Рішення № 83653524, 09.08.2019, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/1350/19

Провадження № 2/314/694/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2019 року м. Вільнянськ

Справа № 314/1350/19;

провадження № 2/314/694/2019;

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кіяшко В.О.,

секретар судового засідання Павлівська І.В.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 ;

- відповідач Максимівська сільська рада Вільнянського району Запорізької області;

- третя особа Вільнянська державна нотаріальна контора;

розглянувши в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, третя особа: Вільнянська державна нотаріальна контора про встановлення юридичного факту, визнання права власності в порядку спадкування,

за участю: представника позивача ОСОБА_2 ,

стислий виклад позицій сторін.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду 25.03.2019 року з позовом до Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, третя особа Вільнянська державна нотаріальна контора про встановлення юридичного факту, визнання права власності в порядку спадкування. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. За свого життя ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого не складалось, і все те, що на день його смерті буде належати і на що він за законом матиме право - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи викладене, після смерті матері у встановлений законом строк позивачка подала заяву до нотаріуса про прийняття спадку та відкриття спадкової справи. Після чого у Вільнянській державній нотаріальній конторі було відкрито спадкову справу й присвоєно їй номер № 207 за 2018 рік. Після спливу шести місяців, відведених законом для прийняття спадщини, жодного іншого спадкоємця ОСОБА_3 виявлено не було. Отже, станом на дату подання позову ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем всього майна померлої ОСОБА_3 .

На час смерті за спадкодавцем було зареєстровано наступне майно:

-земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 належна спадкодавцеві на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 ;

-земельна ділянка площею 0,37 га, яка розташована на території села Максимівка Максимівської сільської ради.

Враховуючи наявність правовстановлюючих документів, позивачка звернулася до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину. На підставі звернення державним нотаріусом 20.02.2019 року було видано свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 . У видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 , відмовлено, про що 19.02.2019 року було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що у позивачки відсутні правовстановлюючі документи на дане спадкове майно.

Крім того, під час надання документів до нотаріальної контори було виявлено помилку у державному акті на право власності на землю від 16.01.2003 року серія НОМЕР_4 , який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 476, виданого ОСОБА_3 щодо цільового призначення земельної ділянки.

Представник позивача надав до суду клопотання про розгляд справи без її участі, на позовних вимогах наполягає, просить позов задовольнити в повному обсязі на тих підставах, що в ньому зазначені.

Відповідач у судове засідання не з`явився, надав відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що визнає позовні вимоги позивача у повному обсязі та просив справу розглянути за його відсутності.

Третя особа Вільнянська державна нотаріальна контора у судове засідання не з`явилася.

Заяви, клопотання інші процесуальні дії у справі.

04.04.2019 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання в приміщенні Вільнянського районного суду Запорізької області.

25.04.2019 року до суду надійшов відзив від представника відповідача на позовну заяву.

10.05.2019 року ухвалою суду витребувано з Вільнянської державної нотаріальної контори завірену належним чином спадкову справу № 207 за 2018 рік, яка була відкрита після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

15.05.2019 року на виконання ухвали суду від 10.05.2019 до канцелярії суду надійшла завірена належним чином спадкова справа № 207 за 2018 рік.

29.05.2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду.

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову) не вчинялось, провадження не зупинялось.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд, дослідивши матеріали справи та з`ясувавши обставини, дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,

встановив

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. За свого життя ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого не складалось, і все те, що на день її смерті буде належати і на що вона за законом матиме право - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи викладене, після смерті матері у встановлений законом строк позивачка подала заяву до нотаріуса про прийняття спадку та відкриття спадкової справи. Після чого у Вільнянській державній нотаріальній конторі було відкрито спадкову справу й присвоєно їй номер № 207 за 2018 рік. Після спливу шести місяців, відведених законом для прийняття спадщини, жодного іншого спадкоємця ОСОБА_3 виявлено не було. Отже, станом на дату подання позову ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем всього майна померлої ОСОБА_3 .

На час смерті за спадкодавцем було зареєстровано наступне майно:

-земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 належна спадкодавцеві на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 ;

-земельна ділянка площею 0,37 га, яка розташована на території села Максимівка Максимівської сільської ради.

Враховуючи наявність правовстановлюючих документів, позивач звернулася до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину. На підставі звернення державним нотаріусом 20.02.2019 року було видано свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 . У видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 , відмовлено, про що 19.02.2019 року було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що у позивачки відсутні правовстановлюючі документи на дане спадкове майно.

Крім того, під час надання документів до нотаріальної контори було виявлено помилку у державному акті на право власності на землю від 16.01.2003 року серія НОМЕР_4 , який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 476, виданого ОСОБА_3 щодо цільового призначення земельної ділянки.

Оцінка аргументів учасників справи та доводів щодо порушення прав, застосовані норми права.

Доводи позивача, викладені в позовній заяві, суд вважає обґрунтованими з наступних підстав.

09.01.1988 року спадкодавець ОСОБА_3 отримала в спадок за заповітом від 25.11.1986 після смерті ОСОБА_4 житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

16.01.2003 року на підставі рішення Максимівської сільської ради народних депутатів області 14.10.2003 року ОСОБА_3 приватизувала земельну ділянку площею 0,37 га, яка розташована під вищевказаним житловим будинком.

Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 N 7 відносини спадкування регулюються правилами ЦК України якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Згідно зі ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 548 ЦК УРСР 1963 року встановлює правило: для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або застереженням.

Відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року, який був чинний на момент відкриття спадщини, внаслідок смерті спадкодавця визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом 6 місяців з дня її відкриття фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, за ст. 549 ЦК УРСР 1963 року, як рівнозначні в юридичному розумінні розглядалися два способи прийняття спадщини: фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; подання нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

При цьому під фактичним вступом у володіння спадковим майном розуміються будь-які дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню й використанню цього майна, підтриманню його в належному стані.

Отже, щодо спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року, допускається фактичний вступ у володіння нею.

Відтак, з огляду на зазначену правову норму, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, а саме вчинив певні передбачені законом дії, які свідчать про його волевиявлення на прийняття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 за життя отримала у власність житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом фактичного вступу в управління та володіння даним майном, що підтверджується копією довідки від 23.03.1988 року (а.с. 17), копією технічного паспорту на житловий будинок (а.с. 18-19), копією державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.01.2003 р. (а.с. 27).

Таким чином, факт належності на праві власності померлій ОСОБА_3 будинку АДРЕСА_1 вцілому знайшов своє підтвердження.

У зв`язку із повною ідентичністю зазначення земельної ділянки в технічному паспорті на житловий будинок АДРЕСА_1 , та державному акті на право власності на землю від 16.01.2003 року серія НОМЕР_4 , суд дійшов до висновку, що вірне цільове призначення даної земельної ділянки - «для ведення особистого підсобного господарства», а не як помилково зазначено в державному акті, «для ведення особистого селянського господарства».

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про державний земельний кадастр» документи, які є підставою для внесення відомостей до державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам: а саме документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки тощо.

З 01 січня 2013 року відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» виготовлення та видача державних актів не проводиться, а виникнення права власності на нерухоме майно відбувається в порядку, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (видається свідоцтво про право власності).

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому засіданні можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України у разі відсутності документів на право власності, власник може вимагати визнання права власності в судовому порядку.

Статями 16, 328 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі і визнання права; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом № 3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

За змістом ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод на національному рівні має бути гарантований правовий захист задля реального забезпечення прав і свобод, передбачених цією Конвенцією, коли держава має певні свободу розсуду щодо форм засобів захисту, але у всякому випадку, забезпечує їх ефективність як на практиці, так і за законом: можливість розглянути вимогу за суттю і надати захист в сенсі запобігання чи припинення подальшого тривання стверджуваного порушення.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч. 1 ст. 1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Враховуючи викладене вище, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги позивача щодо визнання права власності ОСОБА_1 на житловий будинок та встановити факт цільового призначення земельної ділянки, оскільки наявність такого права і правомірність його набуття підтверджені належними і допустимими доказами. Підстав для відмови у задоволенні таких вимог суд не вбачає.

Судові витрати.

Судові витрати у справі складаються із судового збору, вони понесені та сплачені позивачем і в силу ст. 141 ЦПК України підлягають зарахуванню на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 549 ЦК УРСР, ст. ст. 16, 328, 1218, 1223, 1268 ЦК України, ст.ст. 141, 258 ,259, 263-265, 268,273, 280-289, 315, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

1.Цивільний позов задовольнити.

2.Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності в порядку спадкування на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розміщений в Запорізькій АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та яка фактично прийняла спадщину, а юридично не оформила своїх спадкових прав, в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 .

3.Встановити факт належності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , державного акту на право власності на землю від 16.01.2003 року серія НОМЕР_4 , який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 476 з цільовим призначенням земельної ділянки «для ведення особистого підсобного господарства».

4.Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності в порядку спадкування на земельну ділянку, площею 0,37 га, яка розташована на території села Максимівка Максимівської сільської ради, призначену для ведення особистого підсобного господарства.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 09.08.2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Максимівська сільська рада Вільнянського району Запорізької області, код ЄДРПОУ 04353221, адреса: Запорізька область, Вільнянський район, село Максимівка, вулиця Центральна, будинок 18.

Третя особа: Вільнянська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02884090, адреса: Запорізька область, місто Вільнянськ, вулиця Бочарова, будинок 6.

Суддя Вікторія Олександрівна Кіяшко

09.08.2019