Рішення № 83598954, 13.08.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3032/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

за участю секретаря - Ляшенко Ю.В.,

за участю сторін: представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Дідур І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 6, код ЄДРПОУ 41405463) про визнання протиправними та скасування постанов,-

В С Т А Н О В И В:

20.05.2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправною та скасувати Постанову Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відкриття виконавчого провадження від 23 квітня 2019 року ВП № 58976787, про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору на користь Другого Малиновського ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області у розмірі 116 193,74 гривень;

визнати протиправною та скасувати Постанову Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відкриття виконавчого провадження від 23 квітня 2019 року ВП № 58976930, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Другого Малиновського ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області витрат виконавчого провадження в розмірі 300 гривень.

Ухвалою суду від 24.05.2019 року було відмовлено у відкритті провадження по справі.

Постановою п`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019 року Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.05.2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

01.08.2019 року справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвалою судді від 06.08.2019 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст.268-272, 287 КАС України. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 13.08.2019 року на 15:00 год.

Крім того, ухвалою судді від 06.08.2019 року було витребувано з Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області належним чином засвідчені копії документів, що були підставою для прийняття постанов від 23 квітня 2019 року ВП № 58976787 та від 23 квітня 2019 року ВП № 58976930.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що постанови Державного виконавця простягнення виконавчого збору та стягнення витрат виконавчого провадження мають бути скасованими у звязку з наступними підставами:

переглядом Заочного рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 16 липня 2015 року у справі Ne 514/522/15-ц на підставі якого виданий виконавчий документ, яке наразі переглядається Одеським апеляційним судом;

відсутності фактично стягнутих сум за виконавчим документом, виданим Тарутинським районним судом Одеської області у справі №514/522/15-ц;

вчинення виконавчих дій без повідомлення Позивача про відкриття виконавчого провадження;

реалізація Державним виконавцем Квартири в порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;

закінчення виконавчого провадження на підставі заяви стягувана, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідач відзив на позов та витребувані матеріали виконавчого провадження суду не надав.

В судовому засіданні 13.08.2019 року представник позивача пітримав позов з підстав, викладених в тексті позовної заяви.

В судовому засіданні 13.08.2019 року представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що дії відповідача є правомірними, а оскаржувані постанови прийняті з дотриманням норм чинного законодавства.

Заслухавши думку сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

16.07.2015 року Тарутинським районним судом Одеської області у справі № 514/552/15-ц винесено заочне рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі та стягнуто солідарно на користь позивача з відповідачів грошові кошти в сумі 1 160 110,42 гривень та суму судового збору.

На виконання вищезазначеного рішення 03.09.2015 року було видано виконавчий лист, за яким було відкрито виконавче провадження ВП №56872259.

08.04.2019 року Одеським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на Заочне рішення від 16.07.2015 року № 514/552/15-ц.

15.04.2019 року в межах виконавчого провадження ВП №56872259 стягувач ПАТ «Райффайзен банк Аваль» подав Державному виконавцю заяву про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 23.04.2019 ВП №56872259 року було повернуто виконавчий лист стягувачу, а постанови про стягнення виконавчого збору по ВП №56872259 від 30.03.2018 року та стягнення витрат по ВП №56872259 від 03.07.2018 року виведено в окремі виконавчі провадження.

Постановою Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 23 квітня 2019 року ВП № 58976787 відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору на користь Другого Малиновського ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області у розмірі 116193,74 гривень;

Крім того постановою Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 23 квітня 2019 року ВП № 58976930 відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь Другого Малиновського ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області витрат виконавчого провадження в розмірі 300 гривень.

Не погоджуючись з зазначеними постановами позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно ч.1 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно з ч.2 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до ч.7 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Згідно з п.1 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з ч.2 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Відповідно до ч.3 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч.2 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Як встановлено судом, 08.04.2019 року Одеським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на Заочне рішення від 16.07.2015 року № 514/552/15-ц, на підставі якого було відкрито виконавче провадження ВП №56872259.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення.

За таких обставин, з урахуванням зазначеного, оскільки рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ, перебуває на розгляді в Одеському апеляційному суді, державний виконавець повинен був зупинити виконавче провадження, прийнявши відповідну постанову, у зв`язку з чим стягнення витрат виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору за примусове виконання рішення суду яке перебуває на розгляді в апеляційному суді є передчасним.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції, рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під "законом" Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути "доступним" (accessible) та "передбачуваним" (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. "Доступність закону" означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. "Передбачуваність" означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі "Маркс проти Бельгії", п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі "Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів", п.53).

Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має "легітимне сподівання" ("Федоренко проти України", "Едуард Петрович Мельник проти України") на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ("Бурдов проти Росії", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Агрокомплекс проти України"); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ("Брезовец проти Хорватії", "Рисовський проти України", "Кечко проти України", "Стреч проти Великобританії", "Москаль проти Польщі", "Сук проти України", "Федоренко проти України", "Україна-Тюмень проти України").

Відповідно до п.50 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Тобто, оскаржувані постанови відповідача безпосередньо порушують право позивача на мирне володіння своїм майном, що є гарантією права власності, закріпленого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином суд дійшов висновку, що постанови Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відкриття виконавчого провадження від 23 квітня 2019 року ВП № 58976787 про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору на користь Другого Малиновського ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області у розмірі 116 193,74 гривень та про відкриття виконавчого провадження від 23 квітня 2019 року ВП № 58976930, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Другого Малиновського ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області витрат виконавчого провадження в розмірі 300 гривень, належать до скасування.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги належать до задоволення.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1536,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.1 ст.139, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229, ст.ст. 241-246, 268, 269, 287, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 6, код ЄДРПОУ 41405463) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Постанову Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відкриття виконавчого провадження від 23 квітня 2019 року ВП № 58976787 про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору на користь Другого Малиновського ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області у розмірі 116193,74 гривень;

Визнати протиправною та скасувати Постанову Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відкриття виконавчого провадження від 23 квітня 2019 року ВП № 58976930 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Другого Малиновського ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області витрат виконавчого провадження в розмірі 300 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 6, код ЄДРПОУ 41405463) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1536 (тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. та 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.272 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.А. Радчук.

.