Рішення № 83607672, 30.07.2019, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/286/2019

Справа № 524/8517/18

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.07.2019 Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:

головуючого судді Фадєєвої С.О. з участю секретаря Нікітіної О.В., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Малтиза А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого в шлюбі, та про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позову зазначив, що з 06.05.2016 року до 01.08.2018 року він та ОСОБА_3 перебували шлюбі. До укладення шлюбу в 2010 році ОСОБА_2 придбав за особисті кошти пральну машинку "Zanussi", вартістю 3060 грн. та порохотяг "LG", вартістю 430 грн., які після укладення шлюбу перевіз для користування в квартиру ОСОБА_3 , де вони разом мешкали. Під час шлюбу в грудні 2017 року ОСОБА_2 придбав за особисті кошти для особистого користування ноутбук "ACER" разом з комп`ютерною мишкою, загальною вартістю 6362 грн. Оскільки спільне життя не склалося, з червня 2018 року ОСОБА_2 припинив шлюбні відносини з ОСОБА_3 та повернувся жити до власної квартири. Особисті речі ОСОБА_2 , такі як пральна машина, порохотяг та ноутбук з мишкою залишилися в квартирі ОСОБА_3 , на неодноразові звернення ОСОБА_2 з проханням повернути його особисті речі - ОСОБА_3 відмовляла. З цих підстав ОСОБА_2 звернувся за захистом своїх майнових прав до суду з позовом, в якому просив витребувати з незаконного користування ОСОБА_3 його особисті речі: пральну машинку, порохотяг, ноутбук з комп`ютерною мишкою.

ОСОБА_3 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та про витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позову зазначено, що з 06.05.2016 року до 01.08.2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували шлюбі. До укладення шлюбу ОСОБА_3 придбала пральну машинку та порохотяг. Після укладення шлюбу ОСОБА_2 переїхав проживати в квартиру ОСОБА_3 , при цьому перевіз для користування свою пральну машинку та порохотяг. При цьому належні ОСОБА_3 пральну машинку та порохотяг ОСОБА_2 забрав у свою квартиру, яку почав здавати в оренду. Під час шлюбу ОСОБА_2 використовував свої доходи (пенсію та гроші за аренду житла) лише у власних інтересах. Натомість під час шлюбу ОСОБА_3 була змушена за власні кошти сплачувати комунальні послуги не лише за свою квартиру, а і за квартиру ОСОБА_2 в сумі 7867,59 грн. Крім того, під час шлюбу ОСОБА_3 із ОСОБА_2 ними було придбано ноутбук "ACER". За таких умов між ними виник конфлікт, що став підставою для припинення спільного проживання та розірвання шлюбу. Оскільки ОСОБА_2 безпідставно звернувся до суду, ОСОБА_3 була змушена також подати до суду зустрічний позов для захисту своїх прав, в якому просила визнати її право особистої власності на ноутбук, припинивши сумісну часткову власність ОСОБА_2 на цю річ, стягнути із ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 4686,59 грн., які були сплачені ОСОБА_3 за комунальні послуги на квартиру ОСОБА_2 , витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 пральну машинку та порохотяг ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 16.05.2019 позови об`єднано в одне провадження.

ОСОБА_2 подав відзив на зустрічний позов ОСОБА_3 . У відзиві зазначив, що зустрічний позов є необґрунтованим та безпідставним, оскільки ОСОБА_2 давав свої кошти ОСОБА_3 для оплати в банківській установі комунальних послуг своєї квартири. Стверджує, що ОСОБА_3 не витрачала своїх коштів на утримання його майна. Під час шлюбу ОСОБА_2 віддавав ОСОБА_3 свої доходи з пенсії та з оренди житла для ведення спільного господарства, придбання продуктів харчування, оплати комунальних послуг за дві квартири. Крім того ОСОБА_2 стверджував, що у нього відсутні пральна машинка та порохотяг, які були придбані ОСОБА_3 до укладення шлюбу з ним. Так, після укладення шлюбу, коли ОСОБА_2 переїхав жити в квартиру ОСОБА_3 та перевіз до неї власні пральну машинку та порохотяг, ОСОБА_3 вивезла належні їй пральну машинку та порохотяг в невідомому напрямку, розпорядившись ними на власний розсуд. ОСОБА_2 вважав такими, що суперечать закону вимоги ОСОБА_3 щодо визнання за нею права особистої власності на ноутбук, придбаний ним в шлюбі, навіть без компенсації йому 1/2 частки його вартості. Так в зустрічному позові не зазначено підстав, з яких ОСОБА_3 вважала ноутбук своєю особистою власністю. Натомість ОСОБА_2 стверджував, що придбав цей ноутбук хоча і під час шлюбу, але за кошти, зібрані до укладення шлюбу. З огляду на наведене, ОСОБА_2 та просив відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про поділ сумісного майна та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В підготовчому судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник підтримали свої позовні вимоги, просили їх задовольнити з наведених в первісному позові підстав. Позову ОСОБА_3 не визнали. В судове засідання не з`явилися, надали суду заяви про розгляд справи без їхньої участі.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник просили відмовити в задоволенні первісного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, проте задовольнити поданий зустрічний позов з наведених в ньому підстав. Представник вказав, що позивачем не доведено, що пральна машинка та порохотяг вказаних моделей та номерів, що належать ОСОБА_2 , дійсно перебувають у ОСОБА_3 Ноутбук придбаний за сумісні кошти, але з урахуванням боргу ОСОБА_2 за сплату ОСОБА_3 комунальних послуг за належне позивачеві нерухоме майно, повинна бути припинена його частка у спільній власності із частковою компенсацією заліком коштів. Також вважає, що з ОСОБА_2 слід стягнути суму сплачену особисто ОСОБА_3 із сумісних коштів (1/2 частину) за комунальні послуги, надані за місцем розташування квартири, яка перебуває у особистій власності ОСОБА_2 .

Допитана в суді свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вона знає сторони, оскільки прибирала у під`їзді, де проживали ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , вона бачила, як ОСОБА_2 , коли виїзджав в минулому році, вивозив пилосос, пральну машину, телевізор, посуд, шафу.

Допитана з власної ініціативи як свідок відповідач ОСОБА_3 суду пояснила, що вона дійсно перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі. Визнає, що у її володінні перебувають пральна машинка та порохотяг, придбані ОСОБА_2 до шлюбу та привезені ним у її помешкання, але при цьому вона не знає чи вони мають ті номери та серії, які вказує позивач. Вказує, що при цьому її пральна машинка, порохотяг і телевізор були вивезені у його квартиру. Комп`ютер він залишив їй, забравши взамін телевізор. ОСОБА_2 під час спільного проживання надавав їй лише 1000 грн у місяць, а всі інші витрати, в тому числі і на оплату комунальних послуг за належну йому квартиру, оплачувала вона сама із власної пенсії. Вказала, що свідок ОСОБА_4 помиляється щодо того, що ОСОБА_2 вивозив машинку пральну, пилосос, коли вони припинили спільне проживання. Ці речі були вивезені ним раніше, а свідок переплутала дати.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заслухавши пояснення представника відповідача, допитаної з її ініціативи як свідка відповідача ОСОБА_3 , показання свідка ОСОБА_4 , дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

В статті 129 Конституції України визначено, що одним із основних засад судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежнім і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених у цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами 1,5,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом неодноразово роз`яснювався сторонам цей обов`язок, як і право заявляти клопотання про витребування доказів.

Суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із цивільного та сімейного права, пов`язані з захистом права власності та поділом спільного сумісного майна подружжя.

Стаття 17 Загальної декларації прав людини (1948 р.) проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Судом встановлено наступне.

06.05.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, зареєстрований Кременчуцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 06.05.2016 року, актовий запис №14. (а.с.5).

01.08.2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано в Кременчуцькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, що підтверджено свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 01.08.2018 року, актовий запис 332. (а.с.6).

До укладення шлюбу в 2010 році ОСОБА_2 придбав пральну машинку "Zanussi", модель "ZWP580" серійний №01000444, вартістю 3060 грн. та порохотяг "LG" модель "VC 3245RT" серійний №912TA7Z02675, вартістю 430 грн. Факт придбання 15.05.2010 року зазначених пральної машинки та порохотяга до укладення шлюбу об`єктивно підтверджено товарними талонами магазину "Техноленд". (а.с.10-11).

Під час перебування сторін в шлюбі було придбано ноутбук "ACER Aspire ES 1-524-2910" разом з комп`ютерною мишкою, загальною вартістю 6362 грн. Факт придбання 13.12.2017 року ноутбука об`єктивно підтверджений касовим чеком магазину "Comfy" (а.с.12).

Вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України, як такі що визнані сторонами, крім того, суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно ч.1ст.321 ЦПК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З огляду на викладене, суд задовольняє позов ОСОБА_5 в частині витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 пральної машинки та порохотяга, які, як визнається відповідачкою, перебувають у її володінні. Посиланя представника позивача на той факт, що вони не визнають позову в цій частині, оскільки не можуть точно ідентифікувати пральну машинку та порохотяг за серійними номерами та виробниками, які вказані позивачем, не спростовують того факту, що це майно належить саме ОСОБА_5 та перебуває у володінні відповідачки, що не заперечується ОСОБА_3 .

Щодо позовних вимог про витребування ноутбука разом з комп`ютерною мишкою у ОСОБА_3 , та зустрічних вимог про визнання права особистої власності на на дане майно за ОСОБА_3 шляхом припинення часткової власності ОСОБА_5 , суд зазначає наступне.

Відповідачем визнається, що спірний ноутбук разом з комп`ютерною мишкою, який придбавався у період шлюбу, перебуває у її володінні та вона ним користується. За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Сторона відповідача не висловила незгоди з вартістю ноутбука, що визначена позивачем.

Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 66 СК України подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

ОСОБА_2 не надано суду доказів того, що спірний ноутбук придбавався ним за особисті кошти та перебуває у незаконному володінні ОСОБА_3 . Отже, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають рівні права на володіння, користування та розпорядження ноутбуком з комп`ютерною мишкою, які є їх спільною сумісною власністю, оскільки придбані за сумісні кошти в період перебування у шлюбі, а не частковою, як вказує відповідач.

Ноутбук є неподільною річчю, згідно з частиною другою статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Домовленість між сторонами щодо порядку користування ноутбуком, який є спільною сумісною власнісю, відсутня.

Відповідачем як і її представником у суді не вказано на якій саме правовій підставі вони просять провести поділ спільного майна подружжя. З прохальної частини позову ОСОБА_3 вбачається, що вона просить провести поділ спільного майна подружжя шляхом припинення права власності відповідача на спірне майно.

При вирішенні вказаного питання судом береться до уваги, що відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. ОСОБА_2 не звертався до суду з вимогою виділу у натурі його частки із спрільного майна - ноутбука, не висловлював згоди на отримання грошової компенсації.

Припинити сумісну часткову власність можливо лише у разі визначення частки у спільному майні. У разі недосягнення згоди між подружжям щодо майна, може застосовуватися стаття 365 ЦК України за наявності для цього відповідних підстав. Примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України. При цьому в силу ч.2 ст.365 ЦК суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Аналогічні положення містяться у ст.71 СК. Відповідачем на депозитний рахунок суду попередньо будь-які суми не вносилися, хоча таке право їй роз`яснювалося.

На підставі викладеного суд вважає, що вимоги позивача про витребування з володіння відповідача ноутбука задоволенню не підлягають за недоведеністю. Суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 про визнання за нею особистої власності на ноутбук та припинення спільної часткової власності ОСОБА_2 на цю річ.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 зроблено висновок про те, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їхні спільній частковій власності.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, а тому суд приходить до висновку, що слід позовні вимоги ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити частково тв. визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їхні спільній частковій власності.

Суд також відмовляє і в задоволенні зустрічного позову в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь на ОСОБА_3 сплачених нею коштів на утримання квартири, що належить йому на праві власності, з огляду на наступне.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з наданих позивачем за зустрічним позовом дублікатами квитанцій на оплату комунальних платежів по квартирі АДРЕСА_1 за період перебування сторін у шлюбі, з вересня 2016 року по березень 2018 року, оплата здійснювалася ОСОБА_3 Суду не надано доказів, що вказана квартира належить ОСОБА_2 на праві власності. При цьому ОСОБА_3 не було наданих належних та допустимих доказів, що плата за комунальні платежі по утриманню квартири здійснювалася нею за її особисті кошти.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 придбаних нею до шлюбу пральної машинки та порохотяга, ОСОБА_3 не було подано належних, допустимих та достатніх доказів про придбання нею зазначеного майна до шлюбу та про перебування цього майна на теперішній час у володінні ОСОБА_2 .

В свою чергу ОСОБА_2 визнав, що до шлюбу у ОСОБА_3 були власні пральна машинка та порохотяг, але ОСОБА_2 стверджував, що ніколи не володів та не користувався цим майном, оскільки одразу після укладення шлюбу ОСОБА_3 вивезла його зі своєї квартири в невідомому йому напрямку, розпорядившись своїм майном на власний розсуд. Отже, відповідачем не доведено факту перебування цих речей у володінні позивача.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. ч. 1, 3ст. 77 ЦПК України).

Згідно із ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 ЦПК .

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на сторони покладено обов`язок доведення обставин на які вони посилаються, тому суд відмовляє позивачу в задоволенні зустрічного позову в частині витребування пральної машинки та порохотяга.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 19, 141, 258, 263, 264, 265 ЦПК України

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 належне йому майно: пральну машинку "Zanussi", модель "ZWP580", серійний №01000444, вартістю 3060 грн. та порохотяг "LG", модель "VC 3245RT", серійний №912TA7Z02675, вартістю 430 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину ноутбуку "ACER Aspire ES 1-524-2910" разом з комп`ютерною мишкою за кожним та залишити його у спільній частковій власності.

В задоволенні інших вимог ОСОБА_3 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення п итання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: С.О.Фадєєва

Повний текст рішення виготовлений та проголошений 09 серпня 2019 року о 13 год. 00 хв.