Рішення № 83625360, 01.08.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 серпня 2019 року Справа № 280/1873/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Лазаренка М.С.,

за участю секретаря судового засідання Дєткова Р.О.,

за участю:

представників позивача ОСОБА_1

представника відповідача Мигаленко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146)

про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

23 квітня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 (далі - позивач) до Головного управління Державної Фіскальної Служби у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату податкового боргу (недоїмки) від 07 лютого 2019 року №Ф-3167-49 про стягнення з позивача суми податкового боргу у розмірі 18276,72 грн.

Ухвалою суду від 26 квітня 2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 20 травня 2019 року.

Ухвалою суду від 20 травня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче судове засідання на 02 липня 2019 року.

Протокольною ухвалою суду від 02 липня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17 липня 2019 року.

17 липня 2019 року в судовому засіданні оголошено перерву до 01 серпня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно та не обґрунтовано прийнято оскаржувану вимогу у зв`язку з наступним. Вказаною вимогою ГУ ДФС у Запорізькій області позивачу сформовано податковий борг у розмірі 18276 грн. 72 коп. Але ж починаючи з 2015 року по 19.02.2019 позивач не веде господарську діяльність як фізична особа-підприємець, а тому вважає, що відповідач дійшов хибних висновків про наявність реального здійснення ним господарської діяльності та нарахування позивачу боргу (недоїмки) відповідно до ст..25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Крім того, зазначає, що відповідачем пропущені строки повідомлення позивача про існування боргу (недоїмки). Вважає вимогу, винесену контролюючим органом протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Представник позивача просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник Головного управління ДФС у Запорізькій області проти позову заперечила з підстав викладених у письмовому відзиві (вх. 20846 від 22 травня 2019 року), відповідно до якого зазначає, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів у ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п 2639525225) обліковувався борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 18 276 грн. 72 коп. Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 04.05.2018 №469 (449) була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3167-49 від 07.02.2019 на суму 18 276 грн. 72 коп., яка була отримана ОСОБА_2 , 16.02.2019 року. Вважає необгрунтованими доводи позивача, що ЄСВ повинен сплачуватись тільки у випадку якщо платник податку визначає базу нарахування. позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець (дата державної реєстрації 18.12.2006) та на дату формування оскаржуваної вимоги не перебував в стані припинення підприємницької діяльності. Рішення про припинення Позивачем прийнято 19.02.2019. За даними інформаційної системи органу доходів і зборів по ОСОБА_2 , загальна сума заборгованості станом на 31.01.2019 становила 18276,72 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3167-49 від 07.02.2019, у відповідності до вимог чинного законодавства. Просила суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

ОСОБА_2 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець з 18.12.2006 року у Головного управління ДФС у Запорізькій області, Олександрівського управління у м.Запоріжжя, Олександрівської ДПІ (Шевченківському районі м. Запоріжжя).

ОСОБА_2 перебувала на спрощеній системі оподаткування.

З 2015 року не подає податкової та іншої звітності, оскільки, як стверджує, не здійснювала підприємницьку діяльність.

07 лютого 2019 року Головним управлінням ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф3167-49, відповідно до якої сума боргу (недоїмки) ОСОБА_2 становить 18276,72 гривень.

Зазначене рішення направлено 08.02.2019 року на адресу ОСОБА_2 листом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, згідно якого було вручено 16.02.2019 року.

19 лютого 2019 року відбулась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2

25 лютого 2019 року ОСОБА_2 оскаржено зазначену вимогу до ДФС України.

ДФС України рішенням від 03.04.2019 року №15618/6/99-99-11-05-02-25 відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні скарги.

Не погоджуючись із винесеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф3167-49 від 07.02.2019, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із вказаним адміністративним позовом до суду.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон №2464 (далі - Закон) .

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини 2 статті 6 Закону №2464).

Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, зазначені платники податків мають обов`язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу (прибутку).

До переліку цих платників податків не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування.

Приписами пункту 3 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.

Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом.

Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

Судом встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався останньою.

Відповідачем не надано до суду доказів, які б спростовували цей факт.

Такі докази могли б бути отримані під час проведення перевірки.

Більше того, 19 лютого 2019 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Приписами частин 2 та 3 статті 9 Закону встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, ГУДФС у Запорізькій області мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок.

Проаналізувавши пояснення відповідача, суд зробив висновок про відсутність цих підстав.

Так, позивач не подавав звітність, відповідач не проводив перевірку стосовно позивача, не випробовувались та не надавались до відповідача бухгалтерські та інші документи.

Оспорювана вимога винесена відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Але, суд зазначає, що відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).

Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Дотримання такого стандарту зобов`язує припис пункту 9 частини 2 статті 2 КАС України.

В свою чергу, суд вважає помилковими твердження позивача про застосування до цих правовідносин положень статті 56 Податкового кодексу України про розгляд скарги протягом 20 календарних днів, оскільки термін розгляду.останньої регулюється Порядком розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом МФУ від 09.12.2015 №1124, зареєстрованого в Мін`юсті 03.02.2016 року за №178/28308.

Згідно положень цього Порядку, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під підпис.

Таким чином, рішення ДФС України №15618/6/99-99-11-05-02-25 від 03.04.2019 року прийнято та надіслано в строк передбачений Порядком.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 768 гривень 40 копійок, що підтверджується квитанцією від 18 квітня 2019 року №СВ01426122/1.

На користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79,139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Запорізькій області від 07 лютого 2019 року №Ф-3167-49.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 09.08.2019.

Суддя М.С. Лазаренко