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов`язань, взятих на себе за договором.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.1.10 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз`яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов?язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Також в п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов`язання (Постанова Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі №15/5027/715/2011).

Згідно з приписами статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і, оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України, то відсутність у відповідача коштів або взяття ним зобов?язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов?язку виконати зобов`язання за договором.

Враховуючи наведене, суд вважає, що заявником не доведено винятковості обставин, що унеможливлюють виконання рішення суду.

Водночас, заявляючи про відсутність коштів, заявником не подано до суду жодних належних та допустимих доказів про наявність чи відсутність у боржника інших розрахункових чи депозитних рахунків у банківських установах, за виключенням відкритого в АТ «Банк Кредит Дніпро» основного розрахункового рахунку зі спеціальним режимом для виплати заробітної плати тощо, та залишок коштів на цих рахунках.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

З огляду на встановлені судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для відстрочення виконання рішення суду.

Керуючись статтями 234, 331 Господарського процесуального кодексу України суд

УХВАЛИВ

1. Відмовити у задоволенні заяви (вх.№2108/19 від 02.08.2019р.) про відстрочення виконання рішення суду від 11.06.2019р. у справі №914/496/19.

Ухвала господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 15.08.2019р.

Суддя Петрашко М.М.