Рішення № 83625914, 08.08.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2019 р. Справа № 0240/2595/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді-доповідача Сала Павла Ігоровича, суддів Воробйової Інни Анатоліївни, Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши за правилами загального позовного провадження у м. Вінниці в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шаргородської міської ради Вінницької області, міського голови м. Шаргорода Вінницької області Винокура Ігоря Михайловича, землевпорядника Шаргородської міської ради Вінницької області Ярового Олексія Анатолійовича, голови комісії з питань регулювання земельних і майнових відносин, охорони навколишнього природного середовища та благоустрою Шаргородської міської ради Вінницької області Андрійчишена Володимира Анатолійовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, про оскарження дій та бездіяльності, визнання протиправними рішень, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

03.08.2018 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Шаргородської міської ради Вінницької області (відповідач 1), міського голови м. Шаргорода Вінницької області Винокура І.М. (відповідач 2), землевпорядника Шаргородської міської ради Вінницької області Ярового О.А. (відповідач 3), голови комісії з питань регулювання земельних і майнових відносин, охорони навколишнього природного середовища та благоустрою Шаргородської міської ради Вінницької області Андрійчишена В.А. (відповідач 4), фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач 5), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, про оскарження дій та бездіяльності, визнання протиправними рішень, стягнення моральної шкоди.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви (том 1, а.с. 100-120) позивач просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача 1 щодо ненадання відповіді на інформаційний запит позивача від 22.12.2017 (позовна вимога 1);

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача 2 щодо невжиття передбачених заходів і дій для організації підготування і направлення відповіді на інформаційний запит позивача від 22.12.2017 (позовна вимога 2);

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача 1 щодо невиконання ст. 47 Конституції України та незабезпечення позивача житлом і матеріальною допомогою (позовна вимога 3);

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача 2 щодо невжиття передбачених заходів і дій для організації виконання вимог ст. 47 Конституції України і відповідних постанов Кабінету Міністрів України щодо допомоги особам з інвалідністю (позовна вимога 4);

- визнати неправомірним рішення відповідача 1 про поділ земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 без отримання відповідної згоди третьої особи у справі на такий поділ (позовна вимога 5);

- визнати неправомірними дії відповідача 2 щодо винесення на голосування питання поділу земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 без отримання відповідної згоди третьої особи у справі на такий поділ (позовна вимога 6);

- визнати неправомірним дії відповідачів 3 та 4 щодо виготовлення проекту поділу земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 без отримання відповідної згоди третьої особи у справі на такий поділ і без зазначення розмірів такого поділу (позовна вимога 7);

- визнати неправомірним дії відповідача 5 щодо порушення Регламенту Шаргородської міської ради Вінницької області шляхом виказування промов з питань, які обговорювались на сесії Шаргородської міської ради Вінницької області (позовна вимога 8);

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача 2 щодо порушення Регламенту Шаргородської міської ради Вінницької області, невиконання ним обов`язків голови та повного ігнорування порушень відповідачем 5 (позовна вимога 9);

- визнати протиправними усі рішення Шаргородської міської ради Вінницької області, що були прийняті на сесії ради 06.04.2018, у зв`язку з порушенням вимог ст. 57 Конституції України, та скасувати їх (позовна вимога 10);

- визнати неправомірним дії відповідача 2 щодо невжиття жодних заходів для організації оприлюднення рішень сесії Шаргородської міської ради Вінницької області від 06.04.2018 (позовна вимога 11);

- зобов`язати відповідачів 1 та 2 вжити передбачених Конституцією України дій для забезпечення позивача житлом та надання йому передбаченої законодавством допомоги (позовна вимога 12);

- стягнути з відповідача 1 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 600000 грн (позовна вимога 13);

- стягнути на користь позивача моральну шкоду: з відповідача 2 у розмірі 300000 грн, а з відповідачів 3, 4, 5 солідарно у розмірі 100000 грн (позовна вимога 14);

- стягнути з відповідача 1 понесені позивачем судові витрати в розмірі 1000 грн за виготовлення і друк позовної заяви та в розмірі 500 грн за дорожні витрати.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 22.12.2017 на електронну пошту відповідача 1 з власної електронної пошти позивач надіслав інформаційний запит на ім`я відповідача 2, в якому просив повідомити «чому вулиці міста в такому жахливому стані, що ними неможливо пересуватись та що і як робить міська рада з даного питання. А, найболючіше питання для людини з певними особливими потребами: що саме робить міська рада задля допомоги таким людям як я та які існують місцеві програми допомоги і як до них залучитись». У запиті позивач вказав на те, що є особою з інвалідністю, потребує допомоги та не може вільно пересуватися. Водночас, перебуваючи у м. Шаргороді, він був шокований станом покриття центральних вулиць міста, що були вкриті льодом, внаслідок чого пересування було істотно утрудненим. Незважаючи на чіткі питання, що були поставлені у запиті, всупереч вимогам Конституції та законів України відповідачі 1 та 2 проігнорували запитом позивача на інформацію і на дату звернення до суду з адміністративним позовом відповіді не надали. При цьому позивач вважає, що внаслідок бездіяльності відповідачів та ненадання ними відповіді на запит він, як особа з інвалідністю, залишився без житла та матеріальної допомоги, чим порушено його права, гарантовані статтею 47 Конституції України.

Крім того, позивач зазначає, що надалі йому стало відомо про існування рішення 23-ї сесії 7-го скликання Шаргородської міської ради Вінницької області від 06.04.2018 за № 221, яким відповідач 1 надав дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,7115 га із земель комунальної власності Шаргородської міської ради, що розташована в АДРЕСА_2 «Т» (на території СТОВ «Сільгостехніка»), кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 . Разом з тим, позивач зауважує, що прийняттю вказаного рішення передувало інше рішення Шаргородської міської ради за № 389 від 25.04.2014, яким Територіальному управлінню Державної судової адміністрації у Вінницькій області було надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування із земель промисловості із зміною цільового призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування орієнтовною площею 0,7115 га, що знаходиться в АДРЕСА_2 «Т». Відтак, на думку позивача, постійним землекористувачем цієї ділянки є третя особа у цій справі, від якої не було отримано згоду на поділ земельної ділянки, що відбувся у зв`язку з прийняттям рішення № 221 від 06.04.2018.

Також позивач вказує на порушення процедури прийняття зазначеного рішення та вимог Регламенту міської ради. Зокрема, позивач зазначає, що відповідачі 3 та 4 за вказівкою відповідача 2 неправомірно розробили та внесли на розгляд Шаргородської міської ради проект рішення № 221 від 06.04.2018, хоча достовірно знали, що таке рішення є незаконним і грубо порушує права третьої особи як землекористувача земельної ділянки. При цьому проект взагалі не містив конкретних розмірів поділу земельної ділянки, а тому не міг у такому вигляді виноситись на розгляд депутатів. Окрім того, відповідач 2 порушив положення Регламенту та неправомірно виніс на голосування питання поділу земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 без отримання згоди на це законного землекористувача. Водночас на сесії міської ради був присутній відповідач 5, який, не маючи на це права, виголошував промови з питань, що обговорювались, та спонукав депутатів міської ради до прийняття очевидно незаконних рішень. Натомість міський голова жодним чином не реагував на дії відповідача 5 щодо порушення Регламенту та самоусунувся від виконання своїх обов`язків і припинення відповідних порушень. Наведене підтверджується відеозаписами 23-ої сесії 7-го скликання Шаргородської міської ради, на яких зафіксовані описані вище неправомірні дії відповідачів, зокрема те, що відповідач 2 надає слово відповідачу 5 та дозволяє йому вільно виголошувати промови. Відтак, на думку позивача, відповідачі 2, 3, 4, 5 діяли узгоджено задля ведення в оману присутніх на сесії щодо фактичних обставин справи з метою прийняття незаконних рішень.

Крім цього, позивач у позовній заяві вказує на те, що рішення Шаргородської міської ради від 06.04.2018 не були доведені до відома населення, що прямо суперечить ст. 57 Конституції України. З цих підстав усі рішення, прийнятті на сесії ради 06.04.2018, підлягають скасуванню.

Обґрунтовуючи порушення своїх прав та інтересів внаслідок прийняття відповідачем 1 рішення за № 221 від 06.04.0218, позивач посилається на те, що спірна земельна ділянка площею 0,7115 га була надана третій особі у постійне користування для будівництва нового приміщення Шаргородського районного суду Вінницької області. Отже, у цьому випадку йдеться про «публічний інтерес», тобто інтерес всієї соціальної спільноти. Водночас позивач зазначає, що є членом відповідної територіальної громади, також в провадженні вказаного суду перебувають справи, в яких він стороною. Таким чином, рішення Шаргородської міської ради № 221 від 06.04.2018 безпосередньо зачіпає права та інтереси позивача, оскільки як член громади міста він має право на контроль за комунальною власністю, до якої належить земля, а також на належні умови перебування в суді, як громадянин України.

Відтак позивач зазначає, що внаслідок ненадання відповіді на інформаційний запит, прийняття органом місцевого самоврядування рішень з порушенням вимог чинного законодавства і встановлених законодавством процедур, порушення суб`єктом владних повноважень Конституції та законів України шляхом не доведення до відома громадян рішень сесії міської ради, відповідачі порушили його конституційні права і законні інтереси та заподіяли істотну моральну шкоду, загальний розмір якої позивач оцінює в 1000000 (один мільйон) гривень. При цьому 600000 грн позивач просить стягнути з відповідача 1, 300000 грн - з відповідача 2 та 100000 грн солідарно з відповідачів 3, 4, 5.

Також відповідач вказує на те, що поніс судові витрати, пов`язані з розглядом справи, які складаються з витрат на виготовлення, друк та відправлення позовної заяви до суду в розмірі 1000 грн та дорожніх витрат в розмірі 500 грн.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.08.2018 позовну заяву ОСОБА_1 вирішено повернути позивачеві на підставі положень п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог, зокрема внаслідок заявлення позовних вимог до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , який немає статусу суб`єкта владних повноважень, а також внаслідок заявлення в адміністративному позові позовних вимог щодо не забезпечення позивача житлом і матеріальною допомогою, які за своїм змістом та характером мають приватно-правовий характер та підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства (том 1, а.с. 1-2).

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 за апеляційною скаргою позивача вищевказану ухвалу скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (том 1, а.с. 79-80).

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 . Цією ж ухвалою вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Відповідачам встановлено 15-денний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву (том 1, а.с. 97-98).

29.10.2018 до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 від 26.10.2018, в якій позивач зазначив адресу для листування (м. Житомир, Головпоштамт, «До запитання», 10014), відмінну від тієї, що зазначена у позовній заяві (вул. Героїв Майдану 228, м. Шаргород, Вінницька область, 23500, ВПЗ, «До запитання»). Крім того, у заяві позивач заявив клопотання про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з Житомирського окружного адміністративного суду, посилаючись на те, що з міркувань безпеки не може знаходитись на території Вінницької області (том 1, а.с. 151).

01.11.2018 до суду надійшов відзив відповідачів 1, 2 за підписом Шаргородського міського голови Винокура І.М. з додатками до нього (том 1, а.с. 153-165). У відзиві зазначається, що 22.12.2017 на адресу міського голови м. Шаргорода дійсно надійшов інформаційний запит позивача, в якому було вказано наступну адресу для листування: 21050, м. Вінниця, Головпоштамт, «До запитання». Відповідачі зауважують, що такий запит взагалі не підлягав розгляду, оскільки був адресованій не тій особі, яка в силу вимог закону зобов`язана його розглядати. Разом з тим, запит позивача був розглянутий з наданням відповіді № 02-25/1070 від 27.12.2017. Відповідь була надіслана поштою на адресу, зазначену у запиті. Однак поштовий конверт з відповідним рекомендованим повідомленням були повернуті на адресу Шаргородської міської ради з причин невручення адресату. Відтак відповідачі зазначають, що не допустили жодних порушень вимог чинного законодавства під час розгляду інформаційного запиту позивача, тоді як факт не отримання ним відповіді з суб`єктивних причин не може свідчити про неправомірність дій розпорядника інформації.

Крім того, відповідачі зазначають, що позивач не звертався до Шаргородської міської ради з приводу забезпечення житлом або надання якихось видів матеріальної допомоги, а тому в цій частині позов є безпідставними.

Також відповідачі вважають, що у позивача відсутнє право вимоги щодо скасування рішень 23-ої сесії 7-го скликання Шаргородської міської ради від 06.04.2018, оскільки за даними реєстру Шаргородської територіальної громади (картка реєстрації особи) позивач був зареєстрований в АДРЕСА_3 у період з 5 грудня 2017 року по 27 червня 2018 року. Отже, на дату звернення до суду з позовом позивач вже не був членом територіальної громади міста, тобто не має відношення до рішень сесії, що ним оскаржуються, а, відповідно, і права вимоги про їх скасування.

Крім того, відповідачі зазначають, що 06.04.2018 Шаргородська міська рада не прийняла жодного нормативно-правового акта, який б визначав права і обов`язки громадян, а тому безпідставними є посилання позивача на ст. 57 Конституції України, як на підставу для визнання цих рішень протиправними. До того ж оскаржувані позивачем рішення прийнятті на підставі, в спосіб та в межах компетенції Шаргородської міської ради як органу місцевого самоврядування. Водночас саме депутати є представниками інтересів відповідної територіальної громади, які шляхом участі у голосуванні вирішують питання місцевого значення, що належать до повноважень ради. При цьому згода позивача або інших осіб на виконання депутатами своїх обов`язків не потребується.

Щодо рішення Шаргородської міської ради за № 221 від 06.04.2018, то таке рішення, на думку відповідачів, повністю відповідає вимогам чинного законодавства і підстав для його скасування не має. Водночас, оскільки на час прийняття цього рішення земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1 не перебувала у користуванні Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, її згода на прийняття міською радою такого рішення не потребувалась.

Позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди відповідачі вважають необґрунтованими і такими, що не підтверджуються жодними доказами. Крім того, відповідачі зазначають, що не порушували будь-яких законних прав позивача і факт заподіяння йому моральної шкоди відсутній. При цьому заявлений позивачем розмір шкоди є непропорційним та суперечить принципу розумності.

Також відповідачі вказують на те, що позивач нічим не підтвердив судові витрати, які просить стягнути у позовній заяві.

З огляду на викладене відповідачі 1, 2 просять суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Як видно зі змісту відповіді на відзив, що надійшла до суду 13.12.2018 (том 1, а.с. 1-3), позивач вважає, що оскільки відзив підписаний міським головою м. Шаргорода Винокуром І.М . , то такий відзив слід розглядати як відзив відповідача 2. Водночас відповідач 1 відзиву на позов не подав, а отже, на думку позивача, визнав позов. Проте суд зазначає, що відповідачами у цій справі є як Шаргородська міська рада, так і Шаргородський міський голова Винокур І.М. Водночас останній вважається законним представником органу місцевого самоврядування в розумінні вимог процесуального закону. Відтак відзив на позовну заяву, що надійшов до суду 01.11.2018 за підписом міського голови м. Шаргорода Винукора М.І . , суд враховує як відзив відповідачів 1 та 2.

Крім того, 01.11.2018 до суду надійшли відзиви на позов відповідачів 3, 4, 5, які за своїм змістом є ідентичними відзиву відповідачів 1 та 2 (том 1, а.с. 166-170, 171-176, 177-183). При цьому відповідачі 3 та 4 разом з відзивом подали заяви про розгляд справи за їх відсутності (том 1, а.с. 175, 182).

Також суд зауважує, що на виконання вимог ст. 162 КАС України примірник свого відзиву на позов відповідачі 1, 2, 3, 4, 5 надсилали позивачу на адресу, зазначену у позовній заяві (вул. Героїв Майдану 228, м. Шаргород, Вінницька область, 23500, ВПЗ, «До запитання»), що підтверджується доданими до відзивів поштовими квитанціями.

Однак, як вже зазначалось, позивач змінив адресу місяця проживання, про що свідчила його заява від 26.10.2018 (том 1, а.с. 151-152).

Внаслідок цього позивач не отримав відзивів відповідачів, а тому у підготовчому засіданні від 06.12.2018 копії таких відзивів були вручені позивачу через Житомирський окружний адміністративний суд. При цьому суд надав позивачу можливість подати відповідь на відзив у строк, визначений ухвалою суду від 06.10.2018 про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 08.11.2018 задоволено клопотання позивача про розгляд справи колегією у складі трьох суддів (том 1, а.с. 225).

Ухвалою суду від 12.11.2018 задоволено клопотання позивача про його участь в судовому засіданні під час розгляду справи в режимі відеоконференції з приміщення Житомирського окружного адміністративного суду (вул. Мала Бердичівська, 23, м. Житомир) (том 1, а.с. 227).

Ухвалою суду від 06.12.2018 частково задоволено клопотання позивача про витребування додаткових доказів та вирішено витребувати у відповідача 1 додаткові докази (том 1, а.с. 244-245).

13.12.2018 до суду надійшла відповідь позивача на відзиви відповідачів (том 2, а.с. 1-2), в якій позивач зазначає, що відповідь Шаргородської міської ради від 27.12.2017 не містить відповіді на запитувану позивачем інформацію. Зокрема, у ній немає жодного слова про існуючі в місті програми для осіб з інвалідністю, також відсутня інформація про те, як долучитися до таких програм. Відтак, навіть якщо припустити, що відповідач дійсно надав відповідь на запит від 22.12.2017, така відповідь є неналежною. Також позивач заперечує посилання відповідачів на те, що він не звертався до Шаргородської міської ради із заявами щодо отримання матеріальної допомоги та забезпечення житлом. При цьому зазначає, що він не міг звернутися з такими заявами, оскільки не отримав жодних роз`яснень з цього приводу на свій запит. Щодо зняття з реєстрації позивач наголошує на тому, що на час виникнення спірних правовідносин він був зареєстрований у м. Шаргороді, а тому доводи відповідачів у цій частині є безпідставними. Крім того, на думку позивача, той факт, що Територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області є законним користувачем земельної ділянки підтверджується рішенням за № 389 від 25.04.2014. Тому його згода на поділ цієї земельної ділянки згідно з рішенням за № 221 від 06.04.2018 була обов`язковою.

19.12.2018 надійшли ідентичні за змістом заперечення відповідачів 1 та 2 за підписом Шаргородського міського голови Винокура І.М. (том 2, а.с. 39-45), а також заперечення відповідачів 3, 4, 5 (том 2, а.с. 25-27, 30-31, 35-36, 39-41). У вказаних запереченнях відповідачі звертають увагу суду на недотримання позивачем строку для подання відзиву на позов. Однак, як вже зазначалось, цей строк позивач пропустив з поважних причин, оскільки на час подання відзивів вже не проживав за адресою, зазначеною у позовній заяві. Тому строк на подання відповіді на відзив був продовжений судом у підготовчому засіданні від 06.12.2018, а з урахуванням дати подання відповіді (відповідь здана на пошту 11.12.2018), така відповідь подана позивачем у строк, визначений пунктом 7 ухвали суду від 08.10.2018, тобто своєчасно. Крім того, у своїх запереченнях відповідачі наголошують, що відповідь на відзив не спростовує фактів і обставин, викладених у відзиві, не підтверджує підставності позовних вимог та не доводить тих обставин, на які позивач посилається як на підставу для задоволення його позову.

Ухвалою суду від 04.01.2019 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи із постановленням перед експертом питання щодо часу складання документа, який, як стверджує відповідач 1, є відповіддю на запит позивача від 22.12.2017 (том 2, а.с. 81-82).

Ухвалою суду від 04.01.2019 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про покладення на третю особу обов`язку надати пояснення та документи, на підставі яких будівля на земельній ділянці належить Територіальному управлінню Державної судової адміністрації у Вінницькій області, а також докази проведення тендеру та реконструкції цієї будівлі (том 2, а.с. 84).

Ухвалою суду від 06.02.2019 за невиконання вимог ухвали суду від 06.12.2018 щодо надання суду в повному обсязі звукозапису 23 сесії 7 скликання, що відбулась 06.04.2018, вирішено притягнути до відповідальності Шаргородську міську раду в особі міського голови Винокура І . М. шляхом стягнення в дохід Державного бюджету України штрафу у розмірі 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2019 року, що становить 576,30 грн. (том 2, а.с. 119-120).

Вказану ухвалу скасовано постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 за апеляційною скаргою відповідача 1.

21.02.2019 від відповідача 1, 12.03.2019 від відповідача 5 та 21.03.2019 від відповідача 3 до суду надійшли заяви про відвід від участі у цій справі колегії суддів у складі Дмитришеної Руслани Миколаївни, Жданкіної Наталії Володимирівни та Поліщук Ірини Миколаївни (том 2, а.с. 153-155, 186-188, 216-219).

Ухвалами суду від 07.03.2019, від 14.03.2019 та від 27.03.2019 у задоволенні вищезазначених заяв відмовлено (том 2, а.с. 166-167, 198-199, 230-231).

03.04.2019 від відповідача 4 до суду надійшла заява про відвід від участі у цій справі колегії суддів у складі Дмитришеної Руслани Миколаївни, Жданкіної Наталії Володимирівни та Поліщук Ірини Миколаївни (том 2, а.с. 252-253).

Ухвалою суду від 08.04.2019 вказану заяву задоволено, а справу передано для визначення іншої колегії суддів в порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України (том 3, а.с. 12-13).

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького окружного адміністративного суду визначено наступний колегіальний склад суду: суддя-доповідач Сало Павло Ігорович, судді Воробйова Інна Анатоліївна, Заброцька Людмила Олександрівна, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 08.04.2019 (том 3, а.с. 21).

Ухвалою суду від 11.04.2019 у новому складі суду адміністративну справу № 0240/2595/18-а прийнято до провадження (том 3, а.с. 30-32). Цією ж ухвалою, зокрема:

1) вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.05.2019 з метою виконання завдання підготовчого провадження;

2) з урахуванням положень ст. 195 КАС України дозволено участь позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції на тих ж самих умовах, що й раніше, тобто з приміщення Житомирського окружного адміністративного суду;

3) позивачу роз`яснено його право на безоплатну правову допомогу, зокрема на отримання безоплатної вторинної правової допомоги в порядку, визначеному Законом України № 3460-VI від 2 червня 2011 року «Про безоплатну правову допомогу».

4) на підставі положень ст.ст. 11, 77, 80 КАС України вирішено витребувати додаткові докази від Шаргородської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, а саме: документи, що були підставою для внесення на розгляд 23-ї сесії 7-го скликання ради проекту рішення № 221 від 06.04.2018; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 ; відомості та їх документальне підтвердження щодо виконання рішення Шаргородської міської ради № 389 від 25.04.2014 про надання Територіальному управлінню Державної судової адміністрації у Вінницькій області дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування із земель промисловості зі зміною цільового призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування орієнтовною площею 0,7115 га, що розташована в АДРЕСА_2.

Ухвалою суду від 10.05.2019 задоволено клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи та на підставі положень ч. 2 ст. 181, п. 2 ч. 2 ст. 205 КАС України вирішено відкласти підготовче засідання у справі на 28.05.2019 з викликом учасників справи. Крім того, за клопотанням позивача судом вирішено надіслати на його поштову адресу (10014, м. Житомир, Головпоштамт, «До запитання») копії додаткових письмових доказів, що надійшли до суду з Шаргородської міської ради, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на виконання ухвали суду від 11.04.2019. Позивача допущено до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у зв`язку з чим його повідомлено про необхідність прибуття до Житомирського окружного адміністративному суду о 15.30 год 28.05.2019 (том 3, а.с. 100).

Ухвалою суду від 28.05.2019 підготовче засідання у справі відкладено на 01.07.2019 через відсутність належних доказів повідомлення відповідача 5 про дату, час і місце судового засідання. При цьому дата наступного судового засідання визначена судом з урахуванням часу перебування одного з членів колегії суддів у щорічній відпустці. Водночас для належної підготовки справи до розгляду по суті строк проведення підготовчого засідання продовжено судом на 30 днів згідно з положеннями ч. 4 ст. 173 КАС України. Позивача допущено до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у зв`язку з чим його повідомлено про необхідність прибуття до Житомирського окружного адміністративному суду о 10.00 год 01.07.2019 (том 3, а.с. 134-135).

В підготовчому засіданні від 01.07.2019 за участю позивача та відповідача 5, який одночасно є представником відповідача 1, з метою виконання завдань підготовчого провадження судом вчинено усі необхідні підготовчі дії, визначені у ч. 2 ст. 180 КАС України, зокрема:

- з`ясовано, чи підтримує позивач заявлені позовні вимоги та чи не бажає скористатися своїм правом щодо зміни предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог; при цьому позивач повністю підтримав позовні вимоги, зазначені у позовній заяві, в тому числі ті, що заявлені до відповідача 5; заяви, передбачені ч. 1 ст. 47 КАС України, від позивача не надходили;

- вирішено питання щодо складу учасників справи; при цьому позивач зазначив, що вважає Шаргородську міську раду відповідачем, а інших відповідачів - співвідповідачами; крім того, позивач наполіг на залишенні у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 процесуального статусу співвідповідача; при цьому відповідач ОСОБА_2 зазначив, що вважає себе неналежним відповідачем у цій справі, оскільки не має статусу суб`єкта владних повноважень;

- з`ясовано обставини, що входять до предмета доказування, та роз`яснено їх присутнім учасникам процесу;

- повідомлено про докази, що містяться у матеріалах справи, в тому числі про ті, що витребувані судом з власної ініціативи;

- з`ясовано, чи надані сторонами усі наявні в них докази, необхідні для розгляду справи, на які вони посилаються у позові та відзиві;

- задоволено клопотання позивача про долучення до матеріалів справи як доказу відеозапису 23-ої сесії 7-го скликання Шаргородської міської ради від 06.04.2018;

- вирішено інші заяви та клопотання учасників справ з прийняттям обґрунтованого рішення із занесенням до протоколу судового засідання;

- встановлено порядок з`ясування обставин справи та дослідження доказів під час розгляду справи по суті;

- за погодженням сторін визначено дату, час і місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті;

- здійснено інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного вирішення справи.

Відтак ухвалою суду від 01.07.2019 закрито підготовче провадження у справі з призначенням справи до судового розгляду по суті на 24.07.2019. Позивача допущено до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у зв`язку з чим його повідомлено про необхідність прибуття до Житомирського окружного адміністративному суду о 11.00 год 01.07.2019 (том 3, а.с. 134-135). При цьому позивач був присутній під час проголошення вступної та резолютивної частин вказаної ухвали.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2100105457555 копію ухвали суду від 01.07.2019 про закриття підготовчого засідання вручено позивачеві під підпис 05.07.2019 (том 3, а.с. 204).

Разом з тим, в судове засідання від 24.07.2019 позивач (в режимі відеоконференції), третя особа та відповідачі 2, 3, 4 не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи по суті були повідомлені у визначеному законом порядку, що підтверджується документально, про причини неприбуття в судове засідання суд не повідомили.

За цих обставин і враховуючи положення ст.ст. 132, 194, 195, 205 КАС України, судом вирішено здійснювати розгляд справи за відсутності учасників справи, які у судове засідання не з`явились.

Відтак у судовому засіданні від 24.07.2019:

1) за результатами розгляду письмового клопотання позивача від 03.07.2019 (вх. № 34600) судом постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про уточнення даних щодо відповідача 3: прізвище, ім`я та по батькові цього відповідача вирішено надалі вважати « ОСОБА_5 » замість « ОСОБА_5 », як було зазначено у позовній заяві;

2) вирішено інші клопотання (заяви) учасників справи, пов`язані з розглядом справи;

3) заслухано вступне слово ОСОБА_2 (представника відповідача 1 та відповідача 5), який позовні вимоги повністю заперечив та надав пояснення, що відповідають змісту відзиву на позов та заперечень; зазначає, що позивач не оскаржує змісту відповіді на інформаційний запит, а лише бездіяльність щодо ненадання такої відповіді, що не відповідає дійсності; до того ж позивач пропустив строк звернення до суду з вимогами в частині розгляду запиту на інформацію, оскільки звернувся до суду тільки на початку серпня 2018 року, тобто через більш як півроку після ненадання, як стверджує позивач, відповіді на його запит; крім того, на дату звернення до суду позивач вже не був членом територіальної громади м. Шаргорода, оскільки його знято з реєстрації у місті 27.06.2018, а тому він не може оскаржувати рішень Шаргородської міської ради; Територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області стало законним користувачем спірної земельної ділянки лише наприкінці 2018 року після оформлення технічної документації та внесення відомостей до ДЗК, відтак його згода на прийняття рішення за № 221 від 06.04.2018 не потребувалась; ОСОБА_2 брав участь у сесії міської ради як запрошена особа та надавав консультації з юридичних питань, при цьому ніхто з присутніх щодо цього не заперечував; прийнятті Шаргородською міською радою рішення від 06.04.2018 не є нормативно-правовими актами, а тому на них не розповсюджуються вимоги ст. 57 Конституції України, до того ж усі рішення були опубліковані на сайті міської ради, а отже оприлюднені; позивач не звертався до Шаргородської міської ради зі заяви щодо надання йому матеріальної допомоги або забезпечення житлом; відповідачі не заподіювали позивачу моральної шкоди, яку позивач належним чином не обґрунтував;

3) з огляду на неможливість з технічних причин дослідити у вказаному судовому засіданні окремі докази у справі, а саме залучений за клопотанням позивача компакт-диск з відеозаписом 23-ої сесії 7-го скликання Шаргородської міської ради від 06.04.2018, судом вирішено оголосити в судовому засіданні перерву до 08.08.2019 з повідомленням про судове засідання учасників справи, які не прибули в судове засідання.

Водночас ухвалою суду від 24.07.2019 вирішено допустити позивача до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у зв`язку з чим його повідомлено про необхідність прибуття до Житомирського окружного адміністративному суду о 10.00 год 08.08.2019 (том 3, а.с. 217-218).

Копію вказаної ухвали, як і раніше до цього, надіслано на поштову адресу позивача: 10014, м. Житомир, Головпоштамт, «До запитання». Однак відповідне поштове відправлення повернуто до суду без виконання з відміткою «адресат не з`явився» (том 3, а.с. 250-254). При цьому суд наголошує, що у підготовчому засіданні на уточнююче запитання головуючого судді позивач підтвердив вказану адресу для надіслання йому судових викликів та інших документів у цій справі, а також зазначив, що про цю адресу для листування повідомив суд заявою від 26.10.2018 (том 1, а.с. 151-152). Крім того, як видно з матеріалів справи, починаючи з листопада 2018 року позивач систематично отримував поштову кореспонденцію з суду саме за вищезазначеною адресою.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Частиною третьою статті 124 КАС України визначено, що судовий виклик або судове повідомлення учасників справи здійснюється шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

Згідно з ч. 11 ст. 126 КАС України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивач вважається належним чином повідомленим про судове засідання від 08.08.2019, однак повторно на виклик суду не з`явився, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Крім того, 05.08.2019 до суду надійшла заява про відкладення судового засідання від 08.08.2019. Заява підписана ОСОБА_2 , який одночасно є представником відповідача 1 та співвідповідачем у справі. В заяві зазначається про неможливість прибуття ОСОБА_2 в судове засідання з причин його зайнятості в іншому судовому процесі, в якому він, як адвокат, представляє інтереси Шаргородської міської ради (том 3, а.с. 229-233).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 205 КАС України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Водночас в силу приписів п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Неможливість прибуття в судове засідання відповідач обґрунтовує зайнятістю в іншому судовому процесі. При цьому відповідач надає копію ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 про відкриття апеляційного провадження у справі № 902/275/19 за позовом Шаргородської міської ради Вінницької області до Акціонерного товариства «Вінницяобленерго» в особі структурної одиниці «Шаргородські електричні мережі» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, а також ухвалу цього ж апеляційного суду від 24.07.2019 про призначення вказаної справи до апеляційного розгляду на 10.00 год 08.08.2019. Крім того, відповідач надає документи, які підтверджують ту обставину, що ОСОБА_2 , як адвокат, здійснює представництво інтересів Шаргородської міської ради у зазначеній господарській справі.

Проте суд зауважує, що вказані ухвали апеляційного суду надійшли на адресу Шаргородської міської ради 30.07.2019, що підтверджується відповідними штампами вхідної кореспонденції. Натомість судове засідання у цій справі призначено ухвалою від 24.07.2019. При цьому ОСОБА_2 брав участь в судовому засідання як співвідповідач та представник відповідача 1, був присутній під час проголошення цієї ухвали і того ж дня отримав судову повістку про виклик до Вінницького окружного адміністративного суду на 10.00 год 08.08.2019.

За цих обставин суд вважає безпідставним надання відповідачами переваги іншому судовому процесу. Водночас суд враховує, що у клопотанні про відкладення розгляду справи відповідачі жодним чином не обґрунтували свої мотиви необхідності прибуття саме в інше судове засідання, обмежившись посиланням на те, що не можуть з`явитися на розгляд цієї справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

При вирішенні поданого клопотання суд також враховує, що відповідачі брали участь у судовому засіданні від 24.07.2019 та надали свої пояснення по суті спору, тоді як перерва в судовому засіданні була оголошена для дослідження доказів у справі.

Крім того, суд зважає на тривалість провадження цієї адміністративної справи та необхідність дотримання розумних строків її розгляду.

З огляду на викладене суд не може визнати поважними причини неприбуття відповідачів 1 та 5 в судове засідання та доходить висновку про відсутність підстав для задоволення поданого ними клопотання про відкладення судового засідання.

Інші відповідачі, а також третя особа були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується документально (том 3, а.с. 227-228, 234-244).

При суд враховує, що вказані учасники справи жодного разу на виклик суду в судове засідання не з`явились. Крім того, відповідачі 3 та 4 подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності (том 1, а.с. 175, 182).

Частиною першою статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки в судове засідання учасника справи, який був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Враховуючи наведене суд вважає можливим розглянути адміністративну справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. При цьому враховуються положення ч. 3 ст. 243 КАС України, відповідно до яких складення повного рішення суду у складній справі може бути відкладено на строк не більше як десять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відтак суд, з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у ній докази та доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, виходить з таких мотивів під час прийняття рішення у цьому спорі.

Встановлено, що 22.12.2017 позивач ОСОБА_1 з власної електронної скриньки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на електронну пошту Шарогородської міської ради « ІНФОРМАЦІЯ_2 » надіслав інформаційний запит, адресований Шаргородському міському голові Винокуру І.М. наступного змісту (далі дослівно):

«Я є інвалідом, який потребує допомоги і не має можливості вільно пересуватися. З особистих питань мені довелось відвідати м. Шаргород та я був у буквальному шоці від неможливості пересуватись - вулиці центру настільки вкриті льодом, що навіть і здорова людина без ковзанів не втримається.

Десь я чув, що маю право звернутися з питанням до органів влади з будь-яких питань і мені мають відповісти.

Тому в мене таке питання - чому вулиці міста в такому жахливому стані, що неможливо пересуватись. Та що і як робить міська рада з даного питання. А, найболючі питання - як людини з певними особливими потребами. Що саме робить міська влада задля допомоги таким людям як я, з особливими потребами. Які існують місцеві програми допомоги і як до них залучитись» (том 1, а.с. 126).

Вказаний запит Шаргородською міською радою зареєстрований 26.12.2017 за вх. № 36-зап, про що свідчить відповідний штамп вхідної кореспонденції. Водночас цього ж дня міським головою Винокуром І.М. на запиті позивача зроблено резолюцію з проханням надати заявнику відповідь , передбачену чинним законодавством (том 1, а.с. 185).

27.12.2017 за вих. № 02-25/1070 за підписом Шаргородського міського голови Винокура І.М. позивачу підготовлено відповідь такого змісту (далі дослівно):

«На Ваш інформаційний запит, вх. № 36-зап від 26.12.2017 р. виконком Шаргородської міської ради повідомляє наступне.

Утриманням доріг та тротуарів по м. Шаргород займається Шаргородське КП «Комунсервіс». Необхідна техніка та посипочний матеріал є в наявності.

Протягом грудня (за потреби) спецавтомобіль МАЗ 8 разів посипав дороги протиожеледною сумішшю, витративши загалом 72 т. Крім цього двірниками за необхідності посипаються тротуари.

Крім Вашого запиту скарг на незадовільний стан зимових доріг в міськвиконком не надходило.

Беручи до уваги Вам запит начальнику КП «Комунсервіс» Ведецькому М.А. вказано на необхідність посилення контролю за своєчасною посипкою доріг та тротуарів» (том 1, а.с. 160).

Вказану відповідь 27.12.2017 поштою надіслано на адресу позивача (том 1, а.с. 161).

Водночас позивач зазначає, що відповідачі не розглянули його запит на інформацію та відповіді на нього не надали, а тому за захистом своїх порушених прав та інтересів він звертається до суду.

Вирішуючи спір в цій частині, суд керується такими мотивами.

Правовідносини, які складаються у сфері розгляду звернень суб`єктів стосовно отримання інформації, врегульовані Конституцією України та відповідними спеціальними законами, а саме Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про інформацію» та Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Так, згідно з ч. 2 ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Крім того, відповідно до ст. 40 Основного Закону усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про інформацію» визначає, що кожен має право на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно із ст. 1 вказаного Закону інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

У свою чергу порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI).

При цьому суд враховує, що інформаційний запит позивача від 22.12.2017 був розглянутий відповідачами саме в порядку, визначеному цим Законом, а тому суд надає оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами у зв`язку з поданням та розглядом такого запиту саме з урахуванням вимог Закону № 2939-VI.

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону під публічною інформацією слід розуміти відображену та задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформацію, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 2939-VI під запитом на інформацію розуміється прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 20 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Водночас в силу вимог п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Статтею 23 Закону № 2939-VI закріплено право на оскарження право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника інформації та передбачено, що такі рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що відповідачі не розглянули його інформаційний запит та фактично оскаржує бездіяльність розпорядника інформації щодо ненадання відповіді на запит.

Однак під час розгляду справи судом встановлено, що запит позивача від 22.12.2017 був розглянутий з наданням відповіді № 02-25/1070 від 27.12.2017.

Також судом встановлено, що вказана відповідь 27.12.2018 була надіслана поштою на адресу позивача, зазначену в його інформаційному запиті: 21050, м. Вінниці, Головпоштамт, «До запитання». При цьому суд враховує, що у своєму запиті позивач не вказав бажаного способу отримання відповіді на запит (на поштову адресу чи адресу електронної пошти). Відтак суд доходить висновку, що відповідач 1 діяв правомірно, надсилаючи відповідь на поштову адресу позивача, як запитувача інформації.

Водночас надіслане позивачу поштове відправлення 05.02.2018 було повернуте відповідачу з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Позивач ставить під сумнів як дату оформлення відповіді на його запит, вважаючи, що відповідь була підготовлена значно пізніше, так і сам факт надіслання відповідачем такої відповіді.

Разом з тим, надані суду докази безспірно вказують на те, що відповідь за № 02-25/1070 від 27.12.2017 була надіслана позивачу поштою саме 27.12.2017. Це підтверджується Журналом вихідної кореспонденції Шаргородської міської ради за 2017 рік, в якому 27.12.2017 за вих. № 1070 зроблено запис про надіслання відповіді позивачу ОСОБА_1 у м. Вінницю (том 2, а.с. 102-105).

Окрім того, відповідач надав суду в оригіналі запакований поштовий конверт, надісланий позивачу на адресу: 21050, м. Вінниці, Головпоштамт, «До запитання» (том 2, а.с. 101). Дослідженням такого конверту, суд встановив, що в ньому дійсно знаходиться оригінал відповіді ОСОБА_1 за № 02-25/1070 від 27.12.2017, зміст якої наведений судом вище (том 1, а.с. 101а). При цьому на конверті стоїть штамп відправлення 27.12.2017, а згідно з повідомленням ВПЗ про повернення поштового відправлення конверт 05.02.2018 повернутий на адресу Шаргородської міської ради без вручення з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Таким чином, належними, допустимими та достовірними доказами відповідач 1 підтвердив факт своєчасного надання відповіді на інформаційний запит позивача.

Водночас та обставина, що позивач не з`явився за отриманням поштового відправлення та, відповідно, не отримав вказаної відповіді, не свідчить про ненадання відповіді розпорядником інформації.

Отже, під час розгляду справи не підтвердились доводи позивача щодо неправомірної бездіяльності відповідачів 1 та 2, яка полягає у ненаданні відповіді на інформаційний запит від 22.12.2017. Відтак позовні вимоги 1 та 2 задоволенню не підлягають.

Незважаючи на це, суд враховує, що позивач з об`єктивних причин був позбавлений можливості ознайомитися з наданою відповідачем відповіддю, оскільки до звернення у суд не отримав відповіді та був переконаний в тому, що вона не була надана.

У зв`язку з цим та беручи до уваги аргументи позивача щодо неповноти наданої відповіді, зазначені у відповіді на відзив, суд, з метою забезпечення права на судовий захист від порушень з боку суб`єкта владних повноважень та остаточного вирішення існуючого спору між сторонами, вважає необхідним вдатися до оцінки відповіді відповідача на предмет достовірності та повноти наданої позивачу інформації.

Так, зі змісту запиту позивача вбачається, що поданий запит стосувався двох питань: 1) стану покриття вулиць міста Шаргорода та заходів, яких вживає міська влада для їх очищення від льоду; 2) місцевих програм допомоги людям з особливими потребами, що існують у міській раді, та порядку залучення до цих програм.

Водночас суд погоджується з доводами позивача про те, що поставлені у запиті питання були достатньо чіткими та зрозумілими. Також суд враховує, що позивач вказав у запиті про те, що є особою з інвалідністю і наголосив на тому, що друге питання запиту для нього є найбільш важливим.

Натомість, як видно зі змісту відповіді Шаргородської міської ради № 02-25/1070 від 27.12.2017, відповідач не надав жодної інформації з цього питання, обмежившись наданням інформації з приводу заходів, що вживаються місцевою владою з метою утримання доріг та тротуарів міста у зимовий час.

За цих обставин суд констатує факт надання відповідачем 1 неповної інформації на інформаційний запит позивача від 22.12.2017.

В силу положень ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що при вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що позивач є особою з інвалідністю I групи, враховуючи встановлені обставини справи та факт порушення суб`єктом владних повноважень права особи на інформацію і доступ до неї, суд вважає виправданим вихід за межі позовних вимог та приходить до переконання про необхідність визнання протиправною бездіяльності відповідача 1, яка полягає у наданні неповної інформації на запит позивача з покладенням на вказаного відповідача обов`язку повторно розглянути такий запит та надати відповідь щодо усієї запитуваної інформації, з урахуванням наведених вище висновків суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI розпорядниками для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відтак, незважаючи на те, що свій інформаційний запит позивач адресував Шаргородському міському голові Винокуру І.М. , належним відповідачем у цій справі в частині оскарження дій та бездіяльності розпорядника інформації слід вважати саме відповідача 1, тобто Шаргородську міську раду Вінницької області. Отже, саме на цього відповідача слід покласти обов`язок з повторного розгляду запиту позивача.

Оцінюючи доводи відповідачів про те, що позивач не дотримався строку звернення до адміністративного суду з цим позовом в частині порушення Шаргородською міською радою вимог Закону № 2939-VI, суд враховує, що позивач, звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, оскаржив бездіяльність розпорядника інформації щодо ненадання відповіді на інформаційний запит. Відтак, на думку позивача, мало місце триваюче порушення його законних прав, що виключає можливість застосування до вимог в цій частині встановленого законом шестимісячного строку. До того ж твердження відповідача про те, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав у зв`язку з ненаданням відповіді на запит найпізніше 01.01.2018 ґрунтуються винятково на припущеннях та не підтверджуються об`єктивними доказами. Але визначальним є те, що питання про дотримання позивачем строку звернення до суду відповідачі порушили лише на стадії розгляду справи по суті та майже через рік після подання позову, що, на переконання суду, в принципі унеможливлює його вирішення судом.

Згідно з позовними вимогами 3 та 4 позивач просить суд визнати неправомірною бездіяльність відповідача 1 щодо невиконання ст. 47 Конституції України та незабезпечення позивача житлом і матеріальною допомогою, а також визнати неправомірною бездіяльність відповідача 2 щодо невжиття передбачених заходів і дій для організації виконання вимог ст. 47 Конституції України і відповідних постанов Кабінету Міністрів України щодо допомоги особам з інвалідністю.

Похідною від зазначених позовних вимог є вимогам позивача 12 про зобов`язання відповідачів 1 та 2 вжити передбачених Конституцією України дій для забезпечення позивача житлом та надання йому передбаченої законодавством допомоги.

Вищезазначені позовні вимоги обґрунтовуються тим, що внаслідок бездіяльності відповідачів та ненадання ними відповіді на інформаційний запит, позивач, як особа з інвалідністю, залишився без житла та матеріальної допомоги, чим було порушено його права, гарантовані ст. 47 Конституції України.

Надаючи оцінку цим вимогам, суд зазначає, що відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Отже, вказаною конституційною нормою закріплено право кожного на житло, тобто житловий будинок, квартиру, інше приміщення, призначені та придатні для проживання.

Водночас набуття житла у власність або користування може відбуватись різними способами (в порядку приватизації державного житлового фонду, придбання за цивільно-правовими угодами, будівництво житла, в тому числі за державними програмами, тощо).

Певним категоріям громадян житло може надається державою та органами місцевого самоврядування у користування. Це особи, які потребують соціального захисту (ветерани, особи з інвалідністю, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, громадяни похилого віку) та інші категорії осіб (наприклад, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування). Їх право на житло забезпечується правовими механізмами, передбаченими численними законами, зокрема такими як «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про охорону дитинства» та іншими.

Поряд з цим, суд наголошує, що стаття 47 Конституції України закріплює право громадян на житло, зокрема тих, які потребують соціального захисту, тоді як реалізація цього права здійснюється відповідно до законів України.

Під час розгляду справи судом не встановлено, щоб позивач звертався до відповідачів 1 та 2 з приводу забезпечення його житлом у м. Шаргороді як особи з інвалідністю. Також судом не встановлено факту звернення позивача до вказаних відповідачів щодо отримання будь-яких видів матеріальної допомоги за рахунок коштів місцевого бюджету.

Наведене фактично визнається самим позивачем, який у позовній заяві та відзиві на позов зазначає, що не міг звернутися до Шаргородської міської ради із заявами щодо отримання матеріальної допомоги та забезпечення житлом, оскільки не отримав роз`яснень з цих питань на свій запит.

Проте суд зауважує, що подання особою запиту в порядку Закону № 2939-VI є формою реалізації права на доступ до інформації. Відтак неналежний розгляд розпорядником інформації запиту на інформацію може свідчити про порушення права особи на доступ на інформацію, а не будь-якого іншого права.

Більше того, я видно зі змісту інформаційного запиту від 22.12.2017, позивач просив повідомити йому загальну інформацію щодо існуючих у міській раді програм допомоги людям з особливими потребами, що жодним чином не свідчить про те, що позивач просив забезпечити його житлом чи надати йому певну матеріальну допомогу.

Такими чином, з огляду на те, що позивач у визначеному законодавством порядку не звертався до відповідачів 1 та 2 з приводу забезпечення його житлом і матеріальною допомогою, а поданий ним запит стосувався права на доступ до публічної інформації, а не права на житло чи іншого соціального права, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог 3 та 4. Відповідно, не може бути задоволена позовна вимога 13, яка є похідною від цих позовних вимог.

Позовні вимоги 5, 6 та 7 стосуються внесення на розгляд сесії Шаргородської міської ради питання про поділ земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , виготовлення проекту її поділу та прийняття рішення за № 221 від 06.04.2018 про поділ цієї земельної ділянки. Водночас позивач обґрунтовує неправомірність цих рішень та дій відповідачів, посилаючись на те, що для їх прийняття (вчинення) не було отримано згоди законного користувача вказаної земельної ділянки, а саме Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області.

Надаючи оцінку вищезазначеним позовним вимогам, суд встановив, що згідно з пунктом 1 рішення 26-ої сесії 6-го скликання Шаргородської міської ради № 389 від 25.04.2014 Територіальному управлінню Державної судової адміністрації у Вінницькій області надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування із земель промисловості зі зміною цільового призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування орієнтовною площею 0,7115 га, що розташована в АДРЕСА_2.

Водночас пунктом 4 вказаного рішення Територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області зобов`язано подати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування на затвердження згідно з чинним законодавством.

Рішенням 23-ї сесії 7-го скликання Шаргородської міської ради № 221 від 06.04.2018 вирішено надати Шаргородській міській раді дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,7115 га, із земель комунальної власності Шаргородської міської ради, що розташована в АДРЕСА_2 (на території СТОВ «Сільгостехніка»), кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 .

Позивач вважає зазначене рішення неправомірним, оскільки відповідач вирішив здійснити поділ земельної ділянки без отримання згоди на такий поділ постійного землекористувача, яким є третя особа у цій справі - Територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області. При цьому, на думку позивача, той факт, що Управління є законним користувачем земельної ділянки підтверджується рішенням за № 389 від 25.04.2014, а тому його згода на поділ земельної ділянки була обов`язковою.

Однак вказані доводи позивача є помилковими, не відповідають нормам чинного законодавства та повністю спростовуються зібраними у справі доказами.

Так, відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; д) організація землеустрою.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Водночас в силу вимог пункту «а» частини другої статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 4, 6, 10 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті «а» частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються, зокрема, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас згідно із ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При цьому необхідно врахувати положення ч. 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України, в силу яких державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Таким чином, системний аналіз наведених вище правових норм вказує на те, що підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, набувають право постійно користування із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема у разі надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення, після затвердження такого проекту землеустрою та внесення відомостей про право користування до Державного земельного кадастру.

Судом встановлено, що рішення Шаргородської міської ради № 389 від 25.04.2014 стало підставою для виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування загальною площею 0,7115 га, що розташована в АДРЕСА_2.

Вказаний проект був розроблений 27.09.2018 Вінницькою регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» на замовлення Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області (том 3, а.с. 85-89).

Рішенням 30-ої сесії 7-го скликання Шаргородської міської ради № 343 від 14.12.2018 проект затверджено з передачею відповідної земельної ділянки у постійне користування третій особі у цій справі (том 2, а.с. 63).

26.12.2018 до Державного земельного кадастру внесено зміни щодо земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки та відомостей право постійного користування, якими зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою за Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Вінницькій області (том 3, а.с. 84, 92-94).

Отже, право третьої особи на постійне користування вказаною земельною ділянкою виникло з моменту його державної реєстрації, тобто 26.12.2018, чим спростовуються доводи позивача про те, що третя особа була законним користувачем цієї земельної ділянки станом на дату прийняття оспорюваного рішення за № 221 від 06.04.2018.

До того ж суд зауважує, що цим рішенням Шаргородській міській раді, як власнику земельної ділянки, надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 0,7115 га, із земель комунальної власності.

Водночас за змістом статті 56 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає, зокрема:

е) нотаріально посвідчену згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);

є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Таким чином, згода користувача земельної ділянки на її поділ чи об`єднання надається на етапі розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Тобто, навіть якби третя особа у цій справі на час прийняття рішення за № 221 від 06.04.2018 дійсно була законним користувачем спірної земельної ділянки, її згода на поділ відповідної земельної ділянки потребувалась саме в процесі розроблення технічної документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, а не до прийняття рішення про надання дозволу на виготовлення такої документації.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення за № 221 від 06.04.2018 прийняте відповідачем 1 на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначені законами України, тобто правомірно.

Водночас доводи позивача в цій частині є помилковими, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наданими суду доказами.

Відтак у задоволенні позовних вимог 5, 6, 7 належить відмовити.

При цьому суд зауважує, що під час розгляду справи не встановлено факту виготовлення проекту (технічної документації) поділу земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 згідно з рішенням № 221 від 06.04.2018, що додатково вказує на безпідставність позовної вимоги 7.

Неправомірність рішення за № 221 від 06.04.2018 позивач також обґрунтовує порушеннями Регламенту Шаргородської міської ради, які полягали в присутності на сесії відповідача 5, виказуванні ним промов з питань, що обговорювались, та спонуканні депутатів до прийняття очевидно незаконних рішень. При цьому, на думку позивача, відповідач 2 жодним чином не реагував на неправомірні дії відповідача 5, не припиняв порушень Регламенту та не виконував своїх обов`язків як голови сесії.

Оцінюючи доводи позивача в цій частині, судом встановлено, що 06.04.2018 відбулась 23-я сесія 7-го скликання Шаргородської міської ради.

Згідно з протоколом № 23 на вказаній сесії були присутні 22 депутати міської ради та 8 запрошених осіб, зокрема ОСОБА_2 , як спеціаліст з надання юридичних послуг міськвиконкому (том 1, а.с. 202-213а).

Порядок денний складався з 25 пунктів. Питання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки в межах міста на території Шаргородської міської ради включено до порядку денного під № 22. За результатами його розгляду прийнято рішення за № 221. Водночас за таке рішення проголосувало 15 депутатів і міський голова, проти - 2, утрималось - 6.

Регламент роботи Шаргородської міської ради в новій редакції затверджено рішенням 14-ої сесії 7-го скликання Шаргородської міської ради № 150 від 11.04.2017 (том 1, а.с. 189-199). Відповідно до ст.ст. 5, 7, 9 Регламенту міська рада проводить свою роботу сесійно. Сесія міської ради скликається міським головою в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал. Сесію відкриває і веде міський голова, а в разі неможливості міського голови - секретар міської ради. Міський голова при веденні сесії: а) забезпечує дотримання законодавчих актів і цього регламенту; б) керує засіданням ради, слідкує за дотриманням кворумуі прийнятого порядку денного; в) надає слово доповідачам, співдоповідачам і виступаючим на сесії, у разі порушень виступаючим регламенту, попереджає його, або позбавляє слова; г) надає слово для виступу з обговорених питань особам, які запрошені на сесію; ж) проводить голосування з питань, що потребують прийняття рішення сесії і оголошує його результати; з) має право позбавити участі в засіданні запрошену особу, яка не є депутатом, за грубе порушення порядку та вимог ст. 6 регламенту.

Водночас статтею 6 Регламенту визначено, що запрошені особи не мають права втручатись в роботу сесії, в іншому разі вони можуть бути позбавлені права бути присутнім в залі засідань. Особи, присутні на сесії міської ради, повинні утримуватись від публічних проявів свого ставлення до того, що відбувається на сесії міської ради, зобов`язані дотримуватись порядкуі виконувати вимоги міського голови (головуючого на сесії). Хто із присутніх допускає порушення порядку, не реагує на зауваження головуючого на сесії міської ради, може позбавлятися права бути присутнім, за рішенням відповіданої ради. Кількість і категорія осіб, що запрошуються на сесію, визначає і організовує міський голова, керуючись наявністю місць у залі засідань.

Згідно із ст. 11 Регламенту міська рада з обговорених питань приймає рішення на сесії міської ради відкритим, поіменним голосуванням. Кожен депутат міської ради здійснює голосування особисто в залі засідання і не має права подавати свій голос заочно.

Отже, Регламент Шаргородської міської ради допускає присутність на сесії запрошених осіб, перелік яких визначається міським головою, а також можливість виступу таких осіб з обговорюваних питань з дозволу головуючого.

Як вже зазначалось, відповідач 5 був серед запрошених на сесію Шаргородської міської ради, що відбулась 06.04.2018. Відтак його участь у сесії була правомірною. Відповідно, як запрошена особа, відповідач 5 мав право виступати з питань, що обговорювались, і міг бути позбавлений права на участь в засіданні виключно за рішенням міського голови у випадку грубого порушення вимог ст. 6 Регламенту.

Водночас суд звертає увагу на те, що застосування заходів впливу на осіб, які не дотримуються порядку під час сесії або допускають інші порушення регламенту міської ради, є виключною прерогативою міського голови (головуючого на сесії), окрім позбавлення права бути присутнім, що здійснюється за рішенням відповіданої ради.

Судом досліджено відеозаписи 23-ої сесії 7-го скликання Шаргородської міської ради, залучені як доказ до матеріалів справи за клопотанням позивача. Так, на відеофайлі « НОМЕР_2 » з 14.15 по 22.15 хв. зафіксовано процес обговорення проекту рішення за № 221 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки в межах міста на території Шаргородської міської ради». При цьому, на думку суду, обговорення даного питання порядку денного відбувається у звичайній робочій атмосфері, в умовах вільного волевиявлення та шляхом наведення аргументів «за» та «проти» необхідності прийняття відповідного рішення. Відповідач 5 з дозволу головуючого дійсно мав слово та висловлювався з юридичних питань, які виникли під час обговорення та стосувалися того, чи є Територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області законним користувачем земельної ділянки та чи потрібна його згода. Будь-яких спроб неправомірного тиску на депутатів міської ради з метою прийняття рішення на відеозаписі не зафіксовано. Депутати вільно голосували і той з них, хто не погоджувався з проектом рішення, мав право голосувати «проти», або утриматись від голосування. Про це додатково свідчать результати голосування.

Отже, під час розгляду справи судом не встановлено фактів порушення процедури прийняття рішення за № 221 від 06.04.2018 та вимог Регламенту міської ради.

Доводи позивача в цій частині є суб`єктивними та оцінюються судом критично.

Відтак у задоволенні позовної вимоги 9 належить відмовити.

Водночас провадження у цій справі в частині позовних вимог до відповідача 5 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, що вирішено судом шляхом прийняття відповідного процесуального рішення (ухвали).

Крім того, позивач просить суд визнати протиправними усі рішення Шаргородської міської ради, що були прийняті на сесії ради 06.04.2018, у зв`язку з порушенням вимог ст. 57 Конституції України, та скасувати їх (позовна вимога 10), а також визнати неправомірним дії відповідача 2 щодо невжиття жодних заходів для організації оприлюднення рішень сесії Шаргородської міської ради від 06.04.2018 (позовна вимога 11).

Вказані позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідні рішення не були доведені до відома населення, що суперечить ст. 57 Конституції України.

Разом з тим, суд зазначає, що цією конституційною нормою закріплює необхідність обов`язкового доведення до відома населення законів та інших нормативно-правових актів, що визначають права і обов`язки громадян, у порядку, встановленому законом. Також цією нормою передбачено правовий наслідок у вигляді нечинності тих законів та нормативно-правових актів, що визначають права і обов`язки громадян, але не були доведені до відома населення.

Проте судом встановлено, що на 23-ій сесії 7-го скликання Шаргородської міської ради від 06.04.2018 не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би визначав права і обов`язки громадян. Це підтверджується протоколом сесії № 23 від 06.04.2018 та змістом рішень, прийнятих на цій сесії міської ради.

До того ж судом встановлено, що рішення сесії Шаргородської міської ради від 06.04.2018 були оприлюднені на офіційному веб-сайті міської ради 16.04.2018 (том 1, а.с. 200-201; том 2, а.с. 59-62).

Отже, позовні вимоги 10 та 11 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Водночас суд зауважує, що при вирішенні позовних вимог 5, 6, 7, 9, 10, 11 суд не вбачає достатнього підґрунтя для висновку про відсутність законного інтересу позивача у зв`язку з оскарженням рішень та дій відповідачів, пов`язаних з прийняттям рішення за № 221 від 06.04.2018, а також інших рішень Шаргородської міської ради, що були прийнятті на сесії від 06.04.2018.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 щодо оскарження фізичною особою рішень міської ради, оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.

На думку суду, наведені позивачем у позовній заяві доводи щодо порушення його прав та інтересів у зв`язку з прийняттям (вчиненням, не вчиненням) відповідачами оспорюваних рішень (дій, бездіяльності) є достатньо переконливими та не свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу.

Відтак, незважаючи на заперечення відповідачів, суд вважає необхідним вирішити вимоги позивача по суті з метою забезпечення його права на доступ до суду.

При цьому факт зняття позивача з реєстрації у м. Шаргороді 27.06.2018 сам собою не свідчить про відсутність у позивача законного інтересу у зв`язку з оскарженням рішень Шаргородської міської ради від 06.04.2018, оскільки на час їх прийняття позивач вважався членом відповідної територіальної громади, тоді як подальша втрата цього статусу автоматично не вказує на втрату позивачем відповідного законного інтересу.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача з відповідачів 1, 2, 3, 4 моральної шкоди, суд зазначає таке.

Право фізичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу. Зокрема, стаття 56 Конституції України встановлює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, статтею 23 якого передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3).

Згідно з п. 4, 5 вищезазначеної Постанови у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Натомість у позовній заяві позивач не навів належних обґрунтувань щодо факту заподіяння йому моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідачів, не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується, а також не підтвердив наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю відповідачів.

Крім того, в силу положень ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Тобто, вирішенню судом питання про відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок суб`єкта владних повноважень має передувати рішення суду про визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності такого суб`єкта владних повноважень.

В цьому контексті суд зазначає, що за результатами розгляду справи заявлені позивачем вимоги до відповідачів-суб`єктів владних повноважень визнані такими, що не підлягають задоволенню та у їх задоволенні відмовлено. Натомість той факт, що суд прийняв рішення з виходом за межі позовних вимог не може бути підставою для присудження позивачу моральної шкоди, оскільки позивач пов`язував її заподіяння з іншими обставинами.

З огляду на викладене у задоволенні позовних вимог 13, 14 в частині стягнення моральної шкоди з відповідачів 1, 2, 3, 4 належить відмовити.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Водночас суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відтак, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльності Шаргородської міської ради, яка полягає у наданні неповної інформації на запит позивача від 22.12.2017 з покладенням на вказаного відповідача обов`язку повторно розглянути такий запит та надати відповідь щодо усієї запитуваної інформації з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 1 на його користь судові витрати в розмірі 1000 грн за виготовлення, друк і надіслання позовної заяви та в розмірі 500 грн за дорожні витрати. Разом з тим, позивач не надав суду документального підтвердження факту понесення таких витрат, що є обов`язковим для вирішення питання про розподіл судових витрат у справі.

Крім того, згідно з ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Отже, витрати на виготовлення, друк і надіслання позовної заяви не відносяться до судових витрат в адміністративній справі, що можуть бути відшкодовані позивачу за рішенням суду у випадку задоволення позову.

Враховуючи наведене підстав для стягнення на користь позивача судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Шаргородської міської ради Вінницької області, яка полягає у наданні неповної інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 22 грудня 2017 року (вхідний № 36-зап від 26 грудня 2017 року).

Зобов`язати Шаргородську міську раду Вінницької області повторно розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 22 грудня 2017 року (вхідний № 36-зап від 26 грудня 2017 року) та надати відповідь щодо усієї запитуваної інформації, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса для листування: АДРЕСА_4 );

2) третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Територіальне управління Державної судової адміністрації Вінницької області (код ЄДРПОУ 26286152, місцезнаходження: вул. Р.Скалецького, 17, м. Вінниця, 21018);

3) відповідач 1: Шаргородська міська рада Вінницької області (код ЄДРПОУ 04326253, місцезнаходження: вул. Поштова, 13, м. Шаргород, Вінницька область, 23500);

4) відповідач 2: Шаргородський міський голова Винокур Ігор Михайлович (код ЄДРПОУ 04326253, адреса для листування: вул. Поштова, 13, м. Шаргород, Вінницька область, 23500);

5) відповідач 3: землевпорядник Шаргородської міської ради Вінницької області Яровий Олексій Анатолійович (адреса для листування: вул . Поштова, 13, м. Шаргород, Вінницька область, 23500);

6) відповідач 4: голова комісії з питань регулювання земельних і майнових відносин, охорони навколишнього природного середовища та благоустрою Шаргородської міської ради Вінницької області Андрійчишен Володимир Анатолійович (адреса для листування: вул. Поштова, 13, м. Шаргород, Вінницька область, 23500).

Повне судове рішення складено та підписано суддями зі складу колегії суддів 14.08.2019.

Суддя-доповідач Сало Павло Ігорович

Судді: Воробйова Інна Анатоліївна

Заброцька Людмила Олександрівна