Рішення № 83668782, 15.08.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.08.2019Справа № 910/7805/19

За позовом КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЖИТНІЙ РИНОК»

до ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ГУЗІЄВА МУКІМЖОНА АХМЕДОВИЧА

про стягнення 26 321,39 грн.

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЖИТНІЙ РИНОК» (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ГОЗІЄВА МУКІМЖОНА АХМЕДОВИЧА (відповідач) про стягнення заборгованості за Договором № 1/П/О-39/2016 від 12.01.2016 в загальній сумі 26 321,39 грн., з яких: 16 676,67 грн. основного боргу, 1 304,00 грн. 3% річних, 2 906,76 грн. пені, 5 433,96 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач на підставі укладеного з позивачем Договору № 1/П/О-39/2016 від 12.01.2016 (далі - Договір) прийняв в оренду нежитлове приміщення, однак починаючи з червня 2016 не регулярно здійснював оплату орендної плати за оренду нежитлового приміщення за Договором, у зв`язку з чим сторони уклали Угоду про розірвання Договору з 01.07.2016. Згідно п. 3 наведеної угоди відповідач зобов`язався погасити заборгованість у розмірі 16 676,67 грн. (основний борг) протягом чотирьох місяців, тобто до 01.11.2016, однак, як стверджує позивач, станом 10.06.2019 вказана сума заборгованості залишається не сплаченою відповідачем, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача основного боргу, а також сум пені, 3% річних та інфляційних втрат з огляду на прострочення відповідачем грошового зобов`язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 позовну заяву КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВа «ЖИТНІЙ РИНОК» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7805/19 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

09.07.2019 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києві від 19.06.2019 про відкриття провадження у справі № 910/7805/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем ухвали Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 у справі № 910/7805/19.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 про відкриття провадження у справі № 910/7805/19 було направлене відповідачу за адресою: АДРЕСА_1, вказаною у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, поштове відправлення з наведеною ухвалою суду та примірником повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було повернуте органами зв'язку до Господарського суду міста Києва.

Враховуючи, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 у справі № 910/7805/19 було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду позивачем, яка відповідає адресі, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернуто підприємством зв'язку, суд дійшов висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, письмові пояснення та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

12.01.2016 між КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ЖИТНІЙ РИНОК» (орендодавець, позивач) та ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ-ПІДПРИЄМЦЕМ ГУЗІЄВИМ МУКІМЖОНОМ АХМЕДОВИЧЕМ (орендар, відповідач) було укладено Договір № 1/П/О-39/2016 (далі - Договір або Договір № 1/П/О-39/2016 від 12.01.2016), відповідно до пунктів 1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення, яке розташоване у підвальному приміщенні (ділі - об'єкт оренди) за адресою: вулиця Верхній Вал, буд. 16, для кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи. Обєктом оренди є нежиле приміщення, загальною площею 53,6 кв. м, згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору; устаткування, інвентар та інше майно (за наявності) згідно з переліком, що є невід'ємною частиною цього Договору (п. 2.1 Договору).

Об`єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Житній Ринок» (п. 2.4 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору, за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250 та на дату підписання Договору становить 220,61 грн. без ПДВ за 1 кв. м. орендованої площі, що в цілому складає 11 824,70 грн. без ПДВ. Орендна плата з урахуванням ПДВ складає 14 189,64 грн.

Місячна орендна плата згідно п. 3.2 Договору та Додатку № 1 від 12.01.2016 «Розрахунок орендної плати по нежитлову приміщенню (споруди) за адресою: вул. Верхній Вал, буд. 16» складає 5 912,46 грн. без ПДВ, а з ПДВ - 7 094,95 грн.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Згідно з пунктом 3.6 Договору орендна плата сплачується орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві.

Вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонт будівлі, у т. ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо (п. 3.7 Договору).

Відповідно до пункту 9.1 Договору, останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє один місяць. Договір вважається автоматично пролонгованим на тих же умовах і на той же термін до моменту підписання трьохстороннього договору між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради, КП «Житній Ринок» та орендарем.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняла в користування приміщення загальною площею 53,6 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується актом приймання-передачі від 12.01.2016.

В позовній заяві позивач зазначив, що починаючи з червня 2016 відповідач не регулярно здійснював оплату орендної плати за оренду нежитлового приміщення за Договором, у зв`язку з чим сторони уклали Угоду про розірвання Договору з 01.07.2016. Згідно п. 3 наведеної угоди відповідач зобов`язався погасити заборгованість у розмірі 16 676,67 грн. (основний борг) протягом чотирьох місяців, тобто до 01.11.2016, однак, як стверджує позивач, станом 10.06.2019 вказана сума заборгованості залишається не сплаченою відповідачем.

З огляду на зазначене, позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача основного боргу, а також сум пені, 3% річних та інфляціних втрат з огляду на прострочення відповідачем грошового зобов`язання.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором оренди комунального майна, який підпадає під правове регулювання статей 759-786 Цивільного кодексу України, статей 283-287 Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у орендодавця, орендаря та підприємства-балансоутримувача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму .

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Матеріалами справи (актом приймання-передачі від 12.01.2016) підтверджуються обставини прийняття відповідачем в користування об`єкта оренди на підставі Договору.

Матеріали справи також містять докази розірвання Договору № 1/П/О-39/2016 від 12.01.2016 за згодою та повернення об`єкта оренди відповідачем.Угодою від 01.07.2016 до Договору № 1/П/О-39/2016 від 12.01.2016 сторони погодили, що Договір № 1/П/О-39/2016 від 12.01.2016 вважається розірваним з 01.07.2016. Підписання даної угоди свідчить про те, що відповідач передав, а позивач прийняв торгівельне приміщення.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотною умовою договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності.

У пункті 3.2 Договору та Додатку № 1 до вказаного Договору сторони визначили, що розмір місячної орендної плати, розрахунок якої здійснено на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженою рішенням Київради від 21.04.2015 № 415/1280 (далі - Методика), становить 5 912,46 грн. з ПДВ.

Пунктом 3 Угоди від 01.07.2016 до Договору № 1/П/О-39/2016 від 12.01.2016 сторони погодили, що відповідач зобов'язується погасити заборгованість в розмірі 16 676,67 грн. протягом чотирьох місяців, тобто у строк до 01.07.2016 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи що відповідач у строк до 01.07.2016 не погасив заборгованість в розмірі 16 676,67 грн., позивач 23.05.2017 звернувся до нього з претензією № 292-194 на вказану суму та просив сплатити заборгованість.

Однак відповідач відповіді за вказану претензію не надав та заборгованість не сплатив.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приймаючи до уваги належне виконання позивачем своїх зобов`язань та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе обов`язків за Договором № 1/П/О-39/2016 від 12.01.2016, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 16 676,67 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення 2 906,76 грн. пені за період з 11.12.2018 по 11.06.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом враховано роз'яснення, надані господарським судам у п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, а саме: щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно п. 6.2 Договору сторони узгодили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Отже, укладеним між сторонами Договором № 1/П/О-39/2016 від 12.01.2016 не передбачено більшу тривалість періоду нарахування пені, ніж встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Судом встановлено, що прострочення з оплати орендних платежів в спірному випадку виникло з 02.11.2016. Отже, нарахування пені у даному випадку можливе за період 6 місяців з 02.11.2016.

Проте, позивач заявив до стягнення з відповідача пеню за період з 11.12.2018 по 11.06.2019, який фактично знаходиться поза межами 6-ти місячного терміну, визначеного приписами ч. 6 ст. 232 ГК України.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення пені в сумі 2 906,76 грн. за період з 11.12.2018 по 11.06.2019 задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача про стягнення 5 433,96 грн. інфляційних втрат за період з 02.11.2016 по 11.06.2019.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищенаведеного, суд здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань встановив, що вірною сумою інфляційних нарахувань є 5 195,04 грн.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 433,96 грн. інфляційних нарахувань підлягають задоволенню частково в сумі 5 195,04 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 1 304,00 грн. за період з 02.11.2016 по 11.06.2019.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» перевірку заявленої до стягнення суми 3% річних в розмірі 1304,00 грн., виходячи з встановленого періоду, з якого відповідач є таким, що прострочив, та з урахуванням визначеного позивачем у розрахунку періоду нарахування, суд дійшов висновку, що сума 3% річних, розрахована позивачем, не суперечать нормам чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню повністю в сумі 1 304,00 грн. 3% річних.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних та стягнення з відповідача 16 676,67 грн. основного боргу, 1 304,00 грн. 3% річних, 5 195,04 грн. інфляційних втрат.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній розрахунок суми судових витрат, зі змісту якого вбачається, що позивач поніс судові витрати в розмірі 1 921,00 грн. судового збору.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 1 691,42 грн. покладається на відповідача, а в розмірі 229,58 грн. - на позивача.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ГУЗІЄВА МУКІМЖОНА АХМЕДОВИЧА (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЖИТНІЙ РИНОК» (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 16; ідентифікаційний код 05587843) 16 676,67 грн. (чотири тисячі чотириста дев'яносто чотири гривні 68 коп.) основного боргу, 1 304,00 грн. (одну тисячу триста чотири гривні 00 коп.) 3% річних, 5 195,04 грн. (п'ять тисяч сто девянсто п'ять гривень 04 коп.) інфляційних втрат, 1 691,42 грн. (одну тисячу шістсот дев'яносто одну гривню 42 коп.) судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 15.08.2019.

Суддя Гумега О.В.