Рішення № 83619534, 05.08.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2005/19

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача не з`явився,

від відповідача Волочнюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Високий врожай до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Перемога 1 ЛТД про стягнення заборгованості в загальній сумі 63312,16 грн.., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Високий врожай звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Перемога 1 ЛТД про стягнення заборгованості в загальній сумі 63312,16 грн., у т.ч.: основного боргу 54697,50 грн., інфляційних втрат 6375,81 грн., 3% річних 2238,85 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на не несплату відповідачем поставлених позивачем регуляторів та стимуляторів росту рослин відповідно до видаткової накладної № 29 від 20.02.2018 р. та податкової накладної № 200210 від 20.02.2018 р.

Зокрема, як вказує позивач, ним було передано відповідачу (покупцю) регулятори та стимулятори росту рослин на підставі видаткової накладної № 29 від 20.02.2018 р. на суму 54697,50 грн., про що була оформлена податкова накладна № 200210 від 20.02.2018 р. Таким чином, як вказує позивач, з врахуванням дати отримання товару 20.02.2018 р., відповідач мав оплатити його вартість в сумі 54697,50 грн. до 21.02.2018 р.

Водночас, як зазначає позивач, з метою досудового врегулювання спору позивачем 15.08.2018 р. було направлено відповідачу рекомендованим поштовим відправленням лист за вих. № 94 від 14.08.2018 р. про оплату товару, а також 03.10.2018 р. позивачем направлено листом за вих. № 108 від 03.10.2018 р. вимогу погасити заборгованість разом з актом звірки взаєморозрахунків. Однак, як зазначає позивач, на зазначені листи відповідач не надав відповіді, жодних зустрічних пропозицій або оплат від нього не надходило.

Крім того, оскільки відповідачем не виконані умови щодо оплати отриманого товару, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми в розмірі 2238,85 грн. та інфляційні втрати в сумі 6375,81 грн., що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.07.2019 р. позовну заяву ТОВ Високий врожай прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2205/19 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.08.2019 р.

05.08.2019 р. від позивача надійшло до суду клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

У судове засідання 05.08.2019 р. представник позивача не з`явився.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених у відзиві на позов (а.с. 31-35). Зокрема, відповідач вказує, що у позовній заяві позивач вказує про передання відповідачу регулятори та стимулятори росту рослин на підставі видаткової накладної № 29 від 20.02.2018 р. на суму 54697,50 грн., однак до позовної заяви надані лише копія непідписаної відповідачем видаткової накладної. Так відповідач, посилаючись на ч. 1 ст. 15, п. 2 ст. 530, ст.ст. 610, 625, 671, 692 ЦК України, ч. ст. 1, ч. 2 ст. 266 ГК України, вказує, що у господарських відносинах кількість товару за договором поставки визначається у самому договорі або у специфікації та відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Наразі відповідач з посиланням на ст. 1, 3, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні зазначає про необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами, що визначено п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704. Водночас, як вказує відповідач, відсутній факт формування згідно з абзацом другим ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання або власного виробництва, тобто відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абзацу п`ятого ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, в основі якої має бути дійсний рух певного активу. За ствердженнями відповідача, аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Отже, як зазначає відповідач, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 р. № 996 Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична і інші види звітності. Адже первинні документи по відображенню господарських операцій є основою і для податкового обліку. При цьому відповідач додає, що первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам та такі, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підтвердженням поставки товару. Також відповідач вказує, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з`ясування змісту умислу учасників такої операції та відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції. Таким чином, за ствердженнями відповідача, ТОВ Агрофірма Перемога 1 ЛТД не отримувало від позивача товару, адже доказів, які б свідчили про його поставку, позивачем не надано.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

ТОВ Високий врожай оформлена видаткова накладна № 29 від 20.02.2018 року на суму 54697,50 грн., в т.ч. ПДВ 9116,25 грн., а також податкова накладна за № 200210 від 20.02.2018 р., копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 11, 12). У вказаній видатковій накладній зазначені постачальник - ТОВ Високий врожай та одержувач ТОВ Агрофірма Перемога 1 ЛТД, а також наявне посилання на замовлення: рахунок-фактура № 11/01-9 від 11.01.2018 р. Зазначена видаткова накладна містить: підпис від постачальника із зазначенням посади та прізвища відповідальної особи бухгалтер ОСОБА_1 , які скріплені печаткою товариства; від отримувача відсутній підпис із ідентифікуючими даними особи, яка мала би її підписати.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу відповідача лист про оплату товару від 14.08.2018 р. № 94, в якому останньому запропоновано сплатити заборгованість за поставлений товар в розмірі 54697,50 грн.

При цьому 03.10.2018 р. Товариством з обмеженою відповідальністю Високий врожай повторно було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма Перемога 1 ЛТД вимогу в листі за вих. № 108 про сплату заборгованості в розмірі 54697,50 грн.

Несплата вказаної заборгованості відповідачем стала підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

В силу п. 1. ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України для правочинів між юридичними особами встановлена письмова форма.

Згідно ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України ).

При цьому в силу ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В якості доказу виникнення між сторонами правовідносин з поставки товару позивач посилається на видаткову накладну від 20.02.2018 р. № 29.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 76 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

У той же час, ч. 1 ст. 77 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 р. у справі № 909/327/18).

Стаття 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до положень п. п. 2.1 ч. 2 Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт поставки відповідачу товару, можуть бути належним чином оформлені видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти приймання товарів і послуг та інші документи.

Відтак, наведене свідчить, що видаткова накладна в розумінні положень чинного законодавства може виступати доказом здійснення господарської операції, оскільки є первинним документом, який є підставою для оприбуткування товару.

Між тим відповідач заперечує отримання товару за видатковою накладною, копію якої надано позивачем до суду на підтвердження своїх вимог, оскільки вказана накладна не містить підпису про отримання товару.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно абз. 1 п. 2.4 Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями абз. 1 п. 2.5. Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні?).

Отже, обов`язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних про осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.

Проте, всупереч наведеним приписам законодавства видаткова накладна № 29 від 20.02.2018 р. не містить особистого підпису особи, уповноваженої на отримання товару від імені ТОВ Агрофірма Перемога 1 ЛТД, в ній не зазначені посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; не містяться дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, надана позивачем до суду видаткова накладна не є належним та достатнім доказом підтвердження поставки відповідного товару ТОВ Агрофірма Перемога 1 ЛТД, заборгованість за який позивач просить стягнути. Будь-які інші належні та допустимі докази на підтвердження поставки відповідного товару ТОВ Агрофірма Перемога 1 ЛТД на суму 54697,50 грн. та отримання його останнім в матеріалах справи відсутні.

Посилання позивача на податкову накладну № 200210 від 20.02.2018 р. як на доказ поставки товару відповідачу судом не приймаються до уваги. Так, податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом у розумінні податкового обліку підприємства, проте не засвідчує факт передання товару, оскільки складається в односторонньому порядку та не передбачає наявності підпису отримувача. Отже, податкова накладна не може підтверджувати факт здійснення сторонами господарської операції з поставки товару саме по видаткові накладній № 29 від 20.02.2019 р.

Дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази щодо наявності у відповідача заборгованості за несплату відповідачем поставлених позивачем регуляторів та стимуляторів росту рослин відповідно до видаткової накладної № 29 від 20.02.2018 р. та податкової накладної № 200210 від 20.02.2018 р., суд доходить висновку про безпідставність доводів позивача про існування у відповідача зобов`язання з оплати вказаного товару.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 2238,85 грн. та інфляційних втрат в розмірі 6375,81 грн. на підставі ст. 625 ЦК України, розрахунки яких наведено в позові, суд зазначає наступне.

Наразі ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В свою чергу згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання.

Однак, з огляду на встановлення судом відсутності у відповідача зобов`язання з оплати за поставку товару за спірною видатковою накладною і самої заборгованості відповідача перед позивачем, відповідно відсутнє і прострочення такого зобов`язання, що в свою чергу виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування 3% річних та інфляційних втрат, що заявлені до стягнення. Так, виходячи з системного аналізу положень ст. 625 ЦК України, обов`язок сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки виникає виключно у боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, що в даному випадку відсутнє.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази щодо існування у відповідача заборгованості за несплату відповідачем поставлених позивачем регуляторів та стимуляторів росту рослин за видатковою накладною № 29 від 20.02.2018 р. та податковою накладною № 200210 від 20.02.2018 р., суд доходить висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Високий врожай не відповідають вимогам чинного законодавства та не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.

У зв`язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Високий врожай до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Перемога 1 ЛТД про стягнення заборгованості в загальній сумі 63312,16 грн. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 серпня 2019 р.

Суддя В.С. Петров