Рішення № 83626932, 13.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2019 року № 640/18414/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДепартаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)провизнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні діїВ С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати висновок Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15 червня 2018 року №4498/0/012/27-18 про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протягом десяти робочих днів в порядку та спосіб визначений чинним законодавством України погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що висновок про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення позивачу у власність земельної ділянки, складений відповідачем відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України із наведенням незаконних та необґрунтованих підстав, є таким, що прийнято відповідачем не у відповідності до норм чинного законодавства, необґрунтованим, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, а тому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається із матеріалів справи 11 червня 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Департаменту з заявою №7791/0/9-18, в якій просив, відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України, розглянути матеріали, стосовно відведення земельно ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення садівництва на АДРЕСА_1.

За результатами розгляду вказаного звернення відповідач 15 червня 2018 року надав відповідь № 4498/0/012/27-18, в якій повідомив, що відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київради від 28 березня 2002 року № 370/1804, земельна ділянка за функціональним призначенням належить до території перспективної садибної забудови. Таким чином, заявлена ініціатива не відповідає містобудівній документації за функціональним призначенням.

Не погоджуючись з такою відповіддю, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частинами 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржуване рішення суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

В той же час, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 186-1 Земельного кодексу України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Згідно з частинами 5 та 6 вказаної норми органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації, посилання на які, у разі висновку про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є, в силу вимог вказаних норм, обов`язковими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17 (провадження № 11-759апп18).

З аналізу змісту спірного листа суд дійшов висновку, що відповідачем грубо порушено не тільки принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, а і норми статті 186-1 Земельного кодексу України, оскільки ним не зазначено у висновку яким саме вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації не відповідають положення проекту землеустрою позивача.

Водночас, такої підстави як заявлена ініціатива не відповідає містобудівній документації за функціональним призначенням, Земельним кодексом України не передбачено.

Крім того суд зазначає, що надання будь-яким особам дозволів на розроблення відповідних проектів землеустрою є лише первісним етапом процедури відведення земельних ділянок і не означає, що такі проекти землеустрою в наступному будуть затверджені компетентним суб`єктом владних повноважень, а земельні ділянки - передані заявникам (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17).

За таких умов, суд вважає спірну відповідь, якою відмовлено в погодженні проекту землеустрою, протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

З приводу позовної вимоги про зобов`язання Департаменту погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу за адресою: АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 , поданий Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 від 11 червня 2018 року №7791/0/9-18, необхідно зазначити таке.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - погодити проект або ні (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Проте, не зважаючи на відсутність за даних обставин дискреційних повноважень у відповідача, суд нагадує, що предметом спору в цій частині є правомірність зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме: погодити вказаний проект.

Щодо ефективності такого способу захисту, то суд має право визнати дії суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Поряд з цим, оцінка правомірності листа-відмови стосувалася лише тих мотивів, які у ньому наведено, тобто не підлягає дослідженню, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для погодження проекту.

Таким чином, у суду відсутні належні правові підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо погодження проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, слід визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання про погодження проекту землеустрою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17 (адміністративне провадження № К/9901/43891/18).

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та захистити порушені права позивача шляхом зобов`язання Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно розглянути звернення Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 від 11 червня 2018 року №7791/0/9-18, стосовно погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для ведення садівництва на АДРЕСА_1.

Згідно з положеннями статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається вчинення відповідачем протиправних дій.

За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

1. Позов ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради про визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15 червня 2018 року №4498/0/012/27-18 про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно розглянути звернення ФОП ОСОБА_2 від 11 червня 2018 року №7791/0/9-18 стосовно погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення садівництва на АДРЕСА_1 .

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , рнокпп НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 32, код ЄДРПОУ 26345558) у розмірі 708,40 грн.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , рнокпп НОМЕР_1 ).

Відповідач: Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 26345558, 01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 32).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко