Ухвала суду № 83625132, 14.08.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

м. Вінниця

14 серпня 2019 р. Справа № 120/2584/19-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Вільчинський Олександр Ванадійович розглянувши матеріали позовної заяви та заяви про забезпечення позову у справі:

за позовом: сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків "Колос"

до: Піщанської державної нотаріальної контори Вінницької області; треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про: визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора,

ВСТАНОВИВ:

12 серпня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків "Колос" до Піщанської державної нотаріальної контори Вінницької області; треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Поняття суб`єкта владних повноважень визначено у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, згідно із яким суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Для визначення ознак публічно-правового спору суд повинен встановити, зокрема, наявність матеріально-правових відносин між учасниками спору. Публічно правовий спір може виникати із конституційних, адміністративних, фінансових та інших правовідносин, зміст яких складає, з одного боку, обов`язок органу публічної адміністрації вчинити певний акт на користь особи і з іншого право особи вимагати виконання цього обов`язку від органу публічної адміністрації як від носія владних повноважень. Більш того, особа повинна бути переконана у тому, що такі відносини перебувають у стані порушення норми або права.

Спираючись на норми Конституції, як норми прямої дії, якими визначено зміст прав та свобод, особа має можливість вимагати від держави в особі органів публічної адміністрації належної організації та безпосереднього виконання кореспондуючих обов`язків.

При цьому не будь-яке порушення суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків кореспондує праву особи вимагати його припинення. Право на захист (задоволення позову) у особи позивача в межах публічного охоронного відношення виникне за двох умов. По-перше, суд має встановити обов`язок органу влади вчинити певну дію (прийняти рішення). По-друге, має бути доведено правову заінтересованість особи у виконанні цього обов`язку саме на її користь. Закон у вигляді так званої "захисної норми" має гарантувати особі право вимагати від органу публічної адміністрації виконання певного обов`язку на свою користь.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Верховний Суд України у своїй практиці неодноразово висловлював такі правові позиції, викладені у постановах від 11 листопада 2014 року у справі № 21-493а14 (номер в ЄДРСР 42010800) та у справі № 21-405а14 (номер в ЄДРСР 42202870), від 14 лютого 2012 року у справі № 21-1041во10 (номер в ЄДРСР 21839966) та у справі № 21-1042во10 (номер в ЄДРСР 22204809), які в силу положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства є обов`язковими для врахування судами нижчих інстанцій.

Відповідно до змісту адміністративного позову позивач просить скасувати державну реєстрацію речового права оренди, здійсненого Піщанською державною нотаріальною конторою Піщанського районного нотаріального округу за договорами землі, укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , зареєстрований 23 липня 2016 року в державному реєстрі прав № 15547847, та на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 , зареєстрований 19 листопада 2016 року в державному реєстрі прав №17649759.

При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що при проведенні державної реєстрації речового права за вказаними договорами оренди землі Піщанська державна нотаріальна контора Піщанського районного нотаріального округу як державний реєстратор належним чином не перевірила наявності права оренди на ці земельні ділянки за позивачем, внаслідок чого неправомірно здійснила повторну реєстрацію договорів оренди тих самих земельних ділянок, що є недопустимим, оскільки зумовлює ситуацію, за якої одну й ту ж земельну ділянку передано в оренду різним орендарям, адже право оренди в них виникло з моменту реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

Таким чином, позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у третьої особи ОСОБА_1 і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суд наголошує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 11-96апп18 (№ 826/366/16) та № 11-192апп18 (№ 815/6956/15) відповідно), в тому числі в постанові від 28 серпня 2018 року в справі № 826/7122/15, де Велика Палата Верховного Суду зазначала, що не вбачає підстав для відступу від цього висновку.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі 823/2042/16 (номер в ЄДРСР 77969515) щодо юрисдикції спорів про так звану подвійну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень Велика Палата дійшла висновку, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи за правилами адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами, а також констатувала, що спір між особами, одна з яких вимагає скасувати державну реєстрацію права, а за іншою зареєстроване аналогічне право на той самий об`єкт, має розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цього права першої особи другою.

Зокрема у даній постанові викладено такі правові висновки:

"...31. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

…33. Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

…36. … спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

… 37. … оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

…40. ... викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від її висновку, викладеного у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 (номер в ЄДРСР 73408852) та № 826/9928/15 (номер в ЄДРСР 73219835), від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15 (номер в ЄДРСР 73500816), від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17 (номер в ЄДРСР 74309887), від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16 (номер в ЄДРСР 74506128), від 05 червня 2018 року у справі № 804/20728/14 (номер в ЄДРСР 74809369), від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16 (номер в ЄДРСР 75241943), від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 (номер в ЄДРСР 75296564) та 803/1125/17 (номер в ЄДРСР 74838888). Спори у цих справах також стосувались оскарження рішення державного реєстратора або запису, здійсненого державним реєстратором у відповідному державному реєстрі щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно за особою, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій.

...41. ... У всіх наведених вище справах Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд позовних вимог особи (яка не була заявником щодо реєстраційних дій) до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки державним реєстратором вчинені істотні порушення процедури реєстрації. А тому спірні відносини мають публічно-правовий характер.

… 47. … Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у [вказаних] постановах … щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

… 50. … скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

… 57... Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

...58... Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано...".

За змістом частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведену норму, а також встановлені судом обставини, суд приходить висновку про відсутність правових підстав для відступу від вищевикладених правових висновків.

Суд звертає увагу, що звернувшись з позовом, позивач має на меті захистити своє право власності на майно шляхом скасування реєстрації речового права, належного іншій особі - ОСОБА_1 . Звернення до суду не може використовуватися як засіб позбавити іншу особу належних їй прав, навіть не безспірних, без пред`явлення позову саме до такої особи. Судовий захист прав одних осіб не може призводити до порушення прав інших.

З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також вслід наголосити, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування державної реєстрації речового права, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких здійснено оспорювану державну реєстрацію.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження державної реєстрації права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер, а відтак, провадження у даній справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви.

Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.

Оскільки даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.

Крім того із позовною заявою сільськогосподарський виробничий кооператив пайовиків "Колос" подав заяву про забезпечення адміністративного позову.

Ознайомившись із заявою про забезпечення позову, суд дійшов таких висновків.

Статтею 152 КАС України встановлено вимоги до змісту і форми заяви про забезпечення позову.

За приписами частини першої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 153 КАС України заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

З аналізу вказаної норми вбачається, що заяву про забезпечення позову (до подання позовної заяви) має бути подано до суду із додержанням правил підсудності.

Однак Вінницький окружний адміністративний суд не є судом, повноважним розглядати заяву про забезпечення позову, а тому заяву про забезпечення позову подано не до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Приписами Кодексу адміністративного судочинства України не визначені наслідки подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви, якщо таку заяву подано з порушенням правил підсудності.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

З огляду на зазначені приписи суд застосовує:

- пункти 1, 3 частини 1 статті 152 КАС України, згідно з якими заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна найменування суду; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

- частину 7 статті 154 КАС України, згідно з якою суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 цього Кодексу, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу.

З огляду на наведене, оскільки заяву про забезпечення позову подано до Вінницького окружного адміністративного суду, який не є судом, повноважним розглядати таку заяву, вона підлягає поверненню заявнику без розгляду.

Керуючись статтями 152, 154, 170, 171, 243, 248 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків "Колос" до Піщанської державної нотаріальної контори Вінницької області; треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Роз`яснити позивачу, що справу належить розглядати в порядку цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Повернути сільськогосподарському виробничому кооперативу пайовиків "Колос" без розгляду заяву про забезпечення позову разом з доданими до неї матеріалами.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович