Рішення № 83624339, 07.08.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/3450/18

Провадження №2/0203/248/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2019 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-позивача ОСОБА_1 ;

-відповідачки ОСОБА_2 ;

-представника відповідачки ОСОБА_3 ;

-відповідачки ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсними державних актів про право власності на землю,

у с т а н о в и в:

1. 02 жовтня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсними державних актів про право власності на землю. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власником 36/300 часток домоволодіння АДРЕСА_1 . Решта домоволодіння належить відповідачкам. Позивачеві стало відомо, що відповідачки отримали державні акти про право власності на земельні ділянки, до складу яких увійшла частина земельної ділянки, якою користується він. З технічної документації, яка виготовлялася під час приватизації земельних ділянок відповідачок, убачається, що вона не містить зазначення користувачів суміжних ділянок, їх підписів на підтвердження погодження такої приватизації. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання недійсними державних актів про право власності на землю серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 (а.с.а.с. 2 - 8, 82, 85 - 91).

2. 05 березня 2019 року ОСОБА_2 подала до суду відзив на позов, у якому зазначила, що позивач набув право власності на домоволодіння лише 2007 року, проте приватизація земельних ділянок відбулася 1998 року. На той час будинком, у якому мешкає позивач, володів його батько, а земельними ділянками, якими володіють відповідачки, - ОСОБА_5 Саме він займався приватизацією земельних ділянок і узгоджував її з батьком позивача. Таким чином, стверджуючи про незаконність приватизації, позивач з незрозумілих не оскаржує відповідне рішення про приватизацію (а.с.а.с. 117 - 120).

3. 11 березня 2019 року ОСОБА_4 через свого представника подала до суду відзив на позов, у якому також зазначила, що позивач набув право власності на домоволодіння лише 2007 року, проте приватизація земельних ділянок відбулася 1998 року. На той час будинком, у якому мешкає позивач, володів його батько, а земельними ділянками, якими володіють відповідачки, - ОСОБА_5 Саме він займався приватизацією земельних ділянок і узгоджував її з батьком позивача. Таким чином, стверджуючи про незаконність приватизації, позивач з незрозумілих не оскаржив відповідне рішення про приватизацію. Крім того, позивач не надав суду жодного доказу, що підтверджує заявлений позов (а.с.а.с. 127 - 130, 137).

4. 27 березня 2019 позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив доводи, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві (а.с.а.с. 140 - 147).

5. 17 квітня 2019 року ОСОБА_4 через свого представника подала до суду заперечення, у яких зазначила, що позивач не надав суду жодного належного доказу порушення його права. Крім того, відповідачка просила суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність (а.с.а.с. 172, 173).

6. 16 травня 2019 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (а.с. 182).

7. У судовому засіданні позивач підтримав позов, пояснивши, що є власником 36/300 часток домоволодіння АДРЕСА_1 . Решта домоволодіння належить відповідачкам. Позивачеві стало відомо, що відповідачки отримали державні акти про право власності на земельні ділянки, до складу яких увійшла частина земельної ділянки, якою користується він. З технічної документації, яка виготовлялася під час приватизації земельних ділянок відповідачок, убачається, що вона не містить зазначення користувачів суміжних ділянок, їх підписів на підтвердження погодження такої приватизації.

8. Відповідачки, їхні представники у судовому засіданні заперечували проти позову, пояснивши, що позивач набув право власності на домоволодіння лише 2007 року, проте приватизація земельних ділянок відбулася 1998 року. На той час будинком, у якому мешкає позивач, володів його батько, а земельними ділянками, якими володіють відповідачки, - ОСОБА_5 Саме він займався приватизацією земельних ділянок і узгоджував її з батьком позивача. Таким чином, стверджуючи про незаконність приватизації, позивач з незрозумілих не оскаржив відповідне рішення про приватизацію. Крім того, позивач не надав суду жодного доказу, що підтверджує заявлений позов.

9. Заслухавши пояснення сторін, представників відповідачок, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

10. Судом встановлено, що позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.06.2007, виданого П`ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, є власником 36/300 часток домоволодіння АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 998,0 м2 (а.с.а.с. 9, 10).

11. Власницею решти земельної ділянки площею 0,0254 га на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.10.2007 є ОСОБА_2 (а.с.а.с. 43 - 45).

12. Власницею 53/100 часток вказаного домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу частки домоволодіння від 08.08.2012 є ОСОБА_4 . Останній на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.08.2012 також належить земельна ділянка, на якій розташоване придбане майно, площею 0,0314 га (кадастровий номер - НОМЕР_3 ) (а.с.а.с. 20 - 31).

13. Заявлений позов ґрунтується на тому, що з технічної документації, яка виготовлялася під час приватизації земельних ділянок відповідачок їх першим власником - ОСОБА_5 , убачається, що вона не містить зазначення користувачів суміжних ділянок, їх підписів на підтвердження погодження такої приватизації (а.с.а.с. 32, 38 - 42, 46 - 52).

14. Процесуальною метою заявленого позову є визнання недійсними державним актів на право власності на земельну ділянку, виданих відповідачкам, а саме:

- державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0254 га (кадастровий номер - НОМЕР_4 ) (а.с.а.с. 63, 64);

- державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 , виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0314 га (кадастровий номер - НОМЕР_3 ) (а.с.а.с. 65, 66).

15. Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

16. Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

17. У відповідності з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

18. За правилами, встановленими частиною 1 статті 5 ЦПК, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

19. Способи захисту порушеного права встановлено частиною 2 статті 16 ЦК, яка визначає, що такими способами можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

20. Аналіз приведених норм дає підстави дійти висновку про те, що до суду за захистом порушеного права може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено.

21. При цьому процес такого захисту у суді обмежено законодавцем принципом диспозитивності, згідно з яким захист здійснюється виключно у межах заявлених вимог, на підставі наданих доказів і з суворим дотримання приписів статті 16 ЦК.

22. Зазначений принцип передбачає обов`язкову контекстуальну пов`язаність доводів, викладених у позовній заяві з позовними вимогами, задоволення яких тягне за собою настання для позивача результату у вигляді відновлення порушеного права.

23. Судом встановлено, що доводи позовної заяви по суті зведено до недоліків приватизації земельних ділянок, що здійснювалася за участі їх колишнього власника. При цьому вимоги про визнання недійсним (скасування) рішення органу приватизації позивач не висунув, висунувши, натомість, вимоги про визнання недійсними державних актів на право власності на землю, виданих останнім власникам земельних ділянок.

24. Ураховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення позову через невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

25. Оцінюючи позов з питань його доведеності, суд насамперед виходить з такого.

26. Частинами 2, 3 статті 12 ЦПК визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

27. За змістом статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

28. Відповідно до частин 1, 5 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

29. Згідно з частиною 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

30. Таким чином, процесуальним завданням позивача будо доведення належними, допустимими та достовірними доказами, з урахуванням принципу їх достатності, факту порушення відповідачками його права на користування земельною ділянкою.

31. Між тим, аналіз доданих до позовної заяви матеріалів свідчить про абсолютну відсутність таких доказів.

32. Керуючись статтями 5, 7, 10 - 13, 19, 23, 76 - 81, 89, 133, 141, 209 - 211, 213, 228, 229, 258, 259, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ) у позові до ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_6 ; АДРЕСА_1 ) , ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_7 ; АДРЕСА_1 ) про визнання недійсними державних актів про право власності на землю відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 09 серпня 2019 року.

Суддя М.О. Католікян