Рішення № 83656492, 01.08.2019, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/1447/19

провадження №2/619/789/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

01 серпня 2019 року Дергачівський районний суд

Харківської області

в складі: головуючого судді - Кононихіної Н.Ю.

за участю секретаря судового засідання - Мєщан І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дергачі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Солоницівська селищна рада Дергачівського району Харківської області про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, -

встановив:

Позивач звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 шляхом виселення.

В обґрунтуванням позовних вимог позивач зазначив, що 07.09.2018 відповідно до укладеного договору купівлі продажу квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 набув право власності на об`єкт нерухомого майна, квартиру.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 136903207 встановлено, що право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 75 від 04.10.2018 встановлено, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 проживає та зареєстрований відповідач, ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 136903207 встановлено, що у відповідача відсутнє право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , або її частину.

Відповідно до свідоцтва про шлюб встановлено, що між позивачем та ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) 08.08.2017 укладено шлюб.

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 11.04.2018 встановлено, що у позивача та ОСОБА_5 народилась дитина від раніше укладеного шлюбу, ОСОБА_6 .

Позивач не має змоги користуватись вказаним житловим приміщенням в зв`язку з проживанням у вказаній квартирі відповідача, який веде антисоціальний спосіб життя, не має прав та підстав на проживання у вказаному житловому приміщенні.

Між позивачем та відповідачем не укладались жодні угоди, щодо оренди або іншого користування об`єктом нерухомого майна.

Таким чином, сім`я позивача також позбавлена права користування вказаним об`єктом нерухомого майна.

В судове засідання представник позивача не з`явився, згідно заяви, позовні вимоги підтримав в повному обсязі і просив позов задовольнити. У разі неявки в судове засідання відповідача не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час і місце розгляду справи належним чином. Про поважні причини неявки відповідач суду не повідомив, відзив на позов не подав. Таким чином, суд вважає, що відповідач ухиляється від явки в суд, тому справу можливо розглянути за його відсутності в заочному судовому засіданні.

В судове засідання представник третьої особи - Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області не з`явився, згідно заяви не заперечує проти задоволення позову, справу просив розглядати у його відсутність.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так як, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалася сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази в сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних мотивів.

07.09.2018 відповідно до укладеного договору купівлі продажу квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 набув право власності на об`єкт нерухомого майна, квартиру.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 136903207 встановлено, що право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб встановлено, що між позивачем та ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) 08.08.2017 укладено шлюб.

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 11.04.2018 встановлено, що у позивача та ОСОБА_5 народилась дитина від раніше укладеного шлюбу, ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 75 від 04.10.2018 встановлено, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_5 проживає та зареєстрований відповідач, ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 136903207 встановлено, що у відповідача відсутнє право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , або її частину.

Відповідно до довідки виданої Солоницівською селищною радою Дергачівського району Харківської області від 05.04.2019 № 262 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 20.11.2007.

Згідно довідки виданої ПП «Затишний будинок-2006» від 21.03.2012 в АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 ..

Згідно рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 грудня 2011 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 - розірвано.

Згідно заочного рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 травня 2017 року позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , у відношенні малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_9 призначено опікуном малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі ј частини усіх видів доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 листопада 2016 року до досягнення нею повноліття.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 11.09.2017 заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 17.05.2017 залишено без задоволення.

Згідно постанови Апеляційного суду Харківської області від 23 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Відповідно до постанови Верховного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 23 квітня 2018 року залишено без змін.

Відповідно до ухвали апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2016 року відносно ОСОБА_2 в частині призначеного йому покарання змінено і призначено покарання ОСОБА_2 за ст. 195 КК України 120 годин громадських робіт. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити покарання 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 30 квітня 2015 року і остаточно визначено покарання ОСОБА_2 - 3 роки 1 місяць позбавлення волі.

Позивач ОСОБА_5 , як новий власник житла, якому необхідне житлове приміщення не має змоги користуватись вказаним житловим приміщенням в зв`язку з проживанням відповідача, який перешкоджає власнику користуватись квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Між позивачем та відповідачем не укладались жодні угоди, щодо оренди або іншого користування об`єктом нерухомого майна.

Таким чином, сім`я позивача також позбавлена права користування вказаним об`єктом нерухомого майна.

За змістом ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 3 статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, припинення дії, яка порушує право, при цьому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За положеннями ч.1 ст.317 та ч.1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Глава 28 ЦК України визначає житло об`єктом права приватної власності.

Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.33 своєї Постанови №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року дав судам роз`яснення, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Пленум Верховного Суду України у п.17 своєї постанови від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Пунктом 1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантовано кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. The U.K. від 21.02.90 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. The U.K. від 24.11.86 року) так і наймача (рішення Larkos v. Cyprus від 18.02.99 року).

Зокрема п.2 ст.8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданими. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інший правочин, не заборонений законом. Але, як зазначено у ч.3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Право на житло є одним з найбільш природних і невід`ємних прав людини. Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло, але це право, як і кожне інше, має преюдиціальне значення, якщо може бути реалізоване. А право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших осіб від посягань найчастіше реалізується певними компетентними органами. Серед різноманітних національних механізмів і засобів забезпечення прав і свобод людини поширеним є судовий захист.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 2 грудня 2010 р. у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», яке набуло статусу остаточного 2 березня 2011 p., визнано, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (серед багатьох інших джерел рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява N 19009/04, п. 50).

Крім того, втручання у право особи на повагу до її житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява №20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява №66746/01, п.82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60).

Позивач є власником квартири та відповідно до ст. 391 ЦК України вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування житлом шляхом виселення відповідача.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 порушує права позивача на вільне користування належним йому житловим приміщенням, суд вважає, що позов про виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає задоволенню.

Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.3 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Керуючись ст.ст. 7, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 280-282, 354, ЦПК України, суд

ухвалив

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Усунити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

третя особа: Солоницівська селищна рада Дергачівського району Харківської області, місце знаходження: Харківська область, Дергачівський район, смт Солоницівка, вул. Визволителів, буд. 6, ЄДРПОУ 04398821.

Суддя Н. Ю. Кононихіна