Рішення № 83597509, 05.08.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 серпня 2019 р. Справа № 120/1799/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Драло Валерії Олександрівни,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

04 червня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 з адміністративним позовом, що підписаний її представником ОСОБА_1 , до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №119107 від 21 травня 2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що 09 квітня 2019 року службовими особами Управління Укртрансбезпеки в Одеській області проведено зважування автомобіля за реєстраційним номером НОМЕР_2 та причепа за реєстраційним номером НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 . Під час здійснення вагового контролю встановлено перевищення вагових обмежень на одну вісь, що становила 12,28 тонн, при допустимому навантаженні 11 тонн, про що складено акт №116830. Постановою Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області №119107 від 21 травня 2019 року до позивача застосовано адміністративно-господарську санкцію у розмірі 1700 гривень за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позивач вважає вказану постанову протиправною, оскільки з урахуванням положень пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні зважування транспортного засобу під час проведення габаритно-вагового контролю здійснювалося не на підставі методики, затвердженої спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, як того вимагає згаданий Порядок. Окрім того, не враховано, що належний на праві власності позивачу автомобіль перевозив сипучий вантаж, а тому проведення зважування в русі шляхом поосного заїзду тягача і причепа на платформу ваг без дотримання часу, необхідного для врівноваження такого виду вантажу, не може дати достовірних результатів навантаження на одну вісь такого транспортного засобу.

Ухвалою від 10 червня 2019 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у семиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зокрема позивачу слід надати доказ сплати судового збору за звернення до суду з позовною заявою, що містить майнову вимогу, в сумі 768,40 гривень або документ, який би підтверджував підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

На виконання вимог ухвали від 10 червня 2019 року представником позивача 21 червня 2019 року подано до суду квитанцію №ПН3016 від 21 червня 2019 року, якою підтверджується оплата судового збору в належному розмірі.

Ухвалою від 26 червня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

У судовому засіданні, що відбулося 05 серпня 2019 року, представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись при цьому на обставини, що наведені у адміністративному позові.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоч про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

З урахуванням положень пункту 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку розгляд справи здійснювати у відсутності представника відповідача.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (частина 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, оскільки відповідачем не подано відзив на позов без поважних причин, тому суд доходить висновку, що останнім визнаються позовні вимоги.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані позивачем докази, суд встановив такі обставини.

09 квітня 2019 року працівниками Управління Укртрансбезпеки в Одеській області проведено зважування автомобіля, що належить ОСОБА_2 , з реєстраційним номером НОМЕР_2 та причепа з реєстраційним номером НОМЕР_1 , в ході якого виявлено перевищення вагових обмежень, передбачених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, на одиночну вісь, що становить 12,28 тонн при допустимих 11 тонн.

За результатами габаритно-вагового контролю 09 квітня 2019 року складено довідку про здійснення габаритно-вагового контролю, у якій зафіксовано навантаження на кожну вісь, а саме: навантаження на вісь 1 склало 7,5 тонн при нормі 11,22 тонн, на вісь 2 - 12,28 тонн при нормі 11,22 тонн, на осі 3,4,5 - 20,72 тонн при нормі 22,44 тонн; загальна вага склала 40,5 тонн при нормі 40,8 тонн.

09 квітня 2019 року працівниками Управління Укртрансбезпеки в Одеській області складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №116830, у якому вказано про виявлені порушення, що полягають у недотриманні водієм транспортного засобу марки «MAN», номерний знак НОМЕР_2 (номерний знак причепу НОМЕР_1 ), що належить ОСОБА_2 , вимог пункту 22.5 Правил дорожнього руху в частині здійснення вантажних перевезень з перевищенням вагових обмежень на одиночну вісь, що становить 12,28 тонн при допустимих 11 тонн.

На підставі зазначеного акту постановою Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області від 21 травня 2019 року №119107 до ОСОБА_2 застосовано адміністративно-господарську санкцію у розмірі 1700 гривень, що передбачено абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Засади організаціїї та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» (надалі - Закон).

Частиною 6 статті 6 цього Закону передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює в тому числі й габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на наземному транспорті, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року №592 «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті» передбачено ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальні органи Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті, правонаступником майна, прав та обов`язків яких визначено Державну службу з безпеки на транспорті. Крім того, у постанові йдеться про утворення територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті як структурних підрозділів апарату Служби.

Відтак, оскільки Законом передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (Державною службою України з безпеки на транспорті), а територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті діють як структурні підрозділи, не маючи при цьому статусу юридичних осіб, тому, на думку суду, належним відповідачем обгрунтовано визначено саме Державну службу України з безпеки на транспорті.

З приводу правомірності притягнення позивача до відповідальності, що передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону, то варто звернути увагу на наступне.

Статтею 60 Закону, зокрема абзацом 3 частини 1 цієї статті передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, застосовуються адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Конструкція абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону свідчить про те, що вказаною нормою визначено відповідальність автомобільних перевізників за недотримання ними правил перевезення або пасажирів, або вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону відповідно.

Разом із тим, у постанові про застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій №119107 від 21 травня 2019 року не конретизовано, без оформлення якого (яких) документів, визначених статтею 48 Закону, здійснювалося перевезення вантажу.

Більше того, у акті перевірки №116830 від 09 квітня 2019 року, на який міститься посилання у постанові, що оскаржується, також не зазначено, якого (яких) документу (документів) не було у автомобільного перевізника ( ОСОБА_2 ).

Натомість, у оскаржуваній постанові у стрічці «порушення законодавства про автомобільний транспорт» вказано «статтю 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» без зазначення змісту допущеного позивачем порушення, що не може свідчити про обгрунтованість прийнятого органом Укртрансбезпеки рішення.

В свою чергу, статтею 48 Закону визначено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Так, цією статтею передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Для автомобільного перевізника документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів, крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковим документом для автомобільного перевізника також є ліцензія на надання відповідних послуг. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відтак, зі змісту статті 48 Закону, на яку містяться посилання у оскаржуваній постанові, слідує, що законодавцем для автомобільних перевізників, які виконують перевезення вантажів, передбачено наступні документи: для внутрішніх перевезень вантажів - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для перевезення небезпечних вантажів - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством, а також ліцензія на надання відповідних послуг. До обох випадків застосовуються положення щодо необхідності отримання дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документу про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків, у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень.

На переконання суду, на необгрунтованість прийнятої постанови вказує також і та обставина, що стаття 48 Закону є бланкетною, адже не передбачає повного переліку документів, які повинен мати автомобільний перевізник внутрішніх вантажних перевезень, що передбачає необхідність зазначення у акті перевірки та/або у постанові про застосування адміністративно-господарських санкцій того (тих) документу (документів), обов`язковість яких передбачена для такого виду перевезення, проте який (які) відсутній (відсутні) на момент проведення перевірки.

З огляду на те, що належний на праві власності позивачу транспортний засіб не здійснював перевезення небезпечних вантажів, тому обов`язковими для надання документами для автомобільного перевізника вантажних перевезень є наступні: документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах; інші документи, передбачені законодавством; у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень - дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Як свідчить акт перевірки №116830 від 09 квітня 2019 року, працівникам, що здійснювали таку перевірку, надано свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та причепа. Про відсутність (ненадання) будь-яких інших обов`язкових документів у акті перевірки не йдеться.

Водночас, у акті перевірки №116830 від 09 квітня 2019 року зазначено, що в ході перевірки виявлено порушення пункту 22.5 Правил дорожнього руху, а саме: водій здійснював вантажні автомобільні перевезення згідно з товарно-транспортною накладною №11 від 09 квітня 2019 року з перевищенням вагових обмежень на одиночну вісь, що становить 12,28 тонн при допустимих 11 тонн.

Підтвердженням перевищення вагових обмежень, що мало місце під час габаритно-вагового контролю транспортного засобу, належного позивачу, є довідка про здійснення такого контролю.

Проте, вказана довідка містить суперечливі дані щодо проведеного зважування, адже у ній зафіксовано навантаження на кожну вісь, а саме: навантаження на вісь 1 склало 7,5 тонн при нормі 11,22 тонн, на вісь 2 - 12,28 тонн при нормі 11,22 тонн, на осі 3,4,5 - 20,72 тонн при нормі 22,44 тонн; загальна вага склала 40,5 тонн при нормі 40,8 тонн.

Відповідно до абзацу 1 пункту 22.5 Правил дорожнього руху (надалі - Правила дорожнього руху), що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється (абзац 3 пункту 22.5 Правил дорожнього руху).

Отже, на суперечливі відомості, що містить довідка про габаритно-ваговий контроль, вказує те, що як норму навантаження на вісь 1 та вісь 2 вказано 11,22 тонн, проте з пункту 22.5 Правил дорожнього руху слідує, що нормативно допустимим навантаженням на одиночну вісь є показник 11 тонн.

Відтак, на переконання суду, невірне визначення під час зважування вихідних даних (йдеться про норму навантаження на одиночну вісь, що становить 11 тонн) ставить під сумнів результати такого габаритно-вагового контролю.

Окрім того, суперечливою є й інформація щодо часу проведення габаритно-вагового контролю, адже у довідці зазначено час його проведення - 22.25 годин 09 квітня 2019 року, а у акті перевірки №116830 дату і час перевірки вказано - 09 квітня 2019 року, 21.15 годин.

Зважаючи на те, що у акті перевірки йдеться про допущені позивачем порушення, що були виявлені під час габаритно-вагового контролю, а тому проведення габаритно-вагового контролю після проведення самої перевірки (та складення акту перевірки) є неможливим, проте мало місце з огляду на інформацію щодо дати і часу проведення перевірки та дати і часу здійснення габаритно-вагового контролю.

Вказані обставини свідчать про допущення порушень процедури проведення габаритно-вагового контролю, які ставлять під сумнів прийняте рішення за результатами такої перевірки.

Окрім того, аналіз пункту 22.5 Правил дорожнього руху свідчить про те, що у разі перевищення навантаження на одиночну вісь під час перевезення небезпечних вантажів та при вантажних перевезеннях (крім подільних вантажів) спеціальними правилами таких перевезень є отримання відповідного дозволу або документу про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, про що йдеться у частині 4 статті 48 Закону.

Водночас, абзац 3 пункту 22.5 Правил дорожнього руху взагалі забороняє рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 тонн у разі перевезення подільних вантажів (варто звернути увагу на тому, що нормативно-правове визначення «подільних вантажів» відсутнє; при цьому, у частині 1 статті 183 Цивільного кодексу України наведено визначення «подільної речі», під якою розуміється річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення).

В ході судового розгляду встановлено, що транспортний засіб, належний на праві власності позивачу, 09 квітня 2019 року здійснював перевезення подільного вантажу (речі) - гороху, що підтверджується товарно-транспортною накладною №11 від 09 квітня 2019 року, а також поясненнями водія у акті перевірки №116830 від 09 квітня 2019 року.

Відтак, зважаючи на те, що об`єкт перевірки здійснював перевезення подільного вантажу, тому відповідно до абзацу 3 пункту 22.5 Правил дорожнього руху рух такого транспортного засобу, навантаження на одиночну вісь якого становить понад 11 тонн (якщо взяти до уваги інформацію з довідки про проведення габаритно-вагового контролю), заборонено та не потребувало отримання дозволу, який давав би право на рух автомобільними дорогами України, або документу про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Слушними є й посилання представника позивача як на підставу для задоволення позовних вимог на положення підпункту 2 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879, у якому під вимірюванням (зважуванням) розуміється процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Із аналізу наведеної норми слідує, що зважування під час проведення габаритно-вагового контролю може відбуватися лише відповідно до методики, що затверджена спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Однак, як встановлено судом, така методика спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології не розроблена та не затверджена, що свідчить про відсутність чіткої процедури зважування, а тому не може йтися про достовірність результатів такого зважування без урахування спеціальних правил.

Таким чином, встановлені в ході судового розгляду обставини дають підстави дійти висновку, що оскаржена постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 гривень, що підтверджується квитанцією №ПН3016 від 21 червня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити, тому на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 768,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

У зв`язку із викладеним та керуючись статтями 5, 9, 72-78, 90, 139, 194, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №119107, прийняту Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області 21 травня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_2 сплачений нею при зверненні до суду судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 )

Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: м. Київ, проспект Перемоги, 14; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39816845)

Повний текст рішення складено 12.08.2019

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович