Рішення № 83625874, 06.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

06 серпня 2019 року справа №826/14577/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2 )доГоловного управління Держпраці у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ Держпраці у Київській області)провизнання протиправною та скасування постанови від 09 серпня 2018 року №КВ 837/1063/АВ/ТД/ФС-366 про накладення штрафу уповноваженими особами на позивача у розмірі 111 690,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправною постанову ГУ Держпраці у Київській області про накладення штрафу, у зв`язку із наступним: відповідачем порушено норми Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295: акт перевірки не був складений в останній день інспекційного відвідування, тому що направлення дійсне з 12 липня по 13 липня 2018 року, а вимога про надання документів вимагає надати документи до 13 липня 2018 року; припис винесено 13 липня 2017 року, а не після розгляду зауважень позивача на акт; припис про усунення порушень зобов`язує усунути порушення невідому особу ОСОБА_3 ; відповідач також порушив вимоги Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, зокрема прийняв рішення про розгляд справи про накладення штрафу в пізніший термін з дати складення акта, ніж той, який вказаний у Порядку; розгляд справи призначено поза межами п`ятнадцятиденного строку; працівник ОСОБА_4 приступив до роботи лише 15 липня 2018 року; позивач у відповідності до чинного законодавства оформив трудові відносини із ОСОБА_4 , зокрема на підставі заяви укладено трудовий договір шляхом оформлення розпорядження про прийняття на роботу від 12 липня 2018 року №2-к та повідомлення фіскальних органів про прийняття на роботу до допущення до роботи, що вказує на відсутність порушення законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/14577/18 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2019 року призначено справу до судового розгляду за клопотанням позивача.

У судовому засіданні 03 червня 2019 року суд ухвалив продовжити розгляд справи без виклику сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначено про відповідність своїх дій вимогам чинного законодавства та правомірність прийняття оскаржуваної постанови, підтримавши висновки акта інспекційного відвідування.

Позивач подав відповідь на відзив, де вказав про помилковість доводів відповідача та наголошував, що норми статті 265 Кодексу законів про працю України не передбачають застосування штрафу до суб`єкта господарювання за порушення частини третьої статті 24 цього Кодексу у зв`язку з відсутністю чи несвоєчасним повідомленням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики адміністрування єдиного внеску про прийняття працівника на роботу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

У відповідності до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.

Держпраці України у межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

Відповідно до пункту 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (далі по тексту - Положення №96), Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.

Головне управління Держпраці у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та діє на підставі Положення про таке управління.

Згідно з підпунктом 6 пункту 4 Положення №96 Державна служба України з питань праці здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Таким чином, ГУ Держпраці у Київській області, як територіальний орган Держпраці України, наділене повноваженнями державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Матеріали справи підтверджують, що згідно ГУ Держпраці у Київській області проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_2 у період з 12 липня 2018 року по 13 липня 2018 року на предмет додержання законодавства про працю неоформлення трудових відносин, за результатами чого складено відповідний акт інспекційного відвідування від 12 липня 2018 року №КВ837/1063/АВ.

В акті інспекційного відвідування зафіксовано порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме: під час перевірки 12 липня 2018 року за місцезнаходженням ФОП ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 , виявлено, що громадянин ОСОБА_4 працював в павільйоні за вищезазначеною адресою на посаді бариста без оформлення трудових відносин. Станом на 13 липня 2018 року ОСОБА_2 надала до перевірки заяву громадянина ОСОБА_4 від 12 липня 2018 року щодо прийняття його на роботу бариста з 13 липня 2018 року, розпорядження від 12 липня 2018 року №2-К щодо прийняття ОСОБА_4 на посаду бариста з 13 липня 2018 року та трудовий договір між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про прийняття останнього на роботу з 13 липня 2018 року. Станом на 13 год. 00 хв. 13 липня 2018 року повідомлення в податкову про прийняття ОСОБА_5 на роботу відсутнє.

На підставі акта інспекційного відвідування ГУ Держпраці у Київській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 09 серпня 2018 року №КВ 837/1063/АВ/ТД/ФС-366, відповідно до якої на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України накладено на ФОП ОСОБА_2 штраф у розмірі 111 690,00 грн.

Досліджуючи правомірність накладення на позивача штрафу на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, суд керується наступними мотивами.

Згідно з частиною першої статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзац другий частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України передбачає, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частина перша статті 21 Кодексу законів про працю України встановлює, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У відповідності до частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 статті 24 Кодексу законів про працю України визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі по тексту - Порядок №509).

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі: акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Таким чином, накладення штрафу на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України може мати місце зокрема за умови фактичного допуску підприємцем працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). При цьому такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою територіального органу Держпраці та доведений належними доказами.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 12 липня 2018 року громадянин ОСОБА_4 знаходився у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, оскільки оформляв документи про прийняття на роботу; 12, 13 та 14 липня 2018 року новоприйнятий працівник не приступав, тому що 12 липня 2018 року на зміні працювала ОСОБА_2 , 13 та 14 липня 2018 року - бариста ОСОБА_6 , а ОСОБА_4 притупив до роботи лише 15 липня 2018 року, оскільки повідомлення про прийняття на роботу надіслано до фіскальних органів 14 липня 2018 року.

На підставі наявних у справі доказів суд встановив, що ОСОБА_4 написав ФОП ОСОБА_2 заяву від 12 липня 2018 року, у якій просив прийняти його на посаду бариста з 13 липня 2018 року. Розпорядженням ФОП ОСОБА_2 від 12 липня 2018 року №2-к "Про прийняття на роботу" вирішено прийняти ОСОБА_4 на посаду бариста з 13 липня 2018 року на умовах, що вказані в трудовому договорі від 12 липня 2018 року.

Згідно із розпорядженням ФОП ОСОБА_2 від 12 липня 2018 року №4 встановлено ОСОБА_4 змінний графік роботи з 15 липня 2018 року.

Наведене свідчить, що ОСОБА_4 прийнятий на роботу 12 липня 2018 року, але фактично допущений до роботи лише з 15 липня 2018 року, про що також свідчить наявна у справі копія табеля обліку робочого часу за липень 2018 року.

У свою чергу відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували, що 12 липня 2018 року ОСОБА_4 фактично був допущений на роботу на посаді бариста без оформлення трудових відносин, оскільки в акті інспекційного відвідування вказано про надання позивачем трудового договору між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Доводи відповідача про відсутність станом на 13 липня 2018 року повідомлення в податкову про прийняття ОСОБА_4 на роботу не приймаються до уваги як безпідставні, оскільки на момент перевірки трудові відносини із ОСОБА_4 були оформлені розпорядженням про прийняття на роботу та трудовим договором, і фактично він допущений до роботи лише з 15 липня 2018 року; у свою чергу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України не передбачено накладення штрафу за відсутність повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Суд відхиляє посилання позивача на листи Міністерства соціальної політики України та Держпраці України про те, що повідомлення про прийняття працівника на роботу є частиною укладання трудового договору, у зв`язку із тим, що вказані листи носять виключно інформативний характер та вираженням суб`єктивної думки певної посадової особи.

При цьому суд встановив, що позивач надіслав повідомлення про прийняття працівника на роботу засобами телекомунікаційного зв`язку яке згідно із квитанціями №1 та №2 доставлено до Державної фіскальної служби України та прийняте Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС в м. Києві 14 липня 2018 року.

Суд також відхиляє надані відповідачем разом із відзивом документи в якості доказів через не засвідчення їх в установленому порядку.

Так, згідно з частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Частина четверта статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року №55, згідно з якими: відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи; перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, визначає організація на підставі нормативно-правових актів. Його подають в інструкції з діловодства організації; Відбиток печатки ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ; відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23.

Таким чином, копії письмових доказів, наявні у справі, мають бути належним чином засвідченими.

Проте, суд звертає увагу, що надані відповідачем ксерокопії направлення на перевірку, акта інспекційного відвідування, пояснювальних ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , не засвідчені в установленому порядку та не містять будь-яких відміток про засвідчення копії документа, зокрема "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

У зв`язку із відсутністю у справі належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення ФОП ОСОБА_2 законодавства про працю, суд вважає висновки акта інспекційного відвідування помилковими, а накладення штрафу на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України протиправним.

Таким чином, постанова ГУ Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 09 серпня 2018 року №КВ 837/1063/АВ/ТД/ФС-366 є протиправною та підлягає скасуванню.

Водночас суд не приймає до уваги посилання позивача на процедурні порушення, допущені відповідачем під час складення акта перевірки, винесення припису про усунення порушень та при розгляді справи про накладення штрафу у зв`язку із тим, що вказані обставини не є предметом доказування у даній справі, оскільки позивач не оскаржує відповідну поведінку ГУ Держпраці у Київській області та припис про усунення порушень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ФОП ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпраці у Київській області.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 09 серпня 2018 року №КВ 837/1063/АВ/ТД/ФС-366.

3. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 116,91 грн. (одна тисяча сто шістнадцять гривень дев`яносто одна копійка) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Головне управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10; ідентифікаційний код 39794214).

Суддя В.А. Кузьменко