Рішення № 83644879, 08.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 серпня 2019 року № 826/8/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у м.Києві, Головного управління ДФС у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.06.2016 р. № 20724-13, зобов`язання вчинити дії,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.06.2016 р. № 20724-13 та зобов`язання повернути кошти у сумі 25000 грн., як помилково та/або надмірно сплачені до бюджету.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017 року, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24 червня 2016 року № 20724-13. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27.03.2018 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017 року скасовано, справу № 826/8/17 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 27 березня 2018 року виходив з того, що обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про автомобіль позивача. Таку інформацію матеріали справи не містять, а тому впевнитись у наявності підстав у податкового органу для прийняття податкового повідомлення-рішення неможливо.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2018 року відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2019 року залучено в якості співвідповідача - Головне управління ДФС у м. Києві.

Позовні вимоги мотивовані протиправним визначенням суми податкового зобов`язання із транспортного податку, у зв`язку із тим, що податки та збори не можуть змінюватися протягом бюджетного року, податкове повідомлення-рішення про нарахування зобов`язання зі сплати транспортного податку за 2016 рік суперечить нормам Податкового кодексу України, зокрема принципам стабільності та презумпції правомірності рішень платника податків; належний позивачу автомобіль не об`єктом оподаткування у 2016 році, а відповідачем не доведено, що вартість автомобіля дорівнює або більша 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідачі у письмових відзивах на позов вказали на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була власником транспортного засобу Mercedes-Benz ML 350, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2012, об`єм двигуна 3498 куб.см.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом`янському районі від 24.06.2016 р. № 20724-13 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято у зв`язку із тим, що позивач є власником транспортного засобу, який є об`єктом оподаткування у 2016 році відповідно до підпункту 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України.

Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2019 року, зобов`язано відповідача надати суду інформацію Мінекономрозвитку щодо розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу, що стала підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

До письмового відзиву на позовну заяву від 19.07.2019 року відповідачем було долучено лист від 13.03.2019 №3805-05/10927 Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. В даному листі було повідомлено, що відповідно до пунктів 5 і 6 Методики та за інформацією ДП «Держзовнішінформ» аналогічними автомобілю Mercedes-Benz ML 350 4MATIC є автомобіль Mercedes-Benz GLE-Series з об`ємом циліндрів двигуна 3,0 літра, бензин, автоматичною коробкою переключення передач. Розрахована у 2016 році згідно з Методикою середньоринкова вартість легкових автомобілів становила - Mercedes-Benz GLE-Series, 3,0 літра, бензин, 2014 року випуску та пробігом 54 000 км. - 776 028,00 грн.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Так, відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, що діяла у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Пункт 267.4 статті 267 Податкового кодексу України встановлює, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Наведені правові норми вказують, що фізичні та юридичні особи - власники легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у 2016 році - повинні сплатити транспортний податок з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль.

В частині дотримання принципу стабільності та порядку встановлення транспортного податку у 2016 році суд зазначає про наступне.

У відповідності до статті 10 Податкового кодексу України транспортний податок належить до місцевих податків.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Згідно з положеннями пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Положеннями підпунктів 12.3.2, 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Суд встановив, що зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, які діяли у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, внесено Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VIII.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" вказаного Закону в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Разом з цим пунктом 5 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України передбачено, що органи місцевого самоврядування зобов`язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Отже, безпосереднє встановлення місцевих податків та, відповідно, транспортного податку, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Місцеві податки і збори у місті Києві встановлені рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629.

Київською міською радою прийнято рішення від 11 лютого 2016 року №103/103 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку", яким затверджено Положення про транспортний податок в новій редакції.

Розділом 1 Положення про транспортний податок визначено наступне: платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення є об`єктами оподаткування.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про транспортний податок об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

При цьому суд звертає увагу, що транспортний податок як такий запроваджено Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", норми якого набрали чинності 01 січня 2015 року, із викладенням статті 267 Податкового кодексу України у новій редакції; вказаний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629".

У свою чергу Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VIII та рішення Київської міської ради від 11 лютого 2016 року №103/103 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" не встановлювали нового податку та не змінювали його ставку, а лише змінили вимоги до об`єкта оподаткування транспортним податком, що узгоджується із принципом стабільності відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Таким чином, контролюючий орган має право обчислювати суму транспортного податку за 2016 рік з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб, однак, за умови їх відповідності вимогам, встановленим підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, а саме критеріям щодо терміну випуску та середньоринкової вартості легкового автомобіля.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була власником транспортного засобу Mercedes-Benz ML 350, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2012, об`єм двигуна 3498 куб.см.

Наведене свідчить, що позивач мала власний зареєстрований легковий автомобіль, з року випуску якого минуло не більше п`яти років.

Вирішуючи відповідність належного позивачу легкового автомобіля критерію середньоринкової вартості, необхідного для визначення суми грошового зобов`язання у 2016 році, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня на рівні 1 378,00 грн.

Отже, легковий автомобіль, з року випуску якого минуло не більше п`яти років, може бути об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році за умови якщо його середньоринкова вартість складатиме понад 1 033 500,00 грн.

Механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об`єктів оподаткування транспортним податком визначено Методикою визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66 (далі по тексту - Методика).

Згідно пункту 13 Методики Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відповідно до листа від 13.03.2019 №3805-05/10927 Міністерства економічного розвитку і торгівлі України зазаначено, що відповідно до пунктів 5 і 6 Методики та за інформацією ДП «Держзовнішінформ» аналогічними автомобілю Mercedes-Benz ML 350 4MATIC є автомобіль Mercedes-Benz GLE-Series з об`ємом циліндрів двигуна 3,0 літра, бензин, автоматичною коробкою переключення передач. Розрахована у 2016 році згідно з Методикою середньоринкова вартість легкових автомобілів становила - Mercedes-Benz GLE-Series, 3,0 літра, бензин, 2014 року випуску та пробігом 54 000 км. - 776 028,00 грн.

За таких підстав, на думку суду, твердження відповідача про те, що вартість належного позивачу легкового автомобіля становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", є помилковими та не підтверджуються належними доказами, а тому визначення позичу суми грошового зобов`язання з транспортного податку суперечить нормам Податкового кодексу України.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 р. № 20724-13 є протиправним та підлягає скасуванню.

В частині позовних вимог щодо зобов`язання вчинити дії з повернення помилково сплачених грошових коштів у розмірі 25000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.115 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України надміру сплачені грошові зобов`язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Підпунктом 17.1.10. ст. 17 Податкового кодексу України передбачено, зокрема, що платник податків має право на повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

В даному випадку, виходячи з аналізу спірних взаємовідносин та характеру вищезгаданого платежу, беручи до уваги наведені висновки суду про безпідставність справляння з позивача транспортного податку у розмірі 20833,33 грн., який добровільно сплачений позивачем до бюджету, що не заперечується та не спростовано ДПІ, ця сума є такою, що сплачена понад встановлений розмір та за своєю суттю є надміру сплаченою до бюджету у розумінні пп. 14.1.115 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, а отже позивач отримав право на її повернення у визначеному нормами Податкового кодексу України порядку.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань визначені статтею 43 Податкового кодексу України, положеннями якої передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Згідно ж пунктів 43.3 та 43.4 вказаної статті обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

За правилами п. 43.5 ст. 43 Податкового кодексу України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Водночас, на виконання положень статті 43 Податкового кодексу України наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182, затверджено Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (далі - Порядок №787).

Пунктом 5 названого Порядку закріплено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою із найменуванням та ідентифікаційним кодом установи, з обов`язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Порядком взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого спільним наказом Міністерства доходів і зборів України та Міністерства фінансів України від 30 грудня 2013 року №882/1188 (далі по тексту - Порядок), що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом Міндоходів на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Заява подається платником податку до органу державної податкової служби за місцем перебування на податковому обліку в довільній формі.

Разом з тим, за змістом пунктів 9, 10 Порядку надані податковим органом висновки про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань реєструються територіальними органами Державного казначейства в Журналі обліку висновків, який ведеться в електронному вигляді. На підставі отриманих висновків органи Державного казначейства України здійснюють повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань у визначеному законодавством порядку, а саме згідно з Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань, окрім відсутності податкового боргу у платника податку незалежно від виду боргу, є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення.

З матеріалів справи вбачається, що 21.09.2016 р. позивач звернулась до контролюючого органу із заявою про повернення коштів, однак листом від 31.10.2016 р. № 6331/Г/26-58-07-02-11 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відмову у задоволенні заяви з підстав відсутності переплати по заявленому податку.

З наявної в матеріалах справи копії квитанції від 18.11.2015 р. вбачається сплата позивачем транспортного податку за 2015 рік.

Вказана оплата здійснена позивачем на підставі податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 р. №8500-17.

Так, суд звертає увагу, що рішення, на підставі якого позивачем сплачено транспортний податок, останнім не оскаржено, доказів його скасування матеріали справи не містять, що свідчить про те, що сума визначена згідно податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 р. №8500-17 є узгодженою.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до частини 2 статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності та пояснення сторін, суд доходить висновку, що відповідачем не доведена правомірність свого рішення, у зв`язку із чим адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку із частковим задоволенням позову підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції №0.0.664084115.1 від 05.12.2016 року позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 551,21 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 275,60 грн.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 24.06.2016 р. №20724-13.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 275 (двісті сімдесят п`ять) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (03151, м. Київ, вул. Смілянська, 6 код ЄДРПОУ 39471390).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко