Рішення № 83599372, 13.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2019 року № 640/8490/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- пункт 43 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №46 від 12.04.2019, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги старшині у запасі ОСОБА_1 - визнати протиправним та скасувати;

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату з урахуванням раніше виплаченої суми, одноразової грошової допомоги старшині у запасі ОСОБА_1 , інваліду II групи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження військової служби отримав травму, пов`язану із захистом Батьківщини, внаслідок чого 20.09.2016 позивачу встановлено 20 % втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, а у подальшому з 13.02.2018 встановлено III групу інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини. Під час повторного огляду 19.02.2019 органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок цієї ж причини. На думку позивача, у зв`язку із встановленням II групи інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги. Однак, усупереч вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою грошової допомоги, оформленим протоколом від 12.04.2019 №46 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду II групи, що настала внаслідок травми пов`язаної із захистом Батьківщини.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

21.06.2019 відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов зазначивши, що Міністерство оборони України заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого від 27.09.2016 Серія АГ №00066867, позивачу встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20 % у зв`язку із пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини від 20.09.2016.

На підставі вказаної довідки у зв`язку із встановленням 20 % втрати працездатності та встановленням III групи інвалідності, рішенням засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України, призначено та вплачено позивачу одноразову грошову допомогу у сумі 440 500,00 грн.

Кошти в сумі 440 500,00 грн, зараховані на картковий рахунок позивача.

Внаслідок повторного огляду позивачу з 19.02.2019 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного із захистом Батьківщини. Таким чином, на думку відповідача, зміна групи інвалідності з ІІІ на ІІ відбулася понад дворічний термін, а тому з огляду на положення статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку №975, позивач не має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після встановлення ступеня втрати працездатності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та направлений в військову частину польова пошта В0676.

В період з 31.08.2014 по 24.12.2014, водій-електрик взводу зв`язку, ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджено Довідкою №0676/1411/384 від 14.11.2015.

04.06.2015 Управлінням персоналу штабу військової частини А0796 ОСОБА_1 видано Посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .

03.10.2014 під час виконання бойового завдання пов`язаного з проходженням військової служби в зоні проведення АТО в м. Дебальцево ОСОБА_1 потрапив під мінометний обстріл та отримав мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозгову травму, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 15.11.2015 в/ч п.п. В0676 та в подальшому проходив лікування в медичних закладах Міністерства оборони України.

Відповідно до пункту 1 Наказу від 24.06.2015 №236 командира військової частини п.п. В0676 ОСОБА_1 , водія-електрика взводу зв`язку звільнено з військової служби в запас про що зроблено відповідний запис у військовий квиток НОМЕР_4

Відповідно до довідки Броварської МСЕК від 27.09.2016 серії АГ №0006867 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної, працездатності у відсотках - 20% (двадцять п`ять відсотків) з 20.09.2016.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК (медико-соціальною експертною комісією) серії АВ №1048257 позивачу надана третя група інвалідності з 13.02.2018 у зв`язку з вище зазначеним пораненнями, (контузією) пов`язаними з травмами при захисті Батьківщини з строком до 01.03.2019.

Використовуючи своє право позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності. Допомога у зв`язку з встановленням 20% втрати працездатності та III групи інвалідності виплачена в сумі 440500,00 грн.

Під час повторного огляду в строк визначений МСЕК відповідно до Довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №1049887 позивачу встановлено з 19.02.2019 ІІ групу інвалідності у зв`язку з пораненнями, (контузією) пов`язані з травмами при захисті Батьківщини - довічно.

З огляду на встановлення вищої групи інвалідності позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги.

12.04.2019 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, яке оформлене протоколом від 12.04.2019 №46, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з тим, що згідно з пунктом четвертим статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, а ОСОБА_1 групу інвалідності було змінено понад дворічний термін.

Не погоджуючись з рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Тобто, вищевказаний Закон пов`язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, а саме: у разі загибелі, у разі встановлення інвалідності, у разі встановлення ступеня втрати працездатності.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону№2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Разом з цим, частиною четвертою статті 16-3 цього Закону (в редакції Закону яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Окрім того, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок №975).

Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.

З огляду на зазначене, до правовідносин з приводу визначення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини, застосуванню підлягають положення законодавства чинні станом на 19.02.2019 (дата встановлення ІІ групи інвалідності).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 975 (в редакції чинній станом на 19.02.2019) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

З огляду на викладене, нормами статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975 передбачено право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку зміни під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії групи інвалідності, за умови, що зміна групи інвалідності відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу за наслідками первинного огляду з 13.02.2018 було встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Враховуючи викладене, у зв`язку із встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 440 500,00 грн., що не заперечується сторонами.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на отримання одноразової допомоги у випадку встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, передбаченим статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За наслідками повторного огляду, позивачу з 19.02.2019 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини. Отже, зміна групи інвалідності позивача сталася 19.02.2019, тобто до моменту спливу дворічного терміну з моменту встановлення йому з 13.02.2018 ІІІ групи інвалідності.

Враховуючи те, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає у особи з моменту встановлення їй відповідної групи інвалідності, таке право позивач набув саме 19.02.2019 під час встановлення останньому ІІ групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 справа №21-563а14, де визначено, що право на отримання допомоги виникає у військовослужбовця з моменту настання інвалідності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що зміна групи інвалідності ОСОБА_1 відбулася в межах дворічного терміну після первинного встановлення інвалідності.

Оскільки законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю іншої групи інвалідності, однак право на отримання такої допомоги обмежено законодавцем дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, суд відхиляє доводи відповідача, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю іншої групи інвалідності, оскільки між встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини та встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини минуло меньше двох років.

За таких обставин суд вважає, що оскільки встановлення військовослужбовцю іншої групи інвалідності відбулося в межах дворічного строку, визначеного пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, рішення відповідача, зокрема, пункт 43 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.04.2019 №46, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги старшині у запасі ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Одночасно, суд наголошує, що позивачем фактично оскаржується саме відмова у виплаті йому одноразової допомоги, що оформлена протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.04.2019 №46, а тому, розуміючи різницю між «діями» і «рішенням» суб`єкта владних повноважень, суд, керуючись приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, самостійно визначається з належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача у цій справі.

На підставі аналізу норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини та фактичних обставин справи, а також встановивши, що права позивача в даній справі були порушені не діями відповідача, а саме прийнятим рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.04.2019 №46, яким протиправно відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням ІІ групи інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, суд приходить до висновку, що належним способом захисту у розумінні статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України є скасування судом зазначеного рішення в частині пункту 43.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення та виплату з урахуванням раніше виплаченої суми, одноразової грошової допомоги старшині у запасі ОСОБА_1 , інваліду II групи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що норми національного правового засобу мають стосуватися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 зазначив, що «спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення».

З огляду на те, що Міністерство оборони України наділено дискреційними повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги або прийняття рішення про відмову у призначенні та виплаті, суд не вправі перебирати на себе функції вказаного суб`єкта владних повноважень.

З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

На підставі викладеного, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин є зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву позивача щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням II групи інвалідності та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають до задоволення частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», як інвалід війни 2-ї групи.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати пункт 43 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №46 від 12.04.2019, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1

3. Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, та прийняти рішення з урахуванням висновків викладених у даному рішенні суду.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова