
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 серпня 2019 р. № 400/2350/19 м. Миколаїв
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суд Лебедєва Г.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова Артема Дмитровича та ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови від 22.02.2019 р. ВП № 58462789,-
ВСТАНОВИВ:
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова Артема Дмитровича та ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови від 22.02.2019 р. ВП № 58462789.
Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що постанова про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 58462789 приватним виконавцем винесена безпідставно, оскільки ним, як приватним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувана присуджених сум за виконавчим листом № 474/670/16-ц, виданим 24 січня 2017 року Врадїївським районним судом Миколаївської області. Отже, у відповідача були відсутні і підстави для стягнення основної винагороди у розмірі 30 213, 70 грн. ОСОБА_1 вважає, що постанова про стягнення з боржника основної винагороди від 22.02.2019 року винесена з порушенням чинного законодавства та без врахування всіх обставин справи, а тому вказане рішення підлягає скасуванню, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 02.08.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
09.08.2019 року на виконаня ухвали суду від 02.08.2019 року позивачем до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надано заяву про усунення недоліків позовної заяви разом з заявою про поновлення строку для звернення до суду. Крім того, в заяві про усунення недоліків позовної заяви представник позивача вказав інформацію про місцезнаходження оригіналів доказів, копії яких додані до позовної заяви та зазначено, що ідентифікаційні коди відповідача - Приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмира Олександровича та третьої особи - Приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова Артема Дмитровича йому невідомі.
Ухвалою від 13.05.2019 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/2350/19 та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з особливостями розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ.
До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду 15.08.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послалився на те, що ним з дня відкриття виконавчого провадження ВП № 58462789 вживались заходи його примусового виконання, зокрема, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, кошти і цінні папери, майнові права, корпоративні права - частки у статутному капіталі, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно та майнові права боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами, та інше майно боржника, яке зберігаються у банку, в тому числі у індивідуальному банківському сейфі, що належить боржнику, накладено арешт на все рухоме та не рухоме майно боржника, здійснювалось стягнення в примусовому порядку з заробітної платити та пенсії боржника, проведено опис та арешт кафе-бар «Нічний», об`єкт нежитлової нерухомості загальною площею 161 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 . Здійснено чисельні виходи за місцем проживання та роботи боржника для проведення виконавчих дій. Сплата боржником заборгованості відбулась лише через 6 місяців після початку примусового виконання рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 30 грудня 2016 року у справі № 474/670/16-ц. Частинами 1, 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній із 28.08.2018 року) встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Отже, прийнята відповідачем постанова є правомірною та скасуванню не підлягає.
Представник позивача в судовому засіданні 15.08.2019 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представники сторін в судовому засіданні 15.09.2019 року заявили клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Треті особи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, проте в судове засідання не зявились, про причини неявки суд не повідомили, ніяких заяв від них не надходило.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників сторін, ознайомившись з заявами учасників справи по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 30 грудня 2016 року у справі № 474/670/16-ц позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено, ухвалено стягнути з ОСОБА_2 (Позичальник) та ОСОБА_1 (Поручитель) в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в рахунок сплати заборгованості за кредитним договором № F4SNKLON086S0 від 28.04.2015 року в сумі 302 137, 04 грн., з яких 154 973, 27 грн. - заборгованість за кредитом, 8309, 89 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 138 853, 88 грн. - заборгованість за пенею.
24 січня 2017 року, на виконання резолютивної частини рішення від 30.12.2016 року, Врадіївським районним судом Миколаївської області видано виконавчий лист №474/670/16-ц про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором № F4SNKLON086S0 від 28.04.2015 року в сумі 302 137, 04 грн., з яких 154 973, 27 грн. - заборгованість за кредитом, 8309, 89 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 138 853, 88 грн. - заборгованість за пенею.
На виконання вказаного виконавчого документа приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Дмитром Олександровичем 22.02.2019 року відкрито виконавче провадження № 58462789.
Також 22.02.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Дмитром Олександровичем прийгято постанову про стягнення із боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 58462789 у сумі 30 213, 70 грн.
08 травня 2019 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №F4SNKLON086S0 від 28.04.2015 року за умовами якої при сплаті позичальником Банку до 11.05.2019 року суми боргу у розмірі 189 766, 63 грн., залишок заборгованості за кредитним договором № F4SNKLON086S0 від 28.04.2015 року прощається.
ОСОБА_2 сплатила Банку борг у сумі 189 766, 63 грн., що підтверджуєть квитанціями від 08.05.2019 року.
На підстві зазначеного, ПАТ КБ "Приват Банк" простило позичальнику - ОСОБА_2 за кредитним договором № F4SNKLON086S0 від 28.04.2015 року остаток заборгованості.
27.05.2019 року приватним виконавцем Куліченком Д.О. винесено постанову про закінчення виконавчого впровадження № 58462789 на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" на підставі заяви боржника про фактичне виконання рішення суду в повному обсязі.
16.07.2019 року Приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим А.Д. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59560632 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д.О. основної винагороди у сумі 30 213, 70 грн. (залишок за заявою стягувана складає 27821,53 грн.) згідно постанови від 22.02.2019 року про стягнення із боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 58462789.
Не погоджуючись з постановою про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 58462789 від 22.02.2019 року, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Основного Закону України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, серед іншого виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 5 цього Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, крім певних випадків.
Згідно ч. 1 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 5 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Таким чином, Закон України «Про виконавче провадження" передбачає, що з дня винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження - розпочалась стадія примусового виконання рішення.
У відповідності до частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною 4 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Також, частиною 7 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Пунктом 5 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" визначено підстави за яких виконавчий збір не стягується.
Пунктом 9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Водночас ч.9 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до статті 42 Закону України "Про виконавче провадження", кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Суд зазначає, що позов мотивований протиправністю оскаржуваної постанови як такої, що прийнята з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, позивач посилається на те, що відповідачем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду, у звязку з чим у відповідача були відсутні підстави для стягнення основної винагороди.
Підстави за яких виконавчий збір (основна винагорода приватного виконавця) не стягується передбачені статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження".
Та, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Під час з`ясування офіційних обставин справи судом встановлено, що рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 30 грудня 2016 року у справі № 474/670/16-ц було виконано боржником 08.05.2019 року, про що свідчить додаткова угода №1 до кредитного договору №F4SNKLON086S0 від 28.04.2015 року, укладена між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 , за умовами якої при сплаті позичальником Банку до 11.05.2019 року суми боргу у розмірі 189 766, 63 грн., залишок заборгованості за кредитним договором № F4SNKLON086S0 від 28.04.2015 року прощається, та квитанціями від 08.05.2019 року.
Таким чином, рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 30 грудня 2016 року у справі № 474/670/16-ц було виконано боржником після відкриття виконавчого провадження №58462789.
Позивачем не наведено жодної підстави, виключний перелік яких встановлено статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження", за якої основна винагорода приватного виконавця за даної ситуації не повинна стягуватись.
В свою чергу, з аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що основна винагорода приватного виконавця встановлюється у вигляді відсотка суми, то підлягає стягненню, а не суми, яка фактично стягнута у виконавчому провадженні. У разі невиплати (неотримання) приватному виконавцеві винагороди у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, під час здійснення виконавчого провадження, яке завершено, останній має право на примусове стягнення такої винагороди у сумі, що несплачена під час розподілу стягнутих із боржника коштів.
Натомість, позивач стверджує, що обов`язковими умовами стягнення основної винагороди є: 1) фактичне виконання судового рішення та 2) вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання рішеня, що підтверджується рішеннями Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року по справі № 824/172/18-а, постановою від 28 лютого 2019 року по справі № 819/1116/17, постановою від 19 червня 2019 року по справі № 824/172/18-а, які позивач просить суд врахувати.
Суд не погоджується з твердженнями позивача, з огляду на наступне.
03.07.2018 року Верховною Радою України було прийнято Закон Українпи "Про внесення "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", яким було внесено зміни у статтю 27 Закону України "Про виконавче провадження" шляхом: у частині другій слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінити словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів"; частину четверту викласти в такій редакції: "4. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів)."
Таким чином, починаючи з 28.08.2018 року згідно частини 2 статті 27 статті Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що "підлягає примусовому стягненню", а не з "фактично стягнутої", як було передбачено в попередній редакції Закону, якою і керувався Верховний суд, ухвалюючи постанови від 19 червня 2019 року по справі № 824/172/18-а, від 28 лютого 2019 року по справі № 819/1116/17, від 19 червня 2019 року по справі № 824/172/18-а
В свою чергу, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, що містяться з матеріалах справи, приватним виконавцем з дня відкриття виконавчого провадження вживались заходи його примусового виконання, зокрема, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, кошти і цінні папери, майнові права, корпоративні права - частки у статутному капіталі, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно та майнові права боржника, здійснювалось стягнення в примусовому порядку з заробітної платити та пенсії боржника; проведено опис та арешт житлового будинку боржника та інші.
Щодо посилання позивача на пункт 19 «Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 р. № 643, у відповідності до якої приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, суд зазначає наступне.
У разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з одного й того ж питання.
У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами - вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Вища юридична сила закону полягає, зокрема, у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження» регулює порядок стягнення виконавчого збору, діє в редакції чинній із 28.08.2018 року, у звязку із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475 від 03.07.2018 року.
Частина 4 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» регулює порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця, діє в редакції чинній із 28.08.2018 року, у звязку із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-УШ від 03.07.2018.
Положення ч. з статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» передбачають, що Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
В свою чергу до пункту 19 «Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 р. № 643, зміни не вносились, а таким чином це положення не відповідає положенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Тому, в даному випадку для розрахунку розміру суми основної винагороди яка підлягає стягненню з боржника слід застосовувати саме положення стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції чинній із 28.08.2018 року та положення ч. 4 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» в редакції чинній із 28.08.2018 року, як такі що прийняті пізніше і є нормами закону які мають вищу юридичну силу над нормами підзаконного нормативно правового акта.
Враховуючи викладене та те, що стягнення основної винагороди приватного виконавця є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження, а також, те, що відсутні підстави, передбачені законом, для не стягнення основної винагороди приватного виконавця, спірна постанова є обґрунтованою та скасуванню не підлягає.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував, що ефективний доступ до суду включає право на своєчасне виконання судового рішення, і що виконання судового рішення слід розглядати як невід`ємну складову судочинства, як цього вимагають приписи статті 6 Конвенції щодо забезпечення справедливого судового процесу, зокрема в рішеннях у справах: «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine, № 67534/01, 27.07.2004), «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine, № 74221/01,11.01.2005), «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, № 59498/00, 07.05.2002), «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, № 18357/91, 19.03.1997), та багатьох інших.
Також, в рішеннях «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine, № 60750/00, 20.07.2004), «Савицький проти України» (Savitskyy v. Ukraine, № 38773/05, 26.07.2012), «Глоба проти України» (Globa v. Ukraine, № 15729/07, 05.07.2012) та інших подібних, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що гарантоване статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У випадку відмови у задоволенні позову фізичної особи статтею 139 КАС України відшкодування судових витрат, в тому числі судового збору, не передбачено.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 139, 241-246, 262, 268, 269, 271, 272, 287 КАС України, суд,
ВИРІШИВ:
В задовленні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича ( вул . Пушкінська, 17-а , оф .13 , м . Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова Артема Дмитровича та ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови від 22.02.2019 р. ВП № 58462789 - відмовити.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 15.08.2019 року.
Суддя Г. В. Лебедєва
Судове рішення № 83644175, Миколаївський окружний адміністративний суд було прийнято 15.08.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 400/2350/19. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: