Рішення № 83598520, 13.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2019 року № 752/14286/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Правобережного об`єднаного Пенсійного фонду в м. Києві про визнання протиправними дії відповідача та його бездіяльність щодо здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача за грудень 2016 року та січень - грудень 2017 року, виходячи з розміру 82% суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді діючого судді, вказаної в довідках Територіального управління державної судової адміністрації в м. Києві від 07.04.2017 р. № 204, від 07.11.2017 р. № 499 та № 500, від 15.02.2018 р. № 138; зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання за грудень 2016 року та січень - грудень 2017 року, виходячи з розміру 82% суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді (заступника голови) діючого судді районного суду м. Києва, вказаної в Довідках Територіального управління державної судової адміністрації в м. Києві від 07.04.2017 р. № 204, від 07.11.2017 р. № 499 та № 500, від 15.02.2018 р. № 138 і виплатити позивачу одноразово не донараховану частину щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.12.2016 р. по 31.12.2017 р. з врахуванням здійснених платежів; зобов`язання відповідача повернути позивачу податок на доходи фізичних осіб в сумі 5 802,00 грн., стягнутий в березні 2018 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23.07.2018 р. справу № 752/14286/18 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 року справа прийнята до провадження, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 06.02.2019 р.. замінено відповідача - Правобережного об`єднаного Пенсійного фонду в м. Києві на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач/ ГУ ПФУ в м. Києві).

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо не проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , що призвело по порушення прав та законних інтересів останньої.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звільнена з посади виконуючого обов`язки заступника голови Печерського районного суду м. Києва, у зв`язку з поданням заяви про відставку, на підставі указу Президента України від 27.06.1996 р. № 48196 та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві.

11.04.2018 р. позивач звернулась до відповідача із заявою, якою просила до нарахувати щомісячне грошове утримання за грудень 2016 року та здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання за січень - грудень 2017 року.

Як зазначено позивачем, станом на час звернення до суду з даним позовом, відповіді на вказане звернення позивачем не надано.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю а протиправністю дій щодо не проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача, остання звернулась до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

З метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян, статус суддів визначався Законом України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ (далі - Закон №2862-ХІІ в редакції, що діяла на момент виходу позивача у відставку).

Відповідно до ч.2 ст.43 Закону №2862-ХІІ, за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Судді, який вийшов у відставку, при наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». (ч.4 ст.43 Закону №2862-ХІІ).

Постановою Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року №2863-ХІІ передбачалося, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, передбаченого статтею 43 Закону України «Про статус суддів», поширюється також на суддів, які до введення цього Закону в дію вийшли на пенсію з посади судді за віком, по інвалідності, за вислугою років, з іншої роботи, на яку вони перейшли з посади судді у зв`язку із закінченням строку повноважень або за власним бажанням, за умови наявності у них стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання. Суддям, яким не присвоєно кваліфікаційні класи, розмір щомісячного довічного грошового утримання обчислюється з урахуванням посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді в даний час, премії, надбавки за вислугу років та інших надбавок. Щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці виплачується в суді за останнім місцем роботи або, за їх вибором, у суді за місцем їх проживання. В разі зміни заробітної плати суддів розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці обчислюється виходячи з нового розміру заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді.

Конституційний Суд України у Рішенні від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 зазначив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Гарантуючи незалежність суддів, держава зобов`язується її забезпечити, зокрема, через матеріальний і соціальний захист, що включає гарантію виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.

При цьому в Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України охарактеризував щомісячне довічне грошове утримання як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді; щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абзаци п`ятий, шостий, сьомий пункту 7 мотивувальної частини).

Крім того, статтею 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90% заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Суд звертає увагу, що у питаннях визначення розмірів суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання норми Закону №2453-VI зберігають чинність, а позивач має право на перерахунок раніше призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, у тому числі у зв`язку зі збільшенням посадового окладу.

Аналогічні правові норми закріплені у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності 30 вересня 2016 року і діяв на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок призначеного його довічного грошового утримання.

02.06.2016 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401-VIII та новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (надалі - Закон №1402 від 02.06.2016 р.), які набрали чинності 30.09.2016 р.

У відповідності до частин 3, 4 статті 142 Закону №1402 від 02.06.2016 р. (у редакції, яка діяла на час звернення Позивача з заявою про перерахунок) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Водночас у розділі XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено певні особливості визначення розміру суддівського винагороди та, відповідно, розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: Право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132, із наступними змінами).

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132, із наступними змінами).

Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить: з 1 січня 2017 року: а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 1 січня 2018 року: а) для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 1 січня 2019 року: а) для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. (Пункт 24 розділу XII в редакції Закону N 1774-VIII від 06.12.2016).

Право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132, із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. (Пункт 25 розділу XII, із змінами, внесеними згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016; в редакції Закону N 1798-VIII від 21.12.2016).

З аналізу пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» дозволяє виділити дві категорії суддів з різними умовами отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: (а) судді, які: пройшли кваліфікаційне оцінювання; за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після 30.09.2016 р. пропрацювали на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо них відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу та б) судді, які вийшли у відставку після набрання чинності Законом від 02.06.2016, тобто після 30.09.2016.

На суддів категорії «а» поширюється дія Закону від 02.06.2016 р. і вони мають право (набудуть після настання усіх передбачених Законом умов) на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років - додатково два відсотки грошового утримання судді.

Судді категорії «б», які вийшли у відставку після набрання чинності Законом від 02.06.2016 р., тобто після 30.09.2016 р., для цих суддів розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону від 07.07.2010. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Оскільки, позивач вийшов у відставку до 30.09.2016 р., положення пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 02.06.2016 р. на нього не поширюються. Спірні правовідносини виникли не щодо визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який виходить у відставку, а щодо перерахунку розміру раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

У контексті спору ключовим правовим питання є питання щодо «відповідної» посади, зокрема чи є «відповідною» для перерахування щомісячного довічного грошового утримання Позивача посада судді Київського апеляційного суду, який пройшов кваліфікаційне оцінювання.

Конституційний Суд України у рішенні N 4-рп/2016 від 08.06.2016 р. у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п`ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) зазначив, що конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Так, Конституційний Суд України підкреслив обов`язковість відповідності судді критеріям компетентності та неупередженості, що в подальшому гарантує надання йому статусу судді у відставці, який дає право на довічне утримання.

Конституційний Суд України також звертав увагу, що «підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді. Тому таке забезпечення суддів залежить від умов, пов`язаних зі статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя, і не може залежати від інших умов, у тому числі соціального забезпечення, яке призначається і виплачується на загальних засадах та передбачене іншими, крім Закону N 2453-VI, законами України» (пп. 6.2 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 р. N 3-рп/2013). Таким чином, умови та порядок здійснення професійних повноважень суддею визначають рівень його забезпечення у відставці.

Встановлення різних правових підстав для отримання довічного грошового утримання суддями (які пішли або підуть у відставку) за критеріями проходження ними кваліфікаційного оцінювання та підтвердження своєї відповідності займаній посаді засновано на конституційних приписах та вимогах Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р., якими ці приписи реалізовані.

Без проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність критеріям компетентності та доброчесності, а також без дотримання інших обов`язкових умов, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. протягом щонайменше трьох років, суддя, навіть за наявності підстав для виходу у відставку, не може отримувати довічне утримання у розмірі, визначеному в статті 142 цього Закону.

Різниця у правах суддів, які вийшли у відставку до 30.09.2016 р., і суддів, які вийдуть у відставку, відпрацювавши в нових умовах щонайменше через три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, має конституційну основу та випливає з різних вимог, за яких особа набуває (підтверджує) статус судді та у яких здійснюється правосуддя.

Така різниця має місце і щодо працюючих суддів, оскільки право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом від 02.06.2016 р. мають лише ті з них, хто за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від розміру суддівської винагороди працюючого судді, а виплата збільшеного розміру суддівської винагороди відповідно до Закону від 02.06.2016 р. залежить від проходження та результату кваліфікаційного оцінювання.

Якщо проходження і результат кваліфікаційного оцінювання має значення для визначення розміру суддівської винагороди працюючих суддів а також для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який йде у відставку через три роки після оцінювання, то ця ж сама обставина повинна братися до уваги і під час перерахунку цього ж виду утримання і для суддів, які вийшли у відставку раніше, до 30.09.2016 р.

Інше застосування положень частини 4 статті 143 Закону від 02.06.2016 р. призвело б до того, що судді, які вийшли у відставку до 30.09.2016 р. і жодного дня не працювали в умовах, коли конституційні вимоги до судді суттєво підвищилися, отримували б грошове утримання у розмірі, більшому, ніж судді, які підтвердили відповідність цим вимогам (пройшли кваліфікаційне оцінювання) і відпрацювали в таких умовах щонайменше три роки.

Таке застосування Закону не узгоджується з метою кваліфікаційного оцінювання суддів та суперечить п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 02.06.2016 р.

Отже, посада судді, який вийшов у відставку до 30.09.2016, не є «відповідною», рівнозначною посаді судді того самого суду, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, підтвердив здатність здійснювати судочинство і продовжує працювати у цьому суду.

З аналізу вищезазначених норм дійшов висновку, що для застосування частини 4 статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. з метою перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які пішли у відставку до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» N 1402-VIII від 02.06.2016 р., тобто до 30.09.2016 р., «відповідною» є посада судді, який працює в тому самому суді до проходження кваліфікаційного оцінювання. Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 02.06.2016 р. такий суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. (стаття 133).

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 р. по справі №803/253/17 та в Рішенні Верховного Суду від 01.11.2018 р. по справі №0640/3835/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/52/18).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та відсутності правових підстав для їх задоволення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути позивачу податок на доходи фізичних осіб в сумі 5 802,00 грн., стягнутий в березні 2018 року, суд зазначає наступне.

Листом від 11.04.2018 р. позивач просила повернути відрахований податок в сумі 5 802,00 грн. здійснений в березні 2018 р.

З наявної в матеріалах справи листа-відповіді відповідача вбачається що відрахування по податку на доходи фізичних осіб за березень 2018 року становить 18% - 5 802,62 грн.

Відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових та соціальних пенсій.

Відповідно до статті 8 зазначеного Закону пенсії не підлягають оподаткуванню.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015 внесені зміни до Податкового кодексу України.

За приписами підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку включенні суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення. Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

В Україні визнається та діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України). Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Беручи до уваги наведене, Конституційний Суд України вважає, що у сфері пенсійного забезпечення справедливим має визнаватися такий підхід законодавця, за якого забезпечується пропорційне співвідношення між страховими внесками та призначеним розміром пенсійних виплат, а застрахована особа може безперешкодно реалізувати своє право на пенсію в повному обсязі.

У законодавстві про пенсійне забезпечення в Україні таке співвідношення досягається встановленням залежності розміру пенсії від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) застрахованої особи, тобто від загальної суми (сплачених за застраховану особу страхових внесків протягом всього періоду роботи, що передував призначенню або перерахунку пенсії (стаття 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», статті 19, 20, 21, 29, 30, 31, 32, 44, 45, 49, 53 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Саме тому запровадження її оподаткування, починаючи з певного розміру, порушує справедливий підхід до встановлення пенсії, оскільки призводить до зменшення її Фактичного розміру, який встановлюється з урахуванням співвідношення між тривалістю страхового стажу та розміром заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини та громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Після запровадження в законодавстві України з 1 липня 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни до законів, що регулюють питання оподаткування пенсій. За таких обставин особи, які мають право на пенсійні виплати, об`єктивно не могли бути впевненими у своїх правомірних очікуваннях щодо стабільності правового регулювання у цій сфері.

Отже, встановлення Верховною Радою України в законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість. Тому положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.

Вищевказані висновки наведені в Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року у справі № 1-6/2018.

Окрім того, необхідно зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним та втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем протиправно вираховувано з пенсії позивача податок на дохід фізичних осіб та військовий збір.

Разом з цим, суд звертає увагу, що пунктом 43.6. статті 43 Податкового кодексу України передбачено, що повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Оскільки податки та збори, стягнуті відповідно до положень Податкового кодексу України, не зараховуються на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду України, тому такі грошові кошти не можуть бути повернуті останніми.

Враховуючи зазаначене, позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до частини 2 статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку про необґрунтованість доводів позивача, а тому в задоволенні позовних вимог відмовляє.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) відмовити.

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко