Рішення № 83625823, 13.08.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2019 року справа № 580/1964/19

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Кульчицький С.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, щодо не поновлення пенсії позивачу;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову у поновлення пенсії позивачу, що викладене в листі від 27.02.2019;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є громадянином України, мешкав у м. Черкасах, є особою похилого віку отримував пенсію за віком. У 2003 році він виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль, у зв`язку з чим виплату призначеної пенсії йому припинено. На звернення представника позивача щодо поновлення виплати пенсії, відповідач відмовив з підстав відсутності відповідної міждержавної угоди між Україною та Ізраїлем, у зв`язку з чим позивач вважає, що відповідачем порушено її конституційні права як громадянина України на отримання пенсії.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачем подано відзив на позов в якому останній позовні вимоги не визнав, та просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, аргументуючи свою позицію тим, що позивач постійно проживає в Ізраїлі, а тому виплата їй пенсії не може бути поновлена, оскільки відсутня міжнародна угода між Україною та Ізраїлем щодо виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають за кордоном. Крім того відповідачем зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Позивач керуючись правом передбаченим ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подав відповідь на відзив, в якому не погодився із доводами відповідача та просив задовольнити позовні вимоги.

Розгляд справи по суті відповідно до ч. 3 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі та проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно закордонного паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 є громадянином України та з 2002 року виїхав на постійне проживання до Ізраїлю де перебуває з 25.08.2004 на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

Відомостей про припинення позивачем громадянства України відповідачем не надано.

09 травня 2003 року позивачу припинено виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон.

09 січня 2019 року представник позивача звернувся до управління Пенсійного фонду України із письмовою заявою про поновлення із 07.10.2009 виплати раніше призначеної пенсії.

27 лютого 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області листом №20871/03-01 повідомив представника позивача про відсутність підстав для поновлення пенсії посилаючись на відсутність правових підстав для виплати пенсії пенсіонерам, які постійно проживають за кордоном у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже із 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З наведеного слідує висновок, що із 07 жовтня 2009 року пенсія громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон виплачується на загальних підставах, незалежно від наявності відповідного міжнародного договору між Україною та державою, в якій проживає пенсіонер.

Більш того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

В свою чергу, Верховний Суд України у своїй постанові від 6 жовтня 2015 року у справі № 21-2419а15 зазначив, що з дня набрання чинності рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Стаття 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлює, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відтак позивач, як особа, якій призначена пенсія за віком, згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», має право на отримання пенсії за віком, згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначаються мінімальний розмір пенсії за віком.

За нормами ст. 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з врахуванням зазначених сум.

Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому ч. 1, 2 ст. 42 цього Закону.

Частина 3 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлює, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону. Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму. З 1 січня 2016 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму / мінімальної заробітної плати. Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність / мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності.

Позивач є громадянином України, а тому його розмір пенсії не повинен бути меншим, ніж установлено чинним законодавством.

Виходячи з вимог Конституції України та вищенаведених положень законів пенсія позивача не може бути меншою встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Щодо позовної вимоги позивача щодо проведення індексації пенсійного забезпечення позивача та компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.

Згідно з ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Зазначений закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Таким чином, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» спрямований на підтримку купівельної спроможності населення України у зв`язку з подорожчанням споживчих товарів і послуг.

Згідно з ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сум.

Статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» поширюється на позивача, оскільки він є громадяном України і користується тими ж самими правами, що й інші громадяни, оскільки обмежувати права особи за місцем її проживання заборонено законодавством.

Зокрема, відповідно до Протоколу № 4 Конвенції Про захист прав і основоположних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь - яку країну, включаючи свою власну.

Підсумовуючи встановлені обставини справи та положення вищенаведених нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що відновлення виплати пенсії за віком позивачу повинно бути здійснено з дати прийняття Конституційним Судом України рішення №25-рп/2009 (у справі №1-32/2009), тобто з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі позивача з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів. Тому позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач через свого представника звернулась до суду з вказаним позовом 19.06.2019 року (відмітка дати оформлення на поштовому конверті, у якому надійшов адміністративний позов до суду), а відмова відповідача щодо поновлення пенсії оформлена листом від 27.02.2019, тобто вказаний позов поданий в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Також суд відхиляє посилання відповідача щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про поновлення пенсії з огляду на те, що така подана не нею особисто та не долучено документів про зареєстроване місце проживання, виходячи з такого.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок).

Відповідно до п.2.8 Порядку поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім`ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).

З наведеного слідує, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії являється виключно його правом та не створює відповідного обов`язку щодо їх подачі.

Згідно із п.1.5 Порядку заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію, або через свого представника.

Відповідно до п.1.1 Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі за місцем проживання (реєстрації).

Посилання відповідача на п.2.9 Порядку щодо обов`язку пенсіонера пред`явити паспорт при поданні заяви при поновленні пенсійних виплат є безпідставним, оскільки вказаний пункт Порядку регулює звернення особи за пенсією, а не порядок подання ним заяви про її поновлення.

Враховуючи наведене, суд вважає відмову у задоволенні заяви позивача про перерахунок пенсії з підстав не подання документів про реєстрацію та відсутності особистого звернення, також протиправною.

Щодо позовних вимог про скасування рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії, суд зазначає таке.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Враховуючи, що позивач просить скасувати рішення відповідача, однак останній відповідного рішення не приймав, надавши відповідь листом, тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 із 07.10.2009 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1016 (тисячу шістнадцять) грн. 50 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його підписання суддею, однак апеляційну скарга на рішення суду може бути подано до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його підписання суддею.

Суддя С.О. Кульчицький