Рішення № 83625201, 07.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року Справа № 160/5038/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

за участі секретаря судового засідання: Молоданова М.Ю.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: Кондратенко Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_3 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради (далі - УПСЗН АНД районної у місті Дніпрі ради, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії УПСЗН АНД районної у місті Дніпрі ради щодо відмови у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи, оформлення та видачі довідки про взяття на облік ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи;

- зобов`язати УПСЗН АНД районної у місті Дніпрі ради взяти на облік ОСОБА_1 як внутрішньо переміщену особу, оформити та видати їй довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що ОСОБА_1 народилася та постійно проживала у м.Алушта Автономної Республіки Крим. У зв`язку з тимчасовою окупацією Російською Федерацією Автономної Республіки Крим була вимушена переселитися на материкову частину України, а саме до м.Дніпропетровська. За наведених обставин, позивач є внутрішньо переміщеною особою у розумінні приписів ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», тому відповідно до приписів Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. №509 (далі - Порядок №509), зверталася до відповідача із заявами про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, проте, останній безпідставно та необґрунтовано відмовив у видачі довідки про взяття на облік ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи, хоча позивачем до вищевказаних заяв надавалися всі необхідні документи, передбачені п.4 Порядку №509, для підтвердження її спеціального статусу через постійне проживання на території тимчасово окупованої адміністративно-територіальної одиниці - АР Крим до моменту виїзду з цієї території 14.03.2016 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.06.2019р. відкрито провадження у справі №160/5038/19 за вищевказаною позовною заявою ОСОБА_1 та призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи у судовому засіданні на 03.07.2019р.

03.07.2019р. від УПСЗН АНД районної у місті Дніпрі ради надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення, посилаючись на те, що підставою для відмови у взятті ОСОБА_4 на облік як внутрішньо переміщеної особи стала відсутність належного документального підтвердження факту проживання позивача на тимчасово окупованій території АР Крим на момент її тимчасової окупації 20.02.2014р., оскільки відповідно до відомостей паспорту ОСОБА_1 остання знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ще 18.03.2009р., про що свідчить відповідний штамп у паспорті, натомість, на сторінці 4 паспорту позивача наявна відмітка Генічеського РС УДМС України в Херсонській області від 11.03.2016р., а трудова книжка ОСОБА_1 містить відомості щодо її роботи на території АР Крим лише до 2003 року. Інші надані позивачем документи до заяви про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи також жодним чином не підтверджують факт перебування позивача на тимчасово окупованій території АРК на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду від 27.09.2016р. у справі №199/5218/16-ц про встановлення юридичного факту проживання ОСОБА_1 на території АР Крим на момент її тимчасової окупації 20.02.2014р. було скасовано ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.01.2017р. Таким чином, на думку відповідача, підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

У судових засіданнях 03.07.2019р., 30.07.2019р. та 07.08.2019р. позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, просили задовольнити її у повному обсязі.

У вказаних судових засіданнях представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2019р. викликано для допиту у якості свідка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким ОСОБА_1 перебуває у фактичних шлюбних відносинах з 1999 року, та який був її співмешканцем на території АР Крим з вказаного періоду.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, допитавши свідка ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні відносини,суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 21.03.2016р. ОСОБА_1 вперше звернулася до відповідача з заявою про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи та щодо оформлення та видачі відповідної довідки.

Листом від 25.04.2016р. за №2246 відповідач відмовив позивачу у взятті її на облік як внутрішньо переміщеної особи з посиланням на те, що ОСОБА_1 не було надано жодного з передбачених п.4 Порядку №509 документів, а саме: документ, що підтверджує факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (документ, що підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу чи її спеціальний статус, із відміткою про реєстрацію місця проживання, військовий квиток з відомостями щодо проходження військової служби, трудова книжка із записами про трудову діяльність, документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно), згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 звільнена у 2003 році; згідно з копією паспорту - знята з реєстрації у 2009 році, отже, на момент виникнення обставин позивач не працювала, не мала місця реєстрації та не була власником нерухомого майна на території АР Крим, таким чином, підстави для реєстрації ОСОБА_1 як внутрішньо перемішеної особи відсутні.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду із заявою про встановлення юридичного факту постійного проживання на тимчасово окупованій території АР Крим станом на 20.02.2014р.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду від 27.09.2016р. у справі №199/5218/16-ц вищевказану заяву ОСОБА_1 задоволено та встановлено факт проживання ОСОБА_4 1978 року народження на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим на момент її тимчасової окупації 20 лютого 2014 року за адресою: АДРЕСА_2 .

Після отримання копії вказаного судового рішення, 02.02.2017р. ОСОБА_1 звернулася до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації із заявою про сприяння у вирішенні питання про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи та щодо оформлення та видачі відповідної довідки.

Разом з тим, ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.01.2017р. рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду від 27.09.2016р. у справі №199/5218/16-ц про встановлення юридичного факту проживання ОСОБА_1 на території АР Крим на момент її тимчасової окупації 20.02.2014р. було скасовано та залишено заяву ОСОБА_1 без розгляду на підставі ч.4 ст.256 ЦПК України, якою встановлено, що у разі якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, то суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду, а, оскільки з матеріалів справи слідувало, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим на момент тимчасової окупації 20 лютого 2014 року за адресою: АДРЕСА_2 , та встановлення даного факту є необхідною умовою для взяття її на облік в Управлінні праці та соціального захисту населення, як внутрішньо переміщеної особи, та отримання відповідних виплат у зв`язку з цим, передбачених чинним законодавством, отже, в даному випадку наявний спір про право.

Листом від 24.02.2017р. за №Ч-36 Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації повідомив позивача про скасування рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду від 27.09.2016р. у справі №199/5218/16-ц ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.01.2017р. та про можливість подальшого вирішення цього питання в судовому порядку.

08.04.2019р. ОСОБА_1 вдруге звернулася до відповідача з заявою про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи та щодо оформлення та видачі відповідної довідки, до якої додатково надала всі наявні документи на підтвердження факту проживання на території АР Крим станом на 20.02.2014р., а саме: копію квитанції від 12.02.2014р. про переказ коштів у м. Сімферополь АРК, копію супровідного листа до характеристики ВМВС Росії по м. Алушта від 30.12.2015р. №55/28-ч-45 та копію побутової характеристики на ОСОБА_1 від 29.12.2015р., копію довідки, виданої Алуштинською центральною міською лікарнею 09.02.2016р. за №197, про перебування позивача на амбулаторному Д-обліку з 17.04.1998р., копію довідки ФМС Росії від 04.03.2016р., копію квитанції №19609 від 04.03.2014р. щодо сплати адміністративного штрафу у м. Алушта АРК.

Листом від 18.04.2019р. за №1725 відповідач знову відмовив позивачу у взятті її на облік як внутрішньо переміщеної особи з посиланням на те, що ОСОБА_1 не було надано жодного з передбачених п.4 Порядку №509 документів, а саме: документ, що підтверджує факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (документ, що підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу чи її спеціальний статус, із відміткою про реєстрацію місця проживання, військовий квиток з відомостями щодо проходження військової служби, трудова книжка із записами про трудову діяльність, документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно), згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 звільнена у 2003 році; згідно з копією паспорту - знята з реєстрації у 2009 році, отже, на момент виникнення обставин позивач не працювала, не мала місця реєстрації та не була власником нерухомого майна на території АР Крим, таким чином, підстави для реєстрації ОСОБА_1 як внутрішньо перемішеної особи відсутні.

Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Абзацом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Приписами ч.3 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Відповідно до абз.1 ч.4 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» заява подається внутрішньо переміщеною особою, у тому числі неповнолітніми дітьми, особисто, а малолітніми дітьми, недієздатними особами або особами, дієздатність яких обмежено, - через законного представника (далі - заявник).

Згідно з абз.1 ч.7 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» разом із заявою заявник подає документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.

При цьому абз.2 ч.7 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що у разі наявності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстави відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви.

За змістом приписів абз.3 ч.7 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 цього Закону (військовий квиток з відомостями про проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності, документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, документи про професійно-технічну освіту, документ про вищу освіту (науковий ступінь), довідку з місця навчання, рішення районної, районної у місті Києві чи Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування, медичні документи, фотографії, відеозаписи тощо).

Абзацом 4 частини 7 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що у передбаченому абзацом третім цієї частини випадку уповноважений орган, визначений частиною третьою цієї статті, зобов`язаний розглянути заяву про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи протягом 15 робочих днів та прийняти рішення про видачу заявнику довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстави відмови, яке підписується керівником цього органу.

Відповідно до ч.9 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок збирання та оброблення даних, оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та форма її зразка затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На виконання приписів ч.9 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. №509 затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - Порядок №509), яким врегульовано механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка).

Пунктом 3 Порядку №509 встановлено вимоги до змісту заяви про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з абз.1 п.4 Порядку№509 під час подання заяви про взяття на облік заявник пред`являє документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.

Абзацом 2 пункту 4 Порядку №509 фактично продубльовано приписи абз.3 ч.7 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» щодо необхідності надання заявником у разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, доказів, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 цього Закону (військовий квиток з відомостями щодо проходження військової служби; трудова книжка із записами про трудову діяльність; документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно; свідоцтво про базову загальну середню освіту; атестат про повну загальну середню освіту; документ про професійно-технічну освіту; документ про вищу освіту (науковий ступінь); довідка з місця навчання; рішення районної, районної у мм. Києві чи Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування; медичні документи; фотографії; відеозаписи тощо).

Відповідно до абз.1 п.6 Порядку №509 у день подання заяви про взяття на облік, крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 4 цього Порядку, безоплатно видається довідка за формою згідно з додатком, яка роздруковується на аркуші формату А4, підписується посадовою особою уповноваженого органу та скріплюється печаткою такого органу.

Згідно з абз.2 п.6 Порядку №509 у випадках, передбачених абзацом другим пункту 4 цього Порядку, уповноважений орган зобов`язаний розглянути заяву протягом 15 робочих днів та прийняти рішення про видачу довідки або відмову в її видачі.

Частиною 10 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо:

1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону;

2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;

3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу, до їх відновлення;

4) у заявника немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті;

5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно-територіальної одиниці.

Особа має право звернутися із заявою повторно, якщо у неї з`явилися підстави, визначені у статті 1 цього Закону, або усунуті підстави для відмови у видачі довідки, передбачені цією статтею, чи оскаржити рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи до суду.

З аналізу наведених вище приписів Порядку №509 та Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» слідує, що чинне законодавство передбачає випадки відсутності у документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або у документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, та визначає невичерпний альтернативний перелік доказів, якими можна підтвердити ці обставини, а також надає уповноваженому органу свободу розсуду в оцінці таких доказів та можливість відмови у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно-територіальної одиниці.

Таким чином, суб`єкт владних повноважень, відмовляючи у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, повинен ретельно перевірити та оцінити всі надані заявником докази на підтвердження факту його проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», та прийняти умотивоване рішення про видачу довідки або відмову в її видачі згідно з абз.2 п.6 Порядку №509.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилася у м. Алушта, Кримської області УРСР.

Відповідно до атестата про повну загальну середню освіту Серії НОМЕР_5 від 17.06.1995р. позивач у 1995 році закінчила загальноосвітню школу №1 м. Алушта Республіки Крим.

Згідно з паспортом серії НОМЕР_2 , виданого Алуштинським МВГУ МВС України в АР Крим 04.06.2002р., ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 до 18.03.2009р., після чого її було знято з реєстрації.

Відповідно до трудової книжки з 09.10.1995р. по 18.05.1999р. ОСОБА_1 працювала на посадах секретарів в Алуштінському міському суді, в період з 1999 року по 2002 рік працювала в м. Алушті на різних посадах в комерційних підприємствах, з 2002 року по 2003 рік працювала в Центрі електрозв`язку №7 Кримської дирекції «Укртелеком», звідки була звільнена 10 лютого 2003 року за власним бажанням за ст.38 КЗпП України.

Крім того, 10 травня 2000 року виконкомом Алуштинської міської ради було видано свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_1 як суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яке, як пояснила позивач у судовому засіданні в подальшому було анульовано приблизно у 2003 році.

Як пояснила позивач у судовому засіданні з 2004 року та до її вимушеного переміщення в березні 2016 року з Автономної республіки Крим, вона разом із своїм співмешканцем ОСОБА_5 займалася народними промислами, а саме: виготовленням декоративних виробів із деревини в м. Алушті.

Позивач також пояснила суду, що з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 її дійсно було знято у 2009 році, оскільки це була квартира її матері, з якою у позивача тривалий час вирішувався судовий спір щодо права власності на частину цієї нерухомості, проте, рішенням суду приватизація кімнати у цій квартирі за позивачем була визнана незаконною та недійсною. При цьому з 1999 року фактично вона мешкала разом із ОСОБА_5 , з яким перебувала у фактичних шлюбних відносинах, в інших квартирах, які ними винаймалися. Остання адреса, за якою вона мешкала разом із ОСОБА_5 на території Автономної Республіки Крим з 2011 року і на момент її тимчасової окупації 20 лютого 2014 року є: АДРЕСА_2 2. Це квартира належить ОСОБА_6 , в якого вона разом із ОСОБА_5 її винаймала. Перша спроба виїхати з окупованої території була зроблена нею 03.03.2016р. разом із ОСОБА_5 , оскільки станом на 2016 рік в АР Крим почали видавати паспорти громадян Російської Федерації, а це суперечило її громадянській позиції та громадянській позиції її чоловіка ОСОБА_5 . Проте, 03.03.2016р. виїхати з окупованої території не вдалося через відсутність на той момент у її паспорті фотокартки, тому її не випустили і наклали за це штраф, який був сплачений нею 04.03.2016р. у м. Алушта, на підтвердження чого надається відповідна квитанція. Після цього, через свого знайомого ОСОБА_7 вона передала свій паспорт разом із довіреністю для вклеювання в нього фотокартки, що і було здійснено 11.03.2016р. Генічеським РС УДМС України в Херсонській області. Після того, як фотокартка в паспорті була вклеєна, вона разом із ОСОБА_5 здійснила другу спробу виїхати з окупованої території 14.03.2016р. і на цей раз їм це вдалося.

На підтвердження наведених обставин позивачем надано копію супровідного листа до побутової характеристики ВМВС Росії по м. Алушта від 30.12.2015р. №55/28-ч-45 та копію цієї побутової характеристики на ОСОБА_1 від 29.12.2015р., з яких слідує, що позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , разом із співмешканцем ОСОБА_5 ; копію довідки, виданої Алуштинською центральною міською лікарнею 09.02.2016р. за №197 щодо знаходження позивача на амбулаторному Д-обліку в цій лікарні з 17.04.1998р.; копію довідки Управління Федеральної міграційної служби по Республіці Крим від 04.03.2016р. №МС-007/532, з якої слідує, що ця довідка видана ОСОБА_1 у зв`язку із недійсністю паспорту серії НОМЕР_2 , виданого Алуштинським МВГУ МВС України в АР Крим 04.06.2002р., у зв`язку із відсутністю постійної реєстрації місця проживання для слідування до Консульства України в Російській Федерації в м. Ростов-на-Дону; копію квитанції №19609 від 04.03.2014р. щодо сплати ОСОБА_1 у м. Алушта 04.03.2016р. адміністративного штрафу у сумі 2000,00руб. на підставі протоколу від 03.03.2016р. відповідно до ч.2 ст.18.1 КОАП РФ, якою передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил перетину Державного кордону Російської Федерації особами та (чи) транспортними засобами чи порушення порядку слідування таких осіб та (чи) транспортних засобів від Державного кордону Російської Федерації до пунктів пропуску через Державний кордон Російської Федерації і в зворотному напрямку, за виключенням випадків, передбачених ст.18.5 цього Кодексу, - у вигляді накладення адміністративного штрафу на громадян у розмірі від 2000 руб.

Також позивачем надано лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби Україні від 29 червня 2017 року за №64/Ч-84Г, з якого вбачається, що за період з 01.01.2014 року по 01.05.2016 року ОСОБА_1 перетинала державний кордон лише один раз, а саме 14 березня 2016 року о 8 - 37 у пункті пропуску Каланчак, що, в свою чергу, додатково підтверджує що, як на дату початку тимчасової окупації, так і після, позивач знаходилась на території Автономної Республіки Крим.

Позивач у судовому засіданні пояснила, що після перетину державного кордону 14.03.2016р. у пункті пропуску Каланчак, цього ж дня, о 12:56 вона разом із свої співмешканцем ОСОБА_5 поїхала до міста Ковель, де проживає її рідний батько, що підтверджується проїзним документом НОМЕР_7 та чеком від 15 березня 2016 року, а в подальшому 28 березня 2016 року вони разом із ОСОБА_5 приїхали до місто Дніпро, що підтверджується копією проїзного документа НОМЕР_6 , де і проживають на теперішній час.

Допитаний у судовому засіданні 07.08.2019р. свідок ОСОБА_5 надав суду показання, в яких підтвердив факт спільного проживання з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах з 1999 року у м. Алушта в АР Крим і до березня 2016 року, а також те, що вони разом з 2000-х років займалися народним промислом, а саме: виготовленням різних рамок із деревини. Також ОСОБА_5 суду показав, що після окупації території АР Крим вони разом із ОСОБА_1 навесні 2016 році вирішили виїхати з окупованої території, оскільки у 2016 році постало питання отримання ними паспортів Російської Федерації, а ним - військового квитка РФ, що суперечило їх громадянській позиції. З першої спроби їм не вдалося виїхати з АРК, тому що у паспорті позивача не була вклеєна фотокартка, за таких обставин, виїхати вдалося вже з другої спроби.

Суд також враховує рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду від 23.06.2016р. у справі №199/3162/16-ц, яким встановлено юридичний факт проживання ОСОБА_5 на території АР Крим на момент її тимчасової окупації 20.02.2014р., за адресою: АДРЕСА_2 , копія якого долучена до матеріалів справи, та яке є таким, що набрало законної сили 05.07.2016р.

З приводу твердження відповідача щодо не визнання та не приймання органами державної влади документів, виданих окупаційними органами РФ, щодо підтвердження фактичного перебування позивача на території Автономної Республіки Крим, слід зазначити, що до вказаних правовід носин застосуванню підлягають так звані "намібійські винятки" Міжнародного суду ООН, згідно з якими документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у докуме нті «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у На мібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є неза конними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй прак тиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45). «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Мол дови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігно рувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій тери торії, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої вла ди, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми краї нами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захист прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.10.2018р. у справі №235/2357/17.

За таких обставин, надані позивачем докази у свої сукупності є достатніми для підтвердження факту проживання ОСОБА_1 на території АР Крим на момент її тимчасової окупації 20.02.2014р. і безпідставно не були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваної відмови у взятті позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Також додатково цей факт підтверджено показаннями свідка ОСОБА_5 , факт проживання якого на території АР Крим на момент її тимчасової окупації 20.02.2014р., за адресою: АДРЕСА_2 , встановлений рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду від 23.06.2016р. у справі №199/3162/16-ц, яке набрало законної сили 05.07.2016р.

Зважаючи на наведене, суд доходить висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи листом від 18.04.2019 року №1725, не надав належної та ґрунтовної оцінки всім доказам, наданим позивачем на підтвердження факт її проживання на території АР Крим на момент її тимчасової окупації 20.02.2014р., а тому така відмова є протиправною та необґрунтованою, а, отже, підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення частини позовних вимог щодо зобов`язання УПСЗН АНД районної у місті Дніпрі ради взяти на облік ОСОБА_1 як внутрішньо переміщену особу, оформити та видати їй довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, з огляду на таке.

В рішеннях у справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Прийняття рішення про видачу довідки або відмову в її видачі згідно з абз.2 п.6 Порядку №509 у випадках, передбачених абзацом другим пункту 4 цього Порядку, відносить до компетенції відповідного уповноваженого органу (УПСЗН), а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження щодо цього.

Частиною 2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, враховуючи наведене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.04.2019 року та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 , місце реєстрації перебування: АДРЕСА_3 ) до Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради (код ЄДРПОУ 03192490, місцезнаходження: вул. Радистів, 8, м. Дніпро, 49023) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради (код ЄДРПОУ 03192490, місцезнаходження: вул. Радистів, 8, м. Дніпро, 49023) у видачі ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 , місце реєстрації перебування: АДРЕСА_3 ) довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, оформлену листом від 18.04.2019 року №1725.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради (код ЄДРПОУ 03192490, місцезнаходження: вул. Радистів, 8, м. Дніпро, 49023) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 , місце реєстрації перебування: АДРЕСА_3 ) про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.04.2019 року та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради (код ЄДРПОУ 03192490, місцезнаходження: вул. Радистів, 8, м. Дніпро, 49023) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 , місце реєстрації перебування: АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.)

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 12.08.2019р.

Суддя О.М. Турова