Рішення № 83643467, 07.05.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2019 року Справа № 160/9607/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. за участі секретаря судового засіданняМанько К.А. за участі: представника позивача представника відповідача ОСОБА_2 Малишева А.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в якому позивач просить:

скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 15.02.2018 року №240357-1319-0464/1;

скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 15.02.2018 року №240357-1319-0461.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, передбачало, що право користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Позивач стверджував, що об`єкт оподаткування платою за землю не виник.

Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, в якому останній зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

В подальшому здійснено заміну первісного відповідача на Головне управління ДФС у Дніпропетровській області

В судове засідання представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було сформовано та направлено на адресу позивача податкові повідомлення-рішення від 15.02.2018 року №240357-1319-0464/1 та від 15.02.2018 року №240357-1319-0461 щодо сплати орендної плати з фізичних осіб в сумі 69778,76 грн. за 2017 рік та в сумі 69778,76 грн. за 2018 рік.

Так, 28.12.2007 на підставі рішень Дніпропетровської міської ради від 23.05.2007 №106/15 та 28.11.2007 №113/25, між позивачем та Дніпропетровською міською радою укладено Договір оренди землі №8565, який було зареєстровано у ДМВ ДРФ «Центра» ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11.04.2008 року №040810400118.

Відповідно до умов договору, орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0664 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , що знаходиться за адресою: м.Дніпро, в районі вул.Байкальської і вул.Косіора (Індустріальний район ). Договір укладено на два роки.

Відповідач зазначив у відзиві на позов, що органом місцевого самоврядування (Дніпропетровською міською радою) в порядку, визначеному ст. 288 ПК України не надавалась інформація про зміну чи розірвання договору, що свідчить про те, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 , яка знаходиться за адресою: в районі вул.Байкальської і вул.Косіора (Індустріальний район ) не була повернута орендодавцю за Договором оренди землі - Дніпропетровській міській раді. Таким чином, вищезазначена земельна ділянка на даний момент перебуває у користуванні позивача.

При цьому суд зазначає, що будь-яких доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 перебуває у користуванні позивача та зареєстрована у відповідності до вимог законодавства, не надано.

Статтею 67 Конституції України визначений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Правові норми, що містяться у п. п. 288.1-288.3 ст. 288 ПК України, визначають, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки; платником орендної плати є орендар земельної ділянки; об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду; розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з п 288.7 ст. 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог ст.ст. 285 - 287 цього розділу.

Статтею 285 ПК України визначено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Відповідно до п. п. 287.1-287.2, 287.5 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Статтею 288 ПК України визначено, що орендна плата за земельну ділянку нараховується на підставі договору оренди, який встановлює розмір та умови внесення орендної плати.

Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952 передбачено, що право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладання договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації, а договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику.

Отже, після державної реєстрації договору оренди землі сторони приймають на себе права та обов`язки, визначені в ньому.

Щодо посилань відповідача на ту обставину, що позивач звернувся до міського голови Дніпропетровської міської ради із заявою про продовження договору оренди землі від 28.12.2007 року №8565, а тому вказаний договір є продовженим та підтверджує факт користування земельною ділянкою, суд зазначає наступне.

Згідно ст.33 Закону України «Про оренду землі» орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Судом встановлено, що позивач звернувся (заява датована 20.01.2010 року, зареєстрована 27.07.2011 року) до міського голови Дніпропетровської міської ради із заявою про продовження договору оренди землі від 28.12.2007 року №8565 вже після закінчення договору оренди землі (закінчився 28.12.2009 року).

Суд звертає увагу, якщо припустити, що позивач звернувся до органів місцевого самоврядування у строк передбачений законодавством та не отримав листа-повідомлення про заперечення, то договір оренди землі був би продовжений на той самий строк - до 28.12.2011 року, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені за 2012 рік та 2018 рік.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до статті 139 КАС України підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 1396,00 грн.

Керуючись ст. ст.243-245, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.02.2018 року №240357-1319-0464/1 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.02.2018 року №240357-1319-0464 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 1396,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 17 травня 2019 року.

Суддя О.В. Єфанова