Рішення № 83668637, 13.08.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.08.2019Справа № 910/4359/19

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Мазур В.М.

розглянувши справу № 910/4359/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тропік";

до товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО";

про стягнення 1 714 027,68 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Шимін О.П., адвокат, договір № 2903/19-1 від 29.03.2019р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тропік" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення 1 714 027,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки №121218-20/15 від 12.12.2018р. в частині оплати отриманого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 1 586 262,96 грн., за прострочення сплати якої позивачем нараховані пеня в сумі 98304,70 грн., інфляційні втрати - 21267,96 грн. та 3% річних - 8192,06 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2019р. відкрито провадження у справі № 910/4359/19 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження з огляду на складність справи. Підготовче засідання призначено у справі на 23.05.2019р. Клопотання позивача про розгляд справи у режимі відеоконференції задоволено частково та призначено розгляд справи в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Господарському суду Львівської області.

06.05.2019р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено про наявність підстав для зменшення заборгованості на суму 175 000,00 грн., оскільки відповідач сплатив позивачу вказані кошти платіжними дорученнями № 6371 від 01.04.2019р. на суму 50 000 грн.; № 6653 від 02.04.2019р. на суму 50 000 грн.; № 6775 від 03.04.2019р. на суму 50 000 грн.; № 6937 від 04.04.2019р. на суму 25 000 грн., а також на суму 4 500,00 грн. у зв'язку із зарахуванням однорідних зустрічних вимог заявами від 03.04.2019р. та 18.04.2019р. Також, у відзиві викладені заперечення на позовну заяву, обґрунтовані тим, що: 1) долучені до позовної заяви товарно-транспортні накладні не відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки на них не зазначені: посади особи покупця (ТОВ «ГІППО»), яка отримувала товар, вказаний у накладних та TTH; дані (прізвище, ім'я, по-батькові), що дають змогу ідентифікувати особу покупця, яка отримувала товар. При цьому такі дані щодо особи постачальника зазначені. Також, на переконання відповідача, на накладних і ТТН від 10.01.2019р., 18.01.2019р., 19.01.2019р., 22.01.2019р. стоїть один підпис представника покупця (без його розшифровки), а на накладних і ТТН від 11.01.2019р., 14.01.2019р., 16.01.2019р. проставлено інший підпис представника покупця (без його розшифровки), що не дає змогу ідентифікувати особу. 2) позивач не довів належними та допустимими доказами, що ним здійснювалась поставка імпортного товару, який повинен оплачуватись протягом 14 календарних днів, а не 25 календарних днів, як вважає відповідач, що є підставою для перерахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, у відзиві відповідачем заявлено клопотання про зменшення судових витрат на правову допомогу в три рази.

13.05.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заява про зменшення позовних вимог.

20.05.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання №01-05/40 від 16.05.2019р. про:

- витребування у позивача оригіналу видаткової накладної від 11.01.2019р. №100063 на суму 148 390,50 грн., оригіналу товарно-транспортної накладної від 11.02.2019р. №2019.11/016 на суму 148 390,50 грн.;

- витребування у позивача документів (доказів) поставки імпортного товару за договором поставки №121218-20/15 від 12.12.2018р.;

- зобов`язання позивача надіслати відповідачу додаток №2 до позовної заяви "Розрахунок пені".

20.05.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заява про здійснення підготовчого засідання за відсутності представника, відповідь на відзив та заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1 408 262,96 грн., пеню в сумі 150 564,96 грн., інфляційні втрати - 21 267,96 грн. та 3% річних - 12 595,31 грн.

З огляду на те, що заява позивача про зменшення позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв до розгляду відповідну заяву ТОВ "Тропік" .

Представники учасників справи в судове засідання 23.05.2019р. не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача №01-05/40 від 16.05.2019р., суд задовольнив його частково та витребував у позивача оригінали всіх видаткових накладних і товарно-транспортних накладних, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Також, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, оскільки надання витребуваних судом оригіналів документів для огляду передбачає особисту участь представника позивача у судовому засіданні.

Ухвалою від 23.05.2019р. суд продовжив строк підготовчого провадження та підготовче засідання у справі відклав на 20.06.2019р.

18.06.2019р. на адресу господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів щодо сплати суми заборгованості на суму 400 000,00 грн. та відкладення підготовчого засідання, у зв`язку з неможливістю представника з`явитись у судове засідання.

20.06.2019р. на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів про сплату 156 762,96 грн. заборгованості.

Присутній у підготовчому засіданні 20.06.2019р. представник позивача подав для огляду суду витребувані оригінали всіх документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також надав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої ціна позову становить 1 153 184,65 грн., що складається з: 906 762,96 грн. заборгованості за поставлений товар, 206 057,83 грн. - пені, 23 022,94 грн. - інфляційні втрати, 17 340,92 грн. - 3% річних.

Представник відповідача в підготовче засідання не з`явився.

Представник позивача заперечив щодо відкладення підготовчого засідання, посилаючись на те, що у справі достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Однак, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів сторін у даній справі, забезпечення сторонам можливості надати всі необхідні докази, заяви та клопотання на їх розсуд, а також взяти участь в судовому засіданні, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання на 18.07.2019р.

17.07.2019р. на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній повідомляє, що сума заборгованості за товар станом на 15.07.2019р. становить 269 750,00 грн., а також заперечує проти нарахування пені та просить відкласти підготовче засідання, у зв`язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника.

Присутній у підготовчому засіданні 18.07.2019р. представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої ціна позову становить 591 427,49 грн., що складається з: 269 750,00 грн. заборгованості за поставлений товар, 223 556,30 грн. - пені, 79 280,40 грн. - інфляційні втрати, 18 840,79 грн. - 3% річних.

З огляду на те, що заява позивача про зменшення позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв до розгляду відповідну заяву ТОВ "Тропік", у зв`язку чим має місце нова ціна позову - 591 427,49 грн.

Представник відповідача в підготовче засідання не з`явився.

Представник позивача заперечив щодо відкладення підготовчого засідання та наполягав на призначенні справи до судового розгляду, посилаючись на те, що у справі достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Враховуючи, що представник відповідача вже тричі не з`явився в засідання суду, а також з огляду на відсутність доказів поважності причин нез`явлення представника відповідача, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2019р. закрито підготовче провадження у справі № 910/4359/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.08.2019р.

19.07.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання, в якому останній повідомляє, що сума заборгованості за товар станом на 15.07.2019р. становить 269 750 грн., повідомляє про неможливість забезпечити явку представника та просить відкласти судове засідання, а також повторно заперечує проти нарахування пені.

29.07.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення.

31.07.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання, в якому останній повідомляє, що сума заборгованості за товар станом на 30.07.2019р. становить 169 750 грн.

Присутній у судовому засіданні 01.08.2019р. представник позивача подав заяву про розподіл судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2019р розгляд справи відкладено на 13.08.2019р., у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про дату і час проведення судового засідання.

12.08.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання, в якому останній повідомляє, що сума заборгованості за товар станом на 12.08.2019р. становить 119 750 грн., а також повторно заперечує проти нарахування пені та просить зменшити витрати на правничу допомогу, стягнувши з нього до 10 000,00 грн.

Присутній у судовому засіданні 13.08.2019р. представник позивача підтримав позовні вимоги, зазначивши що станом на день розгляду справи сума заборгованості відповідача за товар становить 119 750,00 грн., та подав заяву про розподіл судових витрат, а також заперечив щодо прийняття судом до уваги пояснень відповідача, направлених суду після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Представник відповідача право на участь в судовому засіданні не скористався. Відповідач належним чином повідомлений про дату і час проведення судового засідання, що підтверджується долученим до матеріалів справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за фактичним місцезнаходженням відповідача: м. Луцьк, вул. Клима Савура,21а.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній

справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 13.08.2019р., відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.12.2018р. між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) було укладено договір поставки № 121218-20/1б (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного договору.

Поставка товару здійснюється на підставі накладної (их) згідно замовлення покупця, яка (і) є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

12.12.2018р. сторони підписали протокол розбіжностей, договори про внесення змін №1 та №2 до договору поставки № 121218-20/1б від 12.12.2018р.

Відповідно до п. 5.4. договору, оплата за поставлений товар сум у розмірах понад ліміт, встановлений п. 5.5. даного договору, здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника кожні 25 календарних днів з дати поставки товару.

У п. 5.5. договору сторони погодили, що заборгованість покупця за поставлений постачальником товар, яка зберігається за покупцем без застосування до нього відповідальності за невиконання зобов'язання по договору та складає суму (ліміт заборгованості ) в розмірі « ---- » грн. у т. ч. ПДВ. Вказаний ліміт заборгованості має бути погашений (сплачений) у випадку розірвання або закінчення терміну дії договору після підписання сторонами акту звірки.

Договором про внесення змін №2 від 12.12.2018р. сторони доповнили договір поставки № 121218-20/1б від 12.12.2018р. п. 5.4.2., згідно якого оплата за поставку імпортного товару здійснюється покупцем протягом 14 календарних днів з дати поставки товару шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок постачальника.

Згідно п. 8.2.1. договору, за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 5.4. даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019р., але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання (п. 9.1. договору).

На виконання договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 736 262,96 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними: №400047 від 10.01.2019р. на суму 376 463,40 грн., №400063 від 11.01.2019р. на суму 148 390,50 грн., №400072 від 14.01.2019р. на суму 452 558,70 грн., №400091 від 16.01.2019р. на суму 265 799,40 грн., №400110 від 18.01.2019р. на суму 80 238,90 грн., №400116 від 19.01.2019р. на суму 317 808,06 грн., №400129 від 22.01.2019р. на суму 95 004,00 грн.

На підтвердження поставки товару за вказаними видатковими накладними позивачем також надано підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств товарно-транспортні накладні №2019.01.10/018 від 10.01.2019р., №2019.01.11/0168 від 11.01.2019р., №2019.01.14/002 від 14.01.2019р., №2019.01.16/021 від 16.01.2019р., №2019.01.18/035 від 18.01.2019р., №2019.01.19/0128 від 19.01.2019р., №2019.01.22/021 від 22.01.2019р.

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на суму 1 606 762,96 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача та копіями платіжних доручень, наявними в матеріалах справи.

Також, позивач зазначив, що сторонами здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 9 750,00 грн., згідно з заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог, копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором поставки № 121218-20/1б від 12.12.2018р. щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар у сумі 269 750,00 грн., за порушення строків сплати якої нараховані пеня в сумі 223 556,30 грн., 3% річних в сумі та 18 840,79 грн. та 79 280,40 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, на виконання своїх зобов'язань за договором поставки № 121218-20/1б від 12.12.2018р., здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, на загальну суму 1 736 262,96 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними: №400047 від 10.01.2019р. на суму 376 463,40 грн., №400063 від 11.01.2019р. на суму 148 390,50 грн., №400072 від 14.01.2019р. на суму 452 558,70 грн., №400091 від 16.01.2019р. на суму 265 799,40 грн., №400110 від 18.01.2019р. на суму 80 238,90 грн., №400116 від 19.01.2019р. на суму 317 808,06 грн., №400129 від 22.01.2019р. на суму 95 004,00 грн.

На підтвердження поставки товару за вказаними видатковими накладними позивачем також надано підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств товарно-транспортні накладні №2019.01.10/018 від 10.01.2019р., №2019.01.11/0168 від 11.01.2019р., №2019.01.14/002 від 14.01.2019р., №2019.01.16/021 від 16.01.2019р., №2019.01.18/035 від 18.01.2019р., №2019.01.19/0128 від 19.01.2019р., №2019.01.22/021 від 22.01.2019р.

У відзиві відповідач зазначив, що долучені до позовної заяви товарно-транспортні накладні не відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки на них не зазначені: посади особи покупця (ТОВ «ГІППО»), яка отримувала товар, вказаний у накладних та TTH; дані (прізвище, ім'я, по-батькові), що дають змогу ідентифікувати особу покупця, яка отримувала товар. При цьому такі дані щодо особи постачальника зазначені. Також, на переконання відповідача, на накладних і ТТН від 10.01.2019р., 18.01.2019р., 19.01.2019р., 22.01.2019р. стоїть один підпис представника покупця (без його розшифровки), а на накладних і ТТН від 11.01.2019р., 14.01.2019р., 16.01.2019р. проставлено інший підпис представника покупця (без його розшифровки), що не дає змогу ідентифікувати особу.

З викладеного вбачається, що відповідач проти факту поставки йому товару за зазначеними вище видатковими накладними не заперечує, а його заперечення в цілому зводяться до неналежного оформлення накладних і ТТН.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Самі ж первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій і їх незначні недоліки не можуть спростовувати факт поставки товар.

Таку ж позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 12.06.2018р. по справі № 826/11879/13-а, зазначивши, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, підписання покупцем зазначених вище документах та проставлення на них печатки підприємства, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідають вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Тому, суд не приймає доводи відповідача, оскільки зазначені вище видаткові та товарино-транспортні накладні містять відтиски печаток сторін. При цьому, відповідач не надав суду доказів щодо того, що печаткою підприємства користується особа, яка не має права нею користуватися (звернень до органів внутрішніх справ з приводу втрати чи викрадення печатки підприємства, шахрайства з використанням печатки підприємства тощо). Також під час розгляду справи № 910/4359/19 відповідач не просив провести експертизу щодо невідповідності підписів, зазначених у видаткових та товарино-транспортних накладних, підписам посадових осіб підприємства.

Крім того, факт отримання відповідачем товару за вказаними вище видатковими накладними підтверджується частковою оплатою його відповідачем на загальну суму 1 616 512,96 грн. (1 606 762,96 грн. оплата + 9 750,00 грн. зарахування зустрічних однорідних вимог).

З урахуванням черговості надходження платежів, станом на день розгляду справи повністю є оплаченим товар за видатковими накладними №400047 від 10.01.2019р., №400063 від 11.01.2019р., №400072 від 14.01.2019р., №400091 від 16.01.2019р., №400110 від 18.01.2019р., частково - за видатковою накладною №400116 від 19.01.2019р.

Також, факт поставки товарів підтверджується і тим, що відповідач за наслідками цих господарських операцій у відповідних податкових періодах задекларовано витрати з податку на прибуток та податковий кредит з податку на додану вартість.

З огляду на викладене, суд вважає доводи відповідача необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, судом встановлено, що п. 5.4. договору оплата за поставлений товар сум у розмірах понад ліміт, встановлений п. 5.5. даного договору, здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні, в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника кожні 25 календарних днів з дати поставки товару.

12.12.2018р. договором про внесення змін №2 сторони доповнили договір поставки №121218-20/1б від 12.12.2018р. п. 5.4.2., згідно якого оплата за поставку імпортного товару здійснюється покупцем протягом 14 календарних днів з дати поставки товару шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок постачальника.

На підтвердження поставки імпортного товару позивачем надано копії податкових накладних, які були зареєстровані ТОВ «Тропік» для ТОВ «ПАККО Холдинг», для віднесення останнім сплаченого у ціні придбаного товару податку на додану вартість до податкового кредиту з цього податку, а саме: від 10.01.2019р. №400047, від 11.01.2019р. №400063, від 14.01.2019р. № 400072, від 16.01.2019р. № 400091, від 18.01.2019р. № 400110, від 19.01.2019р. № 400116, від 22.01.2019р. № 400126.

Форма і порядок заповнення податкового накладної затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015р. № 1307, зареєстрованого в Мінюсті 26.01.2016р. за №137/28267.

Відповідно до п. 16 цього Порядку, у разі постачання товару, ввезеного на митну територію України, у графі 3.2 Розділу Б табличної частини податкової накладної проставляється позначка "Х". Графа 3.2 заповнюється на всіх етапах постачання товару.

Судом встановлено, що вказані вище податкові накладні по всіх позиціях товару у графі 3.2. містять позначку «Х», що свідчить про те, що усі ці товари мають імпортне походження.

Всі вказані вище податкові накладні позивачем зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відповідачем у відповідному податковому періоді включено до податкового кредиту з податку на додану вартість, а на витрати з придбання цих товарів зменшено податкові зобов'язання з податку на прибуток.

Крім цього, факт, що реалізовані відповідачу товари мають імпортне походження підтверджується і вантажно-митними деклараціями, згідно яких товари ТОВ «Тропік» імпортувало в Україну, копії яких додано позивачем до відповіді на відзив.

Відповідачем вказані обставини не спростовано, як і не доведено протилежного, а тому його доводи щодо необхідності застосування строку оплати товару, передбаченого п. 5.4., є необґрунтованим.

У зв'язку із викладеним, строк оплати товару, поставленого згідно видаткових накладних №400047 від 10.01.2019р., №400063 від 11.01.2019р., №400072 від 14.01.2019р., №400091 від 16.01.2019р., №400110 від 18.01.2019р., №400116 від 19.01.2019р., №400129 від 22.01.2019р., підлягає визначенню на підставі п. 5.4.2. договору.

Враховуючи викладене, виходячи з умов п. 5.4.2. договору поставки № 121218-20/1б від 12.12.2018р., строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Так, відповідач мав оплатити товар до:

- 24.01.2019р. включно за видатковою накладною №400047 від 10.01.2019р.;

- 25.01.2019р. включно за видатковою накладною №400063 від 11.01.2019р.;

- 28.01.2019р. включно за видатковою накладною №400072 від 14.01.2019р.;

- 30.01.2019р. включно за видатковою накладною №400091 від 16.01.2019р.;

- 01.02.2019р. включно за видатковою накладною №400110 від 18.01.2019р.;

- 02.02.2019р. включно за видатковою накладною №400116 від 19.01.2019р.;

- 05.02.2019р. включно за видатковою накладною №400129 від 22.01.2019р.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п. 5.4.2. договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату з порушенням строку на загальну суму 1 606 762,96 грн.

Також, сторонами здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 9 750,00 грн.

Вказаний факт визнається обома сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У зв'язку з викладеним у відповідача виникла заборгованість з оплати поставленого товару у розмірі 119 750 грн., з розрахунку 1 736 262,96 грн. (вартість поставленого товару) - 1 606 762,96 грн. (часткова оплата) - 9 750,00 грн. (зарахування зустрічних вимог).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором, відповідно до п. 5.4.2. останнього, настав, а доказів оплати товару станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково в розмірі 119 750 грн.

При цьому, враховуючи, що предмет спору в частині стягнення 150 000,00 грн. заборгованості, у зв'язку з її оплатою відповідачем, припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду, суд дійшов висновку закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України в цій частині.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 8.2.1. договору за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 5.4. даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.

Разом з тим, відповідач вважає, що сторонами не досягнуто домовленості щодо застосування штрафної санкції у вигляді пені, оскільки сторони передбачили відповідальність у вигляді пені саме за порушення термінів розрахунків, передбачених в п. 5.4. договору, яким передбачено оплату за поставлений товар сум у розмірах понад ліміт встановлений в п.5.5 даного договору, в свою чергу п.5.5. договору не визначає жодного ліміту.

Суд не погоджується з викладеним твердженням відповідача з огляду на наступне.

Так, пунктом 5.4. договору визначено, що оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт, встановлений п. 5.5. даного договору, здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні, в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника.

У пункті 5.5. договору, який передбачає визначення можливого ліміту заборгованості, сторони поставили прочерк, що свідчить про те, що розмір такого ліміту дорівнює « 0».

Таким чином, проставлення у пункті 5.5. договору прочерку не свідчить про те, що сторони не домовились про застосування пені, а свідчить про те, що товар, який поставлений по цьому договору підлягає оплаті протягом 25 календарних днів, без обмеження та застосування будь-яких лімітів заборгованості.

В той же час, 12.12.2018р. сторонами підписано договори про внесення змін № 1 та № 2, якими договір поставки доповнено підпунктами 5.4.1. і 5.4.2. та визначено, що оплата за поставку акційного та імпортного товару здійснюється покупцем протягом 14 календарних днів з дати поставки товару шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок постачальника.

Згідно п. 4.1 «Заголовки та нумерування структурних елементів» ДСТУ 1.5:2003 «Національна стандартизація правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів» Розділи стандарту нумерують арабськими цифрами, починаючи з цифри « 1», якою нумерують «Сферу застосування».

Підрозділи як складові частини розділу нумерують у межах кожного розділу окремо. Номер підрозділу складають з номера відповідного розділу та порядкового номера підрозділу, які сполучать крапкою.

Пункти нумерують арабськими цифрами, починаючи з цифри « 1» у межах структурного елемента (розділу чи підрозділу).

Підпункти нумерують арабськими цифрами. Номер підпункту містить номер структурного елемента вищого рівня підпорядкованості (розділу, підрозділу чи пункту) та порядковий номер підпункту в межах пункту, сполучені крапкою.

Саме такий підхід до нумерації структурних елементів договору сторони застосували, оскільки договір складається з 11 розділів, кожен з яких складається із пунктів, що містить номер розділу та порядковий номер пункту. В той же час пункти містять в собі підпункти, які через крапку складаються із номера розділу, порядкового номера пункту та порядкового номера підпункту в межах пункту.

Отже аналіз наведених вище умов та структури договору, ДСТУ 1.5:2003, дає підстави для висновків, що сторони підписавши договір поставки у пункті 5.4. встановили загальний строк - 25 календарних днів щодо оплати товару. В той же час, підписавши договори про внесення змін № 1 та № 2, сторони доповнили пункт 5.4. договору підпунктами 5.4.1. та 5.4.2., якими встановили спеціальний строк - 14 календарних днів щодо оплати акційного та імпортного товару.

У постанові від 18.04.2018р. у справі №753/11000/14-ц Верховний Суд визначив три рівні тлумачення правочинів, передбачені в ст. 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій ст. 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так із його змістом в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), звичаїв ділового обороту; подальшої поведінки сторін; тексту типового договору; інших обставин, що мають істотне значення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сторони у пункті 5.4. договору встановили загальний строк - 25 календарних днів щодо оплати товару. В той же час, підписавши договори про внесення змін № 1 та № 2, сторони доповнили пункт 5.4. договору підпунктами 5.4.1 та 5.4.2, якими встановили спеціальний строк - 14 календарних днів щодо оплати акційного та імпортного товару.

При цьому, оскільки підпункти 5.4.1 та 5.4.2 є складовими та невід'ємними частинами п. 5.4. договору, то на них розповсюджується дія п. 8.2.1. договору.

Також, судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що він є невірним, оскільки здійснений, виходячи із загальної суми заборгованості, а не по кожній видатковій накладній окремо, без визначення періодів прострочення та сум заборгованості з врахуванням часткових оплат.

Здійснивши перерахунок пені з врахуванням викладеного, судом встановлено, що розмір пені складає 222 408,07 грн. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 18 840,79 грн. за період з 25.01.2019р. до 16.07.2019р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% судом встановлено, що він є невірним, оскільки здійснений, виходячи із загальної суми заборгованості, а не по кожній видатковій накладній окремо, без визначення періодів прострочення та сум заборгованості з врахуванням часткових оплат.

Здійснивши перерахунок 3% з врахуванням викладеного, судом встановлено, що розмір 3% складає 18 742,57 грн. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 79 280,40 грн. за період з січня по червень 2019 року.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано вищевикладеного, у зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 36 205,70 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 36 205,70 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором № 121218-20/1б від 12.12.2018р. щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч.1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з попереднім (орієнтовним) розрахунком позивача, доданого до позовної заяви, сума судових витрат на правову допомогу, які останній очікував понести у зв'язку із розглядом справи, склала 45 053,20 грн.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В судовому засіданні 01.08.2019р. позивачем подано заяву про розподіл судових витрат від 29.07.2019р., відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу 20 692,00 грн.

В судовому засіданні 13.08.2019р. позивачем подано заяву про розподіл судових витрат, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу 35 053,20 грн.

Відповідач, в свою чергу, не погоджується із стягненням з нього витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вважає суму витрат на правничу допомогу в розмірі 55 745,20 грн. завищеною, неспівмірною із складністю справи, обсягом наданих послуг, часом, витраченим на надані послуги та ціною позову.

В зв'язку з цим відповідач просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката на 45 745,20 грн., стягнувши з товариства 10 000 грн. витрат на правничу допомогу.

Норми статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачають, зокрема, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та адвокатом Шиміним О.П. укладено Договір про надання правової допомоги № 2903/19-1 від 29.03.2019р., предметом якого є надання правової допомоги у справі про стягнення з ТОВ «ГІППО» заборгованості за поставлений товар за договором поставки № 121218-20/1б від 12.12.2018р.

У додатку №1 до Договору про надання правової допомоги № 2903/19-1 від 29.03.2019р. визначено гонорар та порядок розрахунків, а саме:

п. 1.1. Відповідно до пункту 4.2. Договору винагорода Адвоката за надані юридичні послуги (крім послуг участі адвоката у судовому засіданні), визначається шляхом множення кількості затраченого Адвокатом часу на надання послуг на погодинні ставки, наведені нижче:

- 40 % від розміру однієї мінімальної заробітної плати за одну годину наданих послуг усної або письмової консультації; складення адвокатського запиту, претензії, відповіді на претензію, заяви чи скарги (крім заяв та клопотань з процесуальних питань адресованих суду), відповіді на запит контролюючого органу;

- 60% від розміру однієї мінімальної заробітної плати за одну годину наданих послуг з ознайомлення з матеріалами справи в суді; складення письмових заяв, клопотань чи заперечень з процесуальних питань адресованих суду;

- 80% від розміру однієї мінімальної заробітної плати за одну годину підготовки позовної заяви, зустрічної позовної заяви, відзиву (на позовну заяву, апеляційну скаргу), відповіді на відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, мирової угоди, заяви про забезпечення доказів або позову.

п. 1.2. Винагорода Адвоката за надані юридичні послуги представництва інтересів Клієнта в одному судовому засіданні суду першої інстанцій становить 2000 грн., суду апеляційної інстанції - 2500 грн., суду касаційної інстанції 3000 грн.

п. 1.3. Для цілей пункту 1.1. цього Додатку береться до уваги мінімальна заробітна плата станом на дату надання відповідної послуги згідно Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

п. 1.4. Оплата послуг Адвоката здійснюється Клієнтом протягом 3-ох днів з дня виставлення Адвокатом рахунку на оплату.

п. 1.5. За результатами наданих послуг Сторонами підписуються акти наданих послуг, які містять відомості про надані послуги, кількість затрачених адвокатом годин, погодинну ставку та суму гонорару по кожній з наданих послуг. Акти формуються в міру необхідності та вручаються Адвокатом безпосередньо Клієнту або направляються засобами поштового чи комунікаційного зв'язку. Протягом 3-ох днів після отримання двох примірників акта наданих послуг, Клієнт зобов'язаний підписати їх і повернути один примірник Адвокату або протягом цього ж строку надати обґрунтовані письмові заперечення. Якщо протягом 3-ох днів, з дня отримання акта наданих послуг, від Клієнта не надійде підписаний акт наданих послуг, а також він не надасть обґрунтовані письмові заперечення, Акт вважається прийнятим та підписаним Клієнтом.

п. 1.6. Понесені Адвокатом фактичні витрати, необхідні для виконання договору, відшкодовуються Йому Клієнтом протягом 3-ох днів з дня виставлення рахунку.

11.06.2019р. позивачем та адвокатом Шиміним О.П. підписано Акт наданих послуг на суму 35 053,20 грн., у якому визначено детальний опис послуг адвоката на виконання умов Договору про надання правової допомоги № 2903/19-1 від 29.03.2019р.

Адвокатом Шиміним О.П. виставлено позивачу рахунок №2903/19-1-1 від 26.07.2019р. на суму 35 053,20 грн., який оплачений останнім згідно платіжного доручення №0100063091 від 13.06.2019р.

26.07.2019р. позивачем та адвокатом Шиміним О.П. підписано Акт наданих послуг на суму 20 692,00 грн., у якому визначено детальний опис послуг адвоката на виконання умов Договору про надання правової допомоги № 2903/19-1 від 29.03.2019р.

Адвокатом Шиміним О.П. виставлено позивачу рахунок №2903/19-1-2 від 26.07.2019р. на суму 20 692,00 грн., який оплачений останнім згідно платіжного доручення №0100064260 від 26.07.2019р.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду.

Згідно з ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на встановлені вище обставини, суд вважає клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн. необґрунтованим та відмовляє в його задоволенні, оскільки витрати на професійну правничу допомогу є підтвердженими, співмірними з ціною позову, а надання послуг адвокатом підтверджується Актами наданих послуг від 11.06.2019р. та від 26.07.2019р. та його активною участю у розгляді даної справи.

Разом з тим, суд зменшує витрати на професійну правничу допомогу в частині вартості послуг з підготовки заяв про зменшення розміру позовних вимог в два рази, тобто на суму 7 511,40 грн., з огляду на наступне.

Зі змісту Актів наданих послуг від 11.06.2019р. та від 26.07.2019р., судом встановлено, що на підготовку трьох заяв про зменшення розміру позовних вимог адвокатом витрачено 6 годин (по 2 години на кожну).

Вартість однієї години з підготовки заяв про зменшення розміру позовних вимог встановлена в розмірі 2 503,80 грн.

Таким чином, загальна вартість підготовки трьох заяв про зменшення розміру позовних вимог становить 15 022,80 грн. (2 503,80 грн.* 6 годин).

Разом з тим, враховуючи правовий характер та змістове навантаження заяв про зменшення розміру позовних вимог, суд вважає, що кількість годин на їх складання адвокатом завищено в два рази, а отже і вартість відповідної послуги також.

Відповідно до п. 6.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

З огляду на викладене та враховуючи часткове задоволення позову, співрозмірність ціни позову та розміру наданих позивачу адвокатських послуг, суд дійшов висновку про обмеження розміру відшкодування позивачу витрат на оплату послуг адвоката у відсотковому співвідношенні заявлених позовних вимог до задоволених позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача витрати за послуги адвоката в розмірі 44 619,20 грн.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Суд звертає увагу, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

Загальна сума ціни позову, з урахування поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог, становить - 591 427,49 грн.

Таким чином, сума судового збору за позовними вимогами, у зв'язку із їх зменшенням становить - 8 871,41 грн., тобто 591 427,49 грн. х 1,5%.

За таких обставин, позивачу підлягає поверненню судовий збір в сумі 16 839,01 грн. (25 710,42 грн. (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) - 8 871,41 грн. (судовий збір, з урахуванням зменшення позовних вимог).

Водночас, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на відсутність в матеріалах справи клопотання позивача про повернення судового збору, підстави для повернення останньому сплачених 16 839,01 грн. судового збору на даній стадії у суду відсутні.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 8 206,60 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. В частині стягнення 150 000,00 грн. заборгованості закрити провадження у справі.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (юридична адреса: 01042, м. Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3, корпус 2, кабінет 33; поштова адреса: 43005, м. Луцьк, вул. Клима Савура,21а; ідентифікаційний код 32650231) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тропік" (79008, Львівська обл., місто Львів, вулиця Пекарська, будинок 5, квартира 4; ідентифікаційний код 20831737) заборгованість в сумі 119 750 грн., пеню в сумі 222 408 грн. 07 коп., 3% річних в сумі 18 742 грн. 57 коп., інфляційні втрати в сумі 36 205 грн. 70 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 8 206 грн. 60 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 44 619 грн. 20 коп.

4. В іншій частині вимог в позові відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом.

Повний текст рішення складено та підписано: 15.08.2019р.

Суддя А.І. Привалов