Рішення № 83626990, 14.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 серпня 2019 року №826/12696/13-а

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Телеінтекс"до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПСпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 №00001182250 та від 27.02.2013 №00001192250,В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 №00001182250 та від 27.02.2013 №00001192250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 27.02.2013 № 00001182250 та від 27.02.2013 № 00001192250.

Ухвалою Вищого адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби задоволено частково, постанову постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 28.11.2013 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2017 року справу №826/12696/13-а для розгляду передано судді Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки податкового органу про відсутність реального характеру господарських відносин між ТОВ «Телеінтекс» та ПП «Фірма «Володар» є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи, адже до перевірки були надані усі первинні документи, що підтверджують реальність таких господарських відносин.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень посилався на відсутність ПП «Фірма «Володар» за своїм місцезнаходженням, відсутність у цього товариства основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів, виробничих потужностей) та трудових ресурсів, необхідних для виконання господарських операцій із поставки підрядних послуг, звертала увагу суду на порушення кримінальної справи від 10.01.2012 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (КК України) щодо фіктивного підприємництва ПП «Фірма «Володар»; встановлені у межах досудового розслідування кримінальної справи № 05-8685, яка знаходилась у провадженні ПМ ДПА у Київській області, обставини щодо не відповідності підпису ПП «Фірма «Володар» громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , підписам на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку. На підтвердження цих обставин відповідач послався на висновок експерта від 28.09.2011 № 617 начальника СТКЗР Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області, за наслідками проведеної почеркознавчої експертизи, а також на пояснення громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 від 14.12.2011, в яких вона спростувала факти підпису будь-яких документів, які стосуються господарської діяльності ПП «Фірма «Володар», та своє відношення до діяльності, яка представлена діяльністю цього підприємства.

У судовому засіданні 05.12.2017 року на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція КАС України, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (в редакції з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Таким чином, справа розглядається з урахуванням положень пункту 10 ч. 1 ст. 4, ч. 5 ст. 250 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, при взаємовідносинах з приватним підприємством «Фірма «Володар» за період з 01.09.2010 по 31.03.2011.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податку на додану вартість у сумі 40 987,00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 51 235,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва ДПС складено акт від 08.02.2013 №132/22.5-17/35275665 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 27.02.2013 №00001182250, яким позивачеві визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 62 939,00 грн., у тому числі: 51 235, 00 грн. - основний платіж, 11 704,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 27.02.2013 №00001192250, яким позивачеві визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 50 351,00 грн., у тому числі: 40 987,00 грн. - основний платіж, 9 364,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013. позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 27.02.2013 № 00001182250 та від 27.02.2013 № 00001192250. Суди першої та апеляційної інстанцій вмотивували висновок про протиправність зазначених податкових повідомлень-рішень тим, що вони не відповідають підпунктам 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктам 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, оскільки суми валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання послуг (виконання робіт) ТОВ «Телеінтекс» у ПП «Фірма «Володар» підтверджуються первинними документами та податковими накладними, а ДПІ не доведено безтоварність цих операцій.

Ухвалою Вищого адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби задоволено частково, постанову постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 28.11.2013 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вказаною ухвалою Вищого адміністративного суду України, зазначено, що під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу підрядних послуг від ПП «Фірма «Володар», відповідності особи, вказаної в податкових накладних та інших документах первинного бухгалтерського обліку, виписаних від імені ПП «Фірма «Володар», особі, уповноваженої на здійснення операцій з поставки від імені цього підприємства. Вирішенню цього питання, від якого залежить і питання щодо факту реального виконання підрядних послуг силами ПП «Фірми «Володар», буде сприяти, зокрема встановлення обставин щодо результату розгляду кримінальної справи, порушеної за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 КК України, перебування громадянки ОСОБА_3 в Україні, отримання нею дозволу на працевлаштування в Україні на посаді директора ПП «Фірма «Володар» відповідно до Порядку оформлення іноземцями та особами без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 № 2028.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Доказом того, що в структурі активів та власному капіталі позивача та його контрагента виникли зміни є наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Телеінтекс» (замовник) та ПП «Фірма «Володар» (підрядник) було укладено договори підряду від 10.09.2010 року №10/09-1П, від 01.11.2010 року №10/11-1П, від 02.12.2010 року №10/12-1П, від 23.02.2011 року №11/02-1П, відповідно до яких підрядник виконує для замовника певний вид робіт, а замовник сплачує роботи згідно кошторису.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договорів підряду від 10.09.2010 №10/09-1П, від 01.11.2010 №10/11-1П, від 02.12.2010 №10/12-1П, від 23.02.2011 №11/02-1П; копії актів здачі-прийняття виконаних робіт від 30.12.2010 №10/12-1П, від 30.12.2010 №10/12-2П, 21.03.2011 №11/02-1П, 14.09.2010 №10/09-1; копії звітів про виконані роботи відповідно до договорів; копії кошторисів відповідно до договорів; копії податкових накладних від 20.12.2010 №201206, від 29.12.2010 №291210, від 21.03.2011 №19, від 14.09.2010 №140901; копії додатків до договорів, копію технічного завдання. Також позивачем надано суду копію штатного розпису товариства з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» на 2010 рік і пояснення щодо необхідності залучення підрядних організацій для ведення господарської діяльності за цей період.

Зазначені операції були належним чином відображені у даних бухгалтерського та податкового обліку Підприємства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, Податкового кодексу України, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок заниження податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами позивача, не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналізуючи доводи позивача та відповідача щодо реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» та приватним підприємством «Фірма «Володар», суд наголошує на наступному.

За посиланням позивача, між товариством з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» та закритим акціонерним товариством «Українські радіосистеми» було укладено договір підряду від 19.08.2009 №09/08-4Р, для виконання якого позивачем було залучено приватне підприємство «Фірма «Володар». Позивачем наведено докази щодо необхідності залучення приватного підприємства «Фірма «Володар» для виконання своїх зобов`язань перед закритим акціонерним товариством «Українські радіосистеми», обґрунтовано наявність ділової мети, вказано на економічну доцільність.

Відповідачем зазначені доводи позивача не спростовано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ПП «Фірма «Володар» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ПП «Фірма «Володар» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань, відповідачем до суду не надано.

В обґрунтування правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач посилався на пояснення від 14.12.2011 ОСОБА_3 - директора ПП «Фірма «Володар», згідно яких вона зареєструвала вказане підприємство на прохання знайомого без мети займатися фінансово-господарською діяльністю.

Відповідач також зазначив, що документи, складені від імені ПП «Фірма «Володар» не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, оскільки вони суперечать положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», в обґрунтування чого посилався на висновок експерта № 617 від 28.09.2011, яким встановлено, що підпис від імені директора ПП «Фірма «Володар» ОСОБА_3 у договорі № 134, укладеному з ДПІ у Вишгородському районі, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Крім того, відповідач посилався на лист Головного центру обробки спеціальної інформації від 19.12.2011 № 4539/5/07-6016 щодо перетинання державного кордону України громадянами, де зазначено, що громадянка Російської Федерації ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом 2010 року - 2011 року перетинала державний кордон України 6 разів (а.с. 142).

На думку представника відповідача, зазначені обставини вказують на те, що діяльність ПП «Фірма «Володар» не спричиняє настання реальних правових наслідків та не надає права його контрагентам формувати податковий кредит та валові витрати на підставі первинних документів, складених від імені даного товариства.

Суд із зазначеними доводами відповідача не погоджується, виходячи з наступного.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідач не надав будь-яких судових рішень, щодо визнання контрагента фіктивним підприємством, визнання недійсними угод з цим контрагентом. Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ПП «Фірма «Володар», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Із висновку експерта № 617 від 28.09.2011, на який посилається відповідач, вбачається, що на експертизу було надано тільки Договір № 134 про визнання електронних документів від 29.04.2011, укладеного між ПП «Фірма «Володар» та ДПІ у Вишгородському районі.

Отже, такий висновок не може свідчити про те, що усі інші документи, складені від імені даного підприємства підписані не уповноваженою особою, або підроблені.

Крім того, договори підряду від 10.09.2010 №10/09-1П, від 01.11.2010 №10/11-1П, від 02.12.2010 №10/12-1П, від 23.02.2011 №11/02-1П, що укладені між позивачем та ПП «Фірма «Володар», а також усі інші первинні документи, складені на виконання вказаного договору, підписані від імені ПП «Фірма «Володар» заступником директора - ОСОБА_5 , який, згідно наказу № 2 від 06.08.2010 призначений на посаду заступника директора з 06.08.2010 та йому доручено укладати договори і підписувати фінансово-господарські документи ПП «Фірма «Володар».

Враховуючи вищевикладене, посилання відповідача про те, що виписані від імені ПП «Фірма «Володар» на адресу позивача податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили та доказовості є безпідставними.

З аналізу матеріалів справи та норм права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 27.02.2013 №00001182250 та від 27.02.2013 №00001192250 є протиправними та підлягають скасуванню.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 27.02.2013 №00001182250 та від 27.02.2013 №00001192250.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя Н.Г. Вєкуа