Рішення № 83668647, 02.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.07.2019Справа № 910/11655/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Торгсистема"

до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація"

про визнання недійсним акту обстеження нежилих приміщень

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

від позивача - Андрощук Ю.П.за дов.

від відповідача - Костюк О.М за дов.

від третьої особи Богданевич Ю.В. - за дов.

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним акту обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018, які знаходяться за адресою: бульвар Лесі Українки, будинок 27/2 літ. А у м. Києві .

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваний акт складено з грубим порушенням стандартів оформлення офіційних документів, встановлених ДСТУ 4163-2003 Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації.

Ухвалою суду від 10.09.2018 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

24.09.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи №910/11655/18 ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.11.2018, залучено до участі у справі третю особу - Комунальне підприємство "Київжитлоспецекспуатація" .

11.10.2018 третьою особою подані письмові пояснення, які долучені судом до матеріалів справи.

05.11.2018 позивачем подані заперечення на пояснення третьої особи.

Підготовчі засідання відкладалися.

09.11.2018 відповідачем подано відзив на позову заяву, в якому відповідач не погодився з твердженнями позивача, викладеними в позовній заяві.

14.12.2018 позивачем подана заява про зміну предмету позову. Відповідно до якої позивач просив суд визнати недійсним акт обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018 та визнати недійсним п.8.5 договору №2241 про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду від 22.08.2016.

Частиною 3 статті 46 ГПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову

допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання справі.

При цьому, збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Суд розглянувши подану заяву, не прийняв її до розгляду, оскільки перша вимога повністю дублює позовну вимогу в даній справі, а друга вимога не була заявлена при поданні позовної заяви, у зв`язку з чим є новою та фактично змінює одночасно і предмет і підстави поданого позову, що є неприпустимим.

Ухвалою суду від 17.01.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю про зміну предмету позову повернуто заявникові без розгляду.

Подане, через відділ діловодства суду 29.11.2018 клопотання позивача про витребування доказів задоволено судом частково.

Так, відповідно до ухвали суду від 17.01.2019 витребувано у Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та Комунального підприємства "Київжитлоспецекспуатація" наступні документи:

- оригінал Акту обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018 року;

- копію доручення (наказ, довіреність) на проведення 27.04.2018 обстеження нежилих приміщень, якими Позивач користується згідно Договору оренди № 2241 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду в новій редакції від 22.08.2016;

- копію наказів про призначення на посаду осіб, які здійснювали обстеження та складали Акт;

- копію посадових інструкцій осіб, які здійснювали обстеження та складали Акт.

Представник позивача підтримав подані 28.02.2019, 14.05.2019 клопотання про призначення судової експертизи.

На обґрунтування клопотання позивач зазначив, що на думку позивача оформлення Акту не відповідає зазначеному стандарту оформлення документів, також з документів, які надані Відповідачем та третьою особою, позивачу не вдалося з`ясувати коло осіб, які забезпечують нагляд та контроль за порядком використання орендодавцями комунального нерухомого майна, чи мали люди, які здійснювали огляд та склали оспорюваний Акт, відповідну компетенцію та право це робити.

З огляду на те, що в процесі підготовчих засідань у суду не виникало питань, які потребують спеціальних знань і в матеріалах справи відсутні докази які є взаємно суперечливими, господарський суд в змозі самостійно надати оцінку всім доказам які містяться в матеріалах справи та мають суттєве значення для вирішення спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення по справі комплексної судової економічної та технічної експертизи.

В підготовчому засіданні 16.05.2019 остаточно визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовних вимог. З`ясовані всі питання визначені ст. 182 Господарського процесуального кодекс України.

Суд в підготовчому судовому засіданні поставив на обговорення питання про можливість завершення підготовчого провадження, та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представники сторін зазначили про можливість закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 16.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 04.06.2019.

В судовому засіданні 04.06.2019 оголошено перерву до 02.07.2019.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 02.07.2019 судом було заслухано вступне слово позивача, відповідача та третьої особи, з`ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

У судовому засідання 02 липня 2019 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.08.2016 року між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Торгсистема" (орендарем) був укладений договір №2241 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Відповідно до п.1.1 договору орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 19 липня 2016 р., протокол № 20 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі об`єкт оренди), яке знаходиться за адресою: бульвар Лесі Українки, будинок № 27/2 Літ. А у м. Києві, для розміщення торгівельного об`єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, що призначаються для навчальних закладів.

Пунктом 2.1 договору визначено, що об`єктом оренди є: нежитлові приміщення загальною площею: 442, 30 кв.м. в т.ч. 9, 50 кв.м., 2 поверх -371, 70 кв.м., підвал -61, 10 кв. м. згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

Вартість об`єкта оренди згідно із затвердженим 15 квітня 2016 року висновком про вартість майна станом на 31 березня 2016 року становить: 9 683 500, 00 грн. (п.2.2 договору).

Стан об`єкта на дату передачі його орендареві визначається в акті приймання - передачі за узгодженим висновком підприємства - балансоутримувача і орендаря.

Відповідно до договору №2241 було передано в орендне користування позивачу нежилі приміщення загальною площею: 440,30 кв.м.,в т.ч. 1 поверх - 9,50 кв.м., 2 поверх - 371,70 кв.м., підвал - 61,10 кв.м. в будинку №27/2літ . А на бульварі Лесі Українки м. Києві для розміщення торгівельного об`єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, що призначаються для навчальних закладів.

Відповідно до п. 2.4 договору оренди №2241, орендар вступає у строкове платне користування об`єктом у термін указаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше, ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації цього Договору) та акта приймання - передачі об`єкта.

Передача об`єкта в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об`єкт. Власником об`єкта залишається територіальна громада міста Києва, а орендар користується ним протягом строку оренди (п.2.5 договору).

Відповідно до п.5.1 договору орендодавець має право проводити необхідний огляд та перевірку виконання орендарем умов цього договору. В процесі перевірки виконання умов цього договору оренди може бути здійснення фото-або відео фіксація стану та умов використання об`єкта.

Орендодавець має право відмовитися від договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря при несплаті орендарем орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою протягом 3 місяців з дня закінчення строку платежу (п.5.1.3. договору).

Пунктом 5.2 договору визначено, що підприємство-балансоутримувач має право проводити необхідний огляд та перевірку виконання орендарем умов цього договору. В процесі перевірки виконання умов цього договору оренди може бути здійснена фото- або відео фіксація стану та умов використання об`єкта.

Згідно п.5.3 договору орендар має право використовувати об`єкт відповідно до його призначення та умов цього договору.

27.04.2019 року представниками Департаменту комунальної власності м. Києва, на підставі п. 7.2 договору, було проведено обстеження фактичного використання орендованих нежилих приміщень загальною площею 442,30 кв.м. на вул. Л . Українки , 27/2 літ.А.

За результатами обстеження вказаних нежитлових приміщень встановлено, що частина об`єкту оренди (підвал) використовуються для розміщення складу, інша частина - для розміщення офісу, що є порушенням п.1.1 договору оренди.

Вказаний акт обстеження підписаний членами комісії та директором позивача ( ОСОБА_1 ), який зауважив, що на момент обстеження за оренду було оплачено 67 397,91 грн.

Рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 затверджено Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва (далі - Положення) та Методику розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі Методика).

Згідно з п.6.2 Положення передбачено, що розмір орендної плати визначається у разі передачі в оренду майна на конкурсних засадах відповідно до конкурсних пропозицій переможця конкурсу на право оренди. В інших випадках згідно з Методикою розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.

Відповідно до п.3 Методики розмір орендної плати визначається згідно з цією методикою і зазначається у договорі оренди.

Договором оренди № 2241 та рішенням постійної Комісії Київської міської ради з питань власності від 19.07.2016 протоколом № 20 визначено цільове призначення об`єкта оренди: для розміщення торгівельного об`єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, що призначаються для навчальних закладів.

Відповідно до п. 20 таблиці 2 підпункт 20 абзацу 6 Методики (в редакції чинній на дату укладення договору оренди № 2241 від 22.08.2016) для розміщення торгівельних об`єктів з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, ліцензованої відео - та аудіо продукції, що призначається для навчальних закладів визначена орендна ставка - 6%. Вказана орендна ставка була застосована при здійсненні розрахунку орендної плати, який згідно з пунктом 7 Методики здійснюється підприємством - балансоутримувачем та затверджується відповідним орендодавцем.

Для розміщення складських приміщень, офісу відповідно до вказаної Методики застосовуються інші орендні ставки.

Листом від 14.05.2018 №062/05/15-4428 Департамент комунальної власності м. Києва завернувся до позивача та повідомив, що за результатами обстеження вказаних нежитлових приміщень встановлено, що частина об`єкту оренди (підвал) використовуються для розміщення складу інша частина - для розміщення офісу, що є порушенням п. 1.1. договору оренди. У зв`язку з чим повідомлено, що КП "Київжитлоспецекспуатація" відповідно до п.8.5. договору оренди необхідно нарахувати різницю між орендною платою за фактичне використання об`єкта оренди, встановленою перевіркою та орендною платою визначеною договором оренди за весь період оренди та надати зазначений розрахунок орендарю для оплати та розпочати процедуру розірвання договору оренди в судовому порядку.

Листом від 07.06.2018 вих.№18.06-007 позивач звернувся до відповідача з клопотанням, в якому просив:

- скасувати рішення про нецільове використання нежилих приміщень у будинку №27/2 літер. А на бульв. Лесі Українки ;

- скасувати зазначену в Листі КП "Київжитлоспецекспуатація" від 29.05.2018 р. вих. № 062/15/1/05-2666 вимогу про перерахунок орендної плати за підвищеними коефіцієнтами з 22.08.2016 та вимогу про сплату заборгованості в розмірі 1 334 851,40 грн.

- надати пільгу по сплаті орендної плати по Договору №2241 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (яка надавалася до березня 2018 року) в розмірі 50% від загального розміру орендної плати вказаної в пункті 3.1. Договору №2241 для можливості подальшої роботи підприємства.

Спір у справі виник, у зв`язку з тим, що позивач вважає, що акт обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018 складений з грубими порушеннями стандартів оформлення офіційних документів, оскільки він складений з порушенням вимог, встановлених ДСТУ 4163-2003 Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому суд виходить з положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що згідно зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

ЦК України та іншими законами можуть встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав. Таким чином, суд під час розгляду і вирішенні господарської справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини, і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин та цього спору.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

У статті 16 ЦК України вказано, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").

Крім того, у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи як звернутися до суду, так і право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

При зверненні до практики ЄСПЛ (справа "Марченко М. В. проти України") у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо "права" як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Згідно з ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, суд дійшов до висновку, що спірний акт обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018 не є правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки його підписання не створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків у сторін договору, а лише посвідчує факт певної події.

Відтак, оскільки оспорюваний позивачем акт не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, та не є правовстановлюючим документом, які відповідно до вимог цивільного законодавства можуть бути оспорені як недійсні, то по суті спірний акт є документом, який засвідчує факт певної події, в даному випадку, існування акту само по собі не несе будь-яких юридичних наслідків для позивача, а є лише доказом у справі щодо стягнення боргу з орендної плати, виселення або розірвання договору, тобто доказом в спорі про право і якому судом буде надана правова оцінка у відповідній справі.

Отже, вимога позивача про визнання акту обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018 недійсним є такою, що не відповідає способам захисту права та не направлена на реальний та ефективний захист порушеного права, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у зв`язку з відмовою в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Торгсистема" відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13.08.2019

Суддя І.І. Борисенко