Рішення № 83626490, 14.08.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 серпня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2709/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивача) до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі також - відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність УПФУ в м. Сєвєродонецьку щодо нездійснення перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2019 року по 31 січня 2019 року на підставі довідки апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2019 року № 5/82/2019 із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1921,00 грн;

- зобов`язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку провести перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за січень 2019 року відповідно до довідки апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2019 року № 5/82/2019 із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1921,00 грн;

- зобов`язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку виплатити позивачу (з урахуванням виплачених сум) заборгованість з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що утворилась за період з 01 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року, на рахунок, відкритий в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» з урахуванням виплачених сум.

Також просить зобов`язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є суддею у відставці і здобув право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. З 15 грудня 2016 року позивач перебуває на обліку та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в УПФУ в м. Сєвєродонецьку.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд». Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: у тому числі з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних оcіб, вcтановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до Закону України від 15 травня 2018 року № 2415-VІІІ «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» та відповідно до статті 7 Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про державний бюджет України на 2019 рік» з 1 січня 2019 року змінилась в сторону збільшення складова суддівської винагороди.

З 1 січня 2019 року посадовий оклад діючих суддів встановлено, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1921,00 грн, та відповідно зроблено перерахунок суддівської винагороди з 01 січня 2019 року саме з цього розміру.

Відповідно до пункту 4 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі зміни розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Тому саме з цієї дати у суддів у відставці об`єктивно виникло право на відповідний перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного утримання. Довічне щомісячне грошове утримання судді у відставці з 1 січня 2019 року повинно виплачуватися, виходячи із розмірів 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який складає 1921 гривні.

17 грудня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання відповідно до довідки апеляційного суду Луганської області від 17 грудня 2018 року № 5/1597/2018 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці.

28 січня 2019 року позивач також звернувся до відповідача з заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання відповідно до довідки апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2019 року № 5/82/2019 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці. Однак, відповідачем перерахунок та виплата щомісячного довічного грошового утримання судді з 01 січня 2019 року проведено не було.

Для з`ясування причини не проведення перерахунку з 01 січня 2019 року звернувся до відповідача 20 травня 2019 року. Згідно з відповіддю відповідача від 31 травня 2019 року за № 68/Ш-4 відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1, перерахунок позивачу проведено з 01 лютого 2019 року. Разом з тим відповідач, посилаючись на вищезазначене, зазначив, що на цей час Пенсійним фондом України фінансується поточна виплата пенсії, розмір підвищення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за січень-лютий 2019 року нараховано та буде виплачено при відповідному фінансуванні Пенсійним фондом України.

У січні 2019 року та у лютому 2019 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці позивач отримав у розмірі 26 165, 70 грн. Разом з тим з довідки відповідача вих. № 2184 від 24 червня 2019 року та вищезазначеного листа від 31 травня 2019 року. № 12708/02-22 вбачається, що довічне грошове утримання судді у відставці нараховане за січень 2019 року - 39248, 55 грн., за лютий 2019 року - 42790,95 грн. При цьому тільки у березні місяці 2019 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці позивачу дійсно було сплачено у новому розмірі, а саме - 42790,95 грн.

Отже, за період січень-лютий 2019 року позивач недоотримав щомісячне довічне грошове утримання в сумі 16625,25 грн за кожен місяць, а всього в сумі 33250,50 грн.

З посиланням на норми статті 43, 46, 58, 92, 113, 116, 117 Конституції України, Розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського і (або) суміжних прав», статтю 116 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VII «Про судоустрій і статус суддів», положення Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку довічного грошового утримання з 01 січня 2019 року, невиплати щомісячного довічного грошового утримання за період з 01 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року з урахуванням перерахунку такою, що порушує його права та законні інтереси, а тому є всі підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідач заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 56-57), в якому зазначив таке.

З 16 грудня 2016 року ОСОБА_1 призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 % від суддівської винагороди.

17 грудня 2018 року позивач звернувся до Відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додавши довідку апеляційного суду Луганської області від 17 грудня 2018 року № 5/1597/2018 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

На підставі даної довідки управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області було перераховано грошове утримання позивача з 01 січня 2019 року, що підтверджується рішенням № 909190846880 про перерахунок пенсії.

28 січня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, додавши довідку апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2019 року № 5/82/2019 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

На підставі даної довідки УПФУ в м. Сєвєродонецьку було перераховано грошове утримання позивача з 01 лютого 2019 року.

Відповідач зазначає, що правові підстави для здійснення перерахунку позивачу з 01 січня 2019 року відсутні, оскільки з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" втратив чинність, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів". Тобто, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання здійснюється для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, відповідно до норм Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів", а для суддів, які пройшли таке оцінювання, згідно із нормами Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно із пунктом 4 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1, перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з 01 числа місяця, наступного за місяцем, у якому змінилися розміри складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) та підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом".

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

З огляду на зазначене та Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється з 01 січня 2019 року та 01 лютого 2019 року.

Перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці ОСОБА_1 у січні 2019 року проводився згідно довідки про суддівську винагороду від 17 грудня 2018 року № 5/1597/2018, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2018 року - 1762,00 грн.( відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік"), і становить 39248,55 грн., а перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці ОСОБА_1 у лютому 2019 року проводився згідно довідки про суддівську винагороду від 28 січня 2019 року № 5/82/2019 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2019 року - 1921,00 грн.( відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік"), і становить 42790,95 грн.

Доплата за січень-лютий 2019 року, яка утворилась внаслідок перерахунків на підставі довідок апеляційного суду Луганської області від 17 грудня 2018 року № 5/1597/2018 та від 28 січня 2019 року № 5/82/2019, нарахована та не виплачена у зв`язку з тим, що відповідно до пункту 15 постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На сьогодні вказаний порядок не прийнятий.

У зв`язку з тим, що відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами, відповідач вважає, що необхідності зобов`язувати відповідача надавати звіт про виконання судового рішення не має.

З посиланням на норми частин першої, другої статті 73 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України та частини другої статті 8 Закону України "Про судовий збір", відповідач зазначив, що управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області не має коштів на сплату судового збору, а тому вимога стягнути судові витрати з відповідача є також необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності (арк. спр. 29, 57 зворот. бік).

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено до розгляду на 10 липня 2019 року (арк. спр. 1-3).

10 липня 2019 року у зв`язку з неявкою відповідача та ненадання відзиву на позовну заяву розгляд справи відкладено на 14 серпня 2019 року (арк. спр. 31).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) є суддею у відставці Апеляційного суду Луганської області та внутрішньо переміщеною особою, про що свідчать посвідчення судді у відставці № 02205, видане Президентом України, довідка про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, від 08 листопада 2017 року № 9000, видана управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради, та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, про що свідчить електронне пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 з терміном дії до 24 березня 2020 року, видане Пенсійним фондом України (арк. спр. 15, 16, 17).

На підставі заяви позивача від 16 грудня 2016 року про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та подання апеляційного суду Луганської області від 16 грудня 2016 року за № 1/1241/2016 про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розпорядженням управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 07 червня 2017 року № 846880 позивачу з 16 грудня 2016 року призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % від суддівської винагороди в сумі 21532,50 грн (арк. спр. 58, 60, 61).

17 грудня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додавши до неї довідку апеляційного суду Луганської області від 17 грудня 2018 року № 5/1597/2018 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до якої станом на 04 грудня 2018 року суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 43609,50 грн, у тому числі: посадовий оклад - 29073,00 грн; доплата за вислугу років (50 %) - 14536,50 грн, про що свідчить розписка-повідомлення (арк. спр. 19, 65 зворот. бік, 66).

Рішенням УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 31 січня 2019 року № 909190846880 позивачу з 01 січня 2019 року здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача з 01 січня 2019 року складає 39248,55 грн (арк. спр. 65).

28 січня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додавши до неї довідку апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2019 року № 5/82/2019 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до якої станом на 01 січня 2019 року суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 47545,50 грн, у тому числі: посадовий оклад - 31697,00 грн; доплата за вислугу років (50 %) - 15848,50 грн, про що свідчить розписка-повідомлення (арк. спр. 21, 67, 68).

Рішенням УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 31 січня 2019 року № 909190846880 позивачу з 01 лютого 2019 року здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача з 01 лютого 2019 року складає 42790,95 грн (арк. спр. 69).

Листом від 31 травня 2019 року за № 12708/02-22 УПФУ в м. Сєвєродонецьку серед іншого повідомило позивача, що відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1, на підставі довідки апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2019 року № 5/82/2019 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці перерахунок позивачу проведено з 01 лютого 2019 року. Разом з тим відповідач, посилаючись на вищезазначене, зазначив, що на цей час Пенсійним фондом України фінансується поточна виплата пенсії, розмір підвищення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за січень-лютий 2019 року нараховано та буде виплачено при відповідному фінансуванні Пенсійним фондом України (арк. спр. 22).

Відповідно до виписки по картковому рахунку позивача, відкритому в АТ "Ощадбанк", за період з 01 січня 2019 року по 24 червня 2019 року, а саме: 14 січня 2019 року позивачу виплачено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у місячному розмірі 26165,70 грн, 14 лютого 2019 року - 26165,70 грн., 14 березня 2019 року - 42790,95 грн., 12 квітня 2019 року - 42790,95 грн., 14 травня 2019 року - 42790,95 грн. (арк. спр. 24).

Згідно з довідкою УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 24 червня 2019 року за № 2184 позивач перебуває на обліку та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, а саме: січень 2019 року - 39248,55 грн, лютий 2019 року - 42790,95 грн, березень 2019 року - 42790,95 грн, квітень 2019 року - 42790,95 грн, травень 2019 року - 42790,95 грн, червень 2019 року - 42790,95 грн (арк. спр. 23).

Відповідно до довідки УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 10 липня 2019 року за № 2332 позивачу у період з січня 2019 року по лютий 2019 року виплачено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у місячному розмірі 26165,70 грн; заборгованість по перерахунку за період з 01 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року в сумі 29708,10 грн нарахована, але не виплачена (арк. спр. 70).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із статтею 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Матеріальне забезпечення суддів, в тому числі суддів у відставці, та гарантії їх соціального захисту є одним із складових елементів принципу незалежності суддів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення, зокрема у рішеннях: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 (справа про фінансування суддів), від 20 березня 2002 року № 5рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), від 03 червня 2013 року № 3рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне утримання суддів у відставці).

Відповідно до пункту 7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. В цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/20П вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку із досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

В абзаці другому пункту 7 Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на щомісячне довічне грошове утримання не може бути звужене встановленням обмеження в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що знижує досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, суперечить вимогам частини першої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Згідно із пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № (2010) 12 зазначено: "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці" (пункт 54).

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною п`ятою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини першої статті 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (частина друга статті 142 Закону № 1402-VIII).

Згідно з частиною четвертою статті 142 Закону № 1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Згідно з пунктом 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Пунктом 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що в інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Згідно з частиною першою статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 133 Закону № 2453-VІ суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

Частиною п`ятою статті 133 Закону № 2453-VІ визначено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 135 Закону № 2453-VІ визначено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України;

2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.

З вищевикладеного слідує, що у питаннях визначення розмірів суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання норми Закону № 2453-VI зберігають чинність, а позивач має право на перерахунок раніше призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, у тому числі у зв`язку зі збільшенням посадового окладу.

Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІ "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VІІ), який набрав чинності з 01 липня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

У зв`язку з цим, з 01 січня 2017 року посадовий оклад судді визначається не з розміру мінімальної заробітної плати, як це передбачено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а з "розрахункової величини", запровадженої пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Законом № 1774-VІІ, застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року становить 1921,00 грн.

З вищевикладеного судом встановлено, що з 04 грудня 2018 року збільшився посадовий оклад судді місцевого суду внаслідок визнання неконституційними положень частини третьої статті 133 Закону № 2453-VІ. Також з 01 січня 2019 року відбулося збільшення посадового окладу судді внаслідок збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, оскільки з 04 грудня 2018 року та з 01 січня 2019 року відбулися зміни у розмірі складових суддівської винагороди суддів, з якої здійснюється обрахунок розміру довічного грошового утримання судді у відставці, суд дійшов висновку, що у позивача з 01 січня 2019 року виникло право на перерахунок раніше призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до положень частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII.

Підтвердженням застосування для визначення суддівської винагороди працюючим суддям нової розрахункової величини з 01 січня 2019 року є видана апеляційним судом Луганської області довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 28 січня 2019 року № 5/82/2019, яку позивачем надано до управління Пенсійного фонду України в Луганській області разом із заявою від 28 січня 2019 року про призначення/перерахунок пенсії.

Оскільки в довідці від 28 січня 2019 року № 5/82/2019 визначена дата, з якої зроблено перерахунок суддівської винагороди - 01 січня 2019 року, відповідно до частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII відповідач зобов`язаний був здійснити перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача з дати збільшення розміру суддівської винагороди працюючих судів, тобто також з 01 січня 2019 року.

Натомість перерахунок довічного грошового забезпечення судді у відставці позивачу на підставі довідки апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2019 року № 5/82/2019 здійснений відповідачем тільки з лютого 2019 року, що не відповідає положенням Закону № 2453-VІ та Закону № 1402-VIII.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не здійснив перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача за період з 01 січня 2019 року по 31 січня 2019 року на підставі довідки апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2019 року № 5/82/2019.

Твердження представника відповідача, що відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1 та зареєстрованою Міністерством юстиції України 12 березня 2008 року з № 200/14891 (далі - Порядок № 3-1), перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться з 1 числа місяця, наступного за місяцем, у якому змінилися розміри складових суддівської винагороди судді, суд відхиляє як необґрунтовані, з огляду таке.

По-перше, як вже вище вказано, суддівська винагорода регулюється виключно Законом № 1402-VIII, Законом України "Про Конституційний Суд України", Законом № 2453-VІ, дія якого в цій частині продовжена згідно з пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII. Водночас, норми, яка б передбачала необхідність проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 числа місяця, наступного за місяцем, у якому змінились розміри складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, не передбачено ні Законом № 2453-VІ, ні Законом № 1402-VIII.

Таким чином, положення Порядку № 3-1 суперечать положенням Закону № 2453-VІ та Закону № 1402-VIII, відповідно, є незастосовними у спірних правовідносинах.

З цієї підстави суд також вважає незастосовними у спірних правовідносинах й положення частини четвертої статті 45 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 127/13893/17 (номер рішення в ЄДРСР 77248566) та від 10 квітня 2019 року у справі № 607/7492/17 (номер рішення в ЄДРСР 81047384).

По-друге, на думку суду, закріплений у пункті 4 розділу ІІ Порядку № 3-1 механізм перерахунку визначає строк саме для Пенсійного органу коли такий перерахунок має бути здійснений, у свою чергу, розмір щомісячного довічного грошового забезпечення судді у відставці має бути перерахований з моменту коли в особи виникло право на такий перерахунок.

Що стосується невиплати відповідачем доплати по перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача за період січень-лютий 2019 року, суд зазначає таке.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;

для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як вже вище зазначено, порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії та щомісячному довічному грошовому утриманню судді у відставці за минулий період, визначається виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Відповідно, посилання відповідача на відсутність визначеного постановою Кабінету Міністрів України порядку виплати пенсії за минулий період, відмінного від порядку, визначеного статтею 46 Закону № 1058-IV, як на перешкоду виплати заборгованості позивачу, є безпідставними.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").

Тобто, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Не здійснивши позивачу в порушення вимог статті 46 Закону № 1058-IV виплату доплати з перерахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року в загальній сумі 33250,50 грн, відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в м. Сєвєродонецьку щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що виникла внаслідок перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року в сумі 33250,50 грн.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню повністю.

Що стосується клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб. За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1921,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа мала сплатити судовий збір у розмірі 768,40 грн.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн за одну вимогу немайнового характеру, що підтверджено квитанцією від 25 червня 2019 року № 26.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо нездійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01 січня 2019 року по 31 січня 2019 року включно на підставі заяви від 28 січня 2019 року та довідки апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2019 року № 5/82/2019.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2019 року по 31 січня 2019 року включно на підставі заяви від 28 січня 2019 року та довідки апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2019 року № 5/82/2018, з урахуванням проведених раніше виплат.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що виникла внаслідок перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року в сумі 33250,50 грн.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що виникла внаслідок перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року в сумі 33250,50 грн (тридцять три тисячі двісті п`ятдесят гривень 50 коп.) на рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця