Рішення № 83668535, 07.08.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.08.2019Справа № 910/1290/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Асадові В.В.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Релігійної організації Київський Свято-Введенський чоловічий монастир Української православної церкви, м. Київ

до Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва (підстанція №5), м. Київ

третя особа Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради

про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном,

за участю представників:

від позивача: Караговнік А.Ю.;

від відповідача: Шевченко В.С.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Релігійна організація Київський Свято-Введенський чоловічий монастир Української православної церкви звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва (підстанція №5) про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном, в якому просить усунути перешкоди Релігійній організації Київський Свято-Введенський чоловічий монастир Української православної церкви в користуванні нерухомим майном, а саме нежитловою будівлею, розташованою за адресою: м. Київ, вул. Московська, 40-в, шляхом виселення Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва з нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Московська, 40-в.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач без достатніх правових підстав займає нежитлову будівлю загальною площею 498,4 кв.м. по вул. Московській, 40-В у місті Києві , яка належить позивачу на праві власності згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2013 у справі № 910/8695/13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2019 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 20.03.2019.

Підготовче засідання, призначене на 20.03.2019, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, призначено підготовче засідання на 25.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 відкладено підготовче засідання на 22.05.2019.

У підготовчому засіданні 22.05.2019 оголошено перерву до 27.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради. Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.06.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 розгляд справи по суті відкладено на 08.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 розгляд справи по суті відкладено на 07.08.2019.

Представник позивача у судовому засіданні 07.08.2019 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.08.2019 заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи у судове засідання 07.08.2019 не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка представника, надана у судовому засіданні 08.07.2019.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, судом враховані письмові та усні пояснення, надані представником третьої особи у попередніх судових засідання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Спір у справі виник внаслідок того, що, за твердженням позивача, відповідач без достатніх правових підстав займає нежитлову будівлю загальною площею 498,4 кв.м. по вул. Московській, 40-В у місті Києві , яка належить позивачу на праві власності згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2013 у справі № 910/8695/13.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2013 у справі № 910/8695/13, яке набрало законної сили 20.12.2013, було визнано за Свято-Введенським чоловічим монастирем Київської єпархії Української православної церкви (01044, м. Київ, вул. Московська, 42, код 21496057) право власності на нежитлову будівлю загальною площею 498,4 кв. м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Московська, 40-в, вартістю 859 817,00 грн.

У даному випадку господарський суд виходить з того, що принцип правової визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, оскільки на момент розгляду справи № 910/1290/19 набрало законної сили судове рішення у справі № 910/8695/13, обставини, які були встановлені під час господарського провадження № 910/8695/13 не підлягають доказуванню в межах даної справи.

Матеріалами справи підтверджуються, що 31.10.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності за Свято-Введенським чоловічим монастирем Київської єпархії Української православної церкви на нежитлову будівлю загальною площею 498,4 кв. м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Московська , 40-в (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 511575980000).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 15.05.2018 Департаментом комунальної власності м. Києва було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право комунальної власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради, а в подальшому 24.05.2018 також відомості і про право оперативного управління Київської міської ради на спірне нерухоме майно, яке на праві приватної власності належить позивачу.

Разом з цим, судом встановлено, що рішенням Міністерства юстиції України № 3973/5 від 18.12.2018 було скасовано вищезазначені записи щодо реєстрації права комунальної власності і права оперативного управління на спірний об`єкт за Київською міською радою, і станом на момент розгляду даної справи спір щодо державної реєстрації прав на вищезазначений об`єкт нерухомості відсутній.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наведена стаття унормовує захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, констатує, що право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Зазначений позов отримав назву «негаторний».

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України майнові права суб`єктів господарювання виникають внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.

Правом власності згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 183 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що позивач у встановленому законодавством порядку набув та зареєстрував право власності на нежитлову будівлю загальною площею 498,4 кв.м. по вул. Московській, 40-В у місті Києві .

Відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується право власності позивача на спірний об`єкт. Також відповідачем підтверджений факт зайняття спірного приміщення та зазначено про фактичне розміщення пункту постійного базування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги з 1984 року. При цьому відповідач наголошує на тому, що наказом Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради від 04.10.2004 спірний об`єкт було закріплено на праві оперативного управління за Київською міською станцією швидкої медичної допомоги.

Разом з цим, суд зазначає про безпідставність доводів відповідача в частині того, що до звернення з негаторним позовом позивач повинен був звернутися до відповідача з пропозицією врегулювати спір шляхом оформлення правовідносин щодо користування спірною будівлею. При цьому суд зауважує, що подібні твердження відповідача не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, а також не кореспондуються з загальними положеннями про право власності, зокрема, нормами, які визначають право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У відповідності до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Аналогічні положення викладено у ст.20 ГК України, відповідно до якої кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на факт правомірного набуття та реєстрації позивачем права власності на спірний об`єкт, з огляду на доведеність факту перебування відповідача у спірному приміщенні без жодних правових підстав, а відтак, здійсненні перешкод у вільному користуванні позивачем належним йому нерухомим майном, позовні вимоги про усунення перешкод Релігійній організації Київський Свято-Введенський чоловічий монастир Української православної церкви в користуванні нерухомим майном, а саме нежитловою будівлею, розташованою за адресою: м. Київ, вул. Московська, 40-в, шляхом виселення Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва з нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Московська, 40-в, підлягають задоволенню, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди Релігійній організації Київський Свято-Введенський чоловічий монастир Української православної церкви в користуванні нерухомим майном, а саме нежитловою будівлею, розташованою за адресою: м. Київ, вул. Московська, 40-в, шляхом виселення Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва з нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Московська, 40-в.

3. Стягнути з Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 37-Б; ідентифікаційний код 39007616) на користь Релігійної організації Київський Свято-Введенський чоловічий монастир Української православної церкви (01015, м. Київ, вул. Московська, 42; ідентифікаційний код 21496057) судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 12.08.2019.

Суддя І.В. Приходько